Якщо закон не указ

Оксана ОНИЩЕНКО

Ми маємо бути рабами законів,

щоб стати вільними

Цицерон

Мовне питання завжди було дражливим і вибухонебезпечним. І будь-який крок чи наказ Міністерства освіти, що стосується вивчення мови або історії, традиційно привертає прискіпливу увагу громадськості. А роки очільництва МОН Д.Табачником іще більше загострили цю увагу.

Нині під приціл критики потрапив Сергій Квіт. Причина - наказ міністра.

У чому ж звинувачують головного освітянського чиновника країни? Сергій Квіт скасував один з наказів свого попередника Івана Вакарчука, виданий іще 2009 року. Наказ про те, що українську мову, історію України, історію української культури, філософію й англійську потрібно вивчати в обов'язковому порядку на всіх факультетах і спеціальностях університетів. Безперечно, знання цих дисциплін інтелігентній людині з вищою освітою необхідне. Чому ж тоді міністр "зарубав" відповідну постанову попередника? І поповзли соцмережами та форумами звинувачення: міністерство скасовує українську мову та історію! З відкритим листом до влади через ЗМІ звернулися і науковці.

Серед тих, хто виступає "на захист української мови від Міністерства освіти", люди, які щиро вболівають за те, щоб з вишів не зникла українська мова. З іншого боку, більшість із них не працює у сфері вищої освіти і не розібралася в тому, що відбувається насправді. Гучні заголовки на кшталт "МОН скасовує українську мову" кого хочеш доведуть до нервового зриву.

Що ж сталося насправді? Насправді ніхто нічого не забороняв. Просто з ухваленням Закону про вищу освіту багато що змінилося. Найважливіша новація - виші отримали автономію. Про її суть можна говорити багато, але стосовно організації освітнього процесу реформа полягає ось у чому. Завжди на усіх щаблях освіти існував і існує державний стандарт. У вищій освіті це бачення державою того, якого спеціаліста повинен випускати виш і як саме його навчати. Раніше, за жорстко централізованої системи освіти, у стандарті визначалося не лише те, що повинен уміти і знати підготовлений вишем спеціаліст, а й які саме дисципліни мусить вивчати обов'язково, а які - на вибір. Новий Закон "Про вищу освіту" зробив освітній стандарт більш вільним (стаття 10): держава формулює свої вимоги до компетентностей випускника, визначає терміни навчання, вимоги до його атестації. А як саме університет досягатиме результату (які освітні програми складе, які дисципліни вважатиме за потрібне викладати студентам) - це його справа. Головне - результат. За його відсутність університет відповість власною репутацією.

Автономія - явище нове, революційне. Отже, запроваджуючи нові правила життя у вищій освіті (новий закон), міністерство має скасувати всі попередні рішення і накази, складені за старими нормами, що суперечать новим. Така вимога є і в прикінцевих та перехідних положеннях Закону "Про вищу освіту".

Оскільки наказ 2009 року порушує права автономії - вказує університетам, які дисципліни слід викладати обов'язково, він має бути скасований. У цьому випадку Міністерство освіти діяло у правовому полі.

До речі, свого часу Ірина Фаріон як член комітету з питань науки і освіти Верховної Ради під час обговорення поправок до Закону про вищу освіту пропонувала зробити обов'язковими українську мову, історію України, етнографію України. Перелік цих дисциплін вона хотіла внести до державного стандарту освіти. Однак профільний парламентський комітет відхилив пропозицію з висновком: "Встановлення у стандартах переліку навчальних дисциплін суперечить принципу автономії ВНЗ та стандартам Європейського простору вищої освіти". Таке ж рішення виніс стосовно гуманітарних предметів і МОН.

Про суто професійні і правові аргументи на користь такого рішення керівництвом міністерства та фахівцями сказано достатньо. Але проблема тут, як на мене, не лише в особливостях імплементації нового закону. Проблема в іншому - у нашому ставленні до законів.

Чим дорікають Сергію Квіту? Аргументів кілька: виконання закону нині не на часі (!); міністр мав порадитися з громадськістю, перш ніж скасовувати наказ; міністр міг запровадити обов'язковий перелік дисциплін своїм особистим наказом.

Фактично Міносвіти можна звинуватити в тому, що воно дотримується букви закону. Але так і має бути в цивілізованій країні. І якщо громадяни не згодні з нормою закону, вони повинні апелювати не до виконавця (у даному випадку Міносвіти), а до законодавця (парламенту) з вимогою внести зміни.

Над Законом "Про вищу освіту" працювали представники громадськості. Він пройшов широке обговорення. І це було дуже важливо на етапі опрацювання проекту. Та після того як закон ухвалено, чиновники всіх рангів мають неухильно його виконувати. А якщо чиновник щоразу обговорюватиме з громадськістю доцільність його виконання, це виглядатиме дивно. Навіщо тоді ухвалювати закони? Якщо ми вимагаємо від прокурорів і суддів діяти виключно у правовому полі, чому тиснемо на Міністерство освіти з вимогою порушити закон? Цікаво, що би ми сказали, якби суддя порушив закон і пояснив це тим, що його виконання не на часі?

Щодо закиду стосовно того, що міністр міг запровадити перелік обов'язкових дисциплін своїм наказом, то це було б можливо тільки в одному фантастичному випадку - якби наказ міністра мав більшу силу, ніж закон.

У дискусіях навколо рішення міністерства від його критиків лунають аргументи: "мене не цікавлять правові колізії, я хочу захистити гуманітарний блок", "сам я законів не читав, але мені пояснили знайомі, які в цьому розбираються". Це нагадує анекдот: "Вам подобається, як співає Карузо? - Ні. - Ви його чули? - Ні, сусід розповідав".

Норми нового Закону "Про вищу освіту" зовсім не означають знищення гуманітарного складника. Вони означають, що питання передане до відання вишів, оскільки у даному випадку регуляторну функцію з міністерства знято новим законом. Отже, саме до вишів має звертатися стурбована громадськість. І моніторити якість викладання гуманітарних дисциплін у них, вимагати її підвищення. Бо вона, чого гріха таїти, буває дуже далека від стандартів. Настільки далека, що іноді краще б студентам замість неякісних лекцій пропонували походи до українського музею чи театру. Користі було би набагато більше. Якщо філософію у виші викладає колишній радянський партпрацівник, то чи не краще включити до освітньої програми вивчення іншої гуманітарної дисципліни, для якої є можливості і ресурси? Право автономії якраз і надає таку можливість.

Щоправда, серед університетської спільноти багато й тих, хто прагне змін і бачить переваги нового закону. "Мене вражає інтенсивність обговорення цього досить епізодичного питання. При цьому безліч його учасників заздалегідь бачать МОН і керівництво ВНЗ винними у скороченні вивчення гуманітарних дисциплін. А того, що може відбутися протилежне, навіть ніхто не припускає (задумайтеся - чому?). Запевняю, що МОН і ректори хочуть кращої, а не гіршої освіти", - прокоментував дискусію на одному з форумів проректор університету.

У листі до Сергія Квіта, поширеному в соцмережах, громадські активісти пишуть: "Українська мова та історія України у вишах - це також питання національної безпеки. Місцеві колаборанти якраз і були виховані на російській пропаганді й не отримали завчасного щеплення від "рускоміровських" мантр, не отримали належної дози знань з української мови, історії України, української культури, філософії". Але ж з 2009 року був чинним для вишів усіх регіонів країни наказ Вакарчука про обов'язкове вивчення мови, історії, культури. І це абсолютно не вирішило проблем.

Чи потрібно підтримувати українознавчий складник у вишах? Так. Але чому тоді панацеєю вважається наказ про їх обов'язкове викладання? Очевидно, цього замало. Легше повернути старий наказ, примусити виші працювати як раніше і вважати проблему гуманітарного блоку у вищій освіті вирішеною. Важче контролювати владу і вимагати цілеспрямованої державної політики, реальних кроків на підтримку української культури, української мови. І це не лише повалення пам'ятників Леніну. Студент має бути мотивованим вивчати українську мову, історію. А роботодавець - зацікавлений узяти на роботу освіченого спеціаліста, спроможного як мінімум грамотно готувати документи у сфері своєї діяльності державною мовою. Тільки тоді виші будуть зацікавлені в якісному викладанні гуманітарних предметів, а студенти вивчатимуть їх не заради "галочки". Тільки тоді жоден університет не наважиться виключити зі своїх програм гуманітарні дисципліни, бо боятиметься, що до нього просто ніхто не піде навчатися.

Маємо замислитися над новими підходами до формування освітніх програм, переглянути зміст гуманітарних дисциплін. Не "пережовувати" вже вкотре шкільних програм, а запропонувати інший рівень викладання шкільних предметів із професійним ухилом. А це неможливо без змін на попередньому щаблі освіти - у школі. Саме там починається вивчення історії і мови. І навіть основ філософії. За доброї якості викладання у школі, на яку міг би спиратися виш, перегляд підходів до викладання гуманітарних дисциплін був би ефективнішим.

Стимулом для збереження гуманітарного блоку дисциплін можуть стати і нові стандарти освіти, які має затвердити Міністерство освіти. У них можуть бути сформульовані такі компетенції випускника, які вимагатимуть знання мови, історії, філософії. А вже самі виші вирішать, яким чином забезпечити вимогу стандарту: викладати гуманітарні дисципліни окремо чи інтегрувати з іншими дисциплінами професійного спрямування, враховуючи особливості кожної спеціальності. З такою вимогою громадськість може звертатися до Міністерства освіти і груп експертів, що розроблятимуть стандарти. І це буде законний спосіб вирішення питання.

Є ще один важливий момент для розуміння дискусії навколо наказу міністра освіти. Він не стосується гуманітарного складника. Міносвіти не святе, і, оскільки ніхто не застрахований від помилок, йому завжди є чим дорікнути. Але точно не знищенням гуманітарного складника освіти. Скандал, що зараз набирає обертів, дуже вигідний тим, кому Міносвіти наступає на болючі мозолі - ламає звичні схеми, не йде на "договорняки", не дає преференцій, погрожує оптимізацією. Тож скористатися патріотичним поривом людей, які щиро вболівають за мову та історію, але не заглиблюються у деталі ситуації, дуже зручно для дискредитації міністерства.

Я за українську мову, історію, філософію у вишах. Але я й за цивілізовані реформи. За дотримання закону .