Чому не тоне Пасенюк? Історія судді, незамінного для чотирьох президентів

Наприкінці квітня в Україні відбулася унікальна подія - скандально відомий Олександр Пасенюк втретє (!) набув статусу судді Конституційного суду.

Вперше це сталося 2011 року, коли підпорядкована Януковичу більшість Верховної Ради призначила Пасенюка суддею КС. Тоді не обійшлося без гучного скандалу - опозиція заявила про фальсифікацію результатів таємного голосування, зокрема через вкидання бюлетенів пачками. Але оскільки на той час влада в Україні зосереджувалася в одних руках, які й "заводили" Пасенюка в КС, то він без жодних перешкод заходився "охороняти" Конституцію.

Однак відразу після Революції Гідності в лютому 2014 р. парламент звільнив його (разом із Головіним, Маркуш, Колосом і Овчаренком) з посади судді КС за порушення присяги. По суті, їм інкримінувалося сприяння Януковичу в узурпації влади ухваленням потрібних для цього рішень КС. Але не минуло й півроку, як Пасенюк (на відміну від інших чотирьох "братів по нещастю") повернувся до КС.

Це сталося за рішенням Вищого адміністративного суду України (ВАСУ), головою якого Пасенюк був упродовж восьми років - з 2004-го по 2011-й. Тодішній голова КС Баулін (також рекомендований парламентом до звільнення з посади судді КС за порушення присяги) оперативно своїм розпорядженням удруге затвердив Пасенюка в статусі судді КС. Баулін поспішав, бо за кілька днів Пасенюку виповнювалося 65 років - граничний вік для перебування на посаді судді КС.

Таким чином Пасенюк не лише був юридично реабілітований за інкриміноване йому порушення присяги, а й отримував можливість піти у відставку з величезною пенсією - 30-40 тис. грн. Але парламент після тривалих перипетій у липні 2016 р. звільнив його не у відставку, а у зв'язку з досягненням 65 років. Пасенюк з такою підставою звільнення миритися не став, бо тоді пенсію йому призначили б на загальних підставах і він втратив би гарантії недоторканності. І знову пішов до "свого" суду. Звісно, що ВАСУ не міг відмовити колишньому "своєму" голові і 24 квітня ц.р. визнав вказане його звільнення незаконним. І таким чином забезпечив третє "пришестя" Пасенюка в судді КС. Це при тому, що через півтора місяця йому виповниться 68 років, а за Конституцією він міг бути суддею КС лише до 65-ти.

Парадоксально, але факт! Однак щоб зрозуміти закономірність цього парадокса, треба детальніше зупинитися на постаті Пасенюка й особливостях судового процесу з його чергового повернення до КС.

Хто він, Олександр Пасенюк?

За версією Вікіпедії, О.Пасенюк - "державний діяч, розбудовник адміністративної юстиції в Україні, перший Голова Вищого адміністративного суду України, суддя Конституційного Суду України". "За вагомий особистий внесок у розвиток конституційних засад української державності, багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм, за значні особисті заслуги у державному будівництві України" він нагороджений орденом Ярослава Мудрого (2008 р.) і отримав звання заслуженого юриста України (1999 р.).

Але це - парадна біографія, що фактично однакова у більшості "великих постатей" владної верхівки, на яких "розсипано" стільки орденів і звань, наче Україна є найрозвинутішою державою в світі.

Реальні вчинки Пасенюка, факти й події, що відбувалися за його участі чи навколо нього, зрештою, інформація, отримана мною під час роботи в СБУ, дозволяють "побачити" іншого Пасенюка - достатньо одіозну постать у публічній сфері, діяльність якої спричинила неоднозначні суспільні й правові наслідки. За кар'єрними переміщеннями його можна вважати типовим номенклатурником, який вдало перекочовував з Мін'юсту до Кабміну, з КМ до АП, з АП знову до МЮ. Він чудово почувався при Кучмі, Ющенку й Януковичу, виявився непотоплюваним і при Порошенкові. Його справжню сутність можна визначити за багатьма фактами та обставинами. Наведу лише чотири з них.

Передусім показовим є те, коли і як Пасенюк став "державним діячем". А сталося це 22 грудня 2004 р., коли Кучма призначив його головою ВАСУ. Це був період завершення драматичних президентських виборів, коли до третього туру залишалося всього чотири дні і було очевидно, що перемагає Ющенко. Тому таке кадрове рішення президента, який відходив, виглядало дивним і поспішним. Насправді ж воно було добре продуманим. Ті, хто лобіював призначення Пасенюка, добре розуміли важливість і впливовість новоствореного вищого суду, як і адміністративної юстиції загалом. Тому "завести" на цю посаду "свою" людину для них було принципово важливо. Тоді у ЗМІ багато говорили й писали, що за цим рішенням стояв Медведчук, який очолював адміністрацію президента. Пізніше Пасенюка навіть почали називати людиною Медведчука.

Другий факт промовисто ілюструє Пасенюка як "розбудовника адміністративної юстиції" і його "високий професіоналізм". Він датується 2009 роком, коли тодішній голова Верховного суду Онопенко ініціював питання про дострокове звільнення Пасенюка з посади голови ВАСУ.

Підставою для порушення цього питання стали результати вивчення у 2008-2009 рр. Верховним судом спільно з Радою суддів України стану організації та здійснення судочинства у ВАСУ та інших адмінсудах. За цими результатами президія ВСУ і президія РСУ ухвалили дві постанови (від 3 квітня та 13 листопада 2009 р.), якими констатували численні порушення головою ВАСУ Пасенюком вимог Конституції та законів, неналежне виконання і перевищення ним своїх повноважень, діяльність у незаконний спосіб, яка створила можливість для його протизаконного впливу на вирішення кадрових питань (включно з формуванням складу ВАСУ) та втручання у здійснення судочинства, зокрема у виборчих справах. Тоді було заявлено, що ВАСУ з гаранта законності перетворюється на загрозу демократичним виборам президента, а Пасенюк на посаді голови ВАСУ має "стійку схильність до ігнорування вимог законодавства та діяльності у не передбачений законом спосіб", а тому його подальше перебування на цій посаді ставить під загрозу виконання адмінсудами їхніх завдань щодо здійснення правосуддя. Погодьтеся - висновок просто вбивчий!

Однак Пасенюк не лише не пішов з керівної посади достроково, а й залишився на ній навіть після закінчення строку його повноважень як голови ВАСУ. І це - той третій факт, який розкриває сутність цього "державного діяча" й орденоносця.

Річ у тому, що 22 грудня 2009 р. закінчився передбачений законом 5-річний строк перебування Пасенюка на посаді голови ВАСУ і за законом ці повноваження мав виконувати його перший заступник М.Сірош. Однак Пасенюк, як зазначалося в офіційних документах ВСУ і РСУ, самовільно продовжив собі строк перебування на вказаній посаді, протиправно привласнивши повноваження голови ВАСУ. Були звернення до президента, в яких наголошувалося, що в результаті незаконних дій Пасенюка організація діяльності ВАСУ "виведена із законного русла".

Але Пасенюк продовжував керувати ВАСУ, бо мав потужну політичну підтримку. Тоді на його захист виступили міністр юстиції Оніщук, голова парламентського комітету з питань правосуддя Ківалов, інші чільні діячі Партії регіонів, яка вела до президентського престолу Януковича. На той час на Януковича як кандидата у президенти вже працювали ГПУ і СБУ, тому вони також долучилися до активної "опіки" ВАСУ. Янукович і Ко добре розуміли, що бажаний для них результат виборів доведеться відстоювати у ВАСУ.

З самовільно привласненими повноваженнями голови ВАСУ Пасенюк пробув аж до вересня 2010 року. А 2011-го, коли Янукович вирішив передати ВАСУ в руки істинному представникові донецького клану Темкіжеву, Пасенюка через парламент зробили суддею КС.

Пасенюк і справа судді Зварича

Четвертий факт, що також промовисто характеризує Пасенюка, пов'язаний з гучною кримінальною справою. Коли 2008 року ми документували протиправну діяльність голови Львівського адміністративного апеляційного суду Зварича, нашу увагу привернув його тісний зв'язок з Пасенюком. Цей зв'язок явно виходив за межі ділових стосунків і вказував на їхній особливий характер.

Було встановлено, що Пасенюк настійливо "пробивав" Зварича на посаду голови апеляційного суду попри заперечення секретаріату президента, який повертав йому матеріали, вказуючи на встановлення обставин, що унеможливлюють таке призначення. Але Пасенюк був наполегливим, і президент зрештою видав потрібний указ.

Невдовзі про особливі стосунки Пасенюка і Зварича почали говорити ЗМІ. З посиланням на процесуальні документи кримінальної справи за обвинуваченням Зварича вони повідомили про особисте визнання Зваричем фактів неодноразового давання ним хабарів голові ВАСУ Пасенюку. Були опубліковані копії протоколів допитів Зварича, які містили його власноруч написані свідчення про такі факти. Крім того, у депутатському запиті Григорія Омельченка, який він 2011 року спрямував генпрокурору Пшонці з проханням підтвердити оприлюднені факти про отримання хабарів Пасенюком і вжити належні процесуальні заходи, йшлося про щонайменше чотири епізоди давання Зваричем хабарів Пасенюку протягом 2006-2008 рр.: 30 тис. дол. - за переведення до Львівського апеляційного адміністративного суду і призначення його головою; 120 тис. дол. - за проходження документів на призначення головою суду в секретаріаті президента; оплата відпочинку, проживання й харчування Пасенюка та його друзів (до 10 осіб) у 2006-2008 рр. на території Львівської області; 140 тис. дол. - за вирішення справи щодо гранітного кар'єру (гроші передавалися в робочому кабінеті Пасенюка).

У цій справі було проведено допит Пасенюка, його очна ставка зі Зваричем, відтворення обстановки та обставин подій у робочому кабінеті Пасенюка, які фіксувалися на відео і в протоколах цих процесуальних дій.

Як людина, яка стояла біля витоків справи Зварича і здійснювала оперативне супроводження її розслідування, можу підтвердити, що слідчі "працювали" по Пасенюку. Понад те, вони були переконані в тому, що розслідування в цій частині має судову перспективу. Однак цього не сталося. За вказівкою керівництва ГПУ з матеріалами, які стосувалися Пасенюка, було пророблено певні юридичні маніпуляції - їх було виділено в кілька окремих справ і спрямовано для розслідування до прокуратур західних областей. Крім того, один із заступників генпрокурора відкликав постанови слідчих про проведення необхідних експертиз за цими матеріалами. Зрозуміло, що такого рішення керівництво ГПУ не могло ухвалити без вказівки з самого верху.

Вважаю, що нині є всі можливості для того, щоб "реанімувати" ці справи і провести їх повне, всебічне, об'єктивне розслідування, встановивши істину і поставивши в них правову крапку. Як на мене, у цьому має бути зацікавлений і сам Пасенюк, оскільки тоді він спростовував цю інформацію. Такої ж крапки потребує розслідування справи за переданими мною матеріалами "чорної бухгалтерії" Партії регіонів. У першому своєму інтерв'ю DТ.UA з приводу передачі вказаних матеріалів до НАБУ, я підкреслював, що вони "свідчать про участь у становленні режиму Януковича ЦВК, парламенту, судів, передусім Вищого адміністративного суду і Конституційного суду". Як відомо, НАБУ і САП (а також ГПУ - за частиною переданих їй НАБУ матеріалів) певним чином займаються ЦВК і КС. А стосовно ВАСУ жодних повідомлень НАБУ і САП не робили, хоча з моменту передачі їм матеріалів минув уже рік.

А судді хто?

Але повернімося до останнього рішення ВАСУ, яким Пасенюка вчергове повернуто в крісло судді КС. Річ у тому, що за певними ознаками (які підлягають дослідженню компетентними органами) воно ухвалене складом суду, який за законом не міг цього робити. Бо до того складу входили судді, які мали конфлікт інтересів, що виключав їх участь у розгляді справи Пасенюка.

Закон (ст. 27 КАСУ) говорить про те, що суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і відводиться, якщо він, зокрема, прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи, а так само за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості судді. За наявності вказаних підстав суддя зобов'язаний заявити самовідвід. За цими ж підставами йому може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у справі (ст. 30 КАСУ).

Постанову ВАСУ від 24 квітня 2017 р. від імені України ухвалили судді О.Калашнікова, Л.Черпіцька, Л.Гончар, А.Єрьомін і О.Донець. Конфлікт інтересів у цій справі вбачається щонайменше в трьох з них - Л.Гончар, О.Калашнікової та Л.Черпіцької.

Ці судді "прийшли" до ВАСУ за головування Пасенюка (2004-2011 рр.). Як голова ВАСУ він був безпосередньо причетний до формування складу ВАСУ, ініціюючи їх перехід до ВАСУ, підписуючи подання та інші документи, необхідні для обрання суддями ВАСУ. Обіймаючи найвищу адміністративну посаду у ВАСУ, Пасенюк видавав розпорядчі акти стосовно суддів ВАСУ, що стосувалися складу палат і колегій, відпусток і відряджень суддів, їх преміювання, нагороджень та накладення на них стягнень, мав стосунок до розподілу справ між суддями, вирішував питання щодо забезпечення їх квартирами тощо.

З указаної вище п'ятірки суддів у період головування Пасенюка до ВАСУ були обрані і працювали під його "керівництвом" Л.Гончар (обрана суддею ВАСУ в 2005 р.), О.Калашнікова (обрана суддею ВАСУ в 2010 р.), Л.Черпіцька (Шкляр) (обрана суддею ВАСУ в 2007 р.).

Відтак вони перебували від нього у певній залежності як під час претендування на посаду судді ВАСУ, так і під час роботи на цій посаді. Їхня доля значною мірою залежала від волі і ставлення до них Пасенюка. Отже, їхні з ним стосунки мали специфічний характер, а тому могли істотно вплинути на об'єктивність та неупередженість розгляду справи Пасенюка.

Видається, що за таких обставин ці судді мали взяти самовідвід у справі Пасенюка. Однак вони цього не зробили і, наскільки відомо, навіть не звернутися за відповідним роз'ясненням до НАЗК, що необхідно було зробити в разі виникнення сумнівів щодо наявності в них конфлікту інтересів. Таким чином, уже одним цим фактом поставлено під сумнів обґрунтованість і законність рішення у справі Пасенюка.

За неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів, а так само вчинення дій чи ухвалення рішень в умовах реального конфлікту інтересів встановлено адміністративну відповідальність (ст. 1727 КУпАП). Постановлення судового рішення суддею, який за законом не міг брати участі в розгляді справи, може також бути оцінене через призму ст. 375 КК, яка передбачає відповідальність за постановлення завідомо неправосудного рішення. Крім того, за законом порушення правил щодо самовідводу є однією з підстав дисциплінарної відповідальності судді, питання про яку вирішує Вища рада правосуддя.

Дисциплінарне провадження щодо вказаних суддів має бути проведене ще й з огляду на те, що у зв'язку з реформуванням судової системи ВАСУ "доживає" останні тижні. А його судді претендують або на вихід у відставку (з величезним довічним грошовим утриманням), або на переведення до складу нового ВС. Відомо, що до його складу намагалися потрапити судді Калашнікова і Єрьомін. Однак вони отримали менший за мінімально допустимий бал з іспиту і вибули з конкурсу на заміщення посади судді ВС. Як на мене, цей факт також ставить під сумнів обґрунтованість рішення ВАСУ щодо Пасенюка, оскільки воно ухвалене за участі суддів, які за висновком ВККСУ не мають належної професійної підготовки для роботи в суді касаційної інстанції (а наразі вони є суддями такої інстанції).

А на суддю Єрьоміна треба звернути особливу увагу - він може вважатися "спеціалістом" з повернення Пасенюка у крісло судді КС. Адже також за його участі ВАСУ в червні 2014 р. ухвалив рішення про незаконність звільнення Пасенюка з посади судді КС за порушення присяги. Тоді ВАСУ так хотів догодити своєму колишньому голові, що навіть вийшов за межі позовних вимог Пасенюка - усупереч закону він вирішив питання, які не були предметом розгляду в судовому засіданні. Тому навіть лояльна до Пасенюка адмінпалата ВС змушена була скасовувати і виправляти юридично недолугі рішення ВАСУ.

До речі, у трьох суддів ВАСУ (М.Зайцева, Е.Шведа і О.Веденяпіна), які розглядали справу Пасенюка
2014 року, також вбачаються ознаки конфлікту інтересів, оскільки вони стали суддями цього суду за головування Пасенюка і працювали під його "началом".

Висновки

Рішення ВАСУ про поновлення Пасенюка у статусі судді КС має особливе значення для правової системи України і виходить далеко за межі приватних інтересів позивача - забезпечення йому солідної пенсії і гарантій недоторканності.

Це рішення може істотно позначитися на подальшій діяльності КС. По-перше, воно з'явилось якось дуже вчасно - тоді коли КС має визначитися зі своїм новим головою і голос кожного судді в цьому процесі є визначальним. Якраз на голос Пасенюка хтось може дуже розраховувати. По-друге, Пасенюк сам може очолити КС на невизначений час. Адже за законом у разі відсутності голови КС та його заступників (а наразі вони відсутні - ці посади вакантні) обов'язки голови КС виконує найстарший за віком суддя. А Пасенюк серед нинішніх суддів КС якраз і є найстаршим - за ним іде Баулін, який до рішення ВАСУ від 24 квітня й виконував обов'язки голови КС. Однак після набрання цим рішенням законної сили таке право отримує Пасенюк - хоч як це парадоксально, на цілком законних підставах.

Відтак принципового значення набуває питання, чи набрало вказане рішення законної сили. А це залежить від того, чи подала Верховна Рада на нього апеляцію до ВС. Якщо вона цього не зробила, то це означає, що таке рішення ВАСУ було освячене Банковою. Водночас неоскарження вказаного рішення виглядатиме дуже дивно з огляду на те, що проект скасованої ВАСУ постанови про звільнення Пасенюка у зв'язку з досягненням ним 65 років був внесений на розгляд парламенту самим його спікером - Андрієм Парубієм.

Фахівці-юристи можуть стверджувати, що чергове "заходження" Пасенюка до КС є вельми сумнівним з погляду легітимності набуття ним статусу судді КС, а тим більше його участі в розгляді справ та зайняття ним керівної посади в цьому конституційному органі. Але хто там "нагорі" колись зважав на легітимність, якщо треба було задовольнити свої кровні інтереси?