Субсидії: нова суспільна змова

Рік тому нинішній уряд, намагаючись догодити й МВФ, і олігархам, заварив кашу, якої тепер не розсьорбати. Зобов'язавшись підняти тарифи до економічно обґрунтованих і скоротити бюджетні дотації монополій, Кабмін вигадав нехитру схему, що передбачає ті ж дотації з держскарбниці, але тепер через адресні субсидії громадянам. Тим часом реформуванням самих компаній, тобто питаннями прозорості їхніх структур, управління, звітності й тарифоутворення, всерйоз ніхто не займався.

У результаті субсидії, які в усьому світі використовуються як тимчасовий інструмент, що дає змогу найбіднішим пережити реформи в енергосекторі, в нашій країні виявилися єдиним результатом цих "реформ". В іншому ж не змінилося, по суті, нічого: ринок монополій украй неефективний, тарифна політика непрозора, принципи ціноутворення туманні, про системне підвищення енергоефективності знати не знають і чути не хочуть. Усіх усе влаштовує - і особливо головних вигодоотримувачів. І тепер з допомогою платників податків за їхній же рахунок держава продовжує дотувати все ті ж "Укренерго", теплокомуненерго, "Нафтогаз" та інші структури, в яких нехай часом і складно, але дуже навіть можна простежити інтереси людей із прізвищами Ахметов, Григоришин, Мартиненко, Коломойський, Суркіс і тому подібних персонажів. За спинами яких, своєю чергою, деколи "відсвічують тіні й інтереси" як чинних, так і колишніх (зокрема втікачів) президентів і прем'єр-міністрів країни.

Саме спробою залишити "при своїх" ключових інтересантів процесу, мабуть, і було передусім продиктовано бажання влади роздати якнайбільше субсидій, максимально спростивши систему їхнього одержання. Тож схема працює, як і для кого треба. І все б нічого, якби при цьому не формувалася критична маса нових інфляційних і соціальних вибухів.

А коли плануємо скасувати субсидії?

Досвід реформування енергетичних секторів країн Центральної та Східної Європи свідчить про те, що одного лише переходу до ринкових цін на газ і опалення недостатньо. Потрібні комплексні заходи з реформування галузі, обов'язковими умовами яких мають стати підвищення прозорості формування тарифів, а також відкрита й чесна приватизація компаній-постачальників енергоресурсів і стимулювання конкуренції між ними. Більшість країн, що переходили від моделі фіксованих цін на енергоносії до ринкових, установлювали субсидії лише на початкових етапах реформування. Роблячи наголос не на кількості одержувачів, а на підвищенні енергоефективності, намагаючись скасувати субсидії якнайшвидше.

В Україні ж переходом до ринкової ціни все і обмежилося. Країна, що переживає тут і зараз колапс пенсійної системи, заганяє себе в нову кабалу - систему субсидій, роздаючи щедрі, але нездійсненні обіцянки й нічого не роблячи для їх скасування.

Згідно з дослідженням, виконаним експертами Центру економічної стратегії, через брак стимулів до економії енергоємність комунального сектора залишається неприпустимо високою. Так, порівняно з 2008 р. загальне споживання газу в країні скоротилося на 36%, але головним чином завдяки дворазовому падінню споживання газу в промисловості. А от населення, яке протягом 2008–2013 рр. споживало в середньому щороку 17 млрд кубометрів газу, почало заощаджувати лише 2014-го, скоротивши споживання на відносно незначні 2 млрд. Відсутність стимулів до енергозбереження, тотальне зношування житлового фонду, очевидний перекіс структури споживання у бік газу замість твердого палива й електроенергії призводять до того, що українці споживають у середньому набагато більше газу, ніж жителі сусідніх країн з порівнянними ВВП на душу населення та кліматичними умовами.

Прийнятий у перших числах грудня закон, покликаний гарантувати доступ споживачів до інформації про тарифи та їхні складові, на жаль, не зрушить питання з мертвої точки. Бо не допомагає відповістити на головне запитання: як усе ж таки формується кінцева ціна на паливо (газ імпортний і власного видобутку), завдяки якій підприємства можуть нескінченно гратися з "економічною обґрунтованістю"? Більша частина "розкритої" інформації публікувалася й раніше, однак ясності питанням тарифоутворення не додавала.

Довгоочікуваний Закон "Про ринок природного газу", покликаний розвинути конкуренцію й демонополізувати ринок, поки виглядає черговою профанацією. У результаті все закінчилося тим, що при міськгазах просто з'явилися компанії-посередники, що належать усе тим же власникам, пов'язаним усе з тим же Фірташем…

Цілковита плутанина й на ринку електроенергії. Її постачальникам начебто треба тільки поспівчувати - держава вимагає закласти в тарифи нульову рентабельність! Однак насправді номінальна відсутність прибутку з вітринного боку зовсім нікого не засмучує: з нього ж довелося б ще й відповідні податки відраховувати! Тим часом продавці вже дуже давно й, загалом-то, не особливо соромлячись пиляють гирі в підсобці - за рахунок завищення втрат і витрат, здатних зробити нерентабельними будь-які тарифи! Наприклад, загальні втрати енергії в розподільних мережах уже доходять до 25% (!), що навіть технічно складно уявити. Нарощують витрати й водоканали, два-три роки тому рівень втрат води при транспортуванні в них не перевищував 30%, нині - 50–60%. Частка електроенергії в тарифах на воду, що не перевищує в Європі 15%, в Україні вже перевалила за 30%.

Запитання, чому ніхто не кричить "ґвалт!" і всерйоз не займається виправленням такого катастрофічного стану речей, залишимо в розряді риторичних. Тут важлива інша очевидність: така державна "політика" відносно природних монополістів дозволяє їм декларувати збитковість постійно, лобіюючи дедалі нові й нові підвищення тарифів, заодно ще й виправдовуючи жалюгідну якість послуг.

Чи можуть субсидії змінити цю ситуацію? Навпаки, вони здатні лише законсервувати її. Декларуючи реформу за польським зразком, на практиці реалізовують молдавський сценарій. Чому прем'єр, радіючи зростанню кількості субсидій, не каже про результати аудиту НАК "Нафтогаз України" і "Укргазвидобування"? Про обіцяне і ніяк не реалізоване прозоре формування тарифів? Про програму енергоефективності, відповідальних, строки і джерела на її реалізацію, нарешті? Чи провели за минулий рік енергоаудит житлових будинків? Чи знаємо ми конкретну кількість будівель, що потребують тепломодернізації, заміни вікон, дверей, встановлення лічильників тепла в багатоквартирних будинках і ощадливих газових котлів у будинках приватних? В усіх котельнях уже стоять лічильники на вхідній і вихідній трубах?

За оцінками фахівців, ці кроки дали б можливість підвищити ефективність споживання енергоносіїв на 20–35%. Дотримуючись логіки, ці дії й мали б стати кінцевою метою реформ. Ми роздаємо субсидії малозабезпеченим, бо для них зрослі платежі непідйомні. Субсидіюємо "гостинки" і п'ятиповерхівки, які через старі вікна й щілини опалюють небо. А чому ми не встановлюємо пільгових тарифів на мінімальні обсяги споживання для тих, хто вже заощаджує, хто утеплює житло, встановлює лічильники, переходить на тверде паливо? Чому не надаємо адекватних програм кредитування тепломодернізації жител для тих, хто хотів би це робити?

Проекти з підвищення енергоефективності, здійснені в сусідніх з Україною країнах, показали, що скорочення енерговитрат на рівні домогосподарств може досягати від 20 до 60% з періодом окупності від 4 до
12 років. Середня вартість інвестицій в енергоефективність житлових будинків становила 25–
45 євро за квадратний метр. Зрештою, чи рахував хтось, що обійдеться нам дешевше - одноразово поміняти вікна, встановити лічильники, утеплити стіни або ж довічно доплачувати з держбюджету тим, хто не може оплатити свої рахунки? У Чехії, наприклад, для підвищення енергоефективності житла уряд надавав громадянам гранти в середньому 500–600 євро на одне приміщення. Також домогосподарства могли скористатися субсидованими кредитами для модернізації будинків, що передбачають відшкодування до 40% витрат. Аналогічні програми використовували Латвія, Литва, Словаччина, Болгарія, Польща. Але не Україна. Ми не квапилися впроваджувати міжнародний досвід з підвищення енергоефективності торік і цього року не будемо. Не в пріоритеті.

З урахуванням того, що в Україні в принципі скасування пільг - тема болюча, й охочих різати немає, а охочих щедро роздавати - хоч греблю гати, нам жити з тягарем субсидій чимало років. Чи витрачатиметься хтось на лічильники та утеплення, якщо тариф оплачує держава? А чи буде він декларувати реальні доходи, якщо ризикує втратити субсидію? А чи в нього буде бажання й можливості ці доходи збільшувати?

Капкан патерналізму

Субсидії не єдиний, а головне, не найліпший спосіб згладити перехід від регульованих тарифів до ринкових. "Бідні завжди будуть, система їхньої підтримки потрібна й існує в тому або іншому вигляді практично в усіх країнах. Реформування системи підтримки незаможних - дуже широке питання, але всі держави й, до речі, добродійники приходять до того, що ефект буде набагато більшим, якщо дати людині вудку, а не рибу. Ніхто не сперечається, що найкращий вихід - підвищити продуктивність праці та можливості працевлаштування. Але в системі соціальної підтримки вважається, що більше переваг може мати саме нецільовий трансферт, який залежить лише від рівня доходів", - пояснює Наталя Лещенко, економіст "CASE Україна".

Міжнародний досвід також свідчить, що виділення допомоги "живими грішми" і не на конкретні потреби є ефективнішим, якщо йдеться про комунальні платежі, - в людини з'являється реальний стимул утеплити приміщення, поставити лічильник, поміняти вікна. Тоді зекономлені на оплаті "комуналки" кошти можна витратити на щось іще.

Та для того, щоб видавати адресну допомогу, треба мати як мінімум реєстр пільговиків, а як максимум - загальне декларування доходів. Реєстр створюється в Україні з 2005 р., на що витрачено вже не один зовнішній кредит. Останню позику на ці цілі ми одержали влітку
2015-го. Реєстру все ще немає, і якщо він з'явиться до кінця
2016-го, це буде дивом. Загального декларування в недалекому майбутньому теж не буде. Йому знайшли неоднозначну альтернативу. Махнувши рукою на адресність, уряд переключився на верифікацію пільговиків, вирішивши, нарешті, перевірити, чи всі з них можуть претендувати на допомогу від держави.

У "бюджетному пакеті" Верховна Рада навіть прийняла й закон, що передбачає нібито верифікацію. Йдеться про те, що банки повинні надавати органам влади на їхню вимогу відомості про рахунки своїх клієнтів (поточні, кредитні, депозитні тощо), операції й залишки на них. У разі нарахування й одержання соціальних виплат, пільг, субсидій, призначених на родину або домогосподарство, інформація надається по кожному з членів сім'ї або домогосподарства.

Необхідність верифікації не викликає сумнівів. Напевно є безліч тих, хто одержує пільги невиправдано. Але чи можлива верифікація у варіанті, запропонованому урядом? По-перше, кількість домогосподарств, що одержують субсидії, з минулого року зросла з 2 до 5,4 млн, а прийняті виправлення декларують перевірку достовірності інформації, наданої для нарахування й одержання всіх соціальних виплат, пільг, субсидій і пенсій. Тобто всієї армії пільговиків. Скільки часу й людино-годин потрібно, щоб перевірити ці дані? По-друге, як їх оцінюватимуть, якщо на сьогодні немає критеріїв цієї оцінки? По-третє, НБУ у відповіді на запит DT.UA підтвердив, що інформацію надаватимуть винятково Мінфіну, причому останній, відповідно до існуючого порядку розкриття банківської таємниці, не зможе передавати її органам соціального захисту! Глухий кут.

"Органи соціального захисту не зможуть отримувати інформацію від банків, оскільки вони відсутні в переліку державних органів, яким відповідно до статті 62 ЗУ про банки розкривається банківська таємниця, - йдеться в офіційній відповіді Нацбанку. - Останніми змінами до статті 62 закону про банки передбачено, що розкриття банківської таємниці здійснюється центральному органу виконавчої влади, який забезпечує формування державної фінансової політики, тобто Міністерству фінансів України, у відповідь на його письмовий запит під час бюджетного процесу з метою проведення верифікації та перевірки достовірності інформації, наданої фізичними особами для нарахування й отримання соціальних виплат. У разі нарахування й отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, що призначені на сім'ю або домогосподарство, інформація надається по кожному з членів сім'ї або домогосподарства. Порядок розкриття банківської таємниці, визначеного законом, не передбачає передачі отриманої Мінфіном інформації в органи соціального захисту".

На місцях при оформленні субсидій досі запитують у претендентів, чи є в них холодильник і телевізор, змушуючи пенсіонерів, що пропрацювали все життя, засоромитися того, що вони свого часу вирішили поміняти "Мінськ" на Nord. Але ж єдиним критерієм на сьогодні при оформленні субсидій має бути дохід домогосподарства за останні 12 місяців і відсутність протягом цього періоду покупки на суму понад 50 тис. грн. Навіщо ж у такому разі держава так докладно вивчає майно претендентів, і вже тим більше навіщо їй доступ до інформації про їхні банківські рахунки? Це чиновники чи наводчики?

"У більшості зарубіжних країн відомості про стан рахунків клієнтів не підлягають розголошенню. Їх можна одержати лише у разі порушення кримінальної справи відносно конкретної особи. Розгляд цивільної справи в багатьох країнах не є підставою для банку надавати суду будь-які відомості, за винятком тих випадків, коли сам банк виступає стороною в справі, - пояснює Станіслав Климов, директор ЮК KODEX. - Так, у деяких країнах, Німеччині, Японії, є практика надання доступу держави до банківської таємниці. Але законодавство цих країн передбачає відповідальність за розголошення банківської таємниці працівниками банку й посадовими особами, яким довірено конфіденційну інформацію, що, своєю чергою, дає клієнтові право звернутися за захистом своїх прав до суду в результаті неправомірного одержання банківської таємниці державними органами".

Юристи зазначають, що відповідно до вимог чинного українського законодавства органи соціального захисту не вповноважені в обов'язковому порядку звертатися до банківських установ з вимогою розкрити банківську таємницю відносно доходів фізосіб. По суті, при поданні декларації для одержання субсидії вони не зможуть здійснити перевірку доходів за вкладами і надходженнями коштів на банківські рахунки. Тобто прийняті норми - не більш ніж фікція.

"На практиці перевірка реального доходу особи, якщо він ніде не враховується, здійснюватися не буде. Така ситуація виникне і з покупками або оплатою послуг на суму, що перевищує 50 тис. грн. Постановою КМУ №106 затверджено декларацію, яка подається разом з іншими документами до органів соціального захисту, в якій також слід вказувати вид придбаного майна, товарів або оплачених послуг, їхню вартість і дату придбання або оплати. Але надавати будь-які документи на підтвердження цієї інформації не лише не потрібно, а й прямо заборонено постановою КМУ №848, - пояснює Анастасія Нестеренко, юрист Адвокатського об'єднання "Спенсер і Кауфманн". - Досі відкритим залишається питання, чи має право на субсидію особа, яка володіє значними коштами на банківських рахунках. Відомості декларації, підтверджені у встановленому законодавством порядку, дають їй можливість одержувати допомогу від держави - суму вкладу не повинні враховувати в суму розрахунків при визначенні субсидії, крім доходів, отриманих від користування такими коштами, наприклад, за вкладами".

На думку юристів, виходячи зі змісту законодавчих актів, особа, що має депозит, не втрачає права на одержання субсидії, якщо ці кошти не є доходом, однак випадки відмови в наданні субсидій власникам депозитів уже є, що лише підтверджує цілковиту плутанину в цих питаннях.

До чого ж ми прийшли? Поспіхом зліпивши спрощену систему надання субсидій, уряд фактично замінив нею систему бюджетної підтримки енергетичних підприємств, що існувала раніше. З урахуванням декларованої тотальної дефіцитності останніх влада як ніхто зацікавлена в тому, щоб кількість одержувачів субсидій зростала, адже гроші врешті-решт надходять не людям, а підприємствам. Новий суспільний договір, точніше, змова, влаштовує як незаможні низи, так і верхівку, що довела їх до відчаю. Заплатить за "банкет", як завжди, білий бізнес - ті, хто реально працює, оплачуючи й податки, і "економічно обґрунтовані" тарифи. В інтересах олігархів будується неефективна, згубна система. Влада формує не сильне самозайняте громадянське суспільство, а тотально залежну від держави та її подачок масу. Електорат утриманців і бідняків, готовий на все, аби тільки від годівниці не відсунули.

Звичайно, Арсеній Петрович картинно зажадав від Мін'юсту перевірити обґрунтованість формування Нацкомісією, що здійснює регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), тарифів для облгазів, але кого ще такі спектаклі обманюють?

Адже саме з легкої руки Арсенія Петровича Україна продовжує справно платити не лише олігархам, а й, очевидно, екс-президентові, що втік. Свого часу Віктор Янукович зробив усе для того, щоб Рінат Леонідович одержав контроль над 65% ринку теплової генерації, 40% ринку розподілу електроенергії та 50% ринку видобутку вугілля. Як ви гадаєте, безоплатно чи все-таки за "частку (не)малу"? І як усе це називається, якщо не тотальна монополія? І чому все ще найбагатша людина країни так планомірно й наполегливо цього домагалася, якщо тарифи нерентабельні? У незнанні реальних відповідей на всі ці запитання, як і в нерозумінні суті працюючих схем запідозрити Арсенія Петровича складно. Але що він реально зробив, аби ці схеми, як і наявний стан речей, зруйнувати? Як і Петро Олексійович, якого, зрозуміло, не пов'язують жодні взаємні бізнес-інтереси з Костянтином Григоришиним…

Насправді очевидні відповіді на запитання "cui prodest?" приводять до усвідомлення того факту, що без найжорстокішого громадського або зовнішнього тиску ситуація по суті може ніколи й не змінитися. Адже мало обізнаним із "нюансами" української дійсності функціонерам МВФ можна (як підтвердив, зокрема, й останній досвід адресного субсидування) роками замилювати очі лише змінами форми. І жодної верифікації не буде доти, доки кількість одержувачів субсидій не досягне критичної маси, а система не почне схлопуватися. Але якщо ми вже зараз говоримо про те, що кожен третій у країні одержує субсидії, то чекати колапсу нинішньої системи субсидування залишилося недовго. І от тоді напевно відіграє свою роль цілком безглуздий (на сьогодні) доступ до банківської таємниці, дозволивши уряду під час відсутності належних критеріїв як завгодно тлумачити отриману інформацію, штампуючи відмови на одержання держдопомоги з приводу та без.

***

На сьогодні, заповнюючи документи про одержання субсидій, люди погоджуються з пунктом про те, що у разі скасування наданої допомоги вони зобов'язані повернути державі всі виділені кошти. Цікава турбота уряду, особливо якщо врахувати, що середня місячна виплата загалом по країні становить 320 грн, а в Тернопільській і Івано-Франківській областях - близько 600 грн. У результаті держава може зажадати від людей компенсувати зовсім непідйомні суми. Що практично неминуче станеться й при подальшій відсутності чіткої політики енергоефективності, прозорого й зрозумілого всім і кожному тарифоутворення, ринкової конкуренції та підвищення ефективності менеджменту монополій, як і багатьох інших життєво необхідних кроків з реформування галузі.

Уряд відмовляється робити все це навіть у нинішніх умовах - за повзучої девальвації й інфляції понад 40%, індексації соціальних стандартів 2016-го лише на міфічний 12-відсотковий рівень інфляції. В умовах, ворожих підприємництву й бізнесу, що перекреслюють будь-які можливості для економічного зростання, уряд пропонує спочатку тим, хто працює, заплатити за бідних, прирікаючи бідних на позбавлення останнього. А що натомість? Свіжий випуск "прем'єрської десятихвилинки"?