Катарський горішок

У період священного для мусульман місяця Рамадан аравійські монархії зазвичай знижують ділову активність і переходять на незвичний для європейців нічний спосіб життя.

Однак на цей раз релігійні особливості не стали на заваді потужній дипломатичній кризі, яка охопила стратегічно важливий регіон Перської затоки і привернула до себе увагу всього світу. Бахрейн, Королівство Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати, Єгипет, Ємен і невизнаний тимчасовий уряд Лівії одночасно, у понеділок, заявили про розрив дипломатичних відносин з Катаром. Було закрито всі прикордонні термінали для повітряного, наземного і морського транспорту, який прямує до або з Катару. Крім висилки дипломатичних місій, уряди Бахрейну, КСА і ОАЕ дали катарцям два тижні, щоб ті покинули території зазначених країн.

Що ж стало причиною таких безпрецедентно жорстких заходів? Найбільш повне офіційне пояснення дала Саудівська Аравія, яка прямо звинуватила Катар у підтримці й наданні притулку "численним терористичним і конфесійним угрупованням, що підривають стабільність у регіоні". Аби всім було зрозуміло, Ер-Ріяд пояснив, що має на увазі підтримку й фінансування "Братів-мусульман", ДАІШ (араб. абревіатура ІДІЛ), "Аль-Каїди", а також пов'язаних з Іраном угруповань, які діють у регіоні. Згодом саудівський міністр закордонних справ Адель Аль-Джубейр згадав, що для відновлення відносин Доха має припинити й підтримку ХАМАС. А от про неофіційний політичний офіс "Талібан" у Катарі не згадували, тож хай працює.

Для захисту Катар обрав тактику "я не знаю, про що ви говорите". Катарський міністр закордонних справ Мухаммад бін Абдурахман Аль Тані удавав здивування і казав, що не має уявлення про реальні причини кризи. За його словами, під час останніх засідань Ради співробітництва арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ) і зустрічі лідерів країн-членів цієї організації з президентом США Дональдом Трампом три тижні тому в Ер-Ріяді сусідні монархії ані словом про суперечки не прохопилися і буквально приголомшили Доху своїм рішенням. Однак Катар вирішив не нагнітати ситуацію і не відповідати аналогічними заходами, бо катарська стратегія полягає в налагодженні діалогу між сторонами конфлікту, сказав міністр. Він цілком слушно зауважив, що Катар не є великою державою і не може покладатися на протистояння як спосіб розв'язання протиріч. Водночас міністр наголосив, що Катар нині має чимало запитань щодо майбутнього РСАДПЗ, оскільки не може миритися з тим, щоб ця регіональна організація впливала на зовнішню політику Дохи і втручалася в її внутрішні справи. Дипломат закликав громадян не хвилюватися, бо після кризи 2014 року Катар відпрацював екстрений план дій на випадок будь-яких кроків з боку країн регіону, щоб забезпечити стабільність повсякденного життя жителів півострова і безперервність діючих проектів.

Міністр недарма згадав події трирічної давності, адже тоді відбулася міні-репетиція нинішніх подій. 5 березня 2014 року ОАЕ, Саудівська Аравія і Бахрейн відкликали своїх послів з Катару, що сталося вперше за всю 33-річну історію існування РСАДПЗ. Доху звинуватили у підтримці руху "Брати-мусульмани" в Єгипті й руху "Аль-Хусі" в Ємені. Не забули згадати й особливі відносини з Іраном та агресивну інформаційну політику телеканалу "Аль-Джазіра". Щоправда, тоді далі відкликання послів не пішло. За посередницьких зусиль еміра Кувейту Сабаха Ас-Сабаха, який і тепер займається човниковою дипломатією, суперечку вдалося владнати. Нині аравійські монархії звинувачують Доху в порушенні підписаних три роки тому домовленостей.

Насправді, річ не в домовленостях, а в позиції Білого дому щодо конфлікту між аравійськими монархіями, що триває вже понад 20 років. Катар завжди мав свою зовнішньополітичну лінію, яка часто не збігалася з позицією КСА і ОАЕ. Події "арабської весни" загострили конфлікт, бо Доха почала відкрито конкурувати з сусідами за регіональне лідерство. Відносини з Іраном і підтримка різних угруповань - це просто "технічні засоби", які дозволяють Катару впливати на події. Саудити й еміратці завжди закликали США натиснути на катарців, бо розуміли, що Доха однозначно координує частину своїх зовнішніх дій з Вашингтоном як гарантом своєї безпеки. Проте за адміністрації Барака Обами функціонування РСАДПЗ як регіональної організації непокоїло Білий дім значно більше, ніж фінансування Катаром ісламістських угруповань. США як ніхто добре знають, що фінансові джерела ісламістів можна за бажання знайти і в Саудівській Аравії, і в ОАЕ. Це ж стосується і поставок зброї. Тут просто питання смаків. Катар, наприклад, не вважає політичний іслам "Братів-мусульман" тероризмом, а от КСА і Емірати мають протилежну позицію. В таких умовах США до приходу в Білий дім Трампа намагалися знайти баланс інтересів. Для стимулювання інтеграції Вашингтон просував плани будівництва в РСАДПЗ інтегрованої системи оборони і намагався продавати зброю аравійським монархіям у пакеті як для регіональної організації, а не для окремої країни.

На вимогу КСА і ОАЕ Обама не став надміру тиснути на Катар. Навпаки, підтвердив стратегічний характер відносин з Дохою оновленням у грудні 2013-го на чергові 10 років угоди про співробітництво в галузі оборони. Головним моментом співробітництва в галузі оборони є розміщення на авіабазі Аль-Удейд у Катарі Центру військово-повітряних операцій США і Центрального командування США на Близькому Сході, які були переведені до Катару з Саудівської Аравії 2003-го. Тож американська база стала основним аргументом Катару у виниклому протистоянні з сусідами по РСАДПЗ, і Доха завжди була впевнена, що США нададуть необхідну підтримку. Тим більше що нині на базі Аль-Удейд дислокуються вісім тисяч американських військових, і вона використовується для завдавання ударів в Сирії та Іраку.

Зі зміною адміністрації Білого дому КСА і ОАЕ отримали карт-бланш на жорсткі заходи проти занадто амбіційного сусіда. Трамп відвідав Ер-Ріяд, підписав контракти на постачання королівству зброї на суму 110 млрд дол. і дав дозвіл тиснути на катарців: "…екстремізм і все вказувало на Катар. Сподіваюся, що це стане початком кінця жахів тероризму!", - написав він у Твіттері. Отак все просто в американського лідера! А спитай-но в прибічників "Ісламської держави", чому вони підтримують це утворення? І почуєш відповідь, що коли не ДАІШ, то дуже великою є ймовірність померти від рук тих, хто прийде на її місце. Тобто "Ісламська держава" сприймається як фактор виживання, а не отримання катарських грошей.

Але то вже інша історія, а нині маємо ситуацію, коли КСА і ОАЕ так просто блокаду не припинять. Вашингтон розв'язав їм руки, і вони тиснутимуть до останнього. Для них ізоляція Катару - це удар по впливу Тегерана в регіоні, а фінансування терористів - річ другорядна. Не можна забувати про молодого й амбіційного заступника спадкоємного принца й міністра оборони Саудівської Аравії Мухаммада бін Сальмана. Йому вкрай важливо довести "старій гвардії" королівства, що він гідний майбутній король. З операціями в Ємені і Сирії в нього не дуже складається, тож варто скористатися катарським шансом.

Саудити й еміратці створюватимуть у Катарі критичні умови, щоб переконати його прийняти їхню позицію. Битимуть по економіці. Катар може бути вигадливим авантюристом, однак він не може змінити реальність, зокрема географію. Катар на 90% залежить від імпорту продовольства, і 40% продовольчих товарів надходять через єдиний сухопутний кордон із Саудівською Аравією, який тепер закритий. Знаючи про це, населення Катару кинулося в торгові центри скуповувати рис і воду. Багато хто вперше дізнався, що таке справжні черги. Щоб не допустити дефіциту, Катар проводить переговори з Туреччиною та Іраном щодо постачання продовольства і води. Це вимагає певного часу і однозначно вплине на ціну. Просів фондовий ринок Катару. Катарські банки мають проблеми з проведенням операцій.

Якщо не вийде дотиснути економічно, то абсолютно не можна виключати існування резервного варіанта зміни влади. Не випадково Саудівська Аравія й Емірати почали активно розкручувати основну катарську опозиційну фігуру - шейха Сауда бін Насера Аль Тані. Цей представник правлячої родини вже озвучив план створити опозиційну партію в Лондоні і долучився як посередник до врегулювання кризи. Спроби переворотів у Катарі були, і він не застрахований від їх повторення.

Зважаючи на позицію Трампа, Доха на цей випадок має тільки один варіант - Анкару. Росія теж намагається скористатися ситуацією, однак нічого крім тимчасового союзу запропонувати не може. Туреччина стала єдиною країною, яка відкрито висловила підтримку Катару. У квітні 2016 року Катар і Туреччина погодили будівництво турецької військової бази на катарській території. Це свідчить про те, що Доха вже тоді думала над "планом Б". Планувалося, що будівництво об'єкта буде завершено впродовж двох років. Однак криза, ймовірно, прискорить події, тож уже цього тижня турецький парламент погодив розміщення турецького контингенту в Катарі.

Обіцянками й домовленостями в рамках РСАДПЗ конфлікту вже не владнати. Ер-Ріяд і Абу-Дабі зайшли надто далеко, щоб погодитися на такий простий сценарій. Урок 2014 року показав, що навіть підписані угоди забуваються і легко порушуються. Щонайменше, чого вони вимагатимуть від Дохи тепер, це зміни засад зовнішньої політики, перегляду політичного мислення в цілому і гарантій дотримання цього курсу надалі, зокрема, шляхом запровадження механізму міжнародного моніторингу. Знаючи, наскільки болісно Катар ставиться до свого права проводити незалежну зовнішньополітичну лінію, домогтися цього буде вкрай важко. Тож катарська криза справа не двох днів. І хоча значних загроз українським інтересам тут немає, Україна, звичайно, зацікавлена в максимально швидкому її подоланні дипломатичними методами. Це гарантує безперервність поставок катарського скрапленого газу на ринок Європейського Союзу, що для нас нині найбільш актуально в цьому конфлікті.