Інструментаріум

Джо Байден зробив свою віце-президентську справу: прилетів у підшефну Україну, зустрівся сам на сам як з президентом, так і з прем'єром, провів окремі розмови з оточеннями кожного з них, пообіцяв символічну допомогу, виступив у Верховній Раді на тлі всіх гілок української влади, зібрав свій бісер і відлетів.

Приїзд віце-президента США став почасти компенсацією за відмову самого президента зустрічатися в грудні з Петром Порошенком. У Білому домі поки що не бачать підстав вважати Україну успішним проектом, у який варто втягуватися особисто Бараку Обамі, що думає про місце в історії на краю другого президентського терміну. Для демократів важливо, щоб до листопада наступного року в нас не стався Армагедон, відповідальність за який можуть покласти на них. Джо Байден - підходяща фігура для оголошення правил і рецептів, покликаних забезпечити бажане. По-перше, він може говорити зі східно-європейськими політиками дуже зрозумілою їм мовою. По-друге, у виборчих перегонах-2016 він не претендує на кандидата від демократів, що послабило його політичну вагу у Вашингтоні, але не відібрало досвіду та вмінь.

Якщо українська влада комплексно, відповідально, компетентно не в змозі вирішувати нагромаджувані у країні проблеми, то слід звести до мінімуму ризики, які вона може створити для Сполучених Штатів. Які, своєю чергою, не можуть відмовитися від патронату над Україною з низки причин: не можна зазнати краху в проекті, відповідальність за який тобі приписують з усіх боків; не можна відмовитися від полеглих і живих українців, які якісно відрізняються від неспроможного політичного класу; не можна виключити Україну з набору інструментів, якими ведеться політика стосовно Росії, що перейшла ціннісний Рубікон.

Звідси й основні меседжі візиту. Мінськ виконувати неухильно. Нічого, здатного призвести до дострокових парламентських виборів у 2016 р., не робити, бо це веде до дестабілізації. У питаннях бюджету й Податкового кодексу - МВФ слухатися неухильно. З корупцією корупціонерам боротися рішуче. Реформи проводити активно.

Щодо Мінська. По суті, Байден наполягає на виконанні російського сценарію, вперше озвученого Москвою під час зустрічі в "женевському форматі", а згодом схваленого Петром Порошенком у Мінську. В тому самому лютневому Мінську, де фрау Меркель кричала Суркову: "Ти як розмовляєш зі мною?! Виплюнь жуйку! Вийми руки з кишень! Пішов геть звідси!" У тому самому Мінську, де Сурков покосився на Путіна, що стояв поруч, і, не отримавши команди "Відставити!", не ворухнувся. Він знав, хто хазяїн не тільки його, а й становища.

Америка не хоче вести кілька воєн одночасно. Їй потрібен стратегічний союз із Європою у стримуванні Росії. І їм не потрібні можливі загострення, здатні стати альтернативою мінській змові й налякати і так багато чим наляканих європейців. Байден чомусь випромінює впевненість із приводу проукраїнських результатів виборів на окупованих територіях. На відміну від Порошенка, він не боїться вживати щодо Донбасу визначення "автономія". Американський віце-президент не бачить нічого страшного у федеративному устрої України. І йому, схоже, ніхто не сказав, наскільки в цій ситуації актуальне прислів'я, що звучить після апгрейду як: "Що американцеві добре, те українцеві - смерть".

Втім, не тільки не сказав, але й поскаржився Байдену на неконструктивні парламентські сили, які відмовляються голосувати за конституційні зміни. За даними DT.UA, віце-президент пообіцяв, що його сторона докладе зусиль до того, аби виправити ситуацію з настроями в "Батьківщині", "Самопомочі" та Радикальній партії. Теоретично, не зовсім зрозуміло, як влада, якій залишився рік, може вплинути на електорально-сенсативну позицію цих трьох партій. Що вони можуть дати Тимошенко, крім прем'єрського гарбуза, вже врученого Юлії Володимирівні під час недавньої поїздки до Вашингтона? "Самопоміч" перестає бути схожою на проект-одноденку. А отже, має думати про майбутнє. Що стосується Ляшка, його позиція залежатиме від уразливості спонсора. Оскільки ж вони часто змінюються, складно припустити, хто впливатиме на позицію лідера радикалів у момент голосування.

Зазначу, що 300 голосів за прийняття конституційних змін необхідно набрати до кінця поточної сесії, адже, за законом, коли спливе остання її хвилина, всі затверджені Конституційним судом поправки перетворяться на гарбуз. І все доведеться починати спочатку. На конституційний процес, до речі, цілком ймовірно накладуться спроби замінити прем'єра. Уявляєте напругу пристрастей, величину ставок та обсяг зусиль, необхідних, аби президент склав із букв, які є, слово "ЩАСТЯ"?

Що стосується боротьби з корупцією. Я не знаю, про що віце-президент США говорив, залишившись сам на сам із президентом і проробивши те ж саме з прем'єром. Цього не знає ніхто. Коридорами Банкової і Грушевського гуляє нібито сказане, що "в Україну приходять гроші американських платників податків. Ці гроші - і в прямій допомозі, і в кредитах МВФ. Вони не можуть розкрадатися. Вам нікуди буде втекти". Наскільки жорстко вміють розмовляти американці, знають деякі українські політики від бізнесу. Серед них, наприклад Рінат Ахметов зразка 2004 р., якому Янукович ще дуже довго не міг забути корекцію позиції. Але не судитиму про те, чого не знаю напевно: можливо, Байден провів із Порошенком і Яценюком серйозну виховну годину, й тепер вони їстимуть траву?

Відносно публічна заява Байдена про незадоволення роботою генерального прокурора Шокіна викликала реакцію, схожу з реакцією Великого народу камери С-18: "Слався Джо! Слався Джо!". Але в мене запитання: ви бачили, щоб пацієнт після лікарського злочину подавав у суд на скальпель? Шокін - інструмент Порошенка. До речі, як і всі березенки з кононенками ніякі не "сірі кардинали", а яскравий реманент.

Вашингтон, на відміну від багатьох в Україні, розуміє це, але зосереджується на генпрокурорі, бо не бачить сьогодні чіткої та слухняної альтернативи обридлим Порошенку і Яценюку.

Українським президентом у Білому домі та держдепі особливо ніколи не зачаровувалися, не в змозі зрозуміти бентежну купецьку душу. А ось Яценюком зачаровувалися. Та тепер, схоже, навіть Вікторія Нуланд стала здогадуватися, що її улюбленець, на відміну від неї, пиріжків не роздає, а збирає. Тому Вашингтон змінив свою позицію річної давності: при формуванні чинного уряду прізвища Яценюк і Наливайченко - були імперативом, а сьогодні імператив - стабільність. "Можете замінити прем'єра без потрясінь, розвалу коаліції, дострокових парламентських виборів та дестабілізації ситуації - замінюйте. Не можете - працюйте разом мовчки, результативно й ефективно - рекомендації МВФ вам у поміч. Влаштуєте чвари, проігноруєте ключові пункти вимог МВФ - ми відійдемо вбік", - так DT.UA переказали прослуханий владою урок джерела у верхах.

Тому візит Байдена не примусив Петра Порошенка відмовитися від планів змінити очільника уряду. Про те, що ці плани були, свідчить і антикорупційний форум Саакашвілі з 5-мільярдними обвинуваченнями на адресу команди прем'єра, і борди "Біжи, кролик, біжи", розставлені черговим "інструментом", і постійні скандали навколо наближених до Яценюка депутатів, які, безперечно, дають привід для викриттів. Про те, що ці плани залишилися, свідчить не тільки інформація з оточення Петра Порошенка, а й той факт, що причини, які спонукають президента позбутися нинішнього прем'єра, - нікуди не поділися. По-перше, Порошенко переконаний: збереження Яценюка ще на рік у прем'єрському кріслі вкрай негативно позначиться на рейтингу самого президента. Петро Олексійович вважає прем'єра неефективним керівником виконавчої влади і, що важливо, - прем'єром, який перестав убирати негатив. Яценюк настільки просякнув негативним ставленням суспільства, що більше вже не в змозі виконувати функцію сорбенту. Ніхто з тих, хто націлився на посаду Порошенка в майбутньому, не розглядає Яценюка як конкурента. А це означає, що, у разі збереження прем'єрського крісла за нелюбимцем публіки, конкуренти Порошенка спрямують свої стріли виключно на нього. По-друге, відставка Яценюка, в уявленні президента, - це психологічне, емоційне перезавантаження очікувань суспільства, що дасть йому чистий аркуш, на якому він зможе написати нову історію. Знову ж таки, теоретично: а чому ні? Наша історія рясніє провалами електоральної пам'яті. А крім того, кошти закумульовані, ручні інвестфонди б'ють копитом землю і рвуть вузду, залишилося дати відмашку на велику приватизацію та хитре землекористування. А сам - реформувати, реформувати й ще раз реформувати... Та поки це світле майбутнє не настало, є й третя причина: політичний рейтинг Яценюка перебуває в обурливій невідповідності частці у потоках. Цю несправедливість необхідно виправити. І відставка - найкращий спосіб для цього.

Тепер залишилося вирішити, як позбутися Арсенія Петровича, не розваливши при цьому коаліцію. Голоси за відставку прем'єра, у разі ухвалення рішення, є. Немає впевненості в голосах за наявних кандидатів на його місце. Суто технічно відставити прем'єра можна одними голосами, а призначити - іншими. Але "запасні" голоси перебувають у тих фракціях, які зацікавлені в дострокових парламентських виборах. Активна комунікація у квартеті Тимошенко- Кривецький-Коломойський-Льовочкін дає деякі результати у вигляді об'єднань на місцевому рівні "Батьківщини", "Свободи", УКРОПу та Радикальної партії. Але знаменник цього тимчасового союзу - не так інтереси на місцях, як прагнення до дострокових парламентських виборів. І тут відставка прем'єра та розвал коаліції можуть бути дорожньою картою до мети. Потенційно приєднатися до "четвірки" може й Ахметов. Наприклад, якщо відставка Яценюка відбудеться і він втратить статус прем'єрокористувача. А коли ще й окуповані території ввіллються у всеукраїнський електорат, то що ж тут запитувати...

Відставити Яценюка можна ще в один спосіб - домовившись із ним. Але виникають два запитання: ціна договору та гарантії його виконання. Перше - дорого. Друге - несумісне з традиціями української політики.

Втім, є й найпростіший спосіб: заарештувати Яценюка. Президентський губернатор Саакашвілі має ж доказову базу? Тут тобі і перезавантаження народних очікувань, і боротьба з корупцією небутафорська, і коаліція не рипнеться, і олігархи примружаться, і рейтинг підстрибне... Але повернімося до реальності.

Президент думає. У нього є час: зчиняти бучу до прийняття бюджету і Податкового кодексу - самогубство. А доки триває процес затвердження цих двох непростих, життєво-важливих і мало ким прочитаних документів, ведуться пошуки не тільки шляхів у грі, а й фішок. Які будуть керованими і приймуть правила.

Найбільш бажаним кандидатом на посаду прем'єра для Петра Порошенка був би Олександр Турчинов. З ним президентові не страшно. Він усе розуміє, про все мовчить, може організувати (теж усе) і при цьому не претендувати на головний трон. Але Турчинов не дуже претендує і на прем'єрське крісло. А крім того, Захід не сприймає цю кандидатуру.

Міхеіл Саакашвілі - та людина, котрій президент може обіцяти прем'єрство, добре знаючи, що, поки у Вашингтоні при владі демократи, - цьому не бути.

Володимир Гройсман. Наші куратори вважають пана Гройсмана порівняно прийнятною кандидатурою. Насторожує лише загальне ставлення до Володимира Борисовича як до одного з президентських інструментів. Але на Банковій дедалі менше задоволені його роботою. А він дедалі менше задоволений тим, що за цю несказанно тяжку працю йому перепадає так мало... Не те що Кононенкові й Березенку! Оперився, одне слово, Гройсман.

Джо Байден полетів. Велів здатися в мінський полон. Чистити зуби. Виносити сміття. Слухатися старших. Жити дружно. І тіло гімнастикою мучити.

Хвилі страху, захоплення та улесливості вляглися. Усе ввійшло у звичні береги. І засичало.