Прийняти не можна спочатку оприлюднити. Регуляторне законодавство не виконується розробниками нових правил гри на акцизному полі

Коли спекотного серпня минулого року на сайті ДПАУ промайнуло повідомлення про підготовку проекту постанови КМУ «Про запровадження марок акцизного збору нового зразка з посиленими захисними елементами для маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів», здавалося, що причина невиконання процедури оприлюднення цього регуляторного документа — брак часу і кадрів у розпал сезону відпусток. Але минуло понад шість місяців. За цей час проект постанови тричі розсилали на узгодження міністерствам, а вимоги Закону «Про основи державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» так і не були виконані. Не вплинули на розробників проекту і письмові звернення галузевих бізнес-асоціацій у Кабінет міністрів, ДПАУ, Мінекономіки, Мінфін. А минулого тижня було відправлено лист прем’єр-міністру з проханням доручити ДПАУ при розробці зазначеного проекту постанови дотримуватися вимог Закону «Про основи державної регуляторної політики...» і провести консультації із суб’єктами господарювання.

Подвійні стандарти?

Треба ж — такий збіг: 5 лютого Мінфін офіційно оголосив про публікацію проекту постанови КМУ «Про запровадження марок акцизного збору нового зразка для маркування алкогольних напоїв» і аналізу регуляторного впливу на нього з метою отримання зауважень і пропозицій. І нічого страшного не сталося. Легаль­ні виробники з розумінням сприй­няли запровадження марок, на яких зазначається сума сплаченого акцизного збору. А ось із проек­том про запровадження акцизних марок із посиленим захисними елементами розробники цього робити вперто не хочуть. Бояться зауважень чи не впевнені, що зможуть обгрунтувати доцільність появи на світ свого дітища?

Посилення контролю чи його імітація

Свого часу Україні обіцяли 100% гарантії від підробок за рахунок запровадження марок із голографічними мітками. Тоді «ідеологи» чистоти ринку теж не хотіли чути аргументів на користь недоцільності застосування голографічного захисту. Здавалося б, практика довела неспроможність цієї дорогої ідеї. Вдумайтеся, черговим проектом постанови намагаються запровадити марки з посиленими захисними елементами, нарікаючи в пояснювальній записці на те, що їхню сьогоднішню версію фальсифікатори «виготовляють промисловим способом із використанням високошвидкісних способів друку, що застосовуються поліграфічними підприємствами». І за цей «захист» уже сьогодні виробники алкоголю й тютюну платять близько 200 млн. грн. на рік, що становить більш як 8% від акцизного податку.

Неважко припустити, що ще через рік, а може й раніше, доведеться впроваджувати марки з подвійним голографічним захистом, потім — потрійним тощо, доки їхня вартість не перевищить вартість продукції, яку вони «захищають». Хоча, якщо повернутися на круги своя, то марочка — це насамперед знак, який свідчить про сплату акцизного збору, а не засіб боротьби з нелегальним оборотом.

Контрольні органи мають вдосталь повноважень та інших інструментів, аби ефективно вести цю боротьбу, не перекладаючи свою роботу на марку з голографічним захистом. Натомість вони наївно розраховують відрізняти підробки з допомогою кишенькового ідентифікатора — своєрідної чарівної палички.

Якщо вже всерйоз боротися з «тінню» на ринку алкоголю, то потрібно закривати дірки, через які на нього потрапляє неврахований спирт. А філателією цієї проблеми не вирішити. Можна, навпаки, загострити. І підтвердження того — зростання продажів акцизних марок у період зміни їх дизайну. Цим, до речі, хваляться розробники проекту в пояснювальній записці до нього, хоча їм, звісно ж, відомо, що в період зміни марок (2003 рік) їх продавали: а) без сплати акцизного збору; б) для наклеювання на складські залишки продукції, точні обсяги якої були невідомі. Погодьтеся, спокуса велика: придбати якомога більше нових марок і з їхньою допомогою легалізувати неврахований товар. Правда, слід віддати належне, в останній версії проекту розробники відмовилися від наклеювання нових марок на старі.

Проблема, якої немає

Пояснювальна записка рясніє прикладами вилучення з незаконного обороту алкогольної продукції або спирту етилового. Але аналогічних випадків із тютюновою продукцією не зафіксовано. Загальновизнаний факт — в Україні ринок фальсифікованої тютюнової продукції не перевищує 1%. Цю цифру з гордістю озвучували вищі посадовці ДПАУ.

Так само ніхто не заперечує, що ринок алкоголю на 20% перебуває в «тіні». Але як сталося, що автори пояснювальної записки (ПЗ), штучно об’єднавши ці ринки різної продукції в один, їхній спільний тіньовий оборот оцінюють у 20%? Арифметиці такі дії невідомі.

Цікаво, що в ПЗ тютюнників ледве не звинувачують не у відсутності зростання акцизного збору, а у зниженні його темпів. Начебто обсяг ринку не має меж — коли охоплено всіх споживачів, подальше зростання податкових надходжень можливе лише за рахунок збільшення самих податків, що, власне, зараз і відбувається.

Якщо стосовно алкогольної марки автори ПЗ могли апелювати до її нижчої ціни, порівняно з російською, то про ціну тютюнової марочки вони скромно мовчать. Ще б пак, адже російська сигаретна марка у 2,3 разу дешевша, ніж сьогоднішня українська. А розробники проекту ще планують підвищити її в ціні більш як на 70% (із 0,022 до 0,03748 грн.), а не на 58%, як це записано в ПЗ (дивно, але з арифметикою в авторів пояснювальної записки знову не все гаразд). До речі, «дешеву» алкогольну марку планують підвищити в ціні тільки на 60%.

Ось і всі аргументи на користь зміни дизайну сигаретної марки. Певно, що стосується тютюнової продукції, жоден із них не є спроможним, відповідно, і логіка, побудована на них, не відповідає принципу доцільності — обов’язковому при підготовці регуляторних актів. Напевно, це вагома причина для того, аби прийняти документ у кабінетному режимі, без консультацій із громадськістю.

За чужий кошт

Втім, у ПЗ є ще аргументи, що хоч і не такі ефектні, як турбо­та про чистоту ринку чи про життя та здоров’я споживачів, але, певно, теж відіграють чималу роль: «у структурі виробництва цінних паперів і документів суворої звітності поліграфкомбінату «Україна» марки акцизного збору становлять 80%». Не дивно, що в умовах зростання цін на матеріали, зарплату, устаткування виникає природне бажання збільшити доходи підприємства, незалежно від того, доцільно це для рин­ку чи ні. Мовляв, за нові марки платити потрібно більше, а як­що з посиленим захистом — то від­разу на 60—70%. Ось тільки сум­ніви виникають, що ці ж марочки нелегали закуповуватимуть у філателістів-фальсифікаторів за тими ж цінами. Адже поліграфкомбінат «Україна» — це акцизно-марочний монополіст, який працює без конкуренції, і йому немає жодного сенсу знижувати собівартість, зате цікаво завищувати свої витрати.

І за цей конкурентний вакуум доводиться платити і тим, у кого є 20% «тіні» на ринку, і тим, у кого її менше, ніж у цивілізованій Європі. Як скажіть, приміром, у проекті забути про тютюнників, якщо після зміни дизайну марок вони додатково заплатять за них левову частку — 95 із 120 млн. грн. на рік.

Причому грошики ці аж ніяк не призначені для державного бюд­жету. Більше того, якщо практика ще раз підтвердить, що захід, вибраний для зменшення тінізації ринку, виявився неефективним, то держбюджет недорахується ще 25 млн. грн. (на додачу до сьогоднішніх 50 млн.) податку на прибуток від підприємств, які купують акцизні марки.

P.S. Директор департаменту ДПА з контролю над виробницт­вом і оборотом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів Ігор Гончар підтвердив «ДТ» факт розробки проекту постанови, яку наразі розіслано зацікавленим міністерствам. Коментар працівника департаменту, який курирує розробку проекту, отримати не вдалося: всі наші телефонні дзвінки закінчувалися короткими гудками.

З архіву «ДТ»

У Німеччині, Ірландії, Іспанії, Нідерландах, Португалії плату за акцизні марки не стягують. У Бельгії, Угорщині, Греції, Люксембурзі, Румунії, Чехії вона входить до складу акцизного збору. А у Великобританії, Австрії, Австралії, Ізраїлі, Франції, Швейцарії акцизних марок взагалі не використовують.

Коментар експертів

Валентина Хоменко, генеральний директор асоціації «Укртютюн»

— На жаль, у чиновників немає розуміння того, що підготовлений документ — регуляторний акт, який потребує обов’язкового дотримання відповідної процедури розробки, оприлюднення й узгодження. Як наслідок наших доказів не чують, зате, за якоюсь дивною логікою і з надуманих причин, тютюнову галузь намагаються втягнути в чергову економічно необґрунтовану акцизно-марочну епопею. Заради нових марок готові не лише пожертвувати доходами бюджету від прибутку підприємств галузі, а й грубо знехтувати законом.

Володимир Демчак, директор асоціації «Спілка оптовиків і виробників алкоголю та тютюну»

— Марки в нас — це лише додаткове навантаження на виробників. Вони мають бути підтвердженням оплати акцизного збору, та аж ніяк не інструментом контролю, який би забезпечив цю оплату. Тим більше що акцизний збір оплачується до отримання марок. І принципово не має значення, як захищена марка, головне — щоб акцизний збір було сплачено.

Контролер може виявити на ринку масу алкогольної продукції з фальсифікованими акцизними марками, за якими не сплачено акциз. І в цьому трагедія. Хоча, якби сьогодні була воля контролера ідентифікувати марку, він би це зробив, але біда в тому, що він цього не робить. Відповідно, піднявши завтра рівень захисту марок, уже післязавтра отримаємо їх масову імітацію, що стимулюватиме випуск алкоголю без оплати акцизного податку.

Потрібна не більш захищена марка, а дійовий контроль, який забезпечуватиме відсутність на ринку продукції з підробленою маркою.