Президент дав прем’єрові місячний термін

Минулого тижня сталася подія, надто значима для того, аби просто лягти непід’ємним тягарем на купу новин в архів інтернет-ресурсів, не отримавши належної оцінки та аналізу з боку небайдужої громадськості. 12 вересня 2011 р. президент України дав прем’єрові доручення негайно доопрацювати Податковий кодекс. До суті доручення перейдемо згодом. Спочатку про саме доручення.

Річ у тому, що, згідно з п. 4.1.9 ст. 4 ПК, який закріплює принцип стабільності оподаткування, зміни в будь-які елементи податків та зборів, до яких належать податкові пільги (ст. 7), не можуть вноситися пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду (1 січня 2012 р.), під час якого діятимуть нові правила. При цьому податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися впродовж бюджетного року.

Як бачимо з тексту документа, президент розраховує, що його доручення буде виконане впродовж місяця, відповідний законопроект потрапить у Верховну Раду і, мабуть, зразу пройде голосування. Звісно, за всі роки незалежності України стабільність податкового законодавства була, м’яко кажучи, не найсильнішою його стороною. Тим часом саме стабільність податкового законодавства - одна з основних вимог до податкової системи, яка претендує на звання цивілізованої. І ще один момент: супе­речність до п. 4.1.9 ПК закону, прийнятого з подачі президента, не поставить під сумнів його легітимність, однак ініціатива вищої посадової особи держави, котра штовхає парламент на порушення законодавства, погодьтеся, не може не сприйматися як поганий тон.

Тепер до змісту доручення. Президент неодноразово і абсолютно обґрунтовано заявляв, що податкову реформу, яка стартувала з прийняттям Податкового кодексу, необхідно продовжувати. У своїй промові з нагоди 20-річчя незалежності Віктор Федорович зазначив, що формування солідарної відповідальності держави та бізнесу за економічну могутність країни - це шлях, який має утвердити досягнення двадцяти років незалежності України. Гарні й правильні слова, однак вони трохи відрізняються від того, як бачить президент реформування податкових правовідносин держави та бізнесу у контексті даного їм доручення.

Невже справді глава держави або ті, хто готував йому проект доручення, серйозно вважають, що проблема волаючого, невиправданого дисбалансу правового статусу платника податків і податкового органу в податкових відносинах може бути вирішена, хоча б частково, «скасуванням права органів державної податкової служби вимагати від платника податків пояснень із питань, які виникають під час перевірок»? Безліч різних варіацій повноважень податкових органів із витребування документів та інформації в платника, що інколи суперечать, інколи - дублюють одне одного (ст. 20, 72, 73 ПК), справді вражає. Адже, незважаючи на вилучення під час останнього доопрацювання ПК пункту 20.1.7, порядку в повноваженнях податкової служби так і не навели. Внаслідок цього відносини регулюються дуже заплутано - одночасно пп. 20.1.2, 20.1.8, 20.1.6, 20.1.23 кодексу, не кажучи вже про ст. 73 та інші норми. Але хіба можна розв’язати суперечності норм, просто позбавивши податкову цілком логічного і обґрунтованого права на запит пояснень платника? Не кажучи вже про вирішення проблеми дисбалансу правового статусу платника та податкової в цілому.

Адже існують значно серйозніші перегини в повноваженнях державної податкової служби, які потребують негайного усунення. Хіба радники президента не знають, що і позапланові документальні, і фактичні перевірки платників можуть бути проведені, по суті, двічі на підставі однієї й тієї ж неперевіреної інформації, без жодного попереднього запиту в платника податків пояснень на підставі перевірки (п. 78.1.13, п. 80.2.7 ПК)? Чи, можливо, вони не в курсі проблем, пов’язаних із прийняттям податкових декларацій та відсутністю в ПК ефективного механізму захисту платником податків своїх прав (п. 4.1.2 ЗУ №2181) у разі відмови податкової служби прийняти декларацію, що існував до 01.01.2011 р.? Можливо, президент не знає про збільшення кількості підстав для проведення позапланових перевірок платників у ПК? Чи про те, що місячний термін, встановлений ст. 73 для надання платником інформації на запит податкового органу, фактично зменшується до 10 днів пунктами 78.1.1, 78.1.4 ПК тощо? А чи знає президент, що в межах фактичної перевірки може бути перевірена абсолютно вся діяльність платника, незалежно від того, що стало підставою для проведення перевірки? І чому не можна усунути суперечності між п. 20.1.40 і п. 85.5 ПК і все-таки пояснити платникові, чи мають право податківці вилучати в нього оригінали первинних документів?

Можливо, радники Віктора Федоровича вважають ці та багато інших положень ПК деталями, не вартими їхньої уваги. Однак саме ці деталі, значно переважаючи всі позитиви Податкового кодексу, характеризують його як документ репресивний, який ущемляє права платників податків. Саме у площині їх вирішення й доопрацювання лежить шлях продовження податкової реформи, за яке ратує президент. Адже метою реформи має стати зовсім не посилення ролі чиновника в податкових відносинах (він і так почувається досить упевнено), а надання платникам податків чітких і прозорих механізмів захисту їхніх прав та законних інтересів від свавілля з боку державних чиновників.

Дуже показовий як ілюстрація недостатньої захищеності платника податків у фінансових відносинах інститут фінансової відповідальності, про що вже писало DT.UA. Річ у тому, що, на відміну від більшості цивілізованих країн, навіть наших найближчих сусідів по СНД, в Україні встановлено урізаний склад податкового правопорушення, в якому вина платника податків не є обов’язковим елементом (об’єктивна осудність). Інакше кажучи, фінансова відповідальність платника податків настає незалежно від того, винен він у скоєнні правопорушення чи ні. Об’єктивна осудність не оперує такими категоріями, як обставини, котрі звільняють від відповідальності, пом’якшують відповідальність, обтяжують відповідальність платника, що пояснює відсутність таких термінів у ПК. Тобто відповідальність без вини, яка є, скажімо, у цивільному праві як виняток, тут зведена у ранг правила. Чому люди з адміністрації президента не замисляться над причинами такого ставлення до українських платників податків? Можливо, це теж надто неістотне для них питання? Тоді навіщо підставляти не тільки президента, а й усю владну команду дорученням про внесення в ПК обов’язкової вимоги про пред’явлення документів, які засвідчують право податківців на проведення перевірки перед початком перевірки? Хіба в адміністрації не знають, що два місяці тому ПК був доповнений положенням про те, що розпочати перевірку податківець може, пред’явивши направлення на перевірку й наказ чи просто надіславши копії цих документів платникові податків поштою. Чому питання необхідності зміни закону виникло через два місяці після попередньої зміни норми, зробленої з подачі Кабміну?

Головним змістом доручення президента стала робота над помилками в частині надання пільг із податку на прибуток для інвестиційних проектів. Така робота, поза всяким сумнівом, необхідна. Правда, не зовсім зрозуміло, які інвестиційні проекти маються на увазі. Можливо, основний зміст доручення був переданий прем’єрові усно, однак, якщо тлумачити його, ґрунтуючись на законі (а як ще можна тлумачити доручення президента?), то виходить, що пільги з усіх інвестиційних проектів (незалежно від їх змісту) мають надаватися тільки за умови, що ці проекти - енергоефективні і схвалені урядом. Податковий кодекс дає дуже широке поняття інвестицій (п. 14.1.81) і містить широкі пільги для інвестиційної діяльності, які виходять за рамки енергозберігаючих технологій. Таким чином, потрібно або доручення глави держави уточнити, або необґрунтовано зламати всю систему інвестиційних пільг, вибудувану роками.

Так чи інакше, доручення президента викликає багато запитань. Очевидно одне: воно навряд чи спрямоване на забезпечення системного продовження податкової реформи, і його виконання аж ніяк не зможе забезпечити «дотримання прав і законних інтересів суб’єктів господарювання», як того, безперечно, хоче президент. Залишається сподіватися на те, що прем’єр-міністр України й інші виконавці доручення не сприймуть його буквально, а підійдуть до доопрацювання економічного законодавства країни з усією відповідальністю та комплексним розумінням процесу регулювання податкових відносин, який має враховувати інтереси не тільки й не стільки державних чиновників, скільки тих, хто безпосередньо формує дохідну частину державного бюджету - платників податків. А також на те, що чергове доопрацювання ПК матиме не відповідність і вибірковий характер, а дозволить забезпечити бодай віддалену подібність вітчизняного ПК до кращих зразків європейської нормотворчості в цій сфері. Хоча, чесно зізнатися, підстав для таких сподівань небагато.