Військова техніка США для України: політичний символізм і цілепокладання

Військова допомога країн НАТО, і насамперед США, у війні за незалежність України має величезне значення для успішного спротиву російській агресії. Але чи відповідає характер цієї допомоги реальній обстановці, і наскільки ця допомога ефективна?

Це найкраще розглянути на конкретних прикладах. Почнемо з військової техніки. Найвагомішою програмою постачання озброєнь є надання Україні радарів артилерійської розвідки, призначених для пошуку й виявлення артилерійських батарей противника, які радар засікає за траєкторіями снарядів.

Ця програма має для боєздатності української армії неоціненне значення, бо своїх аналогічних радарів Україна не має. Радянська техніка давно вийшла з ладу, а виробництво радарів артрозвідки типу "Зоопарк" у НВК "Іскра" в Запоріжжі відновлюється дуже повільно, і дата початку серійного виробництва поки що не відома.

Отже, американські радари виконують основний обсяг роботи з виявлення артилерійських позицій російських військ у Донбасі. Поставлено кілька десятків комплексів. Переважно це легкі мобільні комплекси близької дії типу AN/TPQ-48 і AN/TPQ-49 з дальністю виявлення до 10 кілометрів і як мінімум 6 мобільних комплексів середнього радіуса дії типу AN/TPQ-36 з дальністю виявлення до 24 кілометрів. 36-ті станції - сучасна зброя, що дозволяє засікати російську далекобійну артилерію калібру 152 мм у глибині бойових порядків противника.

Однак є й проблема: американські військові обмежили функції поставлених нам радарів. Вони видають точні координати цілей, однак позбавлені функції коригувати власний контрбатарейний вогонь. Тобто обчислювати траєкторії своїх власних снарядів, які летять для ураження батарей противника, і уточнювати, наскільки точно уражена вирахувана ціль. Попри кількаразові запити української сторони, американська досі не надає кодів доступу для зміни цих параметрів. Це значною мірою знижує ефективність бойового застосування української артилерії під час контрбатарейної боротьби.

Російське командування полює на американські радари на фронті, по місцях їхнього випромінювання систематично відкривався вогонь. Однак завдяки компактності й мобільності втрати радарів порівняно з масштабами застосування невеликі. З бойових причин втрачено тільки один 36-й радар, також втрачено кілька 48-х і 49-х станцій. Усупереч поширеним чуткам, в оточенні у Дебальцевому противникові не вдалося захопити американські радари - захопили тільки комплект запчастин до радара, який стояв на озброєнні 128-ї бригади.

Улітку 2016-го в Україну поставлено 72 комплекси безпілотної розвідки близької дії типу RQ-11 "Рейвен". У складі кожного комплексу 4 малі безпілотники з радіусом дії до 10 кілометрів.

Безпілотники типу "Рейвен" на цей час є одним з основних засобів близької розвідки армії США в ланці рота-батальйон. Та й тут є одне важливе "але".

"Рейвени", виготовлені для поставок в Україну за контрактом від вересня 2015-го року, оснащені системами аналогового зв'язку. Тоді як збройні сили США, починаючи з 2009 року, оснащуються "Рейвенами" з виключно цифровим каналом зв'язку. Цифровий зв'язок забезпечує значно більший обсяг передачі даних каналом зв'язку, що забезпечує вищу чіткість зображення, можливість застосування з більших висот і, найголовніше, - на порядок вищу перешкодозахищеність від систем радіоелектронної боротьби російської армії в Донбасі.

Ряд волонтерських конструкторських бюро в Україні вже освоїв виробництво значно досконаліших моделей безпілотників, причому оснащених цифровим каналом зв'язку, звісно, ефективнішим, ніж аналоговий канал "Рейвена".

Важливе значення мають поставки сучасних систем військового радіозв'язку типу Harris - вітчизняних аналогів такої техніки немає. Висока вартість станцій і витратних матеріалів до них обмежують обсяг поставок і можливості застосування. Короткохвильові американські радіостанції мають велике значення для ЗСУ як командно-штабні станції на рівні бригада-батальйон і чудово себе зарекомендували. Harris - сучасний перешкодостійкий зв'язок, зламати систему шифрування якого і заглушити засобами РЕБ росіянам не до снаги. А от ультракороткохвильові "харріси", також поставлені в помітній кількості, значного розповсюдження не набули. Причина - відсутність ретрансляторів. УКХ-"харріси" мають усі переваги, це чудові станції. Однак без ретранслятора зона їхньої дії обмежена 3-4 кілометрами. При цьому вартість станції - близько 20 тис. дол. Тому замість цих дорогих станцій, за втрату якої доведеться довго відповідати, навіть ті підрозділи, яким їх видали, вважають за краще застосовувати звичайні цивільні "Мотороли", які закуповує МО, та інші цивільні станції від волонтерів, для яких на фронті є ретранслятори.

Ще однією програмою постачання озброєння стали поставки 130 автомобілів Humvee. Частина з них є модифікацією з протиосколковим бронезахистом. Це єдині армійські позашляховики, що офіційно поставляються для озброєння української армії, більшість же потреб у таких машинах як і раніше закривається за рахунок закупівель українських волонтерів.

Однак машини поставлено без комплектів запасних частин і шин. У результаті відсоток справних машин у частинах дуже низький. Закупівлі запчастин і шин Міністерством оборони можуть закрити лише невелику частку потреб, і ремонт авто також перетворився на проблему волонтерів, які налагодили закупівлю запчастин за кордоном у приватному порядку.

Про що свідчать ці факти? Масштаби допомоги чималі, значення величезне, однак підходи до організації допомоги, планування поставок не відповідають сучасній обстановці. Якщо хаотичність можна було спочатку пояснити умовами 2014-го року, лімітом часу, то зараз фронт стабільний, третій рік працюють групи військових радників, створено постійну широку багатонаціональну комісію Україна-НАТО, проведено безліч офіційних зустрічей і засідань. Обговорено багато підходів і сказано тисячі слів.

Є серйозні проблеми з формулюванням точних запитів з українського боку. Однак так само очевидно, що стратегія співробітництва з боку НАТО також далека від оптимальної. Чим це пояснити?

Насправді нинішній рівень військових контактів свідчить про відсутність чіткої та зрозумілої стратегії з боку США і НАТО.

Західна дипломатія заявляє про необхідність припинення конфлікту і зниження ескалації бойових дій. Але своїм військовим західні політики не пояснили, яким саме чином домогтися виконання цих політичних цілей. Пунктиром позначено політичну доктрину, - але доктрини військової немає взагалі. Тим часом війна підпорядкована власній логіці, і бажання припинити війну зовсім не передбачає припинення бойових дій. Навіть навпаки - саме технічна перевага російських військ у ряді видів озброєнь дає можливість Кремлю зривати Мінський процес та блокувати виконання домовленостей.

Керівництво НАТО і США не сформулювало мети надання військової допомоги Україні.

Яка мета? Чого хочуть добитися США і НАТО в цій війні?

Запобігти масштабному вторгненню в Україну? Завершити війну? Підвищити ефективність української армії для стратегічного стримування РФ? Підвищити ефективність української армії для проведення локальних операцій у Донбасі? Інтегрувати українську армію в НАТО?

Поставки озброєння стали предметом ситуативних рішень, не пов'язаних між собою і не спрямованих на розвиток інститутів оборони та безпеки в Україні. Військова допомога планується, виходячи з суперечливих політичних рішень, які доводить ситуацію до абсурду.

Поставки радарів були обіцяні держдепартаментом США ще в липні 2014 р. Тоді артилерійські радари були покликані зафіксувати факт застосування російської артилерії з території РФ по Україні. Війна ще не стала війною механізованих з'єднань. І радари мали, за задумом Вашингтона, викрити російську участь, стати, по суті, інструментом моніторингу, а не бойовим інструментом, покликаним завдати поразки російській армії. Саме звідси народилося абсурдне обмеження, що не дозволяє інтегрувати радари в українські волонтерські системи керування артилерійським вогнем. Обмеження функцій мало, за задумом адміністрації Обами, показати, що США не хочуть ескалації війни, що цей захід спрямований не на завдавання втрат російській армії, а на фіксацію порушень.

Уже в серпні 2014-го, після початку масштабного вторгнення регулярної російської армії, це обмеження втратило свій сенс. Українська армія вже не фіксувала російське втручання, а захопила полонених російських солдатів і бойову техніку ЗС РФ. Треба було не викривати, а допомагати Україні відбивати наступ. Але у вирішенні українських військових проблем американські чиновники не демонструють гнучкості. Досі при поставках радарів застосовується давно застарілий підхід.

Причому підхід цей просто вражає своїм бюрократичним ідіотизмом. Радар залишається радаром, і поставки США однозначно свідчать про поставки сучасного озброєння українцям. Радари дають координати російських батарей з високою точністю. І, за наявності найпростіших систем керування вогнем, українці насипали й насипають у відповідь по цих координатах снарядів. Звісно, не так швидко й точно насипають, як могли б, але влучення все-таки є, все одно знищуються техніка і особовий склад противника. То який сенс обмежувати функціонал радара? Чому не дати алгоритми доступу в систему керування для інтеграції з системою керування вогнем?

Очевидно, що в це рішення втрутилися люди, некомпетентні у військових питаннях, і рішення має інерцію, яку неможливо пробити у Вашингтоні навіть із роками.

Тим часом слід зазначити, що й натовські військові представники в Україні теж не докладають зусиль до зміни ситуації і, схоже, не мають повноважень та мотивації для підтримки і лобіювання у Вашингтоні якихось конкретних напрямів військової допомоги відповідно до реальної обстановки та потреб.

Таким самим прикладом абсурду є виготовлення за 9 млн дол. безпілотників із давно застарілою системою зв'язку і поставка УКХ-радіостанцій без ретрансляторів.

Військові представники НАТО, очевидно, також виконують в Україні досить обмежені за своїм функціоналом завдання. Генерали абстрактно налагоджують таке собі військове співробітництво без чіткої мети.

По-справжньому ефективна допомога має передбачати підтримку конкретних структурних підрозділів ЗСУ, посилення яких забезпечить стійкий і тривалий розвиток нових компетенцій і нової сучасної якості систем оборони України. Україна змінилася, за три роки створено нові структури, з'явилися досвідчені люди, які збагатилися не тільки досвідом, а й технічними знаннями для бойового застосування нових видів збройної боротьби.

Наприклад, усі представники НАТО, всі американські генерали вже неодноразово відвідували новий підрозділ ЗСУ, який займається застосуванням інноваційних видів озброєння, - "Аеророзвідку". У даному разі натовці не можуть поскаржитися на відсутність системних пропозицій з українського боку у питаннях зв'язку, розвідки, інтеграції систем керування. Тут вони отримали досить конкретні й чіткі запити, їм показали результати бойових дій, досягнуті українськими фахівцями з допомогою власних розробок та нагромаджених компетенцій. Однак системної роботи і підтримки народжених війною структур української армії немає. Військова допомога Америки залишається не прив'язаною до конкретних частин і підрозділів, а лише політичною ситуативною акцією. Як і раніше, немає гнучкої та осмисленої взаємодії між військовими структурами НАТО й українцями. Як і раніше, немає зворотного зв'язку, а також волі приймати рішення відповідно до обстановки. А тим часом цільова військова допомога в конкретних військових технологіях дозволила б українським військовим забезпечити у стислі терміни паритет у війні з російською армією, перевірити американську зброю в реальних бойових діях проти РФ, виявити дошкульні місця російської техніки й армії в цілому. Тільки високі втрати на фронті та висока бойова ефективність ЗСУ зможуть примусити Путіна припинити війну і забратися з України. Без військової сили дипломатія у відносинах із РФ малоефективна.

На жаль, в Америці не знайшлося поки що такого лобіста військової допомоги для України, яким був Чарлі Вілсон для афганських повстанців, - і це причина того, що американські намагання змінити політичну ситуацію на фронті боротьби з російською інтервенцією поки що малоефективні, що Путін переконаний у можливості безкарно продовжувати війну.