"Читав і засуджую". Протестовано на собі

Звісно ж, як і будь-який об'ємний документ, новий КПК має й позитивні моменти. Та це тільки моменти. Ідеологія зазначеного документа і, найголовніше, практика його застосування чітко свідчать, що чинна влада використовує новий КПК не для захисту, а для порушення прав пересічних громадян і боротьби зі своїми політичними опонентами.

Просто, щоб нагадати: під час проходження цього "шедевра юридичної думки" у Верховній Раді, на етапі його остаточного затвердження не було враховано ТИСЯЧ поправок, внесених з ініціативи не тільки парламентаріїв, а й провідних вчених-юристів, практикуючих спеціалістів, адвокатів, суддів, спеціалістів апарату Верховної Ради тощо. Влада "протиснула" цей кодекс (із допомогою своїх "кнопкодавів-піаністів") так само, як вони "протиснули" Закон "Про судоустрій і статус суддів", Податковий Кодекс тощо, без урахування тисяч поправок до цих дуже важливих для всіх нас документів. І що отримали в підсумку? Отримали документ, який у низці своїх положень ПРЯМО суперечить Конституції України. І не треба тут прикриватися "думкою Європи" або "необхідністю". Немає такої "думки Європи", щоб громадяни України порушували Конституцію своєї країни. Простий приклад: у попередньому КПК до 2000 р. була норма (частина 1 ст. 44), що визначала захисниками тільки адвокатів (і в особливих випадках - близьких родичів). Однак у 2000 р. Конституційний Суд України (той Конституційний Суд, а не цей) у рішенні у "справі Солдатова" чітко встановив неконституційність такої норми. Конституція після того змін не зазнавала. При цьому можна довго сперечатися (і такі суперечки точаться), наскільки коректним було те рішення КС, не погоджуватися з ним, - але це рішення КС! І його слід виконувати! Але ні, нам, без внесення змін до Конституції, "пропихають" той самий варіант. Під виглядом "поліпшення якості правової допомоги". Те ж саме з негласними слідчими діями.

І це тільки частина ОЧЕВИДНИХ невідповідностей цього Кодексу Основному Закону.

Хотів би також дуже стисло (буквально на одному прикладі) зупинитися на "юридичних маніпуляціях із термінологією" в новому КПК. Автори відрапортували, що нарешті в Україні з'явився суд присяжних. Але ж це просто брехня. Скажіть, будь ласка, якщо я раптом пальці на руках почну називати, наприклад, вухами, чи стане від цього в мене 10 вух? Даруйте - 12? Чи все ж таки 10, а ті, які справжні вуха, треба буде назвати якось інакше? І не факт, що пальцями на руках. Так і з присяжними в новому КПК. Те, що нам "впарили" як суд присяжних, ніяким судом присяжних не є. Як же трактує новий КПК суд присяжних (частина 3 ст. 31 КПК): "Суд присяжних - у складі двох професійних суддів і трьох присяжних". Не торкаючись порядку призначення (обрання) цих самих "присяжних", ще раз зазначу: це НЕ присяжні. Це те, що в радянські часи називалося "народні засідателі", а в народі - "підпряжні". Присяжні - це люди з народу, відібрані довільно, котрі вирішують питання, винна чи не винна обвинувачувана особа, без втручання в їхню діяльність із боку судді. Це так званий "суд народу". І в жодній правовій системі світу немає суду присяжних у складі "двох суддів і трьох присяжних". Це ще один "український винахід" авторів нового КПК.

Не міг про це не сказати, хоча написати спочатку планував про практику застосування "нового, прогресивного, найкращого у світі КПК".

Ось уже майже півроку діє новий КПК. Багато хто вважає цей термін замалим для глобальних висновків. Мабуть, він замалий для тих, хто має справу з цим КПК "раз на 100 років" (і я щиро радий за таких людей). Однак той, хто змушений щодня зіштовхуватися з його "застосуванням", уже має вдосталь даних і підстав для формування своєї думки.

Почнемо з простого питання. Порушення кримінальної справи. Мої опоненти зараз радо й хором почнуть розповідати: "Власенко не знає, що в новому КПК немає інституту порушення кримінальних справ". Знаю, що формально немає. Знаю, що тепер, відповідно до ст. 214 нового КПК, не "порушується" справа, а "вноситься запис до Єдиного реєстру досудових розслідувань". А що змінилося? Пальці перейменували на вуха. Але при цьому відбулася дуже важлива річ: нас із вами, дорогі громадяни, позбавили права оскаржити дії слідчого з внесення запису до Єдиного реєстру досудових розслідувань. А оскаржити "порушення справи" (навіть так званої "фактової") можна було. До речі, за можливість оскаржувати постанови про порушення справ свого часу натхненно боровся молодий (тоді) депутат Андрій Портнов. Але місце сидіння визначає точку зору.

Відповідно до ст. 214 КПК, слідчий ЗОБОВ'ЯЗАНИЙ внести до реєстру будь-яку заяву. Нам це подавали під виглядом боротьби зі зловживаннями. Поменшало зловживань? Ні. Зате тепер кожна, інколи навіть явно неадекватна, заява підлягає внесенню до реєстру. А заяви про злочини вищих посадових осіб держави як не вносилися до реєстру, так і не вносяться. Або вносяться, але справа якось відразу "чарівним чином" закривається, як це було у випадку зі скаргою адвокатів Юрія Луценка на дії Кузьміна, суддів і Ко під час арешту Юрія Віталійовича. Очевидну незаконність таких дій підтверджено рішенням Європейського Суду.

Але це тільки початок. Відповідно до КПК, слідчий може проводити досудове слідство (після всіх подовжень) упродовж 11 місяців, і навіть не доводити до відома особи, щодо якої слідство проводиться. Як це працює на практиці? Дуже просто: слідчий може отримати від будь-кого (недоброзичливих сусідів, неадекватних родичів, ворогів по бізнесу тощо) заяву про те, що громадянин Ікс особисто оплатив убивство Кеннеді (розіпнув Ісуса Христа, украв золото Полуботка, - виберіть самі). При цьому автор заяви вказує в ній особу, яку він підозрює. Слідчий ЗОБОВ'ЯЗАНИЙ внести таку заяву до реєстру. Обвинувачення в убивстві - це обвинувачення в особливо тяжкому злочині. І ось у слідчого в руках весь арсенал засобів, передбачених новим КПК, включно і з горезвісними "негласними слідчими діями". Прослуховування і відеоспостереження вдома, на роботі, у громадських місцях, розкриття кореспонденції, проникнення у вашу електронну пошту і все-все-все. Це просто свято якесь! Для влади, звісно ж. І головне - про це не потрібно повідомляти особі, котра обвинувачується в "оплаті вбивства Кеннеді". Автори кодексу заперечать - негласні слідчі дії, відповідно до КПК, можуть проводитися тільки за рішенням судді. Це не зовсім так. У слідчих є низка "підстав", які дозволяють у певних випадках "обійтися без рішення суду". Але питання навіть не в цьому. Яка мені як громадянину різниця, прийме це рішення розперезаний слідчий чи розперезаний суддя? На жаль, у результаті судової реформи в Україні створено систему, яка не тільки не забезпечує незалежного правосуддя та припливу нових, мислячих, незалежних суддів, а й навпаки. Я дедалі частіше чую запитання: "А де вони їх вирощують?" Або ще одне: "Назвіть хоч один порядного суддю Печерського суду!" (назву суду можете вставити яку-завгодно). Тому проблема не тільки й не так у новому КПК, - проблема в тому, що слідчі та судді не хочуть і не можуть застосовувати будь-який КПК. Під тиском. Через нерозуміння. З інших причин. А вже коли й застосовують, то так, що "на голову не налазить". До речі, що справді непокоїть Європу - то це 99,8% обвинувальних вироків у судах.

Мені знову можуть заперечити: ти намалював вигадану, нереальну картину, що існує тільки в теорії. Але ні. Практичний приклад. Вибачте, що про себе. 18 грудня 2012 р. ст. слідчий (увага!) з особливо важливих справ ГПУ Захаров порушив, ой, вибачите, вніс до Єдиного реєстру досудових розслідувань запис про кримінальне правопорушення, скоєне громадянином Власенком С.В, який нібито не виконав рішення суду, що набрало законної сили. Зазначу: це рішення суду у цивільній справі (про яку теж міг би багато чого розповісти) набрало статусу остаточного лише 3 листопада 2012 р. Тобто
18 грудня 2012 р. слідчий, по суті, почав досудове розслідування стосовно мене. Не за фактами чи обставинами, а стосовно МОЇХ дій. Мені про це, звісно, ніхто не повідомив. 16 січня 2013 р. той-таки слідчий направив судді Печерського суду Царевич О.І. (так-так, тій Царевич, яка, за дивним збігом обставин, слухає більшість свідків у справі Щербаня, закривала кримінальну справу щодо Кириченка, слухала справу Луценка і т.д., і т.д., і т.д.) клопотання з проханням вилучити з усіх банків України, за весь час, усю інформацію, зокрема й ту, яка є банківською таємницею, щодо громадянина Власенка С.В. Тобто мене. Царевич, звісно ж, задовольнила це клопотання. Задовольнила впродовж ОДНОГО дня. Не запрошуючи мене. Дізнався про це випадково, чемно (треба ж дати судді шанс зберегти обличчя) написав заяву про перегляд і скасування цієї ухвали суду. Поставив суду два запитання. Перше: який стосунок має банківська інформація Власенка С.В., ну, наприклад, 1997 р., до нібито невиконання мною рішення суду в листопаді - грудні 2012-го? Друге: на якій підставі задоволене клопотання? Адже я, Власенко С.В., був на той момент народним депутатом України (про позбавлення мене мандата - окрема юридична історія), і, відповідно до ст. 482 КПК, проти мене ЗАКОНОМ ЗАБОРОНЕНО проводити такі дії до рішення ВР про притягнення мене до кримінальної відповідальності. У відповідь отримав рішення Царевич з відмовою у перегляді ухвали у зв'язку з відсутністю підстав. За законом, ця ухвала не підлягає апеляційному перегляду. Написав скаргу у ВККС. Отримав відповідь - усе законно. Ось і весь новий КПК. Неадекватний заявник подав заяву, слідчий вніс до реєстру і "склепав" клопотання в суд, розперезаний прокурор погодив, розперезана суддя винесла рішення, яке не підлягає оскарженню. Ось так усе просто. І "відповідно" до нового КПК. Фініта ля комедія!

Хоча мушу сказати, що ця частина комедії закінчилася. Висмоктавши з банків усю особисту інформацію, слідчі справу закрили. Причому навіть опублікували прес-реліз ГПУ з цього приводу. Хоча ще за день до того я отримав повістку на допит як (увага!) свідок. Справу порушено за фактом невиконання громадянином Власенком С.В. судового рішення, а я у справі - свідок. Та й нічого страшного в тій банківській інформації не було, але, чесно кажучи, просто огидно й мерзотно. Та й де тепер ця інформація спливе? Добре б, аби не "як завжди", а без виправлень та фальсифікацій.

Або ще одна процедура: допит свідків у судовому засіданні на стадії досудового розслідування. Порядок проведення цієї слідчої дії судом регламентований ст. 225 КПК. При цьому зазначена норма закону містить низку чітких критеріїв, коли можна такий допит проводити: якщо є небезпека для життя та здоров'я свідка, тяжка хвороба, існують інші обставини, котрі можуть унеможливити допит таких свідків у суді. І все. У справі Щербаня, допитуючи так званих свідків Мар'єнкова, Зайцева і Володимира Щербаня, запитував їх: "Ви на щось хворі?". Відповідь: "Ні". "Вам загрожує небезпека?" - "Ні". - "Ви готові свідчити перед судом, коли він відбуватиметься?" - "Так". При цьому ні суддя, ні прокурори ні на що не реагують. А судді Печерського суду винайшли взагалі абсурдні конструкції. По-перше, вони позбавили Юлію Тимошенко права брати особисту участь у допиті так званих свідків. Мотивування: "Є Акт, складений пенітенціарною службою про її відмову". Демонструємо суду десяток власноручних заяв Тимошенко з вимогою доставити її в суд, - суддя не реагує. "У неї було право, вона його використала". Кажемо: "То вже нехай пенітенціарна служба складе акт, що Юлія Тимошенко зізналася у всьому, і покладемо край цьому фарсу". Реакції жодної. Друга "ідея" суддів Печерського суду полягає в тому, що під час допиту свідка в судовому засіданні на стадії досудового слідства учасники не мають права ні заявляти судді відводи, ні заявляти клопотання. Мотивування: "Це не передбачено статтею 225 КПК України". Але це не передбачено жодною статтею, котра регламентує конкретні слідчі або судові дії. Це передбачено нормами, які містяться в розділі "Учасники процесу", і в ст. 225 КПК жодних обмежень із цього приводу немає. Однак кого це хвилює, якщо треба посадити Тимошенко довічно? Кого хвилюють базові права людини, якщо є політичне замовлення? Ось така практика застосування нового КПК. Міг би писати ще про дуже багато речей: і про показання зі слів інших осіб, і про негласні слідчі дії, і про багато-багато іншого. І не треба розповідати, що це "окремі перегини на місцях". Це мета, заради якої будувалася ця система. Заради якої "проламувався" через парламент Закон "Про судоустрій і статус суддів", заради якої видушувалися з системи тисячі суддів. А натомість прийшли молоді.

І, коли чесно, іноді від таких молодих суддів, прокурорів, слідчих торопієш. Адже ці "ряджені в мантіях" вирішують питання, жити нам із вами на волі чи у в'язниці. І не тільки нам, а й нашим дітям та внукам. І тут для мене основне питання не в тому, наскільки поганий новий КПК, а в тому, як довго ще триватиме це свавілля в судово-прокурорській системі? Як довго кірєєви, вовки, царевичі, отроші, медушевські, садовські, міщенки вважатимуть себе суддями, а документи, які вони продукують, - судовими рішеннями? І найголовніше: як довго ми з вами будемо це терпіти і вважати нормальним? І доки ще про нашу країну, про судову систему нашої країни Європейський суд писатиме в судових рішеннях - "судова система України має системні проблеми, пов'язані з незалежністю правосуддя" або "у справі Тимошенко мало місце суддівське свавілля, що не базується на законі"?

Згоден: судова система України ніколи не була незалежною. Але вона й ніколи не була до такої міри залежною та підконтрольною, як тепер. Вона ніколи не відбирала для себе найгірших із найгірших. Мабуть, і суддям, і прокурорам перш за все треба згадати, що вони судді і прокурори. А не "холуї в мантіях". На одному з юридичних круглих столів тривала довга дискусія про те, що слід зробити, аби повернути довіру до судів і суддів. Я запропонував простий рецепт: "А почніть виносити правосудні рішення. Почніть дотримуватися КПК, ЦПК, ГПК і так далі". І буде вам пошана й повага. Як у США або Англії. Тоді ми який-завгодно КПК (хоч старий, хоч новий) зможемо привести до ладу. І тоді закон захищатиме кожного. У тому числі й вас, судді.