Повернутись у професію Половина фахівців з вищою та середньою спеціальною освітою, втративши роботу, втрачають і професію

Як би дивно це не звучало, але на тлі значного безробіття та трудової міграції в Україні бракує кваліфікованих кадрів. Поряд з цим у силу різних обставин тисячі інженерів, технологів, економістів, вчителів, на підготовку яких держава витратила чималі кошти, не можуть повернутися на посади. За різними даними, поза межами своєї професії перебуває понад 50% фахівців з вищою та середньою спеціальною освітою. Чимало з них сидять вдома, або змушені виконувати некваліфіковану роботу. Це стосується не лише фахівців після 45-50 років, а й звільнених у запас військових, молодих мам та працівників інших категорій.

Справа часто за малим. Комусь бракує практики, комусь - знання іноземної мови, інші не порозумілися з комп'ютером. Крім того, колись отримані знання швидко застарівають. Варто на кілька років випасти з "обойми" і повернутись у професію практично неможливо. Аби бути в тонусі, фахівці мусять постійно вчитися. Для цього в Україні потрібна якісна державна система підготовки і перепідготовки кадрів. Приватні структури не рятують ситуацію. Здебільшого знання вони дають обмежені, натомість кошти витягують шалені.

Запропонували - охоронцем!

13 років тому військовий Костянтин Левченко потрапив під скорочення. "Підйомних", які виділили при звільненні, вистачило б ненадовго, тому відразу почав шукати роботу. "Головна причина масових звільнень військових у запас до 2014 року, - розповідає Левченко, - скорочення в армії. Серйозних державних програм, які б передбачали перенавчання вивільнених і їхню адаптацію до умов цивільного життя, в Україні не було. Тож у мене не було інших планів, як йти в охорону. Тоді так було заведено. Навіть якщо в армії ти був дуже хорошим спеціалістом, після звільнення потрібно було починати все з початку. Мені допомогло те, що мав досвід фотографування. А одного разу чисто випадково дізнався про можливість пройти курси перенавчання, які з 2003 року фінансував Міжнародний фонд "Соціальна адаптація".

Нині Костянтин - координатор львівського відділення фонду. Він вважає, що йому просто пощастило.

Робота в Україні є

Але шукати її доводиться довго. Наприклад, у Львові середній термін пошуку роботи становить 190 календарних днів, у Золочеві - 182, у Моршині - 228. Найлегше влаштуватися токарю, слюсарю, найскладніше - людям з вищою та середньою спеціальною освітою: економістам, юристам.

За словами заступника директора Львівського обласного центру зайнятості Оксани Іванчук, найскладніше працевлаштуватися за 5-10 років до настання пенсії. Роботодавці вважають, що такі претенденти не готові опанувати нові сфери діяльності, інноваційні технології тощо. Тому ці люди в центрах зайнятості потрапляють у групу соціально вразливих, а держава стимулює роботодавців до їхнього працевлаштування. Керівник, який забезпечує таких осіб новоствореними робочими місцями, впродовж року має можливість щомісяця отримувати компенсацію витрат зі сплати єдиного соціального внеску за умови, що наступного року буде збережено всі гарантії їхньої зайнятості.

- Таку можливість власники фірм використовують, - продовжує Оксана Іванчук. - На жаль, не так активно, як свого часу дотацію роботодавцям за працевлаштування безробітних, коли відшкодовувались усі затрати із заробітної плати. Ясна річ - це було більш привабливо. Цього року, коли розмір єдиного внеску в грошовому еквіваленті зріс до 704 грн, це також досить відчутна сума заохочення до працевлаштування. Проте грошовий стимул від держави не завжди є визначальним для роботодавців. Дедалі важливішими є професійні якості працівника. Зокрема, знання іноземних мов, комп'ютерних програм тощо.

Про те, що в Україні загострилася ситуація з кадрами, свідчать і фахівці кадрових агентств.

"Коли ми даємо оголошення, наприклад, на посаду головного бухгалтера із заробітною платою в 10-15 тис. грн, нам надсилають трохи більше десятка резюме. Не краще й з іншими вакансіями. Попри безробіття, я отримую від претендентів не 50-100 резюме, як ще кілька років тому, а 5-8", - говорить виконавчий директор рекрутингового агентства "Астар" Олена Чемерис.

Зрозуміло, не байдужість є причиною тому, що люди, які в силу різних обставин залишилися без роботи, не поспішають на зустріч з рекрутерами. Вони не почуваються в силі, невпевнені в собі. Адже попри те, що держава піднімає пенсійний вік, кадрові агенства й надалі віддають перевагу 25-річним. За винятком колишніх військових, а тепер і учасників АТО, безробітними ніхто не займається. Діє принцип: порятунок потопаючих - справа рук самих потопаючих.

Яких знань бракує інженеру?

За словами Олени Чемерис, від претендентів на посаду замовники хочуть елементарних речей. Щоб був досвід роботи, знання іноземних мов і комп'ютера, бажання працювати й вчитися. Крім того, важливими є людські якості та інтелектуальний рівень.

Чимало претендентів хочуть використовувати знання, які в них вже були. Спокійно прийти, відпрацювати з 9:00 до 18:00 і піти додому. А молодь завжди готова на ризики, вчиться, швидше сприймає інформацію. Тому й отримує перевагу. Але однозначної відповіді при виборі претендентів немає. Наприклад, дорослі чоловіки організованіші, активніші.

Люди після 50 років дуже часто переживають, що їм відмовлять через їхній вік. Тому багато жінок не вказують в резюме рік народження, або ж його змінюють. "При зустрічі бачу, що кандидатка не виглядає на свій вік. Розумію, що їй більше, але вона переживає, що не пройде співбесіду. Рекрутери - доволі молоді люди і вони дуже часто можуть не запросити кандидатів на розмову з огляду на їхній вік. Проте, зазвичай, у плані кваліфікації зрілі спеціалісти знають набагато більше, ніж молодь. Зараз до людей старшого віку ставлення набагато краще, ніж ще 3-4 роки тому", - підсумовує керівник рекрутерів.

Чого точно не люблять роботодавці і рекрутери - великих перерв у роботі.

За словами професора кафедри менеджменту і міжнародного підприємництва Інституту економіки і менеджменту НУ "Львівська політехніка" Уляни Садової, у західному світі є поняття напіврозпаду знань, яке вказує, наскільки втрачає людина компетенцію за відсутності місця роботи (3-4 роки). Це означає, що якщо людина не працює кілька років, вона втрачає кваліфікацію, стає профнепридатною. Те ж саме можна сказати про десятки тисяч людей, які тривалий час стоять на обліку в центрах зайнятості. Ці люди втрачають будь-які шанси найти роботу за спеціальністю. Хтось може сказати, що має добру спеціальність, а йому не дають роботу. Вибач, якщо ти багато років не працюєш за спеціальністю, ти вже давно не є спеціалістом, який потрібен для виконання тієї роботи.

Молода людина, яка отримала диплом, спеціалістом стане лише після того, як побуде підсобним робітником при професіоналі. Вона лише за 6-7 років отримає відповідну кваліфікацію, що дає право на працю (лайсенс). В Україні багато людей мають освіту, але не мають відповідної кваліфікації. У державі знищено систему практики. Діти вчаться у вищих навчальних закладах, але майже ніхто з них не проходить жодної реальної практики! І це стосується не лише технічних спеціальностей.

Це архіважлива проблема для розвитку економіки, для зв'язку науки та освіти, виробництва та освіти. Вирішити її могли б так звані срібні університети. У західних країнах така практика широко застосовується. Актуальною вона є ще й з огляду на те, що значно зростає тривалість людського життя. Це перший виклик, перед яким стоятимуть майбутні системи освіти.

Хто подасть руку допомоги?

Досвід і відповідальність - це добре. Але як вписатись у нові умови? Відповідь стара, як світ: "Вчитись, вчитись і ще раз вчитись!" Головне - знати де і чому. Наприклад, навчально-науковий інститут післядипломної освіти НУ "Львівська політехніка" навчає колишніх військових та членів їхніх сімей. Умовами навчання передбачено, що в групах не менше 40% мають бути дружини військовослужбовців. Раніше вони переважно були домогосподарками, а тепер отримують можливість знайти свій шлях у бізнесі. Починаючи з 2014-го разом з військовослужбовцями тут набувають сучасних знань учасники АТО.

За словами Костянтина Левченка - представника громадської організації "Західноукраїнська ініціативна група", що займається набором слухачів за проектом, після звільнення з лав армії, як і з АТО, найперша проблема - комунікація. Людина, що приходить після армії чи АТО, за великим рахунком у цивільному житті нікому особливо не потрібна. Так, вона отримає якісь пільги, земельну ділянку, але в багатьох питаннях - перебуває в ізоляції.

Як зазначив заступник декана деканату післядипломної освіти НУ "Львівська політехніка" Роман Васьків, у цивільному житті колишнім військовим бракує конкретних знань, впевненості в собі. Курси допомагають не лише їх отриманти, а й налагодити комунікації з однокурсниками. Головна ж перевага військових людей - мотивація і бажання самовдосконалюватися, навчатися чогось нового. Служба в армії привчила їх до цілеспрямованості, ретельності, вміння працювати. Досить часто на курси потрапляють люди, які крім військової, мають іншу освіту. Звісно, ці знання дещо застарілі, але на курсах є можливість їх освіжити і спробувати використати в бізнесі.

Слухачі, які закінчують тримісячні курси при НУ "Львівська політехніка", влаштовуються на роботу в приватні компанії, а найбільчастіше започатковують власний бізнес. Займаються фрілансом, шиють одяг, беруться вирощувати ягоди, професійно фотографують, ведуть блоги тощо. Є навіть фахівець з сімейних стосунків. У когось виходить краще, у когось гірше. На цій ниві їм допомагають отримані на курсах знання.

Сьогодні в трьох групах англійської мови та комп'ютерних комунікацій навчаються 90 осіб. Вивчають контент-менеджмент, візуальні комунікації, створення веб-сайтів тощо. На виході отримують професію інтернет-маркетолога. Нині це найбільш затребувана спеціальність на ринку праці. На думку колишніх військових, 500 годин навчання - цілком достатньо, щоб навчити людину певним базовим навичкам.

Але такі можливості мають не всі.

Освітній ваучер? Не для всіх

На думку Оксани Іванчук, тема професійного навчання - дуже важлива. Сьогодні особливу увагу слід приділяти бажанню навчатися впродовж усього життя. Зараз багато навчальних закладів мають свої інститути підвищення кваліфікації. Навчання чи підвищення кваліфікації організовується відповідно до потреб ринку праці певного регіону, під наявні вакансії, або замовлення роботодавця. Професій і спеціальностей близько 50.

Люди, що не належать до числа безробітних, віком понад 45 років і з 15 роками страхового стажу, можуть отримати в центрі зайнятості спеціальний ваучер на безкоштовне професійне навчання. А в постанові Кабміну від 20 березня 2013 р. №207 "Про затвердження Порядку видачі ваучерів для підтримання конкурентоспроможності осіб на ринку праці" є список із 42 професій і спеціальностей. Зокрема: програмне забезпечення систем; промислове та цивільне будівництво; ветеринарна медицина; землевпорядкування; обслуговування програмних систем і комплексів... Оплата навчання здійснюється з Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття і становить 10 прожиткових мінімумів, це - 16 тис. грн.

Але й освітній ваучер дають не всім. Зокрема, ця програма не поширюється на осіб, які не мають професійно-технічної або вищої освіти; осіб, які протягом останніх трьох років проходили перепідготовку за рахунок коштів Фонду державного соціального страхування на випадок безробіття та осіб, які зареєстровані в центрах зайнятості як безробітні.

А в Європі інакше

- Ми були дуже здивовані, коли під час відвідування університету Норт у Норвегії (наш норвезький партнер), дізналися, що кожен охочий, незалежно від віку, може стати його студентом. Для цього йому треба лише записатися на певну дисципліну, потрібну для роботи, і він автоматично стає студентом. І якщо за певний час у нього набирається кілька модулів, то з'являється можливість отримати диплом цього навчального закладу. Лише за рахунок того, що людина відвідувала певні курси, - розповідає Роман Васьків.

На жаль, в Україні про таке можна лише мріяти.

Для тих, хто не належить до згаданих вище категорій, залишаються приватні курси. Проте знання там часто неповні, а навчання дороге. Наприклад, більшість ІТ-курсів розраховані на менш ніж 100 годин навчання, а їх орієнтована вартість - від 8 тис. грн. Курси англійської тривалістю в три місяці з заняттями двічі на тиждень, обійдуться слухачеві в 2,5 тис. грн. Але ж за три місяці іноземну мову не вивчиш.

Популярною формою навчання є онлайн-курси. Зокрема майданчики "Прометеус", MOOCs, які дають можливість в онлайн-режимі навчитися різноманітним предметам - від англійської мови до економіки, історії, курсів підприємництва, інформаційних технологій. Але такі курси потребують відповідної підготовки.

То може Україні варто взяти на озброєння досвід Норвегії? Аби людина могла впродовж усього життя вчитися, їй потрібно мати місце, де набувати знань. Повинна діяти державна система професійної підтримки.

Коментар

Юрій ГУБЕНІ, професор кафедри права і підприємництва Львівського національного аграрного університету:

- На Заході є таке поняття як вимушені інновації. Якщо ви досі працюєте з друкарською машинкою, з вами ніхто не говоритиме. Мусите навчитися працювати на комп'ютері. Далі вас попросять сканувати текст і переслати. Ви кажете, що не вмієте цього. Як так? То навчіться. Вимушені інновації є в усіх галузях. Найкраще це видно в стоматології. Колись стоматологи просто лікували зуби. Тепер вони розуміють, що якщо щось з'являється щось нове, наприклад, полімерне покриття пломби, вони мусять це опанувати. От вони й їздять на різні семінари, бо розуміють - інакше люди до них не прийдуть.

На семінари та тренінги їздять навіть дівчата, які торгують косметикою чи перукарі. Їм це диктує ринок. Система, побудована на формальних вимогах, змінюється розумінням, що якщо ти не будеш вміти, знати - втратиш. А оскільки всі розуміють, що з ринку йдуть слабкі, то беруться вчитися. У нашому університеті мав приємність працювати з викладачем, який оволодів, причому дуже добре, комп'ютером у 80 років. І хоч держава не дуже спонукає фахівців їздити за досвідом за кордон, колеги розуміють: щоб мати ціну, як будь-який товар, мусять постійно шліфувати професійні навички.