Коли закінчиться війна?

Бойові дії втратили будь-яку інтенсивність. Ні українська армія, ні противник не проводять бойових операцій. Припинено масовані артилерійські нальоти. І в усіх, насамперед військових, виникає запитання - а що далі? Скільки ще протриває оманлива тиша, де посвистують сліпі кулі? Чи поновиться масштабна війна? Чи буде політичне рішення, мир, і скільки протриває АТО?

Чи настане мир між Україною і Росією?

Швидкого вирішення війна в Донбасі не має. Хтось має перемогти, а хтось - програти. У Путіна немає і не було сил захопити Україну - для нього Крим і Донбас були важелями, через захоплення яких він намагався спровокувати розвал України зсередини. Росія не може окупувати 45-мільйонну країну, їй потрібен лояльний уряд у ній, щоб Україна знову залишилася сировинним придатком до московської метрополії. Україна захищає свою незалежність, але ми поки що не маємо стратегії та інструментів для того, щоб зачистити Донбас і Крим від окупантів. Хистке перемир'я виникло не з бажання Росії та України побудувати відносини на новій основі, а через неспроможність сторін домогтися переваги у війні. Війна закінчиться, коли одна зі сторін визнає свою поразку. Або Росія піде з Донбасу, а потім з Криму і Придністров'я. Або Україна визнає законною окупацію частини своєї території російськими військами і почне будувати з РФ відносини на цій основі. Відхід Росії з Донбасу - це політичний крах чинної російської влади. Відхід України матиме так само катастрофічні наслідки для влади української. Провести кордон по Донбасу неможливо, розвести війська неможливо, вивести війська неможливо, демілітаризована зона дуже невелика, а отже - збройні сутички неминучі. Щоб повернути ситуацію у початкову точку, Росія як агресор зобов'язана вивести війська. Але Путін на це не піде. Російське імперське месіанство штовхає чинного російського "самодержця" до ескалації насильства. Річ у тім, що жодних інших ресурсів впливу, крім силових і сировинних, Росія не має. Відмовитися від сили для російського керівництва - означає відмовитися від впливу. Путіну важливо, щоб Донбас залишався відкритою раною України, щоб можна було продовжувати використовувати війну як засіб впливу на українську політику та економіку. Наявність неконтрольованих бандитських анклавів РФ у Придністров'ї, Криму й Донбасі дозволяє Росії створювати постійну загрозу Україні, і ця проблема не має тільки мирного розв'язання - включення силових інструментів неминуче.

Що зараз відбувається на фронті?

Війна триває. І вона не буде припинена. Але тепер танкові та артилерійські частини відіграють функцію сил стримування, позначають потенційну готовність вступити у війну. Однак розвідувальні служби, диверсійні підрозділи противника діють проти нас постійно. Війна триває, гинуть люди. Якщо армія стоїть на позиціях, і навіть раз на тиждень хтось гине і майже щодня хтось зазнає поранення - взначить, війна триває. Це означає, що характер бойових дій на фронті змінився. Противник змінив тактику, і замість великомасштабних дій використовуються невеликі групи диверсантів. Їхнє завдання - не знищити опорний пункт чи прорвати лінію фронту, а завдавати втрат українським військам у живій силі. Водночас противник готується до різноманітних сценаріїв розвитку обстановки на фронті - створює найману армію постійної готовності, проводить бойову підготовку. Бойова техніка, танки, артилерія противника, як і раніше, стоять на передових позиціях, відведення техніки з демілітаризованої зони противник просто не може собі дозволити. Затишшя на фронті - дуже оманливе. Це зовсім не припинення війни. Це сценарій конфлікту низької інтенсивності.

Яким буде характер війни і тактика російського командування?

Війна низької інтенсивності - це війна на виснаження України, яка складатиметься з поодиноких обстрілів з танків і мінометів, окремих нальотів гаубиць. Однак і далі працюватиме за повною програмою розвідка, відбуватимуться рейди диверсантів і встановлюватимуть міни й фугаси на дорогах. Стрілятимуть снайпери. Сценарій бойових дій - війна малих груп на ділянках фронту з невисокою щільністю військ. Ці дії носитимуть маневрений характер. На першому місці в тактиці дій диверсантів, а також у протидиверсійних діях буде фактор раптовості. Об'єктами дій - завдання ударів не по найменш захищених об'єктах, а навпаки, в найуразливіших місцях. Саме тому противник активізував зараз війну на комунікаціях у ближньому тилу українських військ і регулярно здійснює диверсійні рейди для мінування фронтових доріг на передовій.

Головною відмінністю війни є явне бажання противника вести бойові дії зі збереженням живої сили. Російське командування має досить обмежені людські ресурси і намагається мінімізувати свої втрати, а максимізувати наші без застосування важких озброєнь або з епізодичним застосуванням важкої техніки. Противник формує боєздатні та повнокомплектні з'єднання постійної готовності. Путін розраховує на випадок будь-якої внутрішньополітичної нестабільності в Україні мати боєздатну армію найманців, яка буде готова до бойових дій. І тому активізація воєнних операцій у Донбасі може відбутися в будь-який момент. А поки що ворог використовує ситуацію для обкатування в бойових умовах своїх нових з'єднань.

Завдання українського командування, бійців і командирів на тактичному рівні

З огляду на зміну тактики й характеру бойових дій, необхідно зробити правильні висновки для організації дій українських військ. Зараз основна загроза з боку противника - не масовані танкові атаки, а дії диверсійно-розвідувальних груп, мінна війна на дорогах у нашій смузі оборони та у ближньому тилу біля наших позицій.

Тобто основним завданням при організації району оборони для українського командування є на даному етапі не оборона і зосередження сил на опорних пунктах, а організація системи військової розвідки, бойової охорони, прихованого патрулювання у своїй зоні відповідальності.

Особливу увагу слід приділити потаємності дій. Багато недосвідчених підрозділів у випадку виявлення загрози або у випадку неприцільних провокуючих обстрілів наших позицій відкривають вогонь у відповідь по площах. Це велика помилка. Оскільки ДРГ противника не мають великої чисельності, вогонь по площах малоефективний. Неприцільні обстріли мають на меті виявити нашу систему вогню і систему оборони. Не треба допомагати ворогу. У боротьбі з ДРГ принципово важливо забезпечити прихованість дій, щоб наближення до наших передових позицій було для противника небезпечним маневром.

Багато хто думає, що часте стріляння по околицях опорного пункту залякує противника. Анітрохи. Для досвідчених диверсантів безладна стрілянина - це найкраща приманка й демонстрація низького рівня підготовки. У такому разі ворогу не треба атакувати опорник, з якого ведеться панічна неприцільна стрільба на будь-який шерех і на будь-яку сліпу кулю. ДРГ обійде опорник і закладе міни на дорозі до нього.

Розміщення секретів і рейди патрулів для прикриття трас постачання, які насамперед мають діяти потайки, непомітно, змінювати місця дислокації. У такі патрулі й секрети слід призначати найбільш дисциплінованих бійців. Не можна допускати тривалого перебування в секреті невеликих груп солдатів. Секрети мають виконувати свою функцію, для цього в них слід забезпечити ротацію. Мені часто доводилося спостерігати, як на фронті після багатотижневого перебування в секреті бійці повністю забували про необхідність діяти потайки, і такий секрет нічим не відрізнявся від польового табору. Так от, секрет називається секретом саме тому, що це сюрприз для противника.

Завдання українського командування на стратегічному рівні

На жаль, повна відсутність інституціональних реформ в армії не дозволяє говорити про те, що командування зможе вибудувати грамотну стратегію. Стратегії не було раніше, немає і зараз. Є набір не пов'язаних між собою заходів, які ніяк не прив'язані до чергової зміни характеру війни.

Однак запропонувати, на чому слід акцентувати увагу на стратегічному рівні, ми зобов'язані.

Слід змінити систему комплектування. Ми вже неодноразово писали про необхідність селекції особового складу й направлення в піхотні частини на передовій найякіснішого поповнення. На жаль, близько 30% мобілізованих направлено в Повітряні сили, ще 30% - у частини центрального підпорядкування Генштабу й Міноборони, і тільки близько 30% направляють на поповнення сухопутних військ. При цьому пріоритетне право відбору найкращих призовників мають високомобільні десантні війська. Це ненормальний підхід до комплектування армії, який зовсім не відповідає тактичній обстановці.

Попри всю важливість створення стратегічних резервів, основна вага боїв лежить, як і раніше, на передових піхотних підрозділах.

Для ведення війни низької інтенсивності, як показує весь світовий досвід десятків збройних конфліктів, основне значення має не кількість військ і ресурсів, а якість управління, якісна перевага в бойовій підготовці, організації бойових дій.

Немає сенсу утримувати на передовій "аватарів" або немотивованих. Це перенапружує сили й нераціонально витрачає ресурси.

Треба змінити модель управління військами. Штаби секторів остаточно себе зжили. Зосередження бригад на одній ділянці фронту потребує передачі всієї повноти відповідальності саме бригадному командуванню.

Слід приділити ключову увагу заміні командного складу, роботі з офіцерськими кадрами. Величезний некомплект офіцерів і сержантів, особливо командирів взводів і відділень, потребує негайних заходів щодо призначення на офіцерські й сержантські посади досвідчених солдатів.

Їхню професійну підготовку треба проводити у фронтових умовах прискореним порядком.

Брак компетентного командного складу на низовому рівні є основою проблемою організації бойових дій в умовах війни.

Слід звернути особливу увагу на організацію військової розвідки. На жаль, військова розвідка у збройних силах як система взагалі відсутня. Генеральний штаб не докладає жодних зусиль, щоб її налагодити. Замість визнати цю проблему, бюрократи в лампасах переводять стрілки на розвідслужби, хоча за всіма статутами військова розвідка до 10 кілометрів - це відповідальність передових частин. Не треба рейдів, але хоча б свою нейтральну смугу й сіру зону військова розвідка в кожній частині має знати як свої п'ять пальців.

Завдання керівництва держави

На другому році війни слід, нарешті, створити дієву, а не фіктивну стратегію ведення війни. Треба затвердити стратегію реформи оборонного сектора. Якщо найняли "Ренд" - так припиніть балачки, давайте впроваджувати їхню концепцію. Там немає нічого такого, про що б раніше не писали й не говорили українські експерти, її цілком можна в робочому порядку уточнити.

Керівництво НАТО дивується нездатності керівництва України сформувати стратегію дій і реформ. Імітація реформ підриває довіру наших партнерів і серйозно знижує можливість отримати західну військову допомогу.

Нам слід зосередити всі зусилля на створенні дієздатних збройних сил і Нацгвардії на професійній основі. Треба створити ефективну й комплексну розвідувальну систему, побудувати сучасне розвідувальне співтовариство. Для цього вже зараз є всі ресурси.

Як можна завдати втрат Росії?

Росія насправді в досить уразливому становищі. Месіанські стратегії Путіна змушують його відкривати один за одним нові зовнішньополітичні фронти, змушують вступити в гонку озброєнь на тлі різкого економічного спаду і кризи в РФ.

Росія вкрай уразлива не в прямому військовому зіткненні, а подібно брежнєвському СРСР - до непрямих дій.

Якщо на фронті для російського командування вкрай болісні втрати в живій силі, то економічні й політичні важелі тиску на Кремль матимуть не менше значення.

Україна має потужні важелі впливу на РФ. Ми можемо також використовувати контртактику проти російських військ у Донбасі й почати війну на комунікаціях противника. Наша мета - не знищити російську армію одним ударом, а наносити "дрібні порізи".

Необхідно стрімко посилити економічне й фінансове навантаження на РФ.

Для Путіна стане важким ударом, якщо Україна почне справжню економічну війну на окупованих територіях Криму, Донбасу, Придністров'я. Дії проти Придністров'я мають бути складовою частиною української стратегії подорожчання війни для Путіна. РФ має витрачати ресурси на постачання й утримання окупованих територій - і що більше, то ліпше. Це посилить пресинг на російський бюджет, підірве ресурсну базу ворога. Анклав у Придністров'ї слід піддати економічній блокаді навіть жорсткішій, ніж Крим. Бо усунення загрози на південному флангу й ослаблення ворога на цьому напрямку дозволяє усунути стратегічну загрозу Одеській області й дозволить нашим союзникам - Молдові і Румунії - почати рішучішу політику щодо повернення окупованих молдовських земель.

Висновок

Мир не настане, поки не зміниться політична ситуація. Змінити ситуацію можна, якщо Україна побудує стратегію боротьби й розширить арсенал методів її ведення та ефективність застосування наявних сил і засобів як військового, так і політичного й економічного характеру.

Усе це означає, що Україна має випереджати противника в темпах модернізації бойової складової, а також розширювати арсенал засобів впливу на нього.

Війна триває і триватиме до перемоги. Ми зупинили Путіна. Але це ще не перемога. Перемога настане тільки після повного вигнання окупантів з української землі. І це не станеться саме по собі - на цей результат треба працювати. Мир для України маємо завоювати.