Зовнішні європейські цінності та їх внутрішня сутність Або, чи можливий в Україні 6-годинний робочий день?

Ще 1930 року англійський економіст Джон Кейнс передбачив, що в майбутньому робочий час становитиме не більше 15 годин на тиждень. Як зазначають сучасники, його прогнози поки що не справдилися - найкоротший робочий тиждень зараз у Нідерландах, де люди в середньому відпрацьовують 29 годин за чотири дні, а решту днів відпочивають. 6-годинний, або ж 8-годинний робочий день при трьох вихідних на тиждень сьогодні практикують на ряді підприємств Швеції, Німеччини, Данії, інших розвинених країн. Це - світова тенденція у розвинених країнах і, в тому числі, наслідок зростаючого безробіття. Проте в Україні економісти та власники підприємств ставляться до скорочення робочого дня вкрай негативно.

У відкладеному до кращих часів проекті нового Кодексу законів про працю України замість нинішнього 40-годинного робочого тижня автори пропонують ввести 48-годинний. Тобто, узаконити 10-12-годинний робочий день. Вже зараз на багатьох підприємствах, усупереч світовим тенденціям, це - реальність. Часто не виправдана.

Третє місце у Москви

Як інформує сайт РІА-новини, минулого року швейцарський банк UBS порахував середню кількість робочих годин на тиждень у найбільших містах світу. У списку міст з найкоротшим робочим тижнем перші два місця посідають Париж і Ліон, відповідно - 30,50 год. та 31,22 год. Третє місце у Москви, де мешканці працюють лише 31,40 год.

На четвертому місці м. Гельсінкі - 31,91 год. Мінімальну і максимальну кількість робочих годин на тиждень у Фінляндії закріплено законодавчо - це 32 і
40 годин відповідно.

Робочий тиждень мешканців Лондона, яких прийнято вважати найбільш працелюбними людьми, становить 36,23 год. Відпустка британців триває 25 днів. До того ж, за статистикою останніх років, британські жінки працюють менше, ніж жінки в інших країнах.

Серед переваг скороченого робочого дня називають насамперед те, що у людей з'являється час для особистого життя. Крім того, деякі економісти вважають, що це дає можливість збільшити кількість робочих місць для інших працівників. Як довели шведські вчені в результаті 23-місячного експерименту, 6-годинний робочий день є не лише ефективнішим, а й економічно вигіднішим - як для самих працівників, так і для керівництва та власників компаній. Утім, і там не все так просто.

Між роботою і дітьми

28-річна Галина зі Львова, філолог за освітою, майже три роки пропрацювала на одному з львівських підприємств у сфері маркетингу. Нещодавно подала заяву на звільнення. З формулюванням "за власним бажанням". Насправді піти з роботи її змусили сімейні обставини - почали хворіти діти. Певний час їй вдавалося домовлятися на роботі, але не всім у колективі це подобалося. "Психологічно це було важко витримати. Мене постійно мучили докори сумління. І врешті-решт, вирішила звільнитися", - говорить молода жінка.

Але у людей, які не мають дітей, за її словами, також є проблеми з вільним часом. Усі державні установи, зазвичай, працюють до 17:00 години, тож якщо потрібно взяти якусь довідку, відвідати лікаря, купити щось у магазині - на це часу немає. "У мене був випадок, коли з настанням зими моя дитина пішла до школи в кросівках. Графік роботи був таким напруженим, що я не мала часу купити дитині зимове взуття", - каже Галина.

Тепер вона сидить вдома і виховує дітей (їх у неї троє). Живуть на заробітну платню чоловіка, який підтримав її рішення. Сама жінка не хоче втрачати кваліфікацію, тому влаштувалася фрілансером в одне з зарубіжних видань. Зараз вона вивчає англійську і водночас шукає нову роботу. Каже, що це повинна бути робота, яка б давала їй можливість займатися дітьми, тобто з вільним графіком, або ж робота з високим заробітком, що давало б їй можливість оплачувати послуги хатньої робітниці.

Таких як Галина в Україні багато. І майже всім доводиться вибирати між роботою і дітьми, роботою і особистим життям, роботою і здоров'ям тощо. "Якби моя воля, я б обрала навіть не 6-годинний робочий день, а вільний графік роботи, коли б сама могла управляти своїм часом. Саме через це більшість з моїх знайомих, які мають малих дітей, не працюють", - говорить жінка.

Переробіток став нормою

Найбільше від переробітку потерпають водії автобусів та вантажівок, будівельники, працівники сфери торгівлі та ресторанного бізнесу, виробничих підприємств тощо.

Якщо врахувати час на дорогу до роботи і назад, то у працюючих людей зовсім не лишається часу на особисте життя, на похід до лікаря, виховання дітей тощо. А оскільки безробіття в Україні чимале, то жодних змін у режимі праці та підходах до персоналу керівництво приватних підприємств не планує.

На думку соціологів, одна з причин такого явища - нерівномірний розподіл праці.

- На одного працюючого в Україні припадає 2-3 непрацюючих, - стверджує відомий український соціолог, президент українського фонду "Громадська думка" Володимир Подгорнов. - Якщо рівномірно розподілити роботу, то на кожного працюючого вийде не більше 5-6 робочих годин. І більше не буде чого робити. Можна виховувати дітей, займатися спортом, читати книжки, розвиватися, подорожувати.

Але ми постійно впадаємо з одних крайнощів у інші. Поки одні люди роками шукають роботу, інші змушені перепрацьовувати. Є виробництва і сфери, наприклад, транспорту, торгівлі та ресторанного бізнесу, обслуговування, ряд інших, де 10-12-годинний робочий день став нормою. За такого режиму люди працюють, як кажуть, "на знос".

- Людям не потрібно було б стільки часу витрачати на роботі, якби в державі була політика, спрямована на автоматизацію і роботизацію виробництва, - продовжує Володимир Подгорнов. - Власники підприємств могли б не лише полегшити фізичну роботу працюючим, а й скоротити час, проведений ними на виробництві.

Проте це дорого. Бо людська праця коштує копійки. У Львові є підприємства, які спеціалізуються на використанні праці студентів - взагалі дешево виходить.

Крім того, люди не протестують проти таких умов праці. Бояться залишитися без роботи. Це ж двосторонній процес. Якщо люди умовно всім задоволені, ніхто не вкладатиме гроші в модернізацію виробництва. З іншого боку, має бути така сила, як оновлені профспілки, які ініціюватимуть і лобіюватимуть ухвалення законів, спрямованих на збереження здоров'я людей, безпеку праці, ощадливий режиму роботи тощо.

Потрібен закон про лобіювання. Зараз лобіювання має неорганізований, корупційний характер. Тоді, на думку соціолога, наші інформаційні стрічки будуть забиті не висмоктаними з пальця новинами, а справді потрібними в суспільстві дискусіями. Чи повинні жінки носити вантажі? Яка в нас реальна заробітна плата? Чи можливий в Україні 6-годинний робочий день? Це ті питання, які повинні ставити профспілки. Наприклад, у Австрії жодне важливе державне рішення не ухвалюється без профспілок.

З України ліплять аграрну державу

- Якщо Україна як держава хоче розвиватися, мусить зробити ставку на нові технології та автоматизацію виробництва, звільнити від податків завезення обладнання з-за кордону, спростити процедуру його оформлення тощо. Не можна три роки збирати підписи, щоб встановити обладнання. Мій знайомий придбав обладнання, проте коли нарешті отримав всі дозволи, виявилося, що поряд інше підприємство налагодило випуск аналогічної продукції. Тепер підприємець шукає покупців на своє обладнання, - розповідає В. Подгорнов.

Щоб відкрити виробниче підприємство, треба зібрати дуже багато дозволів. Набагато вигідніше привезти з-за кордону готовий товар і продати його в Україні. Така державна політика. Власникам підприємств легше найняти робітників, які виконуватимуть важку роботу, аніж модернізувати виробництво. Що вони й роблять.

Через невизначеність ніхто з керівників не планує стратегію розвитку підприємств більш ніж на п'ять років. Тому процвітає торгівля. Зняв касу, і ти - на коні! А в Японії є підприємства, яким понад тисячу років. І одна родина передає його з покоління в покоління.

За словами В. Подгорнова, з України знову ліплять аграрну державу. Нещодавно блогер зі Львівщини розмістив в Ютубі шокуючу інформацію. Виявляється в Україні (на Львівщині зокрема) існують цілі кладовища понищених верстатів, які не відпрацювали жодного дня і були порізані на металобрухт власниками підприємств. Одне з таких звалищ блогер знайшов у м. Жовкві на вулиці Вокзальній. Деякі з верстатів зовсім нові, мають заводську змазку. Верстати з ЧПУ, які ніколи не використовувались у роботі. І це - масове явище. Повторюється те, що було в 1990-х роках, коли знищувалось усе пов'язане з виробництвом.

- У західній Європі головне завдання урядів країн - дати роботу людям, зайняти їх, щоб вони були задоволені життям. Без роботи людина впадає в депресію, навіть якщо добре забезпечена. Ще одне питання - рівень заробітної плати. На відміну від європейських країн, де середня заробітна плата коливається від 3 до 5 тисяч євро, в Україні вона становить близько 200 євро, мінімальна - менше 100. На жаль, українці бачать лише зовнішні європейські цінності, а їх внутрішньої сутності так і не вловили, - переконаний соціолог.

Коментарі

Олег ДОСКАЧ,
експерт з інвестиційного аналізу в управлінні активами:

- Скорочений робочий день - це, перш за все, продуктивність праці. Це не самостійна категорія, а наслідок культури праці. В Україні її немає. Свого часу культуру праці молодь набувала в профтехосвіті. У наставництві, коли досвідчений фахівець розвивав молодого робітника, передавав йому свої знання і досвід. Цю тему знаю близько, оскільки свого часу батьки багато років віддали профтехосвіті. Нині вона відійшла на останній план. У Львові залишилися поодинокі училища, де продовжують колишні традиції. Молодь хоче отримувати вищу освіту, а вища освіта не вчить культурі праці, а лише вчить краще використовувати джерела інформації, літературу, вчить учитися.

Не все так просто й з роботизацією виробництв. Колись робот умовно коштував 100 тисяч доларів, тепер вони значно подешевшали. Підприємці, може, й хотіли б їх встановити. Але ще одна проблема - в Україні їх нікому обслуговувати. Знайти спеціалістів, які розуміються на виробничій електроніці дуже непросто. Їх буквально перекуповують один в одного.

Нам складно порівнювати реально непорівнювані речі. У країнах Західної Європи є соціальні пакети, страхування життя, здоров'я. Нічого цього в Україні немає. Відставання в промисловості, рівні життя надзвичайно велике. Якщо б держава стимулювала технічне переоснащення виробництва, створення нових робочих місць - тенденції розвитку держави, бізнесу, суспільства були б зовсім іншими. Але немає з ким це робити. Схоже, людей, які перебувають при владі, нинішня ситуація влаштовує.

Ігор ПІХУРКО, фінансовий директор ТОВ "Гефелє Україна":

- Шестигодинний робочий день міг би стати реальністю, якби ми підвищили ефективність нашої праці вдвічі. Але з огляду на нинішню ситуацію, і вісім годин мало, потрібно збільшувати тривалість робочого часу. Особливо неефективно працюють державні підприємства та установи. Подивіться, скільки людей возять папірці по різних інстанціях. І ця робота насправді ніякої трудової вартості не має. Це просто бюрократичні процедури, на які люди витрачаючи шалену кількість часу. У Швеції, де проводився експеримент зі скороченим робочим днем, робочий процес дуже ефективний. І, звичайно, вони піднімають питання про зменшення робочого часу до 6 годин. Наразі дуже слушно для них.

В Україні до цього ще далеко. Хоча поступово деякі послуги вже переводяться в Інтернет. Але в більшості випадків наші бухгалтери мусять їхати в податкову, фонд зайнятості, банки, інші державні органи, щоб здати звіти. Багато часу витрачається при митному оформленні вантажів. Є потреба у спрощенні податкової звітності, обліку ПДВ тощо. Усе це дуже навантажує персонал підприємств. Два роки тому, після впровадження змін до податкового законодавства, нам довелося взяли на роботу додаткову людину.

Володимир ЩЕРБИНА, економіст:

- Нам ще тільки бракувало менше працювати! Ці проблеми потрібно вирішувати з іншого кінця. На жодному підприємстві України як слід не працюють, а зобов'язань від того, що ти заробив - купа. Що заробив - те віддав на податки і солідарні внески, та ще й лишився винен. До чого тут робочий час? Немає тут ніякого зв'язку з тривалістю робочого часу. На сьогодні це і не потрібно, і не актуально, і шкідливо. Україна є найбіднішою державою Європи і з цим треба боротися за рахунок не скорочення робочого часу, а зменшенням податків! Єдиний соціальний внесок взагалі треба прибрати (повністю, беззастережно і разовим заходом), а ПДВ зменшити наполовину. Податок на прибуток з фізичних осіб встановити до 20%, а податок на прибуток підприємств (юридичних осіб) - до 30%. І запровадити нормальний перерозподіл праці державними зобов'язаннями, щоб після сплати податків у сімейному бюджеті залишалося дві третини від того, що людина заробляє своєю працею.