Узурпація влади — хвороба українських президентів

Або 10 фактів президенства Порошенка

Диктатура Віктора Януковича не утворилася за один день. Адже попереднього президента обрали на вільних, прозорих і демократичних виборах. До такого стану призвела низка кроків, непомітних для загалу.

Насамперед, формування парламентської більшості на основі включення "тушок" з метою формування нового пропрезидентського уряду, повернення Конституційним Судом Конституції у редакції 1996 року (2010 рік), підпорядкування президенту всієї вертикалі виконавчої влади в Законі про центральні органи виконавчої влади (2011 рік), призначення підконтрольного генерального прокурора (для підпорядкування силової вертикалі).

Для об'єктивності слід зазначити, що всім президентам України не вистачало конституційних повноважень і вони тяжіли до їх збільшення в неконституційний спосіб. Так, Леонід Кучма фактично спотворив конституційно встановлену змішану форму правління та де-факто реалізував президентську республіку, а Віктор Ющенко придумав для виправдання передбачених Конституцією дій щодо дострокового припинення повноважень парламенту "приховані повноваження" президента.

Повалення диктатури дуже дорого коштувало українцям. Тому зараз необхідно "дмухати на холодне", аби пізніше наш народ знову боляче не "обпікся на гарячому".

Кандидат у Президенти України Петро Порошенко в своїй передвиборній програмі "Жити по-новому" наголошував: "Не претендуватиму на повноваження більші, ніж ті, на які ви мене оберете".

Але перші два роки роботи Президента на посаді свідчать, що реалії життя і проголошені передвиборчі обіцянки розходяться. Однак, якщо попередній президент вибудовував підпорядковану йому систему влади виключно з метою власного збагачення та збагачення "сім'ї", то сьогодні суспільство не має доказів використання главою держави своїх повноважень у корисливих цілях.

Глава держави поводиться так, ніби ми знову живемо в президентсько-парламентській республіці. Ніби йому не відомий принцип конституційної законності, що зобов'язує діяти лише в спосіб і порядок, чітко визначені Конституцією та законами.

Представники ЗМІ ввесь час акцентують увагу на недотриманні П.Порошенком обіцянки щодо продажу свого бізнесу. Великий бізнес та виконання повноважень президента не можна поєднати - суцільний конфлікт інтересів.

Водночас обіцянка щодо дотримання меж президентських повноважень є його юридичним (конституційним) обов'язком, який, на жаль, постійно порушується.

Подібних прикладів за півтора роки президентства Петра Порошенка назбиралося дуже багато.

По-перше, лише за три тижні після інавгурації президент вирішив у закритому режимі, без проведення громадського обговорення та залучення провідних вітчизняних експертів змінити Конституцію. Так, 26 червня
2014 р. ним було внесено до парламенту законопроект "Про внесення змін до Конституції України" № 4178а, який впав на суспільство як сніг на голову у запропонованих змінах до Конституції президент хотів відібрати в уряду право антимонопольного регулювання і регулювання природних монополій: керівників відповідних структур Петро Порошенко бажав призначати і звільняти самостійно.

По-друге, президент, не зважаючи на звернення міжнародних організацій і українських правозахисників, суттєво обмежив конституційні права осіб внаслідок підписання закону від 12 серпня
2014 року про 30-денне затримання, передання прокурорам судових повноважень щодо застосування запобіжних заходів у зоні проведення АТО.

По-третє, Петро Порошенко "змушує" парламент порушувати установлені законодавчі процедури та порушує їх сам. Зокрема при:

- ухваленні в цілому
16 вересня 2014 року Закону про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей;

- ухваленні 16 вересня 2014 року Закону про недопущення переслідування та покарання осіб-учасників подій на території Донецької та Луганської областей, який досі (вже півтора року після голосування) і не підписано, і не заветовано;

- реєстрації законопроекту про забезпечення права на справедливий суд від 26 грудня 2014 року № 1656 (з часом ухвалений в цілому як Закон) в обхід вимог регламенту, оскільки на той час було зареєстровано аналогічний за змістом законопроект про судоустрій і статус суддів №1497;

- ухваленні 12 травня 2016 року Закону, який відкрив шлях для призначення Юрія Луценка на посаду генерального прокурора.

По-четверте, президент упродовж двох років ухилявся від свого обов'язку формувати склад Центральної виборчої комісії. Вищий адміністративний суд 16 листопада 2015 року визнав протиправною таку бездіяльність глави держави, що полягає у невнесенні до парламенту подання про звільнення 12 членів ЦВК.

По-п'яте, президент втручається у сферу діяльності виконавчої влади. Це відбувається через продовження неконституційної практики його попередників щодо надання доручень Кабінету Міністрів та іншим органам державної влади в актах президента. Згідно з Конституцією, президент не є главою виконавчої влади і тому не має права давати доручення нікому окрім Міністерства закордонних справ та Міністерства оборони.

Так, наприклад, встановлювався обов'язок уряду та "державних органів" щодо забезпечення умов для впровадження сучасних телекомунікаційних технологій на підставі пункту 1 указу № 613/2014. В цьому указі зафіксована неконституційна практика президента та її вивчення на постійній основі. А саме, вивчається стан виконання доручень президента України у 2015 році (розпорядження №20/2015-рп). Уряд і прем'єр-міністр розглядаються як підпорядковані суб'єкти, які в обов'язковому порядку включаються до складу дорадчих органів (Указ №644/2014). Адже уряд своєю постановою не намагається включати президента до своїх робочих груп?

По-шосте, президент ставить під сумнів гарантовану Конституцією і законом незалежність органів прокуратури, бо запровадив незаконну практику погодження кандидатур на посади військових прокурорів (Указ № 738/2014). Він доручає ГПУ, МВС і СБУ звітувати про результати розслідування певних злочинів. Однак найбільша проблема для України полягає в тому, що керівництво зазначених органів не бачить проблем у такому дорученні, бере "під козирок" і вправно звітує. Серед усього керівного складу органів правопорядку була лише одна особа, яка вважала цю практику неприйнятною і такою, що не відповідає європейським стандартам. Мова йде про колишнього заступника генерального прокурора В.Каська, який прямо зазначив, що "поки генпрокурор буде проводити стільки часу в АП, ми європейської прокуратури не побудуємо". Але цей випадок у нас виняток із загального правила сприйняття президента як реального керівника органів правопорядку.

По-сьоме, президент отримав непередбачене Конституцією право призначати керівників новостворених органів. Саме так слід розглядати положення законів про Національне антикорупційне бюро і Державне бюро розслідувань, які надають президенту неконституційні повноваження щодо призначення керівників цих нових органів. Таким чином політизується розслідування, а це має наслідком "вибірковість кримінального переслідування", що зовсім недавно нищівно критикувала Європа. За словами народних депутатів в іншій редакції ми б не побачили цих законів і нових інституцій - такою була політична позиція команди глави держави. Водночас цим самим під НАБУ і ДБР закладена міна вповільненої дії - їх створення може бути в майбутньому визнано неконституційним через незаконний спосіб призначення керівництва.

По-восьме, президент не вагаючись підписав зміни до Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 16 лютого 2016 р., які дозволяють змінювати виборчі списки після того, як відбулися вибори. Це суперечить конституційно встановленим виборчим правам. 14 березня 2016 р. представники моніторингового комітету Ради Європи засудили ці законодавчі зміни, вказавши на неприпустимість підміняти результати волевиявлення громадян волею партійних лідерів.

По-дев'яте, президент зберігає вплив на судову владу. Наприклад, до ухвалення
2 червня 2016 року конституційних змін у частині правосуддя він зберігав неконституційні повноваження - переводити суддів та ліквідовувати суди, приводити суддів до присяги. Крім того, президент залишив додаткові повноваження, яких досі не мали його попередники - він підписуватиме посвідчення головам судів та їхнім заступникам, ще два роки переводитиме суддів та до кінця 2017 року матиме право ліквідовувати суди. При цьому нова редакція Закону "Про судоустрій та статус суддів" (ухвалена з порушення регламенту) дає можливість головам судів та їхнім заступникам часів Януковича, які звикли виконувати політичні вказівки, ще на 6–7 років залишитися на своїх посадах.

По-десяте, 7 липня 2016 року в першому читанні в Раді президент зумів "протягти" зміни до нового закону "Про державну службу", які спотворюють конституційний порядок призначення голів місцевих державних адміністрацій. Зокрема, законопроект № 4370-1 від 15.04.2016 р. передбачає для президента України додаткові неконституційні повноваження в питанні призначення голів МДА. Закріплена в проекті процедура встановлює, що кандидатури голів МДА визначає не Кабінет міністрів України, а комісія, що утворюється президентом України. Це позбавляє уряд права самостійно визначати кандидатури, які подаються президенту України. Нагадаємо, що відповідно до Конституції голови МДА призначаються президентом за поданням уряду, тобто саме уряд є відповідальним за добір кандидатур на посади голів МДА.

Цим аналізом ми не пропонуємо визнавати чинного президента узурпатором, а лише звертаємо увагу на необхідності неухильного дотримання Конституції. Без усунення неприйнятної для демократичних країн практики порушення Конституції ми знову можемо зупинити розвиток України. Маємо надію, що наші підозри буде спростовано подальшими кроками та рішеннями глави держави.

Для зняття всіх підозр з президента, йому потрібно небагато - дотримуватися Конституції України!