"Я думаю, люди збожеволіли"

22 липня в Києві Андрій Макаревич за повного аншлагу представляв у Жовтневому палаці свою програму "Ідиш джаз". А перед саунд-чеком пройшла ще й зйомка кліпу на україно-польсько-російську пісню "Тільки кохання змусить тебе жити", написану Макаревичем у співавторстві з фронтменом української групи "Гайдмаки" Олександром Ярмолою і польським співаком Мацєєм Маленчуком. Графік більш ніж напружений. До того ж ні для кого не секрет, що лідер "Машини часу" не дуже шанує журналістів. Однак для DT.UA було зроблено виняток.

- Андріє Вадимовичу, ви не раз говорили, що у вас, попри все, виходить залишатися поза політикою ...

- Я думаю, що люди збожеволіли. Ми з "Гайдамаками" і польським виконавцем Мацєєм Маленчуком тільки-но зробили пісню. На мій погляд, вона абсолютно людська - в ній немає ані слова про політику. У Москві вона вже викликала позитивний резонанс. Але при цьому шановані, тямущі журналісти мене запитують: Андріє Вадимовичу, як же це - не про політику? Адже там у тексті "люди - це хамелеони, які за командою змінюють масть". Я кажу - хлопці, це про людей. Це було сто років тому, тисячу років тому. Це про вас. Я пісню "Маріонетки" написав 1975 року. І всі гадали - чи то це про КПРС, чи то про ВЛКСМ. А я казав - хлопці, це про вас. КПРС мине, а ви залишитеся такими ж. Ось у цьому основна біда людства. Але ніхто цього не хоче чути. Зручніше все звалювати на політику.

- Хіба не політика впливає на людство? Хіба не політики маніпулюють людьми?

- На жаль, впливає. Але, мені здається, у людини як у біологічної істоти є дуже хороша інерція відновлення. Тобто людині можна задурити голову, але щойно їй перестануть "стукати по мізках", вже за два дні в голові все стане на місце. І людина сама собі дивуватиметься. Достатньо просто перестати дивитися телевізор.

- Ви кажете, що люди були хамелеонами сотні, тисячі років тому. Як ви вважаєте, людство зможе коли-небудь втратити здатність постійно міняти масть?

- Не знаю, я не пророк. Як говорив Воланд, люди практично не змінюються. Змінюються тільки часи.

- Ваша остання пісня з "Гайдамаками" та Мацєєм Маленчуком називається "Только любовь заставит тебя жить" або "Тільки кохання залишить тебе живим". А за тиждень до цієї пісні ви написали пісню "Каждый своей гуляет дорогой…", в якій прощаєтеся з золотою епохою рок-н-ролу. Яка сьогодні епоха рок-н-ролу?

- Одна епоха змінює іншу. Пішла золота епоха, прийшла бляшана епоха. А потім знову прийде золота. Але я не впевнений, що ми до цього доживемо... Це нормально. Усе розвивається хвилями - хвиля вгору, хвиля вниз. Зараз хвиля йде вниз. І це стосується не тільки Росії чи України. Це стосується всього світу. У світі дуже неспокійно, нестабільно і він сповнений дурних ідей, на жаль. Зараз людство хворіє. Я дуже сподіваюся, що ця хвороба не призведе до летального результату...

- Ви маєте на увазі третю світову війну?

- Я маю на увазі взагалі летальний результат. Третя світова може бути дуже короткою...

- Ви кажете, що у вашій пісні немає ані слова про політику, а як же щодо "Я видел дракона с тысячью пастей, имя которому власть"?

- Влада завжди була драконом - за часів Стародавнього Єгипту, за часів Стародавнього Риму, за Середньовіччя, під час Радянської влади...

- Під час Радянської влади рок у Росії вважався музикою протесту, чи не так?

- Ким вважався? Коли людині починають затикати рукою рота, у неї виникає природна відповідна реакція - цю руку прибрати. Але зводити всю культуру рок-музики до якогось протесту - це дуже сильно її збіднювати. Якщо вона й була протестною, то в чомусь це був протест естетичний. Про що у своїх текстах "протестували" Led Zeppelin? Люди, які перевернули музичний світ. Та не протестували вони проти чогось конкретного. Але сама їхня естетика і принципово новий підхід до музики зробили революцію. Ось у цьому і була революційність року насправді.

- Можливо, замолоду простіше протестувати, бути революціонером, створювати щось нове...

- Не треба робити з протесту професію. Це ще гірше, ніж професійні патріоти. Треба просто нормальним поглядом дивитися на те, що відбувається. Просто треба залишати за собою право мати свою власну думку. З чимось ти згоден, з чимось - не згоден, і це нормально. Але не треба кричати "так" або "ні" наосліп.

- "Но если музыка - голос Бога, то музыка есть любовь. И только любовь заставит остаться живым" - це рядок з вашої пісні. Наскільки музика-любов змушувала залишатися живим вас?

- Серед усього, що відбувається, тільки музика мене і змушує жити. Інакше я б уже давно повісився.

- Що зараз відбувається з музикою в Росії?

- Точно така сама ситуація, як і в усьому світі - міжсезоння. Але я дуже радий, що до Росії повертається джаз. Я приїхав до Києва практично з джазового фестивалю, який проходив у Сочі. Там було багато блискучих музикантів з усього світу - Європа, Америка, Ізраїль ... І з України були хлопці. Люди прийшли на джаз. Десять років тому я не міг собі уявити, що джазовий фестивальний зал на п'ять тисяч місць буде повним. Десять років тому джаз вважався музикою яйцеголових. А тепер слухають. І розуміють те, що чують - бо аплодують найбільш вдалим сольним виступам. Для мене це велика радість, оскільки я вже багато років намагаюся зробити так, щоб цю музику полюбили. І я бачу, що це дає якісь плоди.

- Чому останнім часом джаз став вам ближчим, ніж рок?

- Як сказав один мудрий грузин - усе має сенс кінчатися. Епоха рок-н-ролу закінчилася. Ніщо не вічне. Епоха рок-н-ролу пішла з об'єктивних причин. Чому Юрій Любимов говорив, що театр живе дванадцять років? Тому що з часом театр з'їдає всі свої фарби. Починаються повтори, починається комерціалізація. Рок прожив півстоліття - це величезний термін. Він перетворився на індустрію, всередині якої ніякого року не залишилося. Залишилося тільки дуже хороше, високопрофесійне виробництво.

- Але ж джаз набагато старший за рок...

- Саме тому повертається джаз. Його вже встигли забути. Завжди добре забуте старе в такі моменти спливає. Джаз - це дуже красива, дуже позитивна, дуже різнопланова музика. З'явилася величезна кількість молодих людей, які чудово грають джаз, які знають джаз, знають його традиції, знають сучасний джаз. Зараз у Москві джазових клубів більше, ніж блюзових і рокових. Усьому свій час.

Ось ми 2013 року записали альбом "Ідиш джаз". Є історична пам'ять, є старі євреї, які пам'ятають свої традиції, є люди, які люблять старий джаз. Ми проїхали з цим альбомом Америкою, Європою. Виявилося, що це цікаво величезній кількості людей. І ми записали другий альбом. Можливо, буде ще й третій альбом "Ідиш джаз". Це насправді історико-культурологічне дослідження. Плюс-мінус сотню років тому одеські євреї, рятуючись від революції, тікали до Америки. Багато з них були музикантами, вони складали пісні. І найменше вони могли припустити, що те, що вони напишуть, за сто років стане великими джазовими стандартами, і найкращі музиканти світу будуть далі грати їхні мелодії. Але якісь мелодії стали великими, а якісь - ні. Ми спеціально взялися розкопати такі пісні. Пісні, які не дожили до наших днів, були написані дуже смішною сумішшю англійської та їдишу.

- А кому прийшла ідея записати спільну пісню з "Гайдамаками" та Мацєєм Маленчуком?

- Це Сашко Ярмола мені запропонував. Десь рік тому ми зі Святославом Вакарчуком говорили про те, щоб разом скласти якусь пісню з таким же настроєм. Але далі розмов справа не пішла. А ось Сашко відразу взявся до справи. Буквально за місяць після того, як ми з ним поговорили, він надіслав мені музичну "демку". Коли я зрозумів, про що ця пісня, мені було нескладно в це влитися. Кожен написав свій куплет - Олександр Ярмола, Мацей Маленчук і я. І назву пісні теж я придумав.

- Як ви вважаєте, мистецтво може вплинути на відносини між Україною та Росією? Поліпшити? Погіршити?

- Не треба переоцінювати вплив мистецтва на розвиток подій у світі. Але мистецтво впливає на людей. Навіть якщо вони цього не помічають, воно на них впливає. А люди, навіть самі того не помічаючи, впливають на хід подій. Треба просто робити свою справу, і намагатися робити її добре.

- Ви не плануєте запис спільних пісень з кимось ще з українських музикантів?

- Ні. Такі спільні проекти хороші своєю спонтанністю. Вони разові, унікальні. У Росії я заспівав одну пісню з Ромаріо. Заспівав одну пісню з солістом групи "Старий приятель" Олександром Зарецьким. Мені вони завжди подобалися своєю мелодикою, іноді пробітлівською. І кліп на нашу спільну пісню зробили дуже симпатичний.

- "Машині часу" торік виповнилося сорок п'ять років. Коли ви створили свою групу, ви ж були бітломаном?

- Так, звісно, все моє покоління було таким.

- Як ви гадаєте, зараз з'явилися нові музиканти, які починають на вашій музиці, як ви колись починали з пісень "Бітлз"?

- Я за цим ніяк не стежу. По-моєму, треба мати аж дуже велику зарозумілість, щоб дивитися, який ти слід залишив у історії. Це абсолютно не моє собаче діло. Я можу радіти тому, що я сам зробив, а хто там співає мої пісні - мені геть нецікаво. Мені цікаві люди, які щось роблять у своєму стилі.

Після того як Макаревич пішов на саунд-чек, DT.UA встигла поспілкуватися ще й з ідеологом спільного проекту - фронтменом гурту "Гайдамаки" Олександром Ярмолою.

- Олександре, ви зробили спільний проект з Андрієм Макаревичем і Мацєєм Маленчуком. З чого це почалося?

- З Андрієм ми познайомились у Казані, на фестивалі "Сотворіння світу-2011". Андрій був президентом цього фестивалю, а ми, "Гайдамаки", там виступали. Ще раніше, колись у ранньому дитинстві, я навчився грати на гітарі під пісні Андрія. Я Андрію про це розповів, і з цього почалося наше знайомство. Потім Андрій зацікавився шароварами, в яких я виступав, і я йому подарував такі самі. Андрій взагалі цікавиться історією козацтва. Знайомство тривало, час від часу зустрічалися. Як Андрій, так і Мацей - це артисти, які співають для кількох поколінь. І виникла ідея зробити пісню про мир. Таку міжнародну пісню, а не суто українську. Передати в пісні, що думаємо ми, і що думають кращі з росіян, і що думають поляки. Це наші сусіди, і ці країни і народи так чи інакше впливали на історію України. Як правильно каже Андрій, ця пісня про любов, про світ і про те, в якому стані світ перебуває сьогодні. Бо вже наспів час рятувати світ. Не тільки Україну чи Росію, а взагалі весь світ.

- Я щойно питала Андрія Макаревича, чи вважає він, що любов, вона ж музика, може врятувати світ? А як щодо вас?

- Це залежить від людини. Якщо людина цікавиться мистецтвом, то її рятує музика. Але чим більше людина цікавиться політикою, тим далі вона відходить від музики. Хворий сам обирає, лікуватися йому чи ні ...

Редакція DT.UA дякує директорові Андрія Макаревича Тимуру Джохадзе і прес-секретареві групи "Машина часу" Антону Черніну за допомогу в організації інтерв'ю.