Дональд Трамп і нова "стара" стратегія на Близькому Сході

Складно було знайти кращий момент для першого закордонного турне американського президента, ніж минулий тиждень.

І хоча у своєму бізнесовому житті Дональд Трамп комфортно почувався в хаосі, який сам же й створював, роль лідера нації диктує жорсткіші правила. Трампа могла на певний час поглинути наростаюча хвиля скандалів, зокрема, стосовно передачі ним секретних документів міністру закордонних справ Росії та хизування перед Лавровим звільненням директора ФБР Джеймса Комі, якого до того ж назвав "божевільним". Але найбільш небезпечним для Трампа є те, що може бути доведене його намагання вплинути на голову ФБР, щоб припинити розслідування ролі свого помічника з питань національної безпеки у зв'язках з росіянами.

Безумовно, це лише збіг обставин, що Трамп вирушив за океан у розпал публічного скандалу, втім, очевидне його сподівання на те, що зовнішньополітичні успіхи сприятимуть заспокоєнню ситуації. І він має рацію, бо за самою логікою турне, тим, як лідера Вільного світу приймали у відвідуваних столицях, чого він досяг під час вояжу, принаймні арабської його частини, видно руку й задум майстра, а точніше - Герберта МакМастера, помічника президента з питань національної безпеки. На відміну, наприклад, від чотирьох попередніх президентів, які здійснювали перші візити до Канади або Мексики, Трамп уперше в історії вибрав Саудівську Аравію. І це при тому, що до обрання на вищу державну посаду риторика Трампа стосовно ісламського світу загалом і Королівства зокрема була далека від політично коректної. Так, 2011 року він назвав цю країну найбільшим спонсором тероризму; під час виборчих перегонів зазначив, що саме саудівці підірвали "башти-близнюки" Всесвітнього торговельного центру; казав, що "іслам ненавидить нас". Разом із тим таке рішення є не лише сильним політичним кроком - за ним проступає чітко сформульована стратегія щодо Близького Сходу й оновлений підхід до боротьби зі світовим тероризмом.

Упродовж тривалого часу Вашингтон розглядав Близькій Схід як життєво важливий регіон. Окрім стратегічного партнерства з Державою Ізраїль, вплив Сполучених Штатів у регіоні забезпечувався опорою на Саудівську Аравію та Іран, допоки останній не поглинувся ісламською революцією 1979 року. Відтоді складно собі уявити більш антагоністичні відносини, ніж ті, що дотепер існують між Вашингтоном і Тегераном.

Іракська кампанія Джорджа Буша-молодшого не лише утвердила шиїтських теократів у думці щодо реальної небезпеки своєму режиму, а й створила живильне середовище для утворення різноманітних терористичних угруповань, від яких лихоманить регіон, а метастази вже даються взнаки чи не в усьому глобалізованому світі.

Барак Обама, який прийшов до влади з наміром витягнути Америку з нескінченних війн в Афганістані й Іраку, спробував знизити градус протистояння з Тегераном. Великим компромісом стала "ядерна угода" 2015 року, яка зменшила ймовірність конфронтації, хоча було багато незадоволених нею не лише у Сполучених Штатах та Ірані, а й серед союзників у Тель-Авіві та Ер-Ріаді. І це попри те, що угода не вплинула на рівень суттєвої підтримки запеклих ворогів Ірану - Ізраїлю й Саудівського Королівства. Втім, на регіональну динаміку руйнівним чином вплинули три фактори американської політики. По-перше, зменшення ваги регіону внаслідок сланцевої революції в Америці, а відтак меншої залежності від близькосхідної нафти. По-друге, зміщення центру тяжіння глобальних інтересів США у Тихоокеанський регіон. І насамкінець - надмірне уповання адміністрації Обами на м'яку силу. Вакуумом, що утворився під впливом цих факторів, скористалися терористичні угруповання, Іран і Росія. У дипломатичних підручниках гарантовано згадуватиметься ключовий момент історії, коли режим сирійського диктатора Асада, застосувавши хімічну зброю проти власних громадян, не був покараний попри накреслену президентом Обамою "червону лінію". Катастрофічні наслідки самоусунення Америки в сирійському питанні стрімко наближаються до масштабів геноциду в Руанді, порушили регіональний баланс сил і спричинили значну кризу в Європейському Союзі.

Дональд Трамп зробив серйозну заявку на виправлення ситуації. І не даремно йому воздали воістину королівські почесті в Ер-Ріаді: адже він повертає старий добрий підхід до регіону, від якого, принаймні у середньостроковій перспективі, виграють традиційні союзники. Стовпами триєдиної стратегії США в регіоні віднині слугуватимуть: опора на союзників та їх підтримка у боротьбі з транснаціональними (ІДІЛ, Аль-Каїда, Хамас і Хізбалла) та державними (Іран) акторами, розвиток економічної співпраці й надання доступу до ринків, а також розбудова безпекової співпраці на засадах справедливої участі країн регіону (тобто вони мають збільшити свій внесок у підтримання безпеки).

Трамп майже сформував широку антитерористичну й антиіранську коаліцію з держав Перської затоки та інших мусульманських країн. Йому стало в пригоді те, що в столицях провідних регіональних гравців поділяють оцінку Вашингтона, що Іран є одним з ключових дестабілізуючих факторів. Адже іранські військові воюють проти США й союзників у Сирії, Тегеран фінансує шиїтських бойовиків в Іраку, надає зброю терористам у Ємені й Бахрейні, а також підтримує угруповання у Секторі Газа, що становлять загрозу Ізраїлю. На додачу до цього Тегеран розвиває ракетний потенціал і, за оцінками деяких експертів, здатен за короткий час актуалізувати ядерні програми. Втім, попри передвиборні гасла про необхідність розірвати "ядерну угоду", нова адміністрація США не поспішає цього робити і навіть більше того - продовжила мораторій на дію санкцій, сигналізуючи таким чином, що Тегеран дотримується домовленостей. Напевно, це має тішити переобраного поміркованого президента Ірану, "батька компромісу" з американцями Хассана Рухані, який намагався в межах можливого знизити загострення пристрастей і вивільнити країну з санкційного зашморгу, що душить економічний розвиток, створює надмірне соціально-політичне напруження.

Натомість досягнуті домовленості щодо інвестування саудівських нафтодоларів в американську економіку сприятимуть її пожвавленню і можуть бути записані в актив 45-го президента. Так, Саудівський суверенний фонд висловив готовність інвестувати 40 млрд дол., зокрема половину цієї суми - в інфраструктурний фонд найбільшого гравця американського ринку Блекстоун Груп. А як ми пам'ятаємо, передвиборними обіцянками Трампа було: повернути виробництво (робочі місця) в країну і реалізувати великі інфраструктурні проекти. Корпорація General Electric надаватиме послуги та обладнання, зокрема й для нафтогазового сектору на 15 млрд дол.

Надзвичайно вдалим візит видався для оборонно-промислового комплексу: американські корпорації уклали угоди щодо продажу зброї на суму 110 млрд дол. і досягли домовленостей щодо постачання зброї та обладнання впродовж наступного десятиліття на суму 350 млрд дол. Саудівська Аравіє витрачає на оборону понад 10% свого ВВП і посідає четверте місце в світі за обсягами витрат, і це при тому, що 2016 року витрати знизилися майже на третину. Спектр смертоносного заліза варіюється від комп'ютерного і комунікаційного обладнання до танків, гармат, гелікоптерів, військових кораблів і ракет. Хоча номенклатуру поставок почали відпрацьовувати ще за попередньої адміністрації, з'ясувалася цікава роль радника президента й одночасно його зятя Джареда Кушнера, який звернувся до керівника корпорації Lockheed Martin з проханням трохи знизити ціну на систему протиракетної оборони (для перехоплення балістичних ракет малої та середньої дальності) і таким чином уможливити укладення контракту на її поставки у великому пакеті.

Велика збройова угода виграшна майже в усіх аспектах. Ер-Ріад отримав практично все, що бажав, окрім хіба що найсучасніших літаків F35, що могло б викликати нервову реакцію в Тель-Авіві. Дональд Трамп забезпечив контрактами великі корпорації, а також просунув ідею відповідальності країн регіону за його безпеку - та сама ідея, що й союзники по НАТО повинні покривати "чесну частину" витрат. Разом із тим, отримавши більше засобів і простору для маневру, Саудівська Аравія потенційно може збільшити ймовірність конфлікту з Іраном. Отримавши захист від балістичних ракет та багатофункціональні бойові кораблі, Ер-Ріад буде більш агресивним у захисті прибережних зон, а головне, стратегічно важливої Ормузької протоки - вузького проходу до Перської затоки, через яку транспортується третина світового обсягу нафти. Тегеран неодноразово погрожував перекрити протоку і вдавався до провокаційних дій. Очевидно, що в разі серйозної ескалації ситуації навряд чи обійдеться без залучення П'ятого флоту Сполучених Штатів, що означатиме серйозний конфлікт з непередбачуваними наслідками не лише для регіону.

Іншою небезпекою через озброювання Саудівської Аравії та покладання на неї більшої відповідальності за регіон є ймовірність подальшої ескалації ситуації в Ємені. Ер-Ріад очолює підтримувану США та іншими країнами Заходу коаліцію з дев'яти країн регіону. Втім, наразі не проглядається перспектив припинення громадянського конфлікту, що набув характеру проксі-війни з десятьма тисячами жертв, а це означає не лише продовження агонії, а й збереження сприятливих умов для подальшого поширення екстремістських поглядів у регіоні та світі.

Власне новацією американського підходу, що був озвучений Дональдом Трампом у промові "дружби й надії" до учасників Арабського ісламського саміту, є намагання не лише зброєю боротися з симптомами терористичної хвороби, а й об'єднаними з ісламськими країнами зусиллями унеможливити її поширення в географічному осередді ісламу. США і Саудівська Аравія підписали меморандум про створення Центру протидії фінансуванню тероризму, що передбачає виявлення, відстеження та обмін інформацією про фінансові мережі терористів. Після саміту відбулося відкриття Глобального центру боротьби з екстремізмом, який за допомогою інтелектуальних, медійних та математичних засобів здійснюватиме спостереження й аналіз для протидії екстремістській ідеології в Інтернеті.

Разом із тим підхід Дональда Трампа разюче відрізняється від більш глибокого бачення взаємодії США з ісламським світом, що був запропонований вісімнадцять років тому (але, на жаль, не реалізований) Бараком Обамою. На відміну від свого попередника, який намагався показати, наскільки іслам є частиною Америки й усього людства, що прагнення справедливості та добробуту є універсальним принципом, нинішній очільник Білого дому говорив про реалізм, заснований на принципах. Словами "Ми не збираємося читати тут лекції і вказувати іншим, як жити… ми будемо ухвалювати наші рішення на основі реального світу, а не негнучкої ідеології" Дональд Трамп фактично подає сигнал, що його прагматизм не заважатиме авторитарним режимам обмежувати права своїх громадян і залишатися в рамках сектантського світобачення. Нехай не вводить в оману відсутність хіджабу на першій леді та її участь у заходах із підтримки саудівських жінок. Складно покладатися на взірцеві риторичні звороти із закликами до діалогу та порозуміння між трьома релігіями, коли вибухова суміш націоналістичних, політичних та сектантських поглядів роздирає навіть тих, хто дотримується тієї ж течії ісламу.

Соціальні мережі вибухнули жартівливими інтерпретаціями фотографії, де президенти США й Єгипту разом із королем Саудівської Аравії поклали свої долоні на сяючу скляну кулю - планету Земля, що встановлена посеред найсучаснішого високотехнологічного Глобального центру боротьби з екстремізмом. Заглядання у "кришталеву кулю чаклуна" може виявитися лише елементом фентезі, якщо крім використання військової потуги та контрпропаганди не відбудеться докорінних соціально-політичних змін, які запропонують привабливу альтернативу для різнокольорових громад демографічно молодого й надзвичайно активного регіону. Америка вже не є маяком свободи для всіх народів, і ті, хто в це вірить, віднині залишаються наодинці й у небезпеці.