Що сталося в Авдіївці?

Неочікуваний спалах бойових дій у Донбасі, обстріли житлових районів, загибель українських військових і мирних жителів - за кілька днів Авдіївка увійшла до лексикону світових ЗМІ та світової дипломатії.

Рівно рік тому, 4 лютого 2016-го, підрозділи 58-ї мотопіхотної бригади, добровольчі загони "Правий сектор" і Українська добровольча армія розпочали операцію з зачистки східної околиці Авдіївки. Цього дня на фронті стало ширитися поняття "авдіївська промзона" - як символ жорстких контактних боїв.

Авдіївка - це частина донецько-горлівської агломерації. Лише за кілька кілометрів - Донецьк, Ясинувата, Горлівка. Війна тут іде за кожну висотку, посадку, будинок. Тут кожні 500 метрів мають свою ціну. Тут нема куди відступати.

Згідно з Мінськими угодами від вересня 2014-го і лютого 2015-го Авдіївка залишається під контролем України. Проте російське командування ці угоди брутально порушило в цьому районі, як і по всьому фронту. Скориставшись низькою щільністю українських військ і браком сил, піхота противника закріпилася на східних околицях міста - серед дачних кооперативів, приватних будинків, покинутих ангарів і магазинів. Для утримання цього району противник зосередив свої найкращі підрозділи - 100-ту бригаду т.зв. республіканської гвардії, 11-й мотострілецький полк, окремий штурмовий батальйон "Сомалі". Про порушення умов "Мінська", зрозуміло, всі знали, але заходів для визволення передмість Авдіївки наші війська до пори до часу вжити не могли.

У чому тактичне значення промзони?

Для противника Авдіївка - це передова позиція, яка прикриває підступи до північних околиць Донецька і Ясинуватої, до південної околиці Горлівки. Здача промзони пересуне війну на кілька кілометрів ближче до цих ключових для ворога міст і ускладнить їх оборону. Водночас противник забезпечував можливість пересування швидкісною трасою Донецьк-Горлівка, що стала фронтовою рокадною дорогою постачання російських найманців. Ця траса дозволяла легко маневрувати резервами. Контролюючи промзону, російські генерали контролюють передпілля і виключають можливість раптового наступу на цьому напрямку. Разом із тим противник постійно вдається до турбуючих дій проти українських військ в Авдіївці, створює проблеми для нашої оборони, нав'язує ініціативу. Активними діями російські окупаційні війська сковували наші підрозділи. Таким чином, зачистка промзони Авдіївки стала проблемою не тільки політичною, а й бойової стійкості українського війська в цьому районі.

Тобто активні бойові дії в Авдіївці зумовлені порушенням розмежувальної лінії "Мінська", і врегулювати це відверте нехтування дипломатії можна тільки військовою силою.

Тому українські підрозділи протягом року почали поступове просування вперед. Будинок за будинком, вулиця за вулицею, війна йшла за кожні 100 метрів. Темпи просування вкрай повільні, а там, де противник облаштував вузли оборони, просування не було взагалі. У сучасній війні вже немає великих атак і широких маневрів. Війна ведеться так, щоб насамперед зберегти життя своїх бійців. Певних тактичних успіхів українські воїни досягли: нашим вдалося організувати позиції поблизу дороги Донецьк-Горлівка і взяти її під вогневий контроль. Водночас скутими виявилися війська противника - вони вже не можуть так активно діяти, вони змушені самі оборонятися, вартувати. Тобто промзона почала вимагати у ворога значно більших зусиль і ресурсів.

1-й батальйон 72-ї механізованої бригади є однією з пілотних частин для військової реформи. Для його комплектування з усієї бригади було залучено багато мотивованих військовослужбовців-"контрактників", батальйон доукомплектували і направили на кілька місяців для посиленої бойової підготовки та злагодження на полігон до Яворова, де його тренували американські інструктори і де він узяв участь у міжнародних маневрах "Рапід Трайдент". Після закінчення курсу Генштаб ЗСУ оголосив, що цей батальйон підготовлений "за стандартами НАТО". 72-гу бригада направили в район Авдіївки, 1-й батальйон отримав найнебезпечнішу смугу відповідальності - у самій промзоні. Бригада відома добре підготовленою бригадною артгрупою, яка застосовує розроблену волонтерами сучасну систему керування вогнем.

Зосередження свіжих підготовлених резервів дозволило продовжити операцію з видавлювання противника з околиць Авдіївки. Однак перекиданням резервів російські частини також посилювали опір.

На трасі Горлівка-Донецьк розташоване найвідоміше зараз на фронті місце - розв'язка на Ясинувату. Там обладнано опорний пункт противника. Епіцентр боїв зараз трохи нижче, на південь від розв'язки. Там ворог також облаштував два "опорники", які створювали серйозні проблеми українській обороні. Якби Мінські угоди працювали, цих позицій тут не було б. Але те, що не змогли вирішити дипломати, довелося вирішувати бійцям.

29 січня, після чергового обстрілу наших позицій і сутичок дозорів, штурмова група, в складі якої був заступник командира батальйону 23-річний капітан Андрій Кизило, контратакувала противника - підрозділи 3-го батальйону 11-го мотострілецького полку "ДНР".

Було досягнуто повної несподіваності. Противник покинув два опорні пункти, наші воїни знищили на місці двох бойовиків, ще одного взяли в полон. Бій точився в невеличкому ліску на місцевості загальною площею до двох квадратних кілометрів. Такими є будні позиційної війни - бої йдуть на маленькій території, щоб поліпшити становище конкретного підрозділу в конкретній точці. Закріплення наших у цьому ліску змушує противника відкотитися за шосейну дорогу в цьому районі.

Чому важливо розуміти ці деталі? Тому, що війна йде за своєю логікою, яка не завжди пов'язана з політичною. Цей бій не був зумовлений якимсь політичним інтересом, олігархічним задумом, PR-сценарієм - з тим щоб привернути чи відвернути увагу. У подій на фронті своя логіка. Бої в Авдіївці точаться вже давно і опинились у центрі уваги тільки через безпрецедентно потужні артобстріли, здійснювані російською артилерією. В аналогічній ситуації - під час грудневих боїв під Світлодарськом - противник також вів масований обстріл української оборони, але сили й засоби були набагато меншими, і напруження обстрілів знизилося протягом перших трьох днів. Під Авдіївкою війна йде без жодних обмежень і великими силами.

Отже, завдання піхоти було виконане. Та бій тільки розпочинався. Артилерія противника почала щільний обстріл позицій 1-го батальйону і 12-го мотопіхотного батальйону 72-ї бригади. Ударів зазнали різні об'єкти в самій Авдіївці. Наша артилерія відповіла.

І ось тут, на цьому етапі, невеликий бій на цих п'ядях української землі став з невеликого тактичного епізоду перетворюватися на елемент великої політичної гри. Наші просувалися вперед уже не раз. Це завжди спричиняло перестрілки, проте ескалації у присутності спостерігачів ОБСЄ не відбувалося, саме тому, що спостерігачі бачили: ця земля за умовами "Мінська" - наша, і стрілянина виникає через російські провокації. Чергові обстріли і чергові снаряди, звісно, прилітали. Але масований вогонь не вівся.

Однак цього разу події пішли за іншим сценарієм. Російське командування вирішило розпочати повномасштабну війну. Великі сили російської артилерії було підтягнуто і розгорнуто на позиціях у самому Донецьку. Противник відкрив вогонь по площах без жодних обмежень боєприпасів. Ударів почали завдавати реактивні системи залпового вогню - таких випадків у цьому районі не було весь 2016-й рік. На район бойових зіткнень - Авдіївку й околиці - противник обрушив буквально тисячі снарядів і мін. За такої високої щільності обстрілів на невеликій площі втрати неминучі - прямих влучань не уникнути.

У 1-му батальйоні один за одним пішли загиблі й поранені, смертельних поранень зазнавало й саме місто, яке накрило вогнем. Наша артилерія постаралася прикрити своїх.

На зайнятих позиціях загинув смертю хоробрих юний капітан Кизило. У свою чергу при спробі відбити залишений опорний пункт наша артилерія знищила командира 3-го батальйону 11-го мотострілецького полку досвідченого бойовика Івана Балакая. Усі подальші атаки піхоти російських армійських корпусів було відбито - попри підтримку танків і артилерії.

У районі Авдіївки розпочалася повномасштабна війна.

Такої аномальної активності російських військ у Донбасі не було з 2015 року. Очевидно, що противник веде обстріл виходячи не з реальної загрози своїй обороні, а насамперед з політичних міркувань. Артилерія почала застосовуватися для завдавання прямих безперервних ударів по місту. Цікаво, що жодного штурму своїх покинутих опорників противник підготувати не зміг. Натомість артилерія била без зупинки.

Кремль в особі прес-секретаря президента Путіна, по суті, сформулював причини ескалації: "Що стосується нинішнього загострення на лінії розмежування, то, напевно, це зайвий привід для якнайшвидшого поновлення діалогу та співпраці між Росією й Америкою, у тому числі в інтересах і вирішення розв'язки українського вузла".

Таким чином, Росія відверто визнала, що бій за Авдіївку - це сигнал Путіна Трампу. Демонстрація, що РФ контролює війну на Донбасі. І в будь-який момент вентиль може бути відкручений, і полум'я заллє міста. Розстріл Авдіївки - це запрошення російського керівництва для Трампа до переговорів стосовно України. Бійня в Алеппо й ескалація в Авдіївці - демонстрація того, що Путін володіє силами й ресурсами для військового втручання в будь-який конфлікт. І зупинити ескалацію США зможуть, тільки якщо встановлять із ним партнерські відносини.

На цю стратегію працює й інформаційна кампанія в західних і українських ЗМІ, де прихильники проросійського впливу відкрито закликають до миру за будь-яку ціну, до досягнення партнерських відносин із Москвою ціною здачі Криму та Донбасу.

Криза в Авдіївці, таким чином, стала першим екзаменом для Трампа. Який політичний курс він обере стосовно війни в Україні? Американська адміністрація, де досі тривають кадрові перестановки, відреагувала на війну в Авдіївці не відразу. Росія зробила низку заяв у ЗМІ про необхідність мирного врегулювання. Ставка робилася на домовленості з Трампом, на те, щоб справити на нього враження.

США відреагували 2 лютого.

На екстреному засіданні Радбезу ООН новий представник США Ніккі Хейлі заявила, що курс США стосовно України і РФ залишається незмінним: "Крим є частиною України. Наші санкції, пов'язані з Кримом, діятимуть доти, доки Росія не поверне контроль над півостровом Україні. США продовжують підтримувати ці домовленості".

Однак навіть озвучення жорсткої позиції США не стало підставою для загасання бою. Російська артилерія продовжує лупити по району Авдіївки. Очевидно, Путін готує ґрунт для наступного раунду переговорів щодо ситуації в Україні. Відігравши на сірійській шахівниці, кремлівський гравець вирішив зробити хід на українській. Кремль продовжує промацувати обстановку, щоб зняти санкції й домогтися від України визнання відторгнення окупованих земель.

А це означає, що війна триватиме. Росія в Україні воює обмеженими силами. Попри демонстративний мілітаризм, у Путіна гостра нестача людських ресурсів, у РФ бракує мотивованих солдатів, готових безіменно помирати за імперію десь за кордоном. А ось зброї в РФ - надлишок.

Не маючи вдосталь добре підготовлених піхотних підрозділів для контратак і надійного утримання ключових вузлів оборони, російське командування веде масовані обстріли. Такий артилерійський тероризм аналогічний діям Сирії та Єгипту під час знаменитих воєн на виснаження з Ізраїлем, що тривали десятки років у 1940-1980-х.

Нині тактична обстановка в районі Авдіївки така. Місто і всю лінію оборони надійно утримують українські війська. Зайняті воїнами 72-ї опорні пункти - у наших руках, здавати їх не збираються. У місто перекинуті резерви ЗСУ та НГУ. Чутки про оточення, про прориви нашої оборони - безпідставні. У противника немає сил наступати і посунути наші війська в цьому районі.

Однак придушити російську артилерію та РСЗВ в Донецьку наші повністю не зможуть. Ворог б'є з житлових кварталів. Військовими методами зупинити обстріли можна, тільки завдавши точних ударів по складах боєприпасів, вогневих позиціях, що в умовах міста важко зробити через можливі великі руйнування та відсутність високоточних засобів цілевказування й ураження.

Тому така війна може тривати ще довго. Більше того, це загострення - не останнє. Контактні бої на фронті неминучі. А Мінські угоди - це аналог Дейтона в Хорватії, вони не приводять до досягнення конкретного результату. Котрась зі сторін має програти - або Україна, або РФ. Хтось має взяти на себе відповідальність за прийняття рішення. Або силового, або політичного.

Путін штовхає Захід до прийняття мирних угод за рахунок України. Путін не має наміру поступатися сам. Він не віддасть Крим, у який вкладено величезні ресурси як у головний політичний проект російського царя. Криза в Авдіївці свідчить, що без військового вирішення, без потужних силових інструментів, без нанесення російським військам постійних втрат на фронті дипломатичну формулу, яка була б вигідна для України на Донбасі, знайти не виходить.

За незалежність доводиться воювати запекло й жорстоко.

У боях за маленький клаптик української землі в Авдіївці полягли смертю хоробрих 29 січня - 2 лютого 11 українських воїнів. Світла їм пам'ять…