Розхитані "нерви" армії. Чому на четвертому році війни ЗСУ як і раніше не забезпечені сучасною захищеною системою зв'язку

Вирішення проблеми забезпечення ЗСУ та інших збройних формувань держави сучасними засобами зв'язку з самого початку війни РФ проти України визнавалася військово-політичним керівництвом країни одним з пріоритетних завдань.

Це логічно, оскільки надійна, захищена зв'язок є основою управління військами, а без сучасних засобів зв'язку всі розмови про оборонний потенціал можуть носити лише умовний характер. У той же час в Україні і після трьох років війни проблема залишається практично нерозв'язаною. Почасти внаслідок безвілля одних і суперництва інших чиновників та політиків всередині української влади. Частково - в силу надзвичайного зовнішнього впливу і вмілого використання лобі з боку іноземних держав. Але головне, як здається, з-за того, що питання перетворення національних сил оборони в реальний інститут стримування зовнішньої агресії все ще не став пріоритетом для нинішньої влади.

У цілому ж "зв'язне справа" оголило дві небезпечні тенденції. Перша пов'язана з тим, що Україна залишається вкрай вразливою для зовнішнього впливу (і ще більш слабкою, ніж 19 років тому, коли її легко примусили відмовитися від вигідного "Бушерського контракту"). Друга сигналить про помітне зниження компетентності і професіоналізму в структурах влади, які відають проблемами безпеки держави.

"Зв'язкова" ретроспектива, або Трохи про нервах армії

Засоби зв'язку військові частенько називають нервами армії. Додаючи, що вони в ЗСУ помітно розхитані. Звичайно, говорити, ніби армія та інші збройні формування країни не мають засобів зв'язку, було б необ'єктивно. В даний час в ЗСУ цілком послідовно забезпечуються підрозділи ССО і ВДВ - засобами зв'язку американської компанії Harris. Переважно - в рамках військової допомоги США. Крім того, є й станції Motorola, якими користуються в підрозділах ЗСУ, в тому числі на лінії зіткнення з противником. Вони, правда, є фактично громадянської продукцією і в разі активної фази війни будуть легко і швидко придушені відповідними системами РФ. Що може спричинити часткову втрату управління військами.

Начальник Військ зв'язку ЗСУ - начальник Головного управління зв'язку та інформаційних систем Генштабу ЗСУ Володимир Рапка в кінці 2016 року так оцінював ситуацію: "У перший і другий рік війни фінансування Військ зв'язку склало 1 млрд грн. У 2016-му нам виділили приблизно 600 млн грн, тому темпи забезпечення армії засобами зв'язку дещо сповільнилися. Щодо радіозв'язку в УКХ-діапазоні бойові частини ЗСУ забезпечені обладнанням компанії Motorola приблизно на 70%, решта частини - на 30%. При цьому в ВДВ і спецназі є певна кількість радіостанцій Harris. Відразу зазначу, що Збройні сили вимагають для свого оснащення близько 100 тис. радіостанцій різного типу. Закупити в достатній кількості, продукцію, наприклад, компанії Harris в умовах нестачі коштів дуже складно - на переоснащення однієї бригади потрібно більше 1 млрд гривень".

Визнаємо, що для створення сучасної та захищеної системи управління військами Генштабу ЗСУ у 2014-2016 рр .. була проведена досить-таки копітка робота по визначенню основних типів необхідних ВСУ засобів УКХ-зв'язку (а саме їх закупівлі становлять близько 50% всього переоснащення на нові засоби зв'язку), включаючи відповідні випробування. І постачальник - турецька компанія Aselsan - був обраний після тривалого тестування. Військові свій вибір зробили, і це рішення закріплене відповідними посадовими особами: свої підписи на документах поставили начальник Генштабу ЗСУ генерал армії Віктор Муженко, міністр оборони України генерал армії Степан Полторак, і це рішення було доведено офіційним порядком до секретаря Рнбо Олександра Турчинова. Не кажучи вже про профільних генералів Генштабу ЗСУ, під чиїм пильним оком і проходили міжвідомчі випробування. Важливо, що про обрання постачальником компанії Aselsan міністр оборони Полторак 7 грудня 2016 року офіційним листом поінформував міністра національної оборони Туреччини Фікрі Ишика. (Копію листа див. на сайті ZN.UA)

Прийняте рішення дійсно має солідну технічне обґрунтування. Воно передбачає створення нових високотехнологічних ліній по виробництву в Україні нових засобів зв'язку, отримання передових технологій від турецької компанії і, що взагалі унікально для вкрай мізерною історії українського військово-технічного співробітництва (ВТС), зустрічну (в межах офсетної угоди) продаж Туреччини оборонної продукції України. Анкара зацікавлена в придбанні продукції авіабудування, танкових дизельних двигунів, засобів захисту бронетехніки від високоточної зброї, головок самонаведення для високоточних систем, деяких технологій космічної галузі. Але і це ще не все. Розуміючи скрутне становище української сторони в області фінансування оборонних проектів в умовах фактичної війни, турецькі партнери погодилися на вигідну для України кредитування проекту, включаючи кредитні канікули і процентну ставку по погашенню кредиту в 4 рази нижче застосовується українськими банками.

На дипломатичному рівні все теж складалося. Візити вчинили відповідні генерали, потискували один одному руки глави дипломатичних відомств, у березні Туреччину відвідав прем'єр Ст. Гройсман,
а на цьому тижні турецьку виставку озброєнь IDEF-17 - секретар РНБОУ А. Турчинов. Нарешті, в червні Київ очікує візиту глави Турецького держави Реджепа Ердогана.

До цього варто додати, що проект уже почав реалізовуватися. Майже на чотири місяці швидше встановленого терміну турецька сторона повинна здійснити у травні ц. р. постачання засобів зв'язку для оснащення одного підрозділу ЗСУ, попередньо навчивши український персонал. На осінь заплановано початок робіт з переоснащення однієї бригади ЗСУ. Можна було б аплодувати і чекати першу історію успіху в галузі ВТС і переозброєння ЗСУ, якщо б...

рация торт

Иван Богдан

ВТС як поле політичних битв

ВТС - це область великої політики, і за цю сферу у світовій традиції зазвичай відповідають глави держав. Варто особливо підкреслити, що за три роки війни Україна не реалізувала жодного проекту в сфері ВТС, спрямованого на переоснащення вітчизняної армії (тут мова не про імпорт зброї, а про створення спільних виробництв на основі одержуваних ззовні технологій). Власне, і до війни Київ нічого подібного не реалізовував - серцевиною ВТС вважався експорт зброї, а найбільшими досягненнями стали використання результатів дослідно-конструкторських робіт (ДКР), які вдавалося вписувати в експортні контракти. На тлі, на жаль, незавершених проектів з будівництва корвета і модернізації вертольота Мі-24 (з участю французьких компаній) Україні просто життєво необхідно виглядати передбачуваною і послідовною на світовому ринку озброєнь.

Тому що, чесно визнаємо, репутація в області ВТС у Києва вже підмочена. Причому як раз цим, "зв'язковим" справою. Йдеться про негативні наслідки перегляду прийнятого в травні 2015 року розпорядження міністра оборони України про затвердження закупівель засобів зв'язку французької компанії Thales (ZN.UA докладно писало про це у вересні 2015 року в статті "Зв'язок для армії: стратегічне питання номер один". Відлуння тих подій Києву довелося почути зовсім недавно: французька сторона скасувала проведення з Україною засідання Комісії з питань ВТС 18-21 квітня ц. р.

У цьому зв'язку не зайвим буде нагадати, що у квітні 2015 року в Парижі президенти України і Франції домовилися про що... У всякому випадку, на наступний день після переговорів "Укроборонпром" не без гордості повідомляв: в рамках візиту П. Порошенко у Францію досягнуто домовленості про те, що "світові лідери у виробництві озброєнь з Франції будуть поставляти в ЗСУ вертольоти і системи радіозв'язку". "Укрінмаш" (підприємство "Укроборонпрому") тут же підписав перспективний контракт з Thales Communication & Security SAS, мова, зокрема, йшла і про передачу технологій. Але в червні 2015 року Київ раптом увімкнув "повний назад", і фаворитом з постачання УКХ-радіозв'язку була визначена американська компанія Harris. У відповідь на згадану статтю у військовому відомстві її авторові заявили: "Ми - замовник і експлуатант техніки, і ми визначили, що для нас краще саме ця продукція". Заодно повідомивши, що "проект з Фалес стоїть 268 млн дол., тоді як продукція Harris лише 170 млн дол.". Трохи пізніше з'ясувалося, що мова йде про постачання станцій Falcon попереднього покоління (вже зняті з виробництва), а Harris не розглядав передачу технологій для налагодження виробництва на території України.

Можливо, держава, яка відкрила портал військової допомоги Україні, має моральне право наполягати на закупівлях своєї продукції (на сьогоднішній день загальні постачання засобів зв'язку із США в рамках допомоги мають еквівалент близько 75 млн дол.). І, можливо, країна, яка отримує військову допомогу, теж має підстави для перегляду раніше прийнятого рішення. Навіть якщо особисто глава держави домовлявся про інше... Править бал велика політика, а Україна перебуває в гнітючою фінансової та технологічної залежності.

Але що робити тепер, коли несподівано з'явилися ознаки зміни траєкторії проекту?! Так, так, мова йде саме про те, щоб, незважаючи на прийняте військово-політичним керівництвом України рішення, знову це рішення переглянути і, зовсім не виключено, поміняти постачальника.

А саме: ізраїльська сторона просто змушує Київ провести повторні випробування за дещо іншими методиками. Фахівці, близькі до прийняття рішень, говорять про безпрецедентний політичний вплив Ізраїлю. Якби на кону був не імідж України на міжнародному ринку, можна було б захоплюватися філігранною роботою ізраїльської команди. Після того як український прем'єр зібрався з вояжем в Тель-Авів, менеджери компанії Elbit Systems буквально закидали листами з рекомендаціями проведення нових випробувань секретаря РНБОУ А. Турчинова, а посол Ізраїлю Эліав Белоцерковски провів багатозначну зустріч міністром оборони України, генерал Полторак розпорядився повторні випробування все ж проводити...

Війни і воїни кулуарів

Формально нинішня ситуація виглядає так. Після попереднього відбору претендентами в 2016 році залишалися дві компанії: ізраїльська Elbit Systems і турецька Aselsan. До речі, важливим було й те, що засоби зв'язку обох компаній витримали випробування реальними військовими конфліктами. Але ключовим моментом попереднього вибору була наявність у обох компаній кредитних пропозицій.

Згаданий вище Фалес, дивним чином обійдене увагою, по всій видимості, зневірився у можливості результативної роботи з Україною. Хоча, звичайно, у кожної зі сторін своя правда, а представники української сторони говорили про наявність низки своїх претензій до французької компанії, включаючи проблему роботи з посередником і дуже тісні зв'язки з Росією. Втім, все це перевірити навряд чи можливо.

Таким чином, у процес випробувань увійшли дві компанії, причому Київ у тому ж 2015-го "дав себе вмовити зробити попередню закупівлю партії засобів зв'язку у Elbit Systems, як стверджують джерела, на суму близько 7 млн дол. На жаль, злі язики кажуть, що закуплене досі не використовується і лежить на складі - оскільки поставлено некомплектное обладнання.

Але все одно фактичні позиції іноземних гравців оцінювалися як рівні. З тією обмовкою, що Elbit Systems світом на ринку представлений куди більш широко, ніж пробиває дорогу в якості експортера Aselsan. Elbit Systems домагався успіху і реалізовував подібні проекти (з передачею технологій і організацією виробництва) в цілий ряд держав, від Чилі до Індії. Є, правда, і такі держави - Азербайджан, приміром, - які купували продукцію обох компаній. Можливо, досвід і успіх запаморочив голову менеджерам ізраїльської компанії, і вони недооцінили конкурента. Тому що на завершальний етап випробувань представники Elbit Systems не прибули. Український персонал, на відміну від конкурентів, не навчили. До цього в процесі здійснення вибору додалися прикрі недоліки. По-перше, продукція Elbit Systems не в повній мірі відповідає стандартам НАТО (а саме -NATO STANAG 4246 і НАТО STANAG 4204). По-друге, як виявилося, ізраїльська компанія не може забезпечити потреб зв'язку для Повітряних сил ЗСУ і для ВМСУ, а також не забезпечує інтеграції з наявними засобами зв'язку (зокрема, з тими ж "моторолами"). По-третє, вибір Elbit Systems обійдеться Україні на третину дорожче (переоснащення бригади - на 28-29% в порівнянні з турецькими засобами зв'язку). По-четверте, на відміну від компаній Aselsan і Harris, ізраїльський постачальник не відкрив в Україні сервісного центру і не передав алгоритмів шифрування шифрів і кодів (згідно із зазначеними причинами засоби зв'язку Elbit Systems так і не введені в експлуатацію ВСУ).

Однак навіть це все дрібниці порівняно з головною шорсткістю - близькими зв'язками з російською стороною. При виборі постачальника українські військові раптом згадали, що Ізраїль відмовив Україні в постачання безпілотних авіакомплексів (БАК), у той час як Росії ще в 2010 році передав технології виробництва БАК Searcher. Це містить чималий ризик ВТС, оскільки українським військовим довелося згадати, що будь-який контракт з ізраїльською стороною передбачає ситуацію, коли постачальник перериває угоду, не пояснюючи причин.

Але військові фахівці були шоковані, коли на сайті російського ВАТ "ГлобалИнформСервис" виявили перелік продукції, зовні і за характеристиками повністю відповідає продуктам Elbit Systems. На умовах анонімності вони твердять про необхідність створення комісії для детальної перевірки, наскільки велика загроза для України у придбанні таких засобів зв'язку, як у її ворога. Але на офіційному ж рівні мовчать, кажучи, що їм не з руки "грати в політику".

Дещо інша ситуація проявилась в ставленні Aselsan. Мало сказати, що українські фахівці були вражені технологічними досягненнями в сфері розробок і виробництва засобів зв'язку. Турецька сторона тільки закріплюється на світовому ринку, і тому настільки обходительна. Але в Пакистані і Саудівської Аравії, де Aselsan вже "засвітився" проектами повномасштабного трансферу технологій, результатами дуже задоволені. Турецький постачальник здатний забезпечити морську і повітряні компоненти, повну інтеграцію з наявними засобами зв'язку, включаючи НГУ та ДПСУ, а засоби зв'язку повністю відповідають стандартам Північноатлантичного альянсу. Що означає для України дотримання принципів і взятими на себе зобов'язаннями щодо інтеграції в євроатлантичний простір, включаючи освоєння стандартів НАТО. Горезвісна натовська формула C4ISR, з їх "command, control, communications, computers, intelligence..." може виявитися і української.

Післямова

Отже, військові своє слово сказали. Хоча в кулуарах будинку на Повітрофлотському проспекті визнають, що міністру все важче зберігати пристойну міну при поганій грі - рішення начебто він прийняв, а виходить - від нього нічого не залежить. Військові обережно кивають на "неузгодженість політичних еліт", зауважуючи, що "політичні рішення будуть приймати політики". До речі, і секретар РНБОУ на минулому тижні, вимовляючи дифірамби турецьким партнерам і потенціалу двостороннього співробітництва, на пряме запитання журналіста щодо вибору постачальника засобів зв'язку акуратно "зісковзнув з теми". Повідомивши лише, що "створена спільна група, яка має прискорити реалізацію вже сформованих проектів". Іншими словами, секретар Радбезу не знає, за якою формулою обчислюється політичне рішення. І теж фактично визнав, що не є учасником цього процесу. Якщо так, то виходить, що в країні є тільки один чоловік, який може і повинен прийняти остаточне рішення, і ця людина - Верховний Головнокомандувач.

Можливо, Петро Порошенко не знає, яка драма розгортається в області переозброєння армії, де засоби зв'язку можуть стати лише першим реалізованим проектом. Або таким провалом. Принаймні, будемо тішити себе думкою, що Петро Олексійович про все знає, але просто не висловився. І якщо це так, то було б не просто доцільним, але життєво необхідно йому, як Верховному Головнокомандувачу, взяти питання створення управління військами під особистий контроль. Підтримавши вже прийняте рішення (адже справді, якщо два генерала армії з секретарем Радбезу в додачу так грубо помилилися в ключовому питанні обороноздатності, виходить, їм немає сенсу перебувати на своїх посадах).

А якщо серйозно, то "зв'язковий" проект може не тільки помітно посилити обороноздатність держави, але і сприяти розгортання масштабної співпраці з країнами Альянсу. Крім того, я переконаний, що репутація України на ринку такого удару не витримає. І мова в даному випадку вже не про якість або кількість витрачених ресурсів. Тому що якщо після Франції на українські граблі наступить ще й Туреччина, важко припустити, що при наявності подібних ризиків Україна взагалі буде присутній на ринку ВТС. Більш того, в умовах, коли національний ОПК може забезпечити трохи більше 40% потреб армії, адже йдеться, без перебільшення, про екзистенційний вибір.

до Речі, шарахання від одного партнера до іншого можуть взагалі призвести до скасування запланованого проекту. Причому деякі гарячі голови з числа досвідчених генералів пропонують, ні багато, ні мало, - замість переоснащення ЗСУ новими системами УКХ-зв'язку продовжити закупівлі... "моторол". Мені достеменно не відомо, чи це справа корупційну складову. Люди, близькі до "зв'язковому" проекту кажуть: за кожною іноземною компанією маячить особа вітчизняного "заводить". Джерела не виключають, що ідея зміни іноземного партнера є просто відлунням суперечки двох досить відомих осіб зі сфери національної безпеки. Але для українських військових, як і для кожного громадянина, вкрай важливо бачити армію здатної протистояти агресору, а значить - переоснащенной і переозброєною. Чиїсь особисті амбіції, не повинні впливати на систему нацбезпеки. Хочеться сподіватися, що президент вважає так само.

І останнє, як здається, дуже показовий і вельми неприємне. Враховуючи, що Україна не мала ресурсів під проект переоснащення засобами зв'язку, на 2017 рік передбачалися держгарантії. Як кажуть у військовому відомстві, вони були спеціально вивірені під "зв'язковий" проект і становили 3,1 млрд грн. Так от, в даний час по військовому відомству повзуть чутки, що ці ресурси будуть переписані під інші завдання - будівництво військово-транспортного літака і катерів для москитного флоту. Тобто під проекти ДП "Антонов" і ВАТ "Кузня на Рибальському".

Найімовірніше, під час війни це потрібніше.