Тиша. Рідкісна пауза між постійно йдуть тут боями.
- Гей, ти куди? - чергують на посту бойовики з подивом дивляться на мужика, який під'їхав на велосипеді.
останнім часом тут мало хто буває. Як-то не знаходиться бажаючих лізти в зону боїв.
Від того і дивно. Всі десятою дорогою обходять, а цей - преться!
- Так, це... Дача у мене там, на Пісках, - пояснює велосипедист, товстий неголений мужик середніх років з голим торсом. - Думав, поки тихо, хоч з'їжджу, гляну, що там відбувається...
- Ти з глузду з'їхав? - командир чергової зміни постукав себе пальцем по лобі. - Там заміновано все! І нами, і тими! Один, он, недавно теж поліз. Мені, каже, квіти полити треба. Підірвався...
Мужик в задумі почухав голову.
- до Речі, а паспорт у тебе є? - підозріло прищурились вартові. - А то раптом ти навідник який?
Чоловік знизав плечима. На ньому не було нічого, крім заяложених шортів.
- Родичі в Донецьку є?
- Ну так. Дружина ось...
- Дзвони дружині, нехай паспорт щастить. А сам тут почекай поки...
Тим часом чергову команду відволікає нова пригода.
- Стій, сука! Швидко зліз із велика! Руки тримати на увазі! - бойовики, клацаючи затворами, оточили ще одного велосипедиста, подкатившего до блокпосту.
Молодий хлопець злякано завмер з піднятими руками.
Один з бійців обережно наблизився до нього і зірвав з плеча довгий чохол камуфляжного забарвлення.
- Тьху, щоб тебе! - плюються бойовики, відкривши чохол. Всередині - лише вудки.
- Ти чого тут катаєшся взагалі? Жити набридло? - напускаются вони на хлопця. - Зараз би стрельнули, і все!
- Я... еее... на рибалку їхав. В Ясинувату, - перелякано белькоче юнак.
Командир вибухає.
- Яка, на хрін, рибалка! Там зараз бій іде, придурок! Паспорт покажи.
- в мене Немає паспорта, - хлопець знову блідне, передчуваючи нові неприємності. - Мені ж тільки виповнилося шістнадцять. Я документи здав, а коли отримаю - невідомо...
- Так, справи, - насуплюється старший. - Ну, а рідні? Мама? Дзвони мамі!
І тут же вихоплює трубку.
- Матуся, ви взагалі в адекваті?
Жіночий голос в телефоні щось довго і обурено відповідає.
- Ні, стривайте! Я вам задав пряме питання: ви в адекваті? Знаєте, де вашого сина затримали? На блокпосту! І їхав він, між іншим, туди, де зараз бій йде щосили!
Нерозбірливі репліки мами на цей раз набагато тихіше і прерывистей.
- Отже, зараз ми поступимо так, - чеканить головний. - Я відправляю хлопчика додому. А Ви знаходите будинку наручники або мотузку, і прив'язуєте до батареї, щоб він від Вас нікуди не відходив. Ясно?
Зраділий хлопець тут же зникає.
- Батько, ну а що тобі тут треба? - командир, здається, готовий завити від такої кількості самогубною дурниці, що йому довелося побачити. - Рибалка? Дача?
- Дача, синки, дача, - шамкотить бреде пішки старий у потертих штанях, запраній донезмоги сорочці, але франтівський білій кепці.
- Та не пущу я тебе туди! Міни там, розумієш?
- я Розумію все, синки, - зітхає старий. - Тільки у мене там дві собаки живуть. Погодувати треба, а то помруть ж...
- Це аргумент, - погоджуються бійці. - Але там ще два блокпости, пропустять тебе?
- Та знаю, знаю, - махає рукою дід.
І починає по-свійськи перераховувати позивні:
- А це сьогодні чергує? Перевели, говорите... А цей є? О, цей... Йому, може, передати що?
- Ти, - командир тицяє пальцем у груди одному з бійців. - Хапай машину, відвези діда. Присмотришь, щоб там все нормально було, і щоб ніхто його не образив.
Позашляховик без номерів реве форсованим мотором і несеться.
- Хлопці, може, я теж поїду додому, а? - подає голос мужик без паспорта. - Дружина скаржиться, що сюди транспорт не доїжджає, а йти пішки вона боїться...
- Забирайся, - втомлено каже командир.
Мужик сідає на велосипед і виїжджає на дорогу.
Десь неподалік чується бавовна мінометного пострілу. Відразу за ним - довга заливистая кулеметна черга.
Починається новий бій...