Валерія Новодворська: "Героям Слава!"

Євген Сверстюк

А вона не боялась. В її шляхетному роду були воєводи і лицарі. 1950 року в білоруському містечку Барановичі нікому й не снилося, що новонародженій дівчинці Валерії випаде на долю підняти їхні бойові штандарти і штурмувати глухі стіни Кремля. А в укріпленні тих стін брали участь її батьки і діди. Тож і не дивно, що, звільнившись від комуністичного обману, вона схотіла оповістити про своє пробудження весь світ - 1969 року з балкона Палацу з'їздів віршованим памфлетом "Спасибо, партия, тебе".

Нечувана сміливість дівчини шокувала партію. До ув'язненої приставили найкращих партійних психіатрів, які своїми ліками спотворили дівчині обличчя і сподівалися, що спотворили психіку. Але вона тільки посивіла у свої 22 роки.

Звичайно, вона належала до правозахисного руху. Але її цікавив передусім захист особи перед нелюдським режимом насильства і неправди. Захист борців за свободу - тільки не захист усередненого конформізму, який тягнеться туди, де тепліше й зручніше. І тому вона не "була", а назавжди залишається на барикадах нонконформізму, захисницею честі і гідності людини.

Ім'я Валерії Іллівни дороге і близьке багатьом народам, що стали на шлях боротьби за волю. В її руках - прапор волі над головами чесних і одважних.

Мало публіцистів, що їх читають усі. Мало є поетів, чиє слово так притягує. Негусто тих, що так влучають у ціль. У роки ув'язнень і заслань багато хто повторював магічні слова про долю тих, що вибрали дорогу честі й поклали життя за волю і гідність у темні часи царів і вождів імперії:

"Что вам светило прежде

На этом небе черном?

Наверное, надежда…

А может, обреченность?"

За тими словами вимальовувались етапи до Сибіру "споборників святої волі", що йшли і йшли назустріч зорі, яка тільки вгадувалась попереду. Моторошні слова, що тривожили дівчину і лякали її сучасників.

Її активність у роки падіння імперії зла можна було б пов'язати гаслом "Демократичний вибір Росії". Але то була тільки мрія. Її прямота й відвертість шокували і посткомуністичних суддів. Вони ледве стримували себе "за браком доказів" для нового ув'язнення та острахом світового скандалу.

ЇЇ рідкісний дар - чуття правди, схоплювання глибинної суті явищ і вміння передати це в слові - цей дар не підсудний!

Книжки її говорять за себе самими заголовками: "Над пропастью во лжи", "Мой Карфаген должен быть разрушен", "По ту сторону отчаяния", "Прощание славянки", "Поэты и цари".

Валерію Новодворську любили й ненавиділи.

Валерія Новодворська любила - і теж була послідовна в ненависті до старої незмінної "лжі". Звичайно, вона проти Росії Путіна, де та брехня омолоджується, як голови гідри.

Путінська Росія легко перенесе втрату тієї рідкісної особистості в культурі. Поговорять про політичний радикалізм, про публіцистичні крайнощі, поскаржаться на важку політичну ситуацію і - оминуть головне. А головне - у неї були проблеми з тим російським патріотизмом, який, як відомо, є "останнім притулком для негідників". У тому притулку нині аж кишить. Тут згуртувалися лави на все готових пристосуванців.

Людина гострого розуму і глибоких історичних знань, вона мала прикрий талан називати речі своїми іменами. Росія не любить Салтикова-Щедріна, та, хоч він давно замовк, його книжки досі називають приховувані таємниці "города Глупова". В нинішньому совковому болоті, коли інтелігенція безсоромно потурає офіційній "лжі" і не боїться отруєння ослабленого народного організму, голос Валерії Новодворської лунав як докір сумління. Дурість, полохливість, підлість, підступність і рабська догідливість - усе це ходить у респектабельних масках і терпіти не може думок уголос. Точний діагноз для такого хворого - то перший ворог.

Самотньо, дуже самотньо почувалася в Росії Валерія Іллівна. Її запідозрювали в зраді. Ще Антон Чехов казав: "В России честный человек что-то вроде трубочиста: от него шарахаются". Нині, здається, стало ще гірше.

Конформіст наполоханий тим, що вона не просто "за правду", а стає на барикади сьогоднішньої боротьби за правду. У пошуках нелукавої церкви вона записується в парафію Української Автокефальної Православної Церкви.

У пошуках чесної позиції вона, москвичка, одверто стає проти російської фашистської держави з її вождем Путіним.

Валерія Новодворська послідовна до кінця: вона складає військову присягу на вірність Україні! Безперечно, її ім'я буде увічнене і серед лицарів свободи, і серед Героїв, що захищають нині Україну, як форпост демократії.

Герої не вмирають!

Євген Сверстюк