Майбутнє "Нафтогазу України" - всепереможний монополіст чи гравець за ринковими правилами?

Як наслідок, доступ до ринку, крім державних компаній, мають лише ті приватні компанії, які афільовані з ключовими політичними силами країни. Відсутність конкурентного середовища створює деградаційні умови для самої нафтогазової галузі та виштовхує з України всіх можливих інвесторів, залишаючи на країні тавро: "Непридатна для інвестування".

Все це пропорційно відображається на якості та вартості послуг для споживачів. Давайте розглянемо, чому ми "маємо те, що маємо".

Ключовим гравцем, який займає монопольне становище на ринку природного газу, є державна НАК "Нафтогаз України". Чому монопольне? "Нафтогаз" контролює приблизно 85% видобутку українського газу, здійснює придбання 100% природного газу у Російської Федерації, та імпортує 90% природного газу з країн Європи, лише 10% мають інші трейдери. НАК "Нафтогаз України" володіє 25% акцій майже у сорока регіональних компаніях з газопостачання та газифікації (обл- та міськгазів). Серед постачальників природного газу "Нафтогаз" є найбільшим гравцем на ринку (близько 74%). Такий собі всеохопний контроль: від етапу видобування до самого постачання споживачам.

ПАТ "Укргазвидобування", яке є державним лідером з видобутку природного газу, сьогодні фактично знекровлене через хронічне вимивання обігових коштів з боку НАК "Нафтогаз України" та постійну дотацію нафтогазового гіганта. За цих умов неможливо говорити про нормальний розвиток газовидобувної галузі, коли здійснюється серйозний фінансовий тиск без натяку на можливість інвестування в розвиток.

ПАТ "Укртрансгаз", яке є природною монополією з транспортування природного газу, фактично позбавлене можливості розпоряджатись коштами, які надходять від транзиту російського природного газу (блізько 2 млрд дол. останніми роками). Фактичний контроль зі сторони НАК "Нафтогаз" над ПАТ "Укртрансгаз" суттєво обмежує конкуренцію на ринку та змушує приватні газовидобувні компанії шукати сприяння з боку НАК "Нафтогаз України".

Очевидним є те, що таке монопольне становище компанії "Нафтогаз України" створює антиконкурентні передумови на ринку газу, що перешкоджає його нормальному розвитку.

Рухатись вперед до цивілізованого світу нас підштовхують зобов'язання перед Енергетичним співтовариством за Третім енергетичним пакетом. Основним завданням є відокремлення діяльності з транспортування від видобування та постачання природного газу шляхом розділення володіння активами, та як наслідок, розмежування контролю над окремими підприємствами, що входять до так званої групи НАК "Нафтогаз України".

По-перше, очевидною є необхідність виведення ПАТ "Укртрансгаз" з-під управління НАК "Нафтогаз". Допоки в нас буде одна і та ж структура, яка володіє трубою та продає газ, у неї буде існувати комерційний інтерес не допускати інших гравців до транспортних мереж.

На сьогоднішній момент чинне законодавство України передбачає для Міненерговугільпрому достатньо ефективних важелів та ресурсів для управління 100% акцій ПАТ "Укртрансгаз" як суб'єктом, що здійснює функції оператора газотранспортної системи.

Така модель реструктуризації нафтогазового комплексу України є оптимальною, враховуючи, що саме за Міненерговугільпромом закріплене завдання демонополізації в рамках імплементації Третього енергетичного пакету. Це дозволить Міненерговугіллю як профільному міністерству проводити державну політику трансформації державних монополій у сфері транспортування енергоресурсів у незалежних учасників ринку. В свою чергу, європейські партнери матимуть всі необхідні важелі впливу на Міненерговугілля у разі невиконання Україною своїх зобов'язань, в тому числі у сфері незалежності операторів з транспортування газу.

Цього не скажеш, якщо здійснити передачу активів ПАТ "Укртрансгаз" до управління Фонду державного майна, як це запропоновано "Нафтогазом України". Таке рішення не є доцільним з наступних причин. По-перше, це суперечить самій природі функцій Фонду держмайна. Ключове завданням цього органу – підготувати державні компанії для подальшої приватизації, що не є нашим завданням по відношенню до природних монополій, які не підлягають приватизації. По-друге, у ФДМ немає відповідної компетенції та інтелектуального ресурсу для координування такої роботи.

Обрання Фонду держмайна в якості органу державної влади, який здійснюватиме управління оператором газотранспортної системи, не є стратегічно коректним, оскільки вимагатиме переформатування моделі державного управління у сфері приватизаційної політики, та створення іншого органу державної влади, який буде відповідальним за реалізацію державної політики у тих випадках, де участь Фонду створюватиме конфлікт інтересів. Інакше уникнути конфлікту інтересів буде неможливим, оскільки Фонд законодавчо повинен залучатись в процес прийняття рішень щодо управління державним майном, а також створення холдингових структур. Питання – навіщо це все робити і витрачати додаткові ресурси і час, коли є профільне Міністерство?

Таким чином, передання ПАТ "Укртрансгаз" в управління Міненерговугільпрому є доцільним як з законодавчої, так і практичної точки зору.

Паралельно нам необхідно буде вдосконалювати нормативну базу з питань обмеження участі держорганів в процесі здійснення ПАТ "Укртрансгаз" своєї діяльності як оператора. Необхідно забезпечити самостійність ПАТ "Укртрансгаз" у питаннях затвердження та реалізації фінансових планів. Це все має робитись разом з впровадженням незалежної структури корпоративного управління компанією.

В кінцевому рахунку ПАТ "Укртрансгаз" має здійснювати всі функції та обов'язки як оператора газотранспортної системи, визначені Законом "Про ринок природного газу", без залучення ресурсів вертикально інтегрованих компаній. Тобто ми маєм максимально відмежувати ПАТ "Укртрансгаз" від можливого функціонального впливу з боку інших органів та структур.

Що стосується сфери видобутку, то доцільним є запропонована модель створення державної холдингової компанії та передача у її володіння часток корпоративних видобувних підприємств – ПАТ "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз". Управління цим державним холдингом здійснюватиме Мінекономрозвитку, що безпосередньо проводитиме роботу щодо приведення управління активами до рівня кращих світових стандартів. Така підконтрольність є виправданою, адже саме Мінекономрозвитку відповідальне за державну політику в сфері покращення конкуренції та залучення інвестицій.

Завданням Мінекномрзвитку буде роздержавлення ключових активів, що лише покращуватиме інвестиційну привабливість країни та сприятиме збільшенню ліквідності ринку. В цьому ракурсі, частина активів того ж ПАТ "Укргазвидобування" можуть бути продані приватним інвесторам для залучення інвестицій в галузь.

Говорити ж про повну приватизацію ПАТ "Укргазвидобування" є завчасним без проведення попереднього аналізу щодо доцільності такого кроку та формування стратегічного бачення.

За умови відокремлення діяльності з видобутку та транспортування, НАК "Нафтогаз України" має здійснювати лише трейдерську діяльність купівлі/продажу газу, виконувати функцію постачальника останньої надії (до 2017 року) та ні в якому разі не контролювати видобуток та транспортування газу.

Така модель реструктуризації НАК "Нафтогаз України" є найбільш оптимальною, оскільки повністю відповідає вимогам Третього енергетичного пакету, узгоджується з Законом "Про ринок природного газу", є легшою в частині імплементації. За такої моделі Міненерговугілля бере на себе політичну відповідальність як профільне міністерство за впровадження норм Третього енергетичного пакету. Найголовніше – прибираємо зайві функції НАК "Нафтогаз", які створювали корупційні можливості для контролю всіх фінансових потоків від етапу видобутку до постачання. "Нафтогазу" логічно залишаємо тільки те, що за своєю природою є функцією цієї компанії – купівля та продаж газу.

Вікторія Войціцька, народний депутат України,

Христина Оліярник, помічник-консультант народного депутата України