Повний госпрозрахунок

У радянські часи малих госпрозрахункових підприємств у НАН України було значно більше, ніж бюджетних інститутів. Співдружність базових бюджетних інститутів і госпрозрахункових підприємств забезпечила численні результати світового рівня. Так, було створено ряд зварювальних апаратів із технічними характеристиками світового рівня, розроблено обчислювальні машини типу «Мир», які стали прототипами сучасних персональних комп’ютерів, що керують ЕОМ типу «Дніпро» тощо. Практичні результати набули застосування в багатьох галузях промисловості, сільського господарства, науки, оборони.

На сьогодні зникла більшість малих підприємств у НАНУ, створених у радянські часи й на початку 1990-х років. Їх не стало зовсім не тому, що в них не було науково-технічних результатів, здатних конкурувати із закордонними. Причини полягають в іншому.

Забійні податки

Їхній сумарний обсяг значно перевищує сумарні податки в будь-якій іншій країні світу. Про сумарні податки для державних підприємств в Україні, про податки на податки урядові чиновники не згадують узагалі. А порівнюють вибірково тільки окремі податки з їх аналогами в інших країнах світу. Сумарний же податок, що його госпрозрахункове підприємство НАНУ (як і багато державних підприємств інших галузей) платить за одну гривню зарплати, видану на руки співробітникові, має кілька складових.

До першої складової входять: податок на прибуток - (1 х 0,15) = 0,15 грн.; єдиний і соціальний податок - (1 + 0,15) х 0,4 = 0,46 грн.; ПДВ - (1 + 0,15 + 0,46) х 0,2 = 0,32 грн. Таким чином, підприємство щомісяця зобов’язане сплатити першу складову сумарного податку, яка дорівнює 0,15 + 0,46 + 0,32 = 0,94 грн.

Друга складова - податок на прибуток. Оскільки наукоємна продукція госпрозрахункового підприємства не є серійною, її продаж здійснюється однократно за кілька кварталів, то мале підприємство зобов’язане зберігати гроші на рахунку також кілька кварталів. При цьому воно для забезпечення в наступному кварталі 1 грн. зарплати й 0,94 грн. вище вказаної першої складової податків зобов’язане практично щомісяця платити за цю другу складову податків - податок на прибуток, який дорівнює 1,94 х (0,23 + 0,15) = 0,73 грн. Тут коефіцієнт 0,15 відображає податок на «чистий дохід» - «дивіденди» державі (дивіденд у вигляді податку). Отож сумарний податок, що його підприємство платить для забезпечення 1 грн. зарплати, становить 1,67 грн. = (0,94 + 0,73) грн. Отже, сплачується податок на суму 167% від виданої на руки зарплати. Після проведених арифметичних розрахунків слід запитати чиновників, відповідальних за податкові закони й реформи: в якій країні сумарний податок на зарплату більший, ніж в Україні; якими технологічними й технічними засобами можна забезпечити рівень рентабельності, що перевищує 167%?

Третя складова - це податок, що його підприємство змушене платити за організацію виробництва. Неймовірно, але в Україні підприємство карається за вкладення грошей у виробництво. Цим покаранням є податок на прибуток, що виникає під час купівлі матеріалів і комплектуючих для забезпечення виробництва продукції у разі, якщо підприємство не встигає «списати» ці комплектуючі в тому ж кварталі, в якому їх було куплено. Але річ у тому, що виробничий цикл малих госпрозрахункових підприємств НАНУ практично завжди триває довше, ніж один квартал. Продаж продукції відбувається не періодично. Тому підприємство зобов’язане платити в кожному кварталі податок на прибуток на суму 38% від вартості закуплених матеріалів і комплектуючих. У Податковому кодексі абсурдність цього податку різко посилена тим, що підприємству заборонено відносити на витрати вартість матеріалів і комплектуючих, використаних у процесі виготовлення продукції, переданої замовникові, оплата за яку до кінця звітного кварталу не надійшла. Такі випадки трапляються практично завжди.

Складається стійке враження, що державні підприємства цілеспрямовано знищують засобами оподаткування задля подальших маніпуляцій їхніми залишками.

Заборона на «спрощенку»

Для госпрозрахункових підприємств НАНУ ситуація ускладнюється, порівняно з підприємствами інших галузей, тим, що Державна податкова служба вперто й категорично забороняє їм переходити на єдиний податок за спрощеною системою оподаткування. Під цю заборону підпадають навіть ті підприємства НАНУ, в статутних фондах яких узагалі немає жодних внесків юридичних осіб - не платників єдиного податку.

Згідно з Податковим кодексом, малі підприємства будь-якої форми власності мають право переходити на єдиний податок за спрощеною системою оподаткування. Однак податківці, з відомої тільки їм причини, це право відбирають у підприємств НАНУ (і при цьому зобов’язують платити «дивіденди» державі, яка не вклала у статутні фонди підприємств внесків у необхідному обсязі).

Відсутність держпідтримки

Наразі немає навіть формальної підтримки державою вітчизняних розробників і виробників.

Кілька років тому діяв закон, який зобов’язував під час проведення тендерних закупівель віддавати перевагу вітчизняній продукції. Через лобіювання певних структур при владі закон скасували. У результаті тендери зазвичай виграють фірми, які пропонують імпортну продукцію. Вони виграють навіть у тому разі, якщо характеристики продукції вітчизняного виробництва перевершують рівень відповідних характеристик закордонного аналога. Щоб не бути голослівним, наведу такий приклад.

Державне підприємство «ДИСИТ» НАНУ понад 20 років розробляло й створювало прилади діагностики інженерних трубопроводів, методів та програм розрахунку, планування й оптимізації режимів трубопровідних магістральних газотранспортних систем. Робота велася спільно з науковим відділом Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Пухова (від цього відділу в інституті, на жаль, уже нікого й нічого не залишилося).

Рівень розробок ДП «ДИСИТ» - світовий, що підтверджується результатами випробувань. Так, упродовж багатьох років його прилади для визначення координат поривів трубопроводів систем водо- і теплопостачання (кореляційні течешукачі) - «КОРШУН-8, 9, 10, 10М, 11» - неодноразово брали участь у порівняльних випробуваннях на трубопровідних трасах із найкращими закордонними аналогічними за призначенням приладами, розробниками яких є фірми Німеччини, Великобританії, Японії, Швейцарії, Франції, Канади.

При цьому кореляційні течешукачі «КОРШУН-ХХ» постійно показують кращі характеристики за точністю й чутливістю. Випробування проводилися з обов’язковою участю представників закордонних фірм, прилади яких брали участь у порівняльних випробуваннях. Прилади «КОРШУН-ХХ» мають також ширші температурні діапазони роботи і зберігання, ніж закордонні конкуренти, тобто мають кращі характеристики з надійності. Примітно, що багато аналогів закордонних приладів побудовані на ноутбуках, які в принципі не відповідають вимогам до бортової апаратури (щодо температури роботи і зберігання, пило-, волого-, віброзахищеності).

Як засвідчила практика, ноутбук у складі течешукачів при інтенсивній щоденній експлуатації доводиться замінювати один-два рази на рік. Якщо течешукач, виконаний на ноутбуці, експлуатувати десять років, його вартість зростає на вартість 10 і навіть 20 ноутбуків. Наші прилади служать понад 10 років.

До того ж ремонт закордонних приладів (який неминучий при трасовій експлуатації) розтягується з організаційних причин на кілька місяців. При цьому ремонт вітчизняних приладів триває не більше кількох тижнів.

Вихідна вартість апаратури однакової комплектності приблизно однакова. Здавалося б, у конкурентній боротьбі з закордонними приладами-аналогами в Україні успіх забезпечений кореляційним течешукачам «КОРШУН-ХХ». На жаль, усе не так. Із суб’єктивних причин (про які можна тільки здогадуватися) багато тендерів виграють фірми, які пропонують європейські та японські прилади, що поступаються технічними характеристиками нашим приладам.

Є запитання…

Зрозуміло, якщо з НАНУ повністю зникнуть госпрозрахункові підприємства, зникне й база для впровадження у виробництво наукових результатів інститутів. Очевидно, що країна «помітить втрату бійців» із багатьох причин. Перспектива для країни - близька й далека - у такому разі також очевидна.

А тепер госпрозрахунковим державним підприємствам, у яких життя ще якось жевріє, залишається тільки запитувати:

- чому в Україні податок на зарплату для державних госпрозрахункових підприємств найвищий у світі (сягає 167%);

- чому підприємство карається податком на прибуток, коли вкладає гроші у виробництво, купуючи необхідні матеріали й комплектуючі;

- чому держава відмовляється лобіювати вітчизняних виробників і дає можливість іншим структурам «душити» їх у тендерних процесах. У результаті зацікавлені особи намагаються за будь-яку ціну «проштовхнути» закордонну продукцію;

- чому ігнорується Податковий кодекс, і державні госпрозрахункові підприємства (в які держава жодної копійки не вклала) позбавляють права переходити на єдиний податок за спрощеною системою оподаткування?