Теракт у Санкт-Петербурзі: багатозначний і незрозумілий

3 березня в метро Санкт-Петербурга стався теракт. Загинуло 14 осіб, у тому числі й головний підозрюваний у його скоєнні, в лікарнях залишаються ще 55 потерпілих, окремі з них - у вкрай або просто тяжкому стані. Через тиждень ніхто не взяв на себе відповідальності. Це малозрозумілий теракт із більш-менш зрозумілими наслідками.

Теракт, випадково чи зумисне, буквально переповнений смислами, натяками й конотаціями. У день його вчинення в Санкт-Петербурзі з участю Володимира Путіна відбувався медіафорум Загальноросійського народного фронту (ЗНФ) - провладної громадської організації, що виконує, зокрема, роль кадрового резерву влади. ЗНФ чекає, але все не дочекається відмашки на свою участь у виборах президента в ролі політичної опори "головного кандидата". Перебуваючи на форумі, Путін і отримав звістку про теракт. Після наради з силовиками з приводу події він провів багатогодинні переговори з Олександром Лукашенком, чий візит був приурочений до чергової річниці утворення Союзної держави Росії і Білорусі, але присвячений вирішенню хронічного спору про ціни на російські вуглеводні. У Санкт-Петербург Лукашенко приїхав одразу після переговорів у Туркменистані. Наступного дня, уже в Москві, Путін приймав узбецького президента Шавката Мірзійоєва, що прибув для підписання значного пакету документів про співпрацю, економічна вага яких оцінюється в 16 млрд дол.

За тиждень до терактів у багатьох містах Росії прокотилася хвиля протестів, ініційованих головним на сьогодні російським опозиціонером Олексієм Навальним. Формально вони присвячувалися викриттю корупції з боку прем'єра Дмитра Медведєва, але фактично в кожному місті був свій список претензій до влади. У Санкт-Петербурзі акції зібрали до 10 тис. чол. (приблизно стільки ж, скільки в Москві) і проходили на тлі невщухаючого скандалу навколо передачі Російській православній церкві Ісаакіївського собору. Вслід за цим у різних регіонах Росії пройшли протести далекобійників, незадоволених системою стягнення плати за вантажоперевезення в інтересах сім'ї Аркадія Ротенберга, близького друга російського президента ще часів його молодості. У Дагестані протести не вщухли досі. Ситуація там така гостра, що російська влада в певний момент готова була задіяти для її придушення війська Росгвардії.

Росія, Білорусь, православ'я, Центральна Азія, радикальний іслам. 22-літній узбек із киргизького Оша з російським паспортом, який вважається головним підозрюваним, цілком годився на роль сірника, здатного підпалити цілу купу політичних нагромаджень. Але цим багатозначність вичерпується, розбиваючись на незрозумілість мотивів.

Перші повідомлення надходили про два вибухи, пізніше виявилося, що вибух був один, ще один вибуховий пристрій - знешкодили. Спочатку говорилося, що бомби - підкинули, потім - що діяв терорист-смертник. Видання "РБК" опублікувало "інсайд" спецслужб. Нібито вони знали про підготовку теракту, але повністю йому запобігти не вдалося. У цій інформації є, м'яко кажучи, дивний пасаж: "оперативники з'ясували, що всі сім-карти були придбані на ринках і не прив'язані до реальних людей, тому мусили обмежитися прослуховуванням переговорів бойовиків, сподіваючись зрештою знайти їх самих або хоча б вияснити подробиці їхніх задумів". Важко пояснити, чому, маючи номери мобільних телефонів і прослуховуючи їх, спецслужби не могли встановити їхню локацію і знайти власників.

За гарячими слідами російські ЗМІ почали оголошувати підозрюваних, виходячи з даних про прізвища загиблих і зовнішнього вигляду людей, котрі проходили повз камери спостереження в районі теракту. Перші підозри впали на чоловіка характерної зовнішності з широкою бородою у східному головному уборі. З'ясувалося, що це колишній російський військовий з Башкортостану, який став в останні роки переконаним мусульманином. Жодного стосунку до вибуху він не мав. Наступним об'єктом уваги виявився студент із Казахстану, всі підозри проти якого зводилися до того, що він загинув від вибуху й був із мусульманської країни. Прискіпливіше вивчення його бекграунду довело, що він - просто випадкова жертва.

Слідство зачепилося за третю кандидатуру на роль терориста-смертника. У вагоні, де стався вибух, серед останків кількох людей, що не піддавалися упізнанню, було знайдено відірвану голову. Спокійне, з розплющеними очима обличчя швидко ідентифікували. Промайнули повідомлення, що у відірваній руці, яка належала тому ж тілу, виявили дроти вибухового пристрою. За даними камер відеоспостереження та соціальних мереж швидко був встановлений загиблий - Акбаржон Джалілов, той самий узбек з Оша з російським паспортом, що відзначив свій 22-й день народження 1 квітня, за день до теракту.

Про цю людину вже відомо багато. Спецслужби Киргизстану підтвердили його особу та дані біографії. Журналісти обійшли місця, де він жив і працював, опитавши його знайомих. Джалілов виріс в Оші, російський паспорт отримав теж там у 16 років у російському консульстві. Зробити це йому допоміг батько, що багато років працював у Росії. Отримавши паспорт, він виїхав до Санкт-Петербурга, заробляв там виготовленням суші й роботою в автосервісі, займався бойовими мистецтвами, але не дуже ревно, наймав досить дорогі квартири. Намазу не здійснював, особливою релігійністю не відзначався. В останній місяць жив сам.

Нібито за місяць до смерті Джалілов відвідував рідню в Оші й повернувся звідти іншою людиною, замкненою й зосередженою. З цього робиться припущення, що там він був завербований якоюсь радикальною ісламістською групою. Жодних інших підстав припускати, що він раптово вирішив стати шахідом, немає. Може, Джалілов і потрапив у якийсь ісламський аналог підліткових "груп смерті", але жодних записок і відеозвернень у стилі "Ня. Пока" не виявлено. Мотивів його вчинку, якщо теракт справді здійснив він, немає.

У 2001-2010 рр. у московському метро було скоєно чотири теракти. Усі -в ранкові й вечірні години пік. Нинішній теракт у Санкт-Петербурзі скоєно о 14.40, у найменш людний для метро час. Що хотів сказати таким вибором часу Джалілов, якщо це він, незрозуміло. Навряд чи він вибирав момент, коли Путін перебуватиме на медіафорумі ЗНФ. Між особою головного підозрюваного і політичною багатозначністю теракту - безодня.

Російські слідчі, звісно, провели обшук у квартирі, яку Джалілов наймав перед смертю. Там знайдено матеріали, що "стосуються справи". Якби виявилися прямі докази, формулювання було б інше. Серед його знайомих проведено арешти. У них, за офіційними заявами, знайдено щось істотніше, що вказує на створення вибухових пристроїв. За останніми повідомленнями, в оточенні Джалілова були молодики з екстремістськими поглядами, окремі навіть вирушили воювати в Сирію. Натяки, які під кінець тижня стали надходити з російських слідчих органів, вказують, що Джалілова використали "втемну" - йому було доручено перевезти і встановити вибухове обладнання (можливо, просто за гроші), але організатори вирішили дистанційно підірвати його самого. Вимальовується версія про теракт як форму вираження протесту молодіжного середовища мігрантів. Мабуть, вона не позбавлена сенсу.

У стрічці новин за гарячими слідами промайнула фраза, приписана відомому російському політологові Катерині Шульман, смисл якої в тому, що в багатьох країнах до влади прийшли представники спецслужб, і вони розмовляють одне з одним мовою терактів. У доступних роздруківках її інтерв'ю останніх днів нічого такого немає. Вона лише закликає не реагувати на "білий шум" і чекати фактів, оскільки не такі страшні самі теракти, як реакція на них із боку влади. Та хоч би кому належала фраза про "мову терактів" - ця думка цікава.

З початку російської воєнної операції в Сирії в Європі один за одним стали відбуватися теракти. З Росії, попри всі співчуття, незмінно лунала теза, що теракти відбуваються через намагання Заходу її ізолювати. За кадром залишалося німе запитання: чому основний тягар боротьби з радикальним ісламом, як стверджувала Росія, лежав на ній, а теракти відбувалися у країнах, які мали до подій у Сирії досить віддалений стосунок?

Тепер усе стало на свої місця. Радикальний іслам атакував Росію в саме серце. Президент США Дональд Трамп зателефонував Путіну зі словами підтримки. Те ж саме зробили німецький канцлер Ангела Меркель і французький президент Франсуа Олланд. Багато знакових споруд у Європі на знак солідарності були підсвічені в кольори російського прапора. Росія й Захід тепер емоційно на одному боці.

Виникає, правда, проблема ущербної логіки російської операції в Сирії. Її початок офіційно пояснювався необхідністю боротьби з тероризмом на далеких кордонах. Тепер виявилося, що теракти все одно можливі ближче нікуди. Але на це запитання є традиційна відповідь кожної влади після будь-яких терактів: посилення заходів безпеки. У російському варіанті "закрутити гайки" можна не там, де це реально потрібно. Уже з'явилася ініціатива зробити доступ у соціальні мережі тільки за паспортом і заборонити його повністю для осіб до 14 років. "Живий Журнал" - популярне місце для альтернативних суджень - уже змінив інформаційну політику за результатами переміщення серверів на територію Росії. Легко собі уявити, що нові протестні акції політичної спрямованості жорстко придушуватимуться під приводом боротьби з екстремізмом.

Російська політика після теракту в метро Санкт-Петербурга стане жорсткішою. Це внутрішня справа Росії. Їй обирати президента, вирішувати, що робити з "Дімоном", шукати рецепти лікування наростаючої соціальної апатії й реагувати на соціальні протести. Добре, що у версіях про причини та організаторів теракту російська влада не намагається притягнути за вуха якийсь екзотичний зовнішній слід. Це означало б, що "закручування гайок" всередині супроводжуватиметься новою агресією зовні.