Енергетичне виживання України: ядерно-паливна складова

Михайло ГОНЧАР, президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ"

В умовах російської агресії проти України одним із ключових є питання енергетичного виживання в зимовий період 2014–2015 рр. Суспільство досить добре поінформоване про стан справ з газом, вугіллям. А от щодо становища в атомній енергетиці - значно менше. Зрозуміло, що на відміну від газу чи вугілля, яке є в енергобалансі багатьох споживачів - як промислових, так і домогосподарств, ядерне паливо використовується тільки на АЕС. Проте практично майже кожен другий кіловат виробленої в Україні електроенергії забезпечується атомною генерацією. Отже, 12 з 24 годин доби наші помешкання, офіси, громадські місця освітлюються та обігріваються енергією атома, завдяки якому також курсують трамваї, тролейбуси, поїзди метро, електрички.

Медіа-простір накачаний інформацією й дезінформацією про проблеми браку запасів газу, вугілля, про можливі перебої з нафтопродуктами. А от тематика альтернатив і запасів ядерного палива - на периферії уваги суспільства, хоча добре відомо, що основним його постачальником для українських АЕС є Росія. Щороку Україна закуповує ядерного палива приблизно на 600 млн дол. Масштаб у грошовому вимірі, звичайно, непорівнянний із газом, якого донедавна закуповували на суму в середньому понад 12 млрд дол. на рік. Але з огляду на означене вище місце ядерної генерації в нашому енергобалансі ймовірні проблеми з АЕС будуть не менш відчутними, ніж газові чи вугільні.

Поки що, справді, підстав для занепокоєння нібито немає. Росія не вдалася до "ядерно-паливної блокади" України, на відміну від газової, що розтягнулась у часі майже на п'ять місяців. Не виключено, що "Росатом" діє за протилежним "Газпрому" алгоритмом. Не тому, що він більш прихильний до України. Все значно простіше. Російські атомники не залишили непоміченою спробу "Газпрому" скористатися труднощами "Росатому" в Європі після аварії на "Фукусімі" і запропонувати більше газу для європейців у разі відмови від будівництва нових атомних енергоблоків. Тому нині російський атомний монополіст використовує проблеми "Газпрому" з Україною на свою користь. Його дочірня компанія "ТВЭЛ" виглядає "добрим постачальником" палива, а не лиходієм, як газовий "близнюк". За деякими оцінками, до 18% виручки "ТВЭЛ" отримує за рахунок українських замовлень. До того ж "Росатом" залежить від поставок устаткування з України, зокрема, з "Турбоатому".

Поки що російська сторона справно постачає паливні збірки в Україну. Наявних запасів ядерного палива на АЕС вистачить до вересня 2015-го. Однак постає запитання: що далі? Адже не варто виключати сценарію, коли можуть виникнути політично вмотивовані обмеження, що будуть подані в обгортці проблем "технічного, безпекового, екологічного" характеру, які призведуть до зменшення обсягів поставок. Варто пригадати, як на початку березня 2014 р. російський віце-прем'єр Д.Рогозін погрожував припинити поставки в Україну та транзит ядерного палива в Європу через Україну "через нестабільну політичну ситуацію".

Як і "Газпром", "Росатом" так само керований із Кремля. Що буде у сезоні 2015–2016 рр. і далі? Звісно, сподіваючись на краще, потрібно бути готовими до негативних сценаріїв. І краще подбати про поставки ядерного палива неросійського виробництва, але сумісного з реакторами радянської конструкції, завчасно.

Транснаціональна корпорація Westinghouse інженерно вже вирішила відповідне завдання ще в минулому десятилітті. Практично сьогодні можна вести мову про наявність технічних можливостей поставок ядерного палива з альтернативного російському джерела. Палива, яке є сумісним і відповідає критеріям безпеки для використання на реакторах радянського виробництва типу ВВЕР-1000, якими оснащено 13 з 15 функціонуючих на чотирьох АЕС України енергоблоків.

В України та Westinghouse досить довга історія відносин, починаючи з 1998 р. (російський ТВЕЛ, який входить в "Росатом", і американський Westinghouse - два лідери на світовому ринку ядерного палива - ZN.UA). Можливо, вона була недостатньо динамічною, але це той випадок, коли говорять "поволі їдеш - далеко будеш". А для ядерної енергетики поспіх узагалі неприйнятний. Безпека - понад усе, Чорнобиль і Фукусіма - тому підтвердження. Проте зараз настає час інтенсифікувати відносини, диверсифікувавши за рахунок Westinghouse поставки ядерного палива, щоб не залежати від одного джерела. До цього спонукає чинник зовнішньої агресії проти України. До цього спонукає цьогорічне рішення Євросоюзу про обов'язкову диверсифікацію поставок ядерного палива задля підвищення рівня енергетичної безпеки атомної генерації. Тому уряду сьогодні необхідно подбати про ядерно-паливну альтернативу на післязавтра, коли ситуація може змінитися і РФ може вдатися й до атомного важеля впливу.

На відміну від газу, поставка якого може здійснюватися негайно за запитом покупця, постачанню ядерного палива передує достатньо тривалий цикл його виробництва. Для того, щоб запустити виробничий процес, необхідно зробити замовлення. Основний виробничий підрозділ компанії Westinghouse, що розташований у Швеції та забезпечує ядерним паливом ринок континентальної Європи, щільно завантажений замовленнями. Аби підстрахуватися, компанії доведеться розміщувати замовлення на основних виробничих потужностях у США. На відміну від Швеції чи Великобританії, вони не сконцентровані в одному місці, а розташовані в різних штатах - Південній Кароліні, Пенсільванії, Юті, Коннектикуті. Тому порівняно із замовленням, розміщеним на потужностях у Швеції, для замовлення у США знадобиться більше часу на виконання з урахування логістичної складової та транспортного плеча Америка-Європа.

Виходячи з цього, уряду України та "Енергоатому" було б логічним зробити необхідні кроки з розширення контрактних відносин і забезпечення замовлення мінімум на 35% річної потреби ядерного палива вже починаючи з 2016 р.

За існуючим контрактом, поставок палива Westinghouse вистачить тільки для трьох енергоблоків - двох Південно-Української АЕС та одного Запорізької АЕС. Згодом доцільно нарощувати частку закупівель до 50%, залежно від поведінки російської сторони та ринкової кон'юнктури. Таким чином, на 5–7 із 13 функціонуючих енергоблоків доцільно використовувати альтернативні поставки ядерного палива.

Очевидно, що слід створити та підтримувати стратегічний запас, принаймні на два роки. Загальноприйнятого стандарту тут не існує, але, як відомо, запас їсти не просить. З огляду на те, що російська гібридна війна проти України набуває явно затяжного характеру, доцільно подбати про більші запаси, хоча й зрозуміло, що цьому заважатимуть обмежені фінансові можливості "Енергоатому".

Іншим важливим рішенням має стати перегляд проекту створення потужностей з виробництва ядерного палива в Україні. Логічно прив'язати його до неросійської технологічної бази, як і подальший розвиток атомної енергетики в Україні.

Ситуація з цьогорічними запасами вугілля на ТЕС досить показова. Ніхто не очікував, що з ним можуть виникнути проблеми, а вони виникли. Так і в ядерно-паливному аспекті. Хоча проблем з російськими поставками не спостерігається, це не означає, що їх не може бути чи їх не можуть створити штучно. Необхідний досвід Росія накопичила у газовому секторі. Тому не потрібно чекати чергових "сюрпризів", треба діяти на випередження. Вікно можливостей відчинено.

Михайло ГОНЧАР, президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ"