УЗ ДЕМОНСТРУЄ СИЛУ. І РОЗУМ…

На перший погляд, це дійство нічим не відрізняється від чергової виставки нової техніки, що почастішали останнім часом із подачі «Укрзалізниці». Ті ж вишикувані у ряд яскраво розфарбовані колійні машини. Міністр транспорту з почтом і представники засобів масової інформації з різнокаліберною теле-, фото- й аудіотехнікою, що снують серед залізничників. Але занадто вже виставочні експонати гуркотіли й крутили всілякими своїми агрегатами. А пояснювалося все дуже просто: залізнична колійна техніка тут не демонструвала свою силу, а тривіально працювала. Цього разу не експонати приїхали до глядачів, а люди прибули на місце, де прокладалася швидкісна колія на магістралі Київ—Дніпропетровськ.

Залізнична техніка завжди вражала уяву своїми розмірами і затаєною до часу потужністю, прихованою під сталевим панциром локомотива. Або ж м’яким комфортом, що вгадується за прозорими фіранками пасажирського вагона. Але колійна техніка, як мовиться, це щось зовсім інше. Тут і розміри, і далеко не затаєна потужність, і ніби виставлене на загальний огляд хитросплетення вузлів, важелів, шлангів та патрубків таких самих велетенських розмірів. І все це одночасно рухається, крутиться, гримить — одне cлово, працює. Цілеспрямовано й методично у щось вгризаючись, щось копаючи, щось втягуючи в себе або кладучи на залізничне полотно. Причому всі ці машини спільного виробництва австрійської фірми «Плассер і Тойєр», але складені вже на Старокраматорському механічному заводі, виконують суворо визначені функції, пов’язані між собою єдиним технологічним ланцюжком. Скажімо, одна з них очищає старий баласт (просто — щебінь) і переплановує насип. Інша може замінювати шпали, поєднуючи це з функціями сінокосарки та грейфера. Третя вміє стабілізувати й ущільнювати щебінь. А сусідня — й геть унікальна (вона справді поки що єдина в країні) і скидається чи то на сталевого слона, чи то на величезний, як і все на залізниці, пилосос. І працює вона, власне, як пилосос: незамінна при прибиранні сміття і навіть щебеню, особливо на мостах, при входах у тунелі.

Але весь цей гуркіт і миготіння не даремні. Відразу після проходу всієї кавалькади рух на цьому перегоні відкривається із запланованою швидкістю 140 кілометрів на годину. А не через місяць обкатування й утрясання колії, як при звичайних досі роботах. І ще одна особливість: там, де працюють ці жовто-оранжеві монстри, не використовується ручна праця, без якої багато десятиліть на залізниці не обходилися.

А зовсім поруч, на традиційному виставковому місці уздовж платформ станції Київ-Московський, вишикувалися вагони та локомотиви — для них і прокладається, власне, ця новітня колія. До речі, ця вже традиційна виставка також була не зовсім звичайною. Оскільки тут виставлялися переважно зразки наймасовішого залізничного транспорту — електрички і дизель-поїзди.

Все зібране тут, за всіма технічними й людськими мірками, давно мало б бути переплавлене: вік окремих вагонів сягав тридцяти, а іноді й сорока років. Але ентузіазм та руки умільців вагонних і пасажирських депо всіх залізниць України продовжили життя вагонам і дизелям не на один десяток років. Ці викопні колишнього МШС одяглися в новітні залізо і пластик, увібравши в себе останні досягнення залізничного дизайну. Причому всі ці вагони відразу після виставки вирушають у рейси, а деякі представляють уже серійні (!) вироби. Як, наприклад, пасажирський вагон, модернізований у депо Бахмача, вже п’ятдесятий, починаючи з 2000 року.

А, скажімо, депо станції Ковель готується показати в недалекому майбутньому цілком новий вагон не так за віком, як за функціональною приналежністю. А буде цей вагон автомобільним. Тільки не тим, у якому з Тольятті везуть до нас незабутні «Жигулі». Це буде вагон спеціальної конструкції, пристосований для руху в пасажирському потягу, що потребує використання спеціальних візків, гальм та іншого устаткування так званого пасажирського типу. А перевозитиме він... автомобілі пасажирів, котрі прямують рейсом, наприклад, Київ—Львів. Так із технічного рішення народжується й нова послуга: ви виходите з вагона, а на привокзальній площі вас уже чекає ваш власний автомобіль.

На виставці було представлено й зовсім унікальні речі. Як, скажімо, електричка... з автопілотом. З його допомогою вибирається найоптимальніший режим руху, що позначається на економії електроенергії й водночас на безпеці: у випадку позаштатної ситуації поїзд може зупинитися, випереджаючи дії машиніста чи навіть без його участі.

А ось яскравий приклад плідної співпраці приватного підприємства і державної монополії. Науково-виробниче підприємство «РОСТ», крім надання нашим депо віконних блоків для проведення капітальних ремонтів, разом із Луганськтепловозом розпочало розробку нового дизель-поїзда, який за конструкторським і дизайнерським рішенням локомотива не має аналогів у світовій залізничній практиці.

Ніби підбиваючи підсумки виставки, міністр транспорту Георгій Кірпа узагальнив досвід залізничників України в забезпеченні нас, пасажирів, зручними і надійними засобами пересування у бік дач та інших рекреаційних місць. Так, у плані капітально-відбудовних ремонтів електричок і дизель-поїздів намітилася система, а самодіяльність практично звелася нанівець. Зростає й кількість цивілізованих потягів: уже сьогодні відремонтовано і випущено на магістралі близько 80% дизель-поїздів та понад 92% електричок. І це всього за три роки.

Щоправда, постає закономірне запитання: звідкіля ще недавно бідна залізниця бере гроші на всі нововведення та модернізації?

— Насамперед ми відмовилися від посередництва і бартеризації, — зазначив Г.Кірпа. — І тільки це дозволило нам отримати додаткових 7,2 млрд. гривень прибутку, з яких у скарбницю країни пішло 6,6 млрд.

Це ще раз доводить, що навіть при наших недосконалих законах можна вести господарську діяльність. І не тільки. Успіхи «Укрзалізниці» мають і цілком відчутний соціальний резонанс. Це й підвищення заробітної плати залізничникам протягом останніх трьох років більш ніж утричі. І перевезення безплатно вісім мільйонів дітей у канікулярний період. І соціальна допомога своїм пенсіонерам-залізничникам.

Одне слово, працювати можна. Треба тільки хотіти...