У "тіні" є й виробництво Там задіяно щонайменше 250—300 тисяч працівників легкої промисловості

Як повідомив директор Львівського центру зайнятості Василь Барилюк, за 9 місяців 2014 р. кількість безробітних Львівщині становить майже 23 тис. Особливо загрозлива ситуація на молодіжному й сільському ринку праці. На одне робоче місце претендують 12 осіб, на селі - понад 100. П'ятеро з десяти безробітних - молодь із вищою освітою. Понад те, за останні півроку кількість пропозицій на ринку праці скоротилася ще на чверть.

А того, що робочі місця "лежать на поверхні", короткозора влада не помічає. Взяти хоча б легку промисловість. Нині в Україні працює близько 1500 підприємств - виробників взуття, в рази більше виробників одягу. У цій сфері задіяно майже 80 тис. людей, хоча ще 25 років тому було вдесятеро більше.

За повідомленням виконавчого директора Всеукраїнського об'єднання працедавців легкої промисловості "Укрлегпром" Тетяни Ізовіт, 2013 р. обсяг внутрішнього ринку України в товарах легкої промисловості сягав щонайменше 80 млрд грн. Але офіційна статистика фіксує лише 26,2 млрд грн. Різниця - майже 54 млрд грн - тіньова економіка. Це як мінімум до 70% ринку. Єдиний позитив, що в цій "тіні" є й виробництво, де задіяно як мінімум 250-300 тис. працівників. Про що це свідчить?

Тільки про те, що легально займатися виробництвом в Україні нині складно. Якщо виробник працюватиме чесно, він збанкрутує. Конкурувати на рівних із китайською чи турецькою продукцією він не зможе. Про перспективність галузі свідчить бодай те, що за часів СРСР Україна виробляла майже 50% продукції легпрому Союзу. А тепер близько 80-90% (!) споживчих товарів надходять в Україну з-за кордону. Можливо, швейники пережили б цю кризу і почувалися б зовсім непогано, та легкість започаткування цього виду бізнесу зіграла з ними злий жарт.

1998 р., коли в Україні було масове безробіття і потрібно було дати людям хоч якусь роботу, тодішній президент Л.Кучма підписав указ про застосування спрощеної системи оподаткування. В результаті тисячі людей взялися завозити в Україну турецьку й китайську продукцію і продавати її на базарах. Досить швидко український ринок наситився дешевим імпортом. Підприємства почали банкрутувати. Найспритніші шукали замовлення за кордоном. Головним чином це було пошиття виробів за давальницькою схемою.

"Велика помилка Л.Кучми була в тім, що його указ про запровадження спрощеної системи оподаткування для підприємців не мав термінів дії. Як наслідок - спрощена система оподаткування на певний час дала роботу тисячам людей, але поховала цілу галузь економіки. Підприємці отримали можливість завозити в Україну товари легкої промисловості практично без будь-якого контролю, обліку і без мита. Уряд намагався виправити ситуацію в легкій промисловості, але нічого не зміг вдіяти.

Нині вітчизняну легку промисловість від повного краху рятує експорт. Наприклад, у 2013 р. до країн СНД було експортовано 24,5% (в т.ч. РФ - 17,3%) всіх товарів, у країни ЄС - 42,2%. Але експорт до ЄС має свої особливості. У переважній кількості цих товарів додана вартість стосувалася лише послуги з пошиття. Натомість майже всі 24,5% товарів, реалізованих у країнах СНД, - прямий експорт готової продукції з доданою вартістю. Тобто це те, з чого формується українське ВВП.

Ми розуміємо, що ринок ЄС дуже великий, але нас там ніхто не чекає. В Україні немає акредитованих лабораторій, де можна було б підтвердити якість наших товарів. На це потрібен час. Тому сьогодні мусимо завойовувати насамперед власний внутрішній ринок", - каже Тетяна Ізовіт.

Легка промисловість охоплює текстильну, трикотажну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та інші галузі. Всі вони зараз у занепаді. Попри стратегію імпортозаміщення, що її приймав уряд в 2011 р., за 2012 р. у легкій промисловості досягнуто шокуючих результатів. Обсяги імпорту продукції легкої промисловості становили 3,5 млрд дол. (+43% до 2011 р.). Обсяги експорту - 1,07 млрд дол. (-12% до 2011 р.).

Таким чином за один рік співвідношення торговельного балансу погіршилося в 1,6 разу. За даними "Укрлегпрому", лише за січень-червень 2014 р. обсяги імпорту товарів легкої промисловості перевищили обсяги експорту на 603,4 млн дол.

У деяких товарних групах частка вітчизняного виробника настільки мала, що це вже стає проблемою державної економічної безпеки:

- товари текстильні та галантерея - 34%;

- одяг та білизна з тканин, одяг зі шкіри, хутра та інші вироби з них - 8%;

- головні убори - 5%;

- трикотаж верхній та білизняний - 11%;

- взуття - 3% (!);

- іграшки - 26%.

Нині мало хто пам'ятає обіцянку десятирічної давності колишнього президента В.Ющенка створити в Україні 5 млн нових робочих місць. Ці слова так і залишилися добрими намірами. Сьогодні бізнес знову на порозі великих перемін. Йому обіцяють поліпшення умов діяльності, але це в майбутньому. Після зростання курсу долара до гривні підприємства, які працюють на українському ринку, змушені вирішувати питання виживання. Переважно за рахунок скорочення робочих місць.

Підприємствам з іноземними інвестиціями важко зрозуміти українські реалії. На відміну від чималої кількості вітчизняних підприємств, вони працюють легально. Одне з них - данське підприємство "Сіка Футвеер" - ось уже 11 років працює в Україні. Зараз тут задіяні 80 осіб, які щодня випускають близько тисячі пар високотехнологічного робітничого взуття. Свою продукцію експортують до країн Західної Європи. Щороку компанія сплачує близько 5-6 млн грн податків до різних бюджетів.

"Головна причина того, що більше половини бізнесу працює в тіні, - велике податкове навантаження на заробітну плату, яке нині становить близько 68%, - каже директор данської компанії "Сіка Футвеер" Олег Яницький. - Поки в Україні буде такий податок, бізнесу легше заплатити хабар, мати "дах" над головою, ніж переходити на "білий чи сірий" бік ведення бізнесу". Проте, як вважає директор, це - також не вихід. Адже в людей, які трудяться на цьому підприємстві, немає жодного соціального захисту. Зазвичай вони працюють у нелюдських умовах, у підвальних приміщеннях.

"Українській владі інколи хочеться сказати: якщо не допомагаєте, то хоча б не заважайте, - продовжує Олег Яницький. - Зробіть систему провадження бізнесу прозорою і негроміздкою. Щоб підприємці не марнували час на його адміністрування. Наші бухгалтери постійно скаржаться на неймовірну кількість паперової роботи. Здавалося б, прийняли Податковий кодекс, зупиніться, дайте спокійно працювати. Так ні. З часу його прийняття до нього було внесено понад два десятки різних поправок. Навіть податківці й ті вже не можуть вслідкувати за постійними змінами.

Днями мій бухгалтер повідомив, що для отримання електронного ключа знову кудись потрібно занести пакет документів. За моїми підрахунками, за час існування підприємства ми зробили не менше двох тисяч копій документів! Ми живемо у ХХІ столітті, всі ці документи є в податковій інспекції. За потреби будь-якій державній інстанції можна надати доступ до них і не треба буде витрачати час на розвезення копій. Сьогодні керівник підприємства в Україні марнує свій час не на розвиток фірми. На це він просто не має часу".

Крім того, бухгалтери багатьох підприємств нарікають, що в державних інстанціях постійно змінюються форми і бланки звітності. І року не минає, як якийсь бланк застаріває. Це тримає бухгалтерів у постійній напрузі.

Вистачає й геть надуманих вимог. Наприклад, швейне підприємство, яке працює за давальницькою схемою, ввозить з-за кордону матеріали для пошиття виробів. Після того, як підприємство виготовило продукцію, у нього, природно, залишаються так звані текстильні відходи. Щоб повернути їх за кордон або виготовити з них якісь інші вироби, швейне підприємство, за вітчизняним законодавством, має отримати висновок Мінекології про те, що ці відходи безпечні…

"Коли завозили тканини, було все добре, а тепер, коли з них залишилися відходи, потрібні висновки екологів. Без цієї довідки підприємство не зможе відправити замовнику готовий товар. Наразі отримати цей висновок підприємство може лише в головному офісі Мінекології в Києві", - каже Тетяна Ізовіт.

Ще приклад. МОЗ України безпідставно, без жодного дослідження заборонило використання будь-якої масової частки хімічних волокон при виготовленні панчішно-шкарпеткових виробів для дітей віком до 3 років, формально й безвідповідально підійшовши до цього питання. Хоча такі вироби експортуються вітчизняними виробниками в країни ЄС і пройшли там сертифікацію. Така неузгодженість між національними санітарними нормами та європейською загальновизнаною системою стандартизації на один і той самий різновид продукції витискає вітчизняного виробника з поля конкурентоспроможності. Насамперед - на внутрішньому ринку України.

Але ще є податкові питання, дозвільні, радіологічні тощо. Підприємства, які працюють у законодавчому полі, витрачають безліч часу на отримання сотень дозволів, довідок. Тоді як інші 70% учасників ринку легкої промисловості практично безконтрольні. Нікого не цікавить, настільки безпечне для здоров'я завезене ними взуття, одяг, інша продукція. Не говорячи вже про їхню ціну та несплачені податки і ввізне мито.

"В Україні немає людей зі стратегічним мисленням, - вважає Олег Яницький. - На Заході є таке поняття - helicopter view, що означає "вигляд з вертольота". При вирішенні будь-якого питання потрібно піднятися над ситуацією. Так би мовити, побачити її "у просторі". А так - у державі ніби всі зайняті, щось роблять, але праця безлічі чиновників витрачається не на те, що потрібно.

Якби в Україні діяли чіткі й прозорі правила гри, сюди прийшли б сотні зарубіжних підприємств, що дало б багато робочих місць, - вважає Олег Яницький. - Крім того, виникли б тисячі власних. Але підприємці повинні знати, що завтра їм нічого не загрожуватиме. Для цього слід максимально спростити умови адміністрування бізнесу. Встановити 4-5 податків і нічого не змінювати хоча б 5 років. Держава повинна зрозуміти: головний у країні - не чиновник, а платник податків…