Підтримати
Сі Цзіньпін наказав керівникам нацбезпеки Китаю готуватися до «найгірших сценаріїв»
Нещодавно президент КНР Сі Цзіньпін відвідав Національний архів публікацій і культури КНР у Пекіні. Під час огляду експозиції старовинних книг він зупинився біля однієї з них, у якій розповідається, як спадкоємці 36 родин, котрі емігрували з Китаю на острови Рюкю за часів династії Мін, відвідували свою історичну батьківщину для молитов. Куратор музею повідомив лідеру КНР, що цей документ є доказом приналежності островів Дяоюйдао Китаю (Рюкю — їхня прадавня назва). Це ті самі 98 островів (із них лише 47 населених), які є японськими й мають назву Сенкаку. Найвідоміший із них — Окінава. 4 червня газета People's Daily (орган КПК) опублікувала статтю про острови Рюкю, де вустами самого Сі йдеться про історію Рюкю та їхній тісний зв'язок із історією Китаю.
Уперше питання про належність Китаю архіпелагу Рюкю постало 2013 року, невдовзі після приходу Сі Цзіньпіна до влади. Тоді в одній із нашумілих публікацій стверджувалося, що настав час покласти край історичній суперечці про острови Рюкю—Дяоюйдао—Сенкаку, які платили данину Китаю за часів династій Мін і Цін. Свого часу Мао Цзедун визнав ці острови, й насамперед Окінаву, японськими. Перегляд цієї позиції означав серйозну зміну в регіональній політиці КНР. Тоді Японія висловила Китаю різкий протест, США підтвердили однозначність японського суверенітету над усім архіпелагом Сенкаку, включно з Окінавою, й питання пішло в тінь на десять років. Нині воно знову виринуло в інформаційному просторі. Навіщо?
За десять років Китай став іншим. І річ не в показниках зростання ВВП. Насамперед ідеться про зовнішню політику та дипломатію, що явно свідчать про глобальні амбіції Китаю на чолі з Сі Цзіньпіном. Глобальна ініціатива у сфері розвитку, запропонована Китаєм 2021 року, Глобальна ініціатива у сфері безпеки, озвучена торік, і Глобальна ініціатива цивілізації, висунута в березні 2023 року, становлять тріо ідеологічних уявлень КНР, що дадуть змогу, як то кажуть у Китаї, «виплекати сад світової цивілізації». Або Сі-вілізації, як охрестили майбутню конструкцію деякі державні ЗМІ КНР. Цілком очевидно, що повернення Окінави в інформаційний простір, яке здається невинним, на перший погляд має на меті продемонструвати, які небажані наслідки для США та Японії можуть мати дії на підтримку незалежності Тайваню — найбільш болючого та принципового питання для президента Сі.
На думку аналітиків, теперішні дії Китаю радикально відрізняються від попередніх періодів навіть нещодавньої історії. Сьогодні Пекін пропонує альтернативу всім, хто не визначився з вибором центру тяжіння, й ця альтернатива виглядає більш стратегічною, привабливою та амбітною, ніж усі попередні. По суті, короткий зміст висунутих ініціатив можна викласти так: нікому не буде дозволено вказувати Китаю, що робити та як жити, а Китай, зі свого боку, обіцяє не вчиняти так щодо інших країн, які вступлять до його клубу. Що ще пропонують натомість — не зовсім зрозуміло з огляду на досить складний досвід «одного поясу й одного шляху».
Однак і з другим «полюсом» сучасної геополітики не все так просто. Позиціонування нового світового порядку як боротьби «демократій проти автократій», а також просування ліберальних цінностей Заходу в країнах так званого Глобального Півдня стикається з очевидними труднощами. По-перше, чи не більшість політичних систем цього самого Півдня далекі від ідеалів демократії та ліберальних цінностей, і, по-друге, там панують досить сильні антизахідні настрої, що підігріваються найбільшими за територією й населенням країнами, вага яких зростає. І якщо п'ятдесят років тому візити держсекретарів та інших високопоставлених представників США до Китаю віталися й здійснювалися з розумінням ролі та місця США в світі, то нині Сі Цзіньпін нібито неохоче прийняв Ентоні Блінкена, погодившись на зустріч лише за кілька годин до неї. Та й саму зустріч із погляду протоколу було обставлено, на думку обізнаних журналістів, як «президент КНР приймає держсекретаря США з візитом увічливості», чого раніше не траплялося.
Насправді перший за п'ять років візит держсекретаря США до КНР був важливим кроком до поновлення діалогу двох наддержав, особливо якщо розглядати його в концепті з візитами Вільяма Бернса до Пекіна та міністра торгівлі Китаю до Вашингтона, а також із дводенними переговорами Джейка Саллівана та Ван І, що відбулися в травні у Відні. Про результативність контактів говорити зарано, оскільки їх варто розглядати в контексті підготовки можливої майбутньої зустрічі Джо Байдена та Сі Цзіньпіна в Індії на саміті G20, однак деякі заяви варто вважати важливими. Блінкен заявив, що США не підтримують незалежності Тайваню, а Пекін обіцяв не постачати РФ зброї. Водночас Китай відмовився поновлювати діалог у сфері оборони, вимагаючи зняти санкції з міністра оборони КНР Лі Шанфу, і все це на тлі повідомлень у пресі про розвідувальну діяльність КНР на Кубі, що ведеться вже не перший рік.
Досить цікавим є те, що напередодні візиту Блінкена Сі Цзіньпін прийняв у Пекіні «старого друга» на ім’я Білл Гейтс. Ця зустріч привернула увагу і з погляду протоколу, оскільки відбулася в державній резиденції Дяоюйтай, де традиційно приймають найважливіших іноземних гостей. Після постковідного відкриття Китаю візити західних СЕО до Пекіна — не дивина. Однак Білл Гейтс став єдиним, із ким зустрівся особисто Сі й у державній резиденції. Фонд Білла та Мелінди Гейтс 2020 року виділив Китаю 5 млн дол. допомоги на боротьбу з пандемією коронавірусу. Цього разу колишній глава «Майкрософт» пообіцяв виділити 50 млн дол. університету Ціньхуа на дослідження в галузі лікарських засобів. Вочевидь, друга економіка світу зазнає труднощів із фінансуванням наукових досліджень.
Getty Images
Візит Гейтса до Китаю варто розглядати також у контексті зустрічі Ілона Маска з прем'єр-міністром Індії Моді під час державного візиту глави індійського уряду до США, що відбувся цього тижня в Нью Йорку. Під час зустрічі Маск запевнив Моді, що готовий у найкоротший термін інвестувати у виробництво батарей, електромобілів, будівництво сонячних електростанцій, використання інфраструктури Starlink у найбільш густонаселеній країні світу. Було б занадто сміливим стверджувати, що корпоративний сектор відіграє вирішальну роль у розв’язанні складних завдань міжнародної дипломатії. Однак і заперечувати появу політично правильних градієнтів інвестицій у складні часи геополітичних протистоянь неможливо.
У день прибуття Блінкена до Пекіна прем'єр-міністр Китаю Лі Цян відбув із п'ятиденним візитом до Європи. Він відвідає Німеччину та Францію, і це крок у відповідь на візити до Пекіна канцлера Шольца та президента Макрона, що відбулися раніше. Розбіжності з ЄС стосовно війни Росії проти України й торговельно-економічних відносин у галузі чутливих технологій, особливо подвійного застосування, не скасовують того факту, що США та ЄС є найбільшими торговельними партнерами КНР. На думку експертів, завдання-максимум, що стоїть перед Лі Цянем, — переконати ЄС у перспективності співробітництва з КНР поза сферою впливу США. У Пекіні чітко усвідомлюють, що підтримка України згуртувала Захід, і водночас не втрачають надії скористатися ідеями деяких європейських лідерів щодо більшої автономії Європи в ключових питаннях міжнародного порядку денного.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
Глобальне протистояння США—КНР, заперечувати яке вже неможливо, супроводжується ще одним — між Індією та Китаєм за лідерство серед країн Глобального Півдня. Думку про те, що Глобальна Північ і надалі зверхньо диктує політику найбіднішим країнам і країнам, що розвиваються, які не приєдналися до жодного із сучасних гегемонів, активно просувають у публікаціях експерти, колишні політики Індонезії, Індії, Малайзії. Зусилля Японії, яка запросила на саміт до Хірошіми відразу вісьмох представників Глобального Півдня, вітають, проте вважають недостатніми. Захід закликають більше допомагати Півдню, концентруватися на стратегічних проєктах. Часто як приклад наводять Китай, який не заощаджує ресурсів для фінансування безлічі проєктів у Азії та Африці, хоча й сам не гребує допомогою: протягом 42 років, з 1979 до 2022-го, Японія надала Китаю пільгових кредитів на загальну суму 3 трлн 660 млрд єн із періодом погашення до 2047 року. В експертному середовищі заперечують брак уваги з боку Півночі, проте визнають, що ігнорувати позицію Півдня у стратегічному плані є контрпродуктивним.
Приміром, одне з тверджень, із яким Україні погодитися важко, — те, що величезні закупівлі Індією дешевої російської нафти є для Заходу ледь не порятунком за умов розриву торгівлі енергоносіями з РФ. Індія відіграє дедалі більшу роль у регіоні, активно розвиваючи регіональні та глобальні зв'язки. І водночас у травні Індія купувала майже 2 млн барелів «Роснєфті» на день, що є рекордом за останні вісім місяців (у середньому за цей період — 1 млн барелів на день). Ці закупівлі дали змогу досягти двох цілей — різко збільшити експорт продуктів нафтопереробки до країн Європи, які запровадили проти Росії санкції (наприклад, експорт до Нідерландів зріс на 70%) і, крім того, різко скоротити закупівлі нафти з Нігерії, Кувейту та Іраку. Звільнені обсяги стали доступними для країн ЄС, які більше не закуповують російської нафти. І хоча таку логіку деякі фахівці називають «відмиванням нафти», Індія зовсім не збирається відмовлятися від настільки ефективного механізму розвитку економіки, який приносить прибуток і створює робочі місця.
Росії в усій цій геополітиці відведено роль утриманки Китаю. Путін програв Захід і не виграв Сходу, попри всі потуги демонструвати важливість і впливовість. Перехід на китайську валюту в розрахунках за енергоресурси дає змогу дихати в аварійному режимі, як через трубку в трахеї, але є геть неадекватним навіть у середньостроковій перспективі. Авторитетні західні ЗМІ повідомляють про підписання якогось секретного указу Путіна, що відкриває можливість захоплення власності «підозрілих» західних компаній, які досі залишаються в Росії, або навіть їх націоналізації. Повідомляють, що російська влада отримала змогу на власний розсуд переводити діяльність «іноземців» під державний контроль або передавати в треті, але російські руки. Крім того, на корпоративний сектор очікує підвищення податків, і все це з огляду на відсутність коштів для фінансування війни. Що Росія й надалі робить наразі не без успіху — то це бреше країнам Глобального Півдня про ситуацію в Україні, причини й наслідки війни. Дипломатія сьогодні потрібна як ніколи, щоб спростовувати кремлівську маячню наполегливо та послідовно. Вони ж у Кремлі люблять Петра Першого?
Так от, день, коли дурість кожного в Кремлі стане видно всім, уже близько.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google