Відмороженість

"немає такої долі, над якою

не можна було б піднятися з допомогою презирства"

Альбер Камю. "Міф про Сізіфа"

Осінь - природний період підвищення загальної тривожності у тваринному світі. Політика, що демонструє самі первісні реакції людини за допомогою свого вищого прояву - війни, точно так само підходить під опис тваринного світу. А, може бути, і більше всього, судячи по тому, що відбувається. Сповільнюються життєві процеси, готуючи організми або до впадати в сплячку, або до виживання в умовах обмежених ресурсів. Організми линяють, тягають хмиз і мох у барлогу і гнізда і оголошують ліс особливим цвіріньканням і гарчанням, оповіщаючи сусідів про свою згоду підписати черговий мирний договір з невблаганною природою.

Світовий політичний ліс, він же "організація стурбованих націй", нині теж оголошується особливими звуками і ритуалами. Монстри Старого Світу, Німеччина і Франція, вже скинули весняні войовничі рогу і голосно закликають інших парнокопитних мирно шукати брусницю і морошку на соковитих газпромівських пасовищах.

Словаччина, Угорщина, Чехія і Кіпр тривожно щебечуть про своїх недорогих, але теплих шпаківнях, дбайливо виділених їм кремлівськими лисицями. Росія, вся в димлячих купах брехні, традиційно веде себе як велика горила, яка використовує власні випорожнення як для спорудження житла-гнізда, так і для дієтичних добавок. Без цього шлунок людиноподібного не в змозі перетравлювати жорсткі стебла трав. А в метафоричному, россиянском сенсі - власну пропаганду. Решта глибоко хвилюються і жбурляють у нецивілізовану горилу ядреными східноєвропейськими шишками і прикро опускають на неї пальмові галузки з безпечної висоти. Загалом, все при справі.

Україна тут виглядає як бабак у всіх відношеннях - і схильністю впадати в тривалу сплячку довжиною в 23 роки, і нудотними повторами сюжетів 2005-го, і очікуваннями всього світу, яку ж погоду ми предскажем, коли остаточно виліземо з етнічної нори, яку тінь і на кого відкинемо ("цур, не на мене!" смикається від недобрих передчуттів 28-дивний ЄС).

Це для того, щоб перш, ніж перейти до розмови про тривожному очікуванні зими українцями, ми розуміли загальну рамку настроїв і середньоєвропейський гормональний баланс. Після Дня Незалежності, коли Росія почала відкрите військове вторгнення в Україну, це здається не таким уже й важливим. Але, як часто буває, особистий імунітет часом залежить від третьорядних факторів.

Відкрита війна відкриває і межі соціальної тривожності, намагаючись перерости в паніку. Власне, задум ворога традиційний - приголомшити перевагою, блиском лат, дзвоном щитів і довгою копій, посіяти зневіру, посилити почуття неповноцінності і приреченості. Він розбивається про дивну структуру українського суспільства. Стара частина його абсолютно нічого не лякається, бо навіть не знає, про що йдеться - бо сильно зайнята викопуванням картоплі, збиранням грибів та ягід, тобто працює не розгинаючись. Юна частина весело виспівує "ла-ла-ла", і лякатися ще просто за віком не привчена. Та й взагалі наша молодь - відважна. Середній клас сопе, воює, волонтерит, гнівається і ненавидить Путіна абсолютно усвідомлено і вдумливо, а раціоналізація, обдумування з логічними висновками - кращий, тому що єдино ефективний метод боротьби з панічними настроями. Це та третина громадян, які за війну до перемоги будь-що. Їм нервозність тільки додає нецензурної лексики і сили удару у вухо, але нічого не паралізує.

Залишається "ботанічна" мережева аудиторія, частково складається з професійних сіячів паніки, які самі її виробляють, самі споживають і далі катають інформацію по замкнутому циклу (див. про горилу). А частково - з щирих романтиків обох статей, для яких синхронне плакание є улюбленим командним видом спорту.

Тому панічний сигнал начебто вкидається професійно, але куди потім дівається - це науці невідомо так само, як і те, яким чином батько Федір з ковбасою потрапив на вершину неприступної скелі.

Взагалі все, що скидається нам як "лякалок", негайно здійснюється у сусідів. Ледь заговорили про віялові відключення електроенергії, як в 90-х, і в Криму до 1 вересня взагалі світло пропало. Широковат, мабуть, віяло, і ніяково їм горили махнули. Уявляєте собі горилу з віялом? То-то ж. А масова установка бойлерів - це масова скупка і питво звичайного йоду в епоху Чорнобильської катастрофи. Третина з них все одно спалять за забудькуватості ще до Нового року, як електрочайники, під час пиятик з приводу якихось інших страхів. Третина на Новий рік попсують. А ще третина не підключать, тому що грошей не вистачить, їх на Новий рік відклали.

За цим всім наступний за рейтингом, з часу ще не актуалізований і злегка фрейдистский, - страх того, що Росія не буде справно випускати газ. Ця фіксація спонукає людей на прискорене прийняття і впровадження в життя європейських методів теплоізоляції, освоєння прикладної арифметики і люту нещадну війну з тупими і жадібними бюрократами місцевого масштабу, що в підсумку виглядає як гігантський всеукраїнський флешмоб, знову-таки з підсумкової користю для країни.

Страх глобальної російської окупації начебто теж існує, але при більш докладному його аналізі він займає місце десь між "Війною світів" Герберта Уеллса і американським фільмом "День Незалежності" (в якому місцевий коломойський між нежиттю і випивкою придумав, як знищити прибульців). Спроба зрозуміти, приміром, буде окупант експропріювати сало, забороняти або ж, навпаки, насильно годувати їм полонених, гарантовано призводить до мегаржачу і бажанням побоятися таким чином.

Пов'язаний з цим небезпідставний страх позбавлення даху над головою, руйнування житла, тому що фотографії з війни показують, як зникають будь-які будови, попередньо послуживши (хоча і недовго) вогневої точки. Насправді це не стільки страх позбавлення житла - вони у нас в масі своїй не бозна-які, а відсутність перспектив набуття нового.

Це переживання начебто серйозніше, але за сюжетом страху воно передбачає тотальні руйнування скрізь, для всіх сорока з гаком мільйонів людей, в той час як будинки навіть в зоні найбільш активних боїв руйнуються, коли в них або за ними активно воюють. Хоча, враховуючи національний характер, це цілком може бути заміщення прихованого бажання спалити хату сусідові. І до того ж частина людей цілком успішно трансформував цю межу, романтично приміряючи її до північного сусіда в цілому.

Є страх втрати близьких, друзів, родичів. Попросту кажучи, тих, кого можуть вбити на війні незалежно від того, чоловік тримав у руках зброю або просто повз війни проходив. Які "повз" зазвичай страждають більше від безтурботності і впевненості, що особисто їх це не стосується. Осколки і вражаючі елементи про цю впевненість нічого не знають. Тому тут одна з форм зцілення від страху - взяти в руки зброю. Не м'ятний льодяник, але разгоряченное уяву воно охолоджує. Як у того, хто надсилає, так і у тих, на кого направляють. Все-таки вони теж поки все ще наші громадяни.

Іноді ці жалісливі тривожності проявляються в листах і дзвінках бійцям, які перебувають на війні. Це вкрай велика благоглупость - розповідати, як у всіх у нас тут болить серце, як ми не можемо спати і плачем дні і ночі безперервно. Це злочинне невігластво, що здійснюється, зазвичай, з самих кращих, тобто егоїстичних спонукань. Головне, що хочуть знати бійці про вас, - це те, що вдома все в порядку, всі здорові, щасливі, впевнені в собі, у них і в завтрашньому дні. Саме заради цього вони і воюють, саме цей спосіб життя і захищають.

Є і страх зрадників, які скрізь. Це трошки правда, трошки параноя. В основному на зраду списують буденну людську тупість і некомпетентність. Тому що набагато приємніше уявляти, що ти весь цей час був оточений підступними джеймсами бондами, а не малограмотними ідіотами. Є мародери тилу, вони гірше зрадників. Але національна традиція закривати очі на "несунів" і мають те, що охороняють, поміщає їх у моральне "сліпе пляма".

Тут важливо пам'ятати, що зрадниками мимоволі стаємо ми самі, коли боїмося. Бо зраджуємо пам'ять загиблих за те, щоб ми не знали страху. Війна заливає наші серця холодком, який необхідно перетворити в тимчасову анестезію. Потрібно жартувати, радіти життю, битися і пам'ятати, що немає долі, над якою не можна було б піднятися. Піднестися з допомогою веселого холоднокровності, "відмороженості", хоча б тому, що брат біля воріт обіцяє нам світова пожежа, прикурюючи від вогню наших сердець. Не будемо його незаслужено радувати і пороти гарячку.

Холоднокровність - здатність людини приймати адекватні, об'єктивно відповідають дійсності рішення в напружених, стресових ситуаціях. Люди, що зберігають холоднокровність, здатні одночасно і практично миттєво приймати найбільш прийнятні для них рішення виходу з неприємної або небезпечної ситуації.

Це тільки повержений ворог ображено називає холоднокровного людини жорстоким і негуманним, оскільки розраховував уразити його в саме серце, а там виявився безсердечний бронежилет.

Оттаем, коли потеплішає. покальчук