"Ми до вас, професоре, і ось у якій справі…", або Рік правової "швондеризації" країни

Перед Новим роком столична влада подарувала киянам непересічну тему для обговорення.

Чиновники КМДА, обтяжені важкими думками про те, як би ще "покращити" життя, вийшли на рішення в дусі швондерівського "комітету з очищення міста". А саме - створити такі собі комісії із залученням поліції і стукатись у двері громадян з вимогою відзвітувати, скільки у квартирі проживає зареєстрованих людей, а скільки - без реєстрації.

Зрозуміло, що нинішнє покоління чиновників, може, й не читало Булгакова, а тому й не розуміє усього рівня ідіотизму сцени, яка починається з фрази: "Ми до вас, професоре, і ось у якій справі…" Те, що вони не читали Конституції, яка гарантує людині недоторканність житла, а тому будь-яка людина може цілком законно вказати "комісії" відомий напрямок для її подальшого пересування, - значно гірше.

А зовсім погано те, що внутрішні переконання управлінців узагалі дозволяють їм робити такі дурниці. Насправді така "правова розкутість" місцевих чиновників походить від загальної атмосфери у владі. Бо вони підсвідомо орієнтуюся на тренди центральної влади. А головним серед них 2016 року став наступ на саме поняття верховенства права. Наступ був активний і системний.

Статистика боїв
на правовому фронті

2016 року право стало основною сферою, в якій ми зазнали чи не найбільших втрат. Вище від цього - лише наші людські втрати на фронті.

Існує маркер, що вказує на реальний стан справ із дотриманням принципу верховенства права в країні. Це статистика Європейського суду з прав людини. У нашому випадку - кількість звернень українських громадян, які проходять усі вітчизняні судові інстанції і, якщо держава не забезпечує дотримання їхніх прав, звертаються до ЄСПЛ. Цифри останнього десятиріччя дають показову картину.

У період 2006-2012 років кількість заяв проти України до ЄСПЛ у відсотковому показнику коливалася на рівні 6,8-8,5% від загальної кількості поданих заяв до цього суду. З 2013 року спостерігається зростання - 13,3%. Далі: 2014-й - 19,5%, 2015-й - 21,4% заяв. 2016 рік стає "рекордним" - уже восени цей показник досяг 24,4%! Тобто фактично чверть заяв до ЄСПЛ - проти держави Україна! Серед "рекордсменів" поряд з нами лише Росія і Туреччина.

Ця статистика ніяк не співвідноситься з "європейським" іміджем, над яким невпинно працює нинішня управлінсько-політична еліта. Чому саме за часів влади, яка прийшла на хвилі Революції духу і постійно демонструє свою реформаторську "сверблячку", до того ж саме реформу правосуддя видає за своєрідний "криголам" перетворень, відбулося таке "революційне" зростання позовів громадян до ЄСПЛ проти держави? Адже виходить, що замість реформування та вдосконалення, якого справді потребує судова система, відбувається, навпаки, звуження прав і свобод.

У пошуках правосуддя

Навіть більше - маємо ознаки правового колапсу! У листопаді 2016 року Рада суддів констатувала, що в країні здійснювати правосуддя мають право лише 62% суддів від штатної чисельності. У Верховному суді України сьогодні працюють усього 19 суддів. В окружних адміністративних судах ситуація критична - кількість суддів, які не здійснюють правосуддя, перевищує кількість суддів, які мають ці повноваження. В апеляційних судах різних юрисдикцій від 23% до 29% суддів оголосили про намір звільнитися. У доброму десятку судів узагалі немає жодного судді, призначеного на посаду, або немає жодного, який має право здійснювати правосуддя. По одному судді мають право здійснювати правосуддя у 65 судах України, по 2 - у 191 суді.

Справи накопичуються, бо внаслідок недосконалості процесуального законодавства їх практично неможливо передати до інших судів! А там, де передають, - формують різну судову практику. Після звернення РСУ до президента, більш як 200 суддів нарешті 15 грудня, майже вночі, склали присягу, а в Законі "Про Вищу раду правосуддя" нарешті заклали можливість не звільняти автоматично суддів після п'яти років роботи. Це є результатом боротьби цих людей не лише за свою кар'єру, а й за можливість не "добити" суди через неукомплектованість, тобто боротьби за елементарний доступ до правосуддя наших громадян.

Аби зрозуміти, чому і як це відбулося, треба прослідкувати етапи "реформаторського поступу" в царині правосуддя, бо влада відкрила рік цією темою, нею ж буквально кілька днів тому і завершила - ухваливши, як "розігрів" перед розглядом Бюджету-2017, Закон України "Про Вищу раду правосуддя"…

Судова реформа:
із заплющеними очима

Ідеться не про зав'язані очі Феміди, а про заплющені від сорому. Бо алгоритм законодавчого забезпечення владної судової реформи - абсолютно унікальний з погляду маніпуляцій. Таких законотворчих "наперстків" світ іще не бачив.

Отже, початок 2016 року ознаменувався тим, що КС України в січні двічі здійснив свій попередній контроль законопроекту "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)". Причому щоразу із сумними "рекордами" конституційного правосуддя. 20 січня, ухваливши Висновок щодо конституційності законопроекту, 10 суддів з 13 додали свої окремі думки до Висновку, більшість з яких стосувалася не лише неможливості вносити зміни до Конституції під час війни, а й самого змісту змін.

У відповідь на цей "демарш" президент, після вже здійсненого конституційного контролю, на заміну законопроекту вніс доопрацьований варіант, визначений як невідкладний. Паралельно 26 січня, майже вночі, очільник держави оприлюднив указ про призначення двох нових суддів КСУ, які разом із третім колегою, що на той час був уже три місяці як обраний від судової гілки влади, склали присягу і терміново заступили на посади.

Майже одночасно парламент, який перебував у готовності перейняти естафету, присягою суддів не обмежився, а 28 січня вніс зміни до статті 149 свого Регламенту, чим дозволив ухвалювати рішення про зміни до Конституції України в неконституційному порядку! Тобто законодавчий орган, розуміючи, що діятиме всупереч логіці і правилам, просто видав собі індульгенцію на цей гармидер. Президент підтримав веселу забаганку нардепів, миттєво підписавши відповідний закон. Бо потрібне було негайне попереднє схвалення змін до Конституції на поточній сесії парламенту за будь-яку ціну.

Результатом же введення у процес "суддівського спецназу" став черговий рекорд КСУ. За один суботній день - 30-го січня - (така спритність від КС спостерігалася вперше за всю його історію) суд упорався, "перевіривши" на конституційність "невідкладний" законопроект.

А вже 2-го лютого народні обранці поставили і черговий свій рекорд: прийшли на поточну сесію, а вийшли - з наступної. Зрозуміло, що на "попередній" сесії вони встигли схвалити те, що від них вимагали. При цьому, аби ситуація не виглядала зовсім по-ідіотському (насправді вона такою і була), ще 29 січня КС відкрив провадження за конституційним поданням 51 народного депутата, які раптом перестали розуміти статтю 155 Конституції України. Їм знадобилося тлумачення положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України". Таким чином законодавці забезпечили собі можливість побешкетувати 2-го лютого - в умовах, так би мовити, правової невизначеності. Те, що КС потім два місяці був у ступорі, намагаючись схрестити, як мовиться, їжака і полохливу лань, аби пояснити, що "наступна" сесія це не та, яка настає безпосередньо за нинішньою, а будь-яка інша після неї, - вже не мало жодного значення. КС підтвердив це відкриття (!) аж 15 березня 2016 року…

Хто формуватиме "чисті ряди"?

Проект змін до Конституції був ухвалений 2 червня 2016 року. І тут не обійшлося без "фокусів". Того ж дня, перед голосуванням змін до Конституції, депутати ухвалили Закон "Про судоустрій і статус суддів" - на забезпечення імплементації конституційних змін (!). Зроблено це було саме ДО моменту схвалення змін до Конституції і, відповідно, набрання ними чинності. Водночас самою Конституцією передбачено, що в таких випадках закон повинен відповідати чинному Основному Закону.

Ці обставини нікуди не подінуться з історії так званої судової реформи, попри те що в цій владі на це ніхто не зважає. Як бачимо, конституційність самої процедури на всіх етапах упровадження була вкрай сумнівною. Нині ніхто не визнає цієї неконституційності, навіть незважаючи на подання ВСУ, що припадає пилом у КСУ з початку жовтня. Усі в дії!

Усі! Але серед них є рівні, а є й рівніші. Не вдаючись у глибокі деталі, зауважу, що за задумом ідеологів судової реформи, Верховний суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий адміністративний суд України, Вищий господарський суд України припиняють свою діяльність і ліквідовуються. І впродовж шести місяців з дня набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів", тобто до 1 квітня 2017 року, має бути утворений Верховний суд (невідомо якої країни, бо не містить у назві державу Україна).

А от члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України продовжують працювати до закінчення строку, на який їх обрано (призначено). Аналогічна ситуація з КСУ, з генпрокурором, і, що особливо оригінально, - це продовження виконання повноважень членами Вищої ради юстиції, що не можуть тривати довше, ніж усього-на-всього до 30 квітня 2019 року. Як ви думаєте, чому? Відповідь очевидна: саме Вища рада правосуддя і Вища кваліфікаційна комісія суддів України вирішують практично всі питання суддівської кар'єри! Очевидно, що всі "президентські" люди в цих органах мають зберегти посади, бо вкупі з нюансами "церемоніальних" особливостей повноважень президента, мають таки забезпечити те омріяне "незалежне" правосуддя під його патронатом - насамперед при звільненні нинішнього суддівського корпусу і формуванні його на майбутнє. Починаючи з суддів Верховного суду аж до суддів місцевих загальних судів - іще принаймні впродовж майже трьох наступних років.

Дисонанс із заявами про наступне формування чистих рядів бездоганного суддівського корпусу та про неможливість будь-яких політичних впливів тут очевидний! Він починає підтверджуватись у перебігу першого і поки що єдиного конкурсу на посади суддів Верховного суду, де вже проявляються політична заангажованість і дискримінаційні моменти.

Про такі важелі контролю та засоби впливу не мріяли навіть "папєрєднікі". Крім іншого, йдеться ще й про запуск потужного механізму узурпації влади в судовій сфері. Адже Вища рада юстиції та її члени призначалися свого часу з іншими конституційними повноваженнями, то чому ж вони продовжують працювати без нового, так би мовити, "мандата" у вигляді формування нового складу відповідно до вимог Конституції? Правові аналогії цього казусу можна сміливо знайти в недавній конституційній історії України. Достатньо проаналізувати звинувачення на адресу "папєрєдніка"-президента.

Однак Конституційний суд на початку 2016 року цю "дрібничку" проковтнув... Чим освятив, зокрема, наступні події кінця року.

А саме - ухвалення парламентом серед ночі, як "розігрів" перед обговоренням Бюджету-2017, Закону "Про Вищу раду правосуддя". Черговий рекорд - 18 хвилин "обговорення". Закон ухвалювався з можливістю "техніко-юридичних правок". Як повідомив під час цього фарсу спікер Парубій - до закону є 1100 зауважень! Тому сьогодні ніхто не може сказати, яким насправді був (бо його текст мало хто бачив у сесійній залі) і буде цей документ. Але вже зрозуміло, що ВРП, отримавши у спадок від ВРЮ "пропрезидентський" склад у всій красі, обростає повноваженнями небаченого обсягу. В законопроекті цей орган має аж 21 вид діяльності у сфері повноважень. При тому, що Конституцією передбачено лише дев'ять таких видів. Я далека від думки, що, коли ми нарешті побачимо текст закону, ситуація суттєво зміниться.

Рекордсмени
парламентських ігрищ

Правовий безлад і в сфері прав людини, і в реалізації судової реформи спричинили не тільки недолугі процедури і закони, а й питання практичні.

На жаль, до порушення парламентських процедур ми вже звикли - це стало загальним правилом так званого парламентаризму по-новому. До нього, здається, навмисно привчають суспільство, так само як формують тенденцію повної зневаги до Конституції України.

Саме за допомогою зухвалих порушень Конституції і Регламенту Верховної Ради владі вдається проводити через парламент свої неоднозначні законодавчі ініціативи.

Прикметою 2016 року можна вважати появу двох рекордсменів, які також поставили не один законодавчий "рекорд". Це екс-спікер ВР В.Гройсман і чинний голова парламенту А.Парубій. Уже згадуваний випадок з 18-хвилинним ухваленням Закону "Про Вищу раду правосуддя" о третій годині ночі - лише один з типових епізодів системи "проштовхування" потрібних законів. Треба сказати, що нинішньому очільникові уряду на посаді спікера працювалося легше, бо в парламенті таки існувала легітимна фіксована більшість. Його наступник Парубій потрапив у складніше становище - він виконує забаганки Банкової в умовах, коли парламентської коаліції де-юре не існує. Але в нього все виходить, бо коаліція існує в його уяві. У той період, коли Рада голосувала за новий уряд пана Гройсмана, а Парубій світився від щастя, опустивши тіло в спікерське крісло, його в соцмережах називали "людина-калькулятор" - через трагікомедію з підрахунками, в ході яких називали цифри і 226, і 230, і 237 депутатів. При тому, що в момент голосування за прем'єр-міністра Гройсмана дві фракції, які начебто входять до коаліції, - БПП і НФ - дали всього 206 голосів! Спікер тоді - у квітні 2016-го - заявляв, що може надати поіменний список членів коаліції і навіть коаліційну угоду, але досі цього не зробив.

Отже, ані в момент голосування за новий склад уряду, ані навіть тоді, коли відбувався нічний шабаш під назвою "Бюджет-2017", юридичного підтвердження наявності в парламенті легітимної коаліції депутатських фракцій немає! Тож як було призначено нинішній уряд? Уряд, який сьогодні продає українцям те, що їм належить за Основним Законом, за спекулятивною ціною (див. статтю 13 Конституції України)… При тому, що має як критичний рівень довіри через свої дії, так і сумнівну легітимність: за останніми соцдослідженнями 86% населення вважає, що влада працює у неправильному напрямку.

Склавши зброю

Тут є сенс знову повернутися до судової реформи. Бо вона визначила ще кілька ключових явищ 2016 року. Скажімо, є прямий стосунок цієї "реформи" до так званого мирного процесу, Мінських перемовин, які, що було очевидно відразу, зайшли у глухий кут. У цьому процесі Україна позбавила себе потужного інструменту захисту прав і свобод своїх громадян, національної безпеки. У змінах до Конституції щодо правосуддя є лукаві положення про визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом. Цей Суд розглядає справи, зокрема, про злочини проти людяності, воєнні злочини, злочини, які, ймовірно, пов'язані з агресією, - все те, що було на Майдані, що відбувається і донині на Сході України, в Криму. Зобов'язання імплементувати Римський статут, який підписано ще 2000 року, наша країна має в контексті Угоди про асоціацію між Україною з однієї сторони і Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами з іншої (стаття 8 Розділу ІІ), де не передбачено жодних відтермінувань. Однак у Прикінцевих та перехідних положеннях Закону "Про внесення змін до Конституції України щодо правосуддя" передбачено відтермінування ратифікації Римського статуту знов-таки до "сакральної" дати - 2019 року! Це вже не кажучи про сумнівну формулу авторів "реформаторського" закону, згідно з якою Україна "може" після цієї дати ратифікувати Статут. А може, виходить, не ратифікувати?

На цьому тлі "переможний" візит генпрокурора до Гааги в листопаді 2016 року виглядає вкрай жалюгідно: адже Україна нині "на шпагаті" між двома зверненнями парламенту до МКС у порядку виняткової процедури і фактичною відмовою від застосування загальних міжнародних інструментів цього процесу у найближчій перспективі. Генпрокурор мав при цьому лише "полум'яну" риторику - він не надав МКС від імені держави доказів воєнних злочинів, пообіцявши "дослати" їх до кінця року. Так само, як щодо злочинів проти людяності під час Революції Гідності. Вже ось-ось кінець року…

Ритуальне вбивство права

Усі розчарування, які ми мали 2016 року, так чи інакше пов'язані із цим лукавим "реформаторським поступом". У тому числі з епопеєю під назвою "Безвізовий режим". При тому, що всі формальні вимоги Євросоюзу начебто виконано, процес реалізації головної передвиборної обіцянки влади перетворився на справжню трагікомедію. А чого, власне, всі очікували? Крім формальних вимог, є ще безліч неформальних орієнтирів, на які спирається ЄС, ухвалюючи такі важкі для себе рішення. І, скажімо, нюанс із ритуальними танцями нашої влади навколо Римського статуту не додає європейським партнерам оптимізму.

І це - тільки один пазл у загальній картині, яку складає для себе ЄС, формуючи рішення щодо надання Україні безвізу. Дуже наївно вважати, що Європа не слідкує за розвитком так званих реформ. І тут ми знов вимушені повернутися до ключової - судової реформи. З положень якої вже починають висмикувати ті одиничні позитивні моменти, які все ж таки були зашиті в її тіло.

Цим своєрідним "відкатом" ознаменувалося 15 грудня 2016 року: президент України звернувся до парламенту з вимогою невідкладно розглянути проект закону "Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо удосконалення механізмів забезпечення завдань кримінального провадження)" №5490. Президент закликає парламентарів… скасувати передбачене судовою реформою позбавлення прокуратури повноважень здійснювати досудове розслідування! При тому, що з Конституції ці повноваження вже вилучено фактично: Розділом XІ Перехідних положень передбачено, що таку функцію прокуратура здійснює до 15 квітня 2017 року. Але законом №5490 передбачено перенесення цього терміну. На, як ви вже зрозуміли, "сакральний" 2019 рік.

Цим же законопроектом скасовується змагальність сторін у процесі досудового слідства, множиться на "нуль" правова допомога на цьому етапі, адвокатура позбавляється будь-яких прав аж до процедури судового розгляду. На який перекладається вся відповідальність за можливі прокурорські "виверти". Прокурорам також "дарують" їхню давню мрію - досудове слідство може тривати не 12 місяців, а 18!

Паралельно "закручуються гайки" адвокатурі. Кінець року ознаменувався черговим "подарунком" влади, який шокував уже адвокатську спільноту. Йдеться про "переможне" завершення підготовки нового законопроекту про адвокатуру та адвокатську діяльність. Нині представники РАУ, які раніше брали участь у підготовці документа, заявляють, що кулуарно ухвалений останніми днями варіант "ані за духом, ані за буквою не відповідає європейським реформам правосуддя. У разі його прийняття Україна зробить крок назад у розвитку інституту адвокатури та позбавить громадян ефективної професійної правової допомоги".

До цього треба додати слово "остаточно". Бо над питанням позбавлення громадян правової допомоги "реформатори" працюють системно і наполегливо не перший рік, а 2016-й став апогеєм цього процесу. Отже, можна довго перераховувати всі хитрощі "реформаторів", але серед них є просто-таки кричущі: нинішній розмір судового збору робить послуги суду недоступними для 90% населення. А згаданим "кулуарним" законопроектом про адвокатуру розмір адвокатського внеску встановлено на такому рівні, що частина адвокатів, які не мають "київського" рівня гонорарів, тричі подумають, чи є в них фінансова можливість продовжувати свою адвокатську кар'єру…

Кого спустять зі сходів

Цей процес наочно демонструє, як суспільство затискають у лещата правового диктату - нині не цінності, закріплені в Конституції, диктують кроки влади, а політична доцільність.

Попри створювану владою красиву картинку, державу нині можна сміливо зарахувати до числа країн, де права людини порушуються постійно, системно і свідомо. Навіть контроль над ЗМІ, армія ботів, фантоми "шатунів" та нескінчена низка фейкових перемог уже не можуть приховати справжніх намірів загнати суспільство у стійло.

Але піарний ресурс закінчується і перестає діяти. Суспільство вчиться заглядати під красиву обгортку дуже несмачних цукерок. Скажімо, в ході експрес-опитування киян в ефірі однієї з радіостанцій про ініціативу КМДА нишпорити по квартирах з "перевірками", 94% жителів столиці заявили, що ввічливо спустять представників влади зі сходів…

Обнадійлива тенденція, як на мене.