Що б нам змінити у наших стосунках?

Як же так виходить, що законодавство в нас найкраще (буцім як "на ура" схвалюється самою Венеціанською комісією!), а результати його застосування такі сумні?

Тут доведеться звернутися до історії питання. Як нині пам'ятаю - справжнє торжество "перебудови" в нашій економічній свідомості розпочалося з підступного запитання, поставленого "знавцям" у передачі "Що? Де? Коли?": який основний юридичний принцип ринкової економіки? Для радянської людини було справжнім одкровенням дізнатися: "все, що не заборонене законом, - дозволено".

З переконаністю в абсолютній правоті цього тезису ми прожили наступні роки "первинного нагромадження капіталу", а багато в чому помиляємося й тепер. Бо насправді ніде й ніколи законодавство не встигає за реальністю. І вже тим паче за її реальними й не завжди праведними учасниками. Наш найближчий сусід і предводитель місцевого дворянства зі Сходу, який недавно з усією юридичною переконаністю і розумінням пострадянських реалій відбатував у нас Крим, вказав на це таким чином: "На жаль, над прийняттям законів думають у нас сотні, а над тим, як обійти закон, думають мільйони". Сумно, та він мав рацію. І ще цікавіше, що в най-найбільш освіченій Європі, куди ми нині так прагнемо, давним-давно констатують майже те саме (хоча і в більш цивілізованих рамках): "Імперії, що наближаються до загибелі, завжди багаті на закони". Тим самим чемно мається на увазі, що в порядній здоровій країні, окрім закону, суспільству дають лад мораль і традиції. Тому що завжди десь поруч зачаїлася підленька по суті окрема думка: "Щоб вчинити справедливо, потрібно знати дуже небагато, але щоб на цілком законних підставах коїти несправедливість, потрібно ґрунтовно вивчити закони".

Найсумніше, що все це ми підспудно усвідомлюємо. Згадайте хоча б розмірковування експертів, які в гарячкових спробах пояснити наші невдачі апелюють до менталітету. Мовляв, у країнах зі справжньою ринковою економікою протестантство, а в нас - православ'я. Хоча насправді це така сама підміна понять. Це не менталітет у нас такий через православ'я. Це православ'я підходить нашому менталітетові. Оскільки цілком уживається з поняттями: не впійманий - не злодій, отже, всі під Богом ходимо.

У цій "гонитві інтелекту" - хто кого "обведе навкруг пальця" - не буває праведного переможця. Особливо якщо це стосується суспільних обов'язків та податків. Тому що сама собою окрема спроба обдурити конкретного сусіда найчастіше приводить до реальної помсти з сокирою в руках. І це стримує "розумника". А ось філософська суперечка "про доктрину ділової мети" з такою собі абстрактною державою приводить лише до одного: результат того, хто програє, розписують на всіх. І все закінчується цілком миролюбно. Але не дуже порядно.

Тому, що стосується тих-таки суспільних обов'язків, встановлених із допомогою Податкового кодексу, настав час поговорити не про цифри та пільги, а про реалії взаємин. Розпочати з тієї найвідомішої тріади, на якій має триматися порядна економіка: закон, мораль і традиції. Ви вважаєте, що мораль і традиції неможливо відбити в юридичних термінах? Таж поняття "доктрина ділової мети" саме це й відбиває. І якщо в нас зазначеного терміна в повсякденній практиці досі не надибаєте, то тільки тому, що не спостерігається ні моралі, ні традицій. Є лише грубе "все, що не заборонено, - дозволено". І спроба піднятися на цьому над сусідом. Безпосередньо або через державний бюджет.

Згадаймо популярну в нас фразу судді Верховного суду США Дж.Сандерленда: "Право платника податків уникати сплати податків з використанням усіх дозволених законом способів ніким не може бути оскаржене. Кожен має право вести свої фінансові справи таким чином, аби звести відповідні платежі до мінімуму..." Ніхто чомусь не згадує, що прозвучала вона після констатації того, що "система оподаткування має базуватися на принципі рівності громадян у своїх суспільних обов'язках". Одного без іншого не існує. І якщо хтось своїм інтелектом закладає (або знаходить) пільгову лазівку в суспільних обов'язках, обов'язок решти шанувальників англосаксонського права й менталітету - поширити її на всіх або прикрити найжорсткішим законодавчим чином.

Тому не треба плутати західне "податкове планування" з тим, що коїться в нас. Оскільки основна частина нашої "податкової оптимізації" - це підміна суті і змісту господарських операцій. Якщо прикрити наявні "податкові лазівки", маневри для легальної оптимізації засобами бухгалтерського обліку дуже й дуже невеликі.

Навести ще приклад із галузі цивілізованого європейського розуміння нашої податкової свободи? Оцініть по суті ще двійко наших поширених стовпів ринкової економіки: "недоторканність приватної власності" і "таємниця приватних вкладів". У нас заведено шанувати все це буквально. А ось у європейській практиці читаємо: "Країни Європейського Союзу домовилися про обмін інформацією про банківських клієнтів та їхні доходи, фактично відмовившись від банківської таємниці на території ЄС". Президент Ради Європи Герман ван Ромпей: "Цей крок неминучий і необхідний для того, щоб країни - члени ЄС могли скористатися рішучішими заходами проти податкових махінацій та ухиляння від сплати податків. Банківська таємниця приречена на вимирання". Незвично для нашого розуміння вільної ринкової економіки, правда?

А "недоторканність приватної власності"? Хіба так давно на кожному "конвертаційному центрі" вітчизняного розливу модно було вивішувати табличку "Приймальня народного депутата..."? Тепер обговорюємо, яким таким чудесним чином запровадити справедливий податок на нерухомість, коли на шляху об'єктивної оцінки об'єкта лежить юридичне "на поріг не пущу", "не зобов'язаний казати", "вас не стосується, кому належить", "де взяв - подарували".

Тепер про саму систему оподаткування, в якій нинішні носії статусної бізнес-освіти прозахідного штибу взялися правити фрази й цифри. На жаль, усі ці теоретичні викладки про змістовне наповнення податків діють лише в країні, в якій панують закон і порядок. Лише в такому разі можна цілком упевнено абстрагуватися, що "ПДВ платить покупець, а продавець як податковий агент перераховує його в бюджет" (і ніби в такому разі сама ставка податку його не хвилює). Або такі ж абстрактні розмірковування про оптимізацію податкових утримань "на" та "із" заробітної плати (ніби це дуже впливає на психологію поведінки самого працівника). Реально ж у не зовсім цивілізованій (чи скажемо чемніше - "перехідній") економіці все значно простіше. Якщо у твого сусіда по ринку є можливість таких податків уникнути ("оготівкувавши" чи виплативши "зарплату в конвертах"), усі без винятку податки негайно переносяться на твою конкурентоспроможність. Покупця цікавить кінцеве запитання - "скільки я повинен заплатити?" (а не скільки в цій сумі ПДВ), найманого робітника - "скільки я отримаю на руки" (а не скільки мені там розпишуть на невідомі й непотрібні державні фонди). На цьому тлі всі хороші аналітичні викладки про корисність і справедливість різноманітних податків абсолютно втрачаються.

Наприклад, той-таки славний ПДВ. Від того непорядного моменту, коли проблема "якнайменше заплатити в бюджет" стає головним болем самого продавця, виникають структурні зміни в економіці. Тому що цей податок поширюється на всю сферу матеріального виробництва і абсолютно відсутній у фінансовій сфері. Виникає сумірне "запитання про інвестиції": вам вигідніше налагоджувати власне виробництво - чи просто позичити комусь гроші й чекати відсотків? Звідси приголомшливий розвиток у країні "банківського сектора", "страхування" і просто "дамо гроші в борг" на кожному зустрічному стовпі... Підкреслюю, тут річ не в теоретичній суті податку, а в сформованому порядку взаємовідносин. У надзвичайно сумній суспільній практиці, яка не дозволяє абстрактно розмірковувати про теоретичні моделі.

Але що ми бачимо? Чергові реформатори знову схильні до теоретичних пошуків, припускаючи, що завтра ця система колективного нехтування суспільними підвалинами повернеться до своєї праведної моделі. За рахунок чого? За рахунок революційного прозріння і свідомості? За рахунок мнимого патріотизму? За рахунок любові до свого ближнього? Реальність якраз показує абсолютно протилежне. І якщо "до революції" вертикаль розуміння своїх обов'язків трималася на якихось не дуже хороших, але все ж принципах, а також на веденні хай келійного, але обліку, то сьогодні маємо якийсь таємничий розрахунок на "європейські традиції", котрі невідомим чином і добрим словом миттєво вирішать усі наші проблеми.

Реально ж до хоч трохи масового виконання принципу "закон один для всіх" розмірковувати про якісь складні податкові моделі "інноваційного", "інвестиційного" чи "стимулюючого" розвитку просто злочинно. Навпаки, на порядку денному стоїть проблема побудови податкової системи, яка наполегливо припинятиме діяльність усіляких "розумників", котрі прагнуть уникнути суспільних обов'язків або зачерпнути зайвого з державного бюджету.

Нарешті, про нинішнє бандитське збройне протистояння. Країною гуляють велетенські тіньові гроші. І все було б нічого, доки вони йшли в офшори, а потім частково поверталися у формі "іноземних інвестицій" на скуповування радянських активів, а потім - "на розвиток". Однак тепер ці гроші сягнули таких розмірів, що фінансують війни між сусідніми регіонами. І є очевидне припущення, що цього войовничого настрою не зупинити інакше, крім як, за загальною згодою, поставивши рух таких грошей під контроль. Хоча б усередині країни. Тобто винести на загальний огляд, хто і якими активами володіє, хто й скільки з них одержує і які плани на майбутнє щодо цього має. А це означає - відкриті відомості про власність і відкрита домовленість про сплату податків на користь території, на якій ця підприємницька жила розробляється. Інакше ніяк далі не вживемося на цьому п'ятачку земної суші.