Поскупилися

Останній парламентський тиждень другої сесії Верховної Ради VII скликання ощасливив українське суспільство ще одним новим податком, точніше, різновидом екологічного податку, що існував до цього моменту. Українському соціуму зазначений обов'язковий платіж відомий під назвою "утилізаційний збір", або "утилізаційний податок". Він, з урахуванням деяких змін, є аналогом російського утилізаційного збору, запровадженого нашим північним сусідом у вересні 2012 р.

У чому ж суть нового податку, і які додаткові обтяження спричинить він для вітчизняної економіки?

По-перше, розберімося в природі платежу. Новий обов'язковий платіж - це різновид екологічного податку. Він не є збором. Таким чином, законодавець, визначаючи правову природу платежу, заздалегідь передбачав неможливість його використання за певним цільовим призначенням, адже нецільовий характер є основною ознакою податку, на відміну від збору. Іншими словами, утилізаційний збір по-українському, на відміну від закордонних аналогів, розчиниться в загальній частині державного бюджету, не ставлячи в залежність досягнення формальних цілей його запровадження від обсягу надходжень.

Матимемо кілька наслідків визначення платежу як податку. По-перше, держава, без зайвого мудрування, забезпечує реалізацію однієї з цілей, що їх справді ставили перед запровадженням обов'язкового платежу, - наповнення державного бюджету. І, по-друге, прикриває інше завдання запровадження податку, а саме - захист і підтримка вітчизняного автомобілебудування. Річ у тім, що оподатковують рівною мірою як транспортні засоби, завезені на територію нашої держави, так і вироблені в Україні. Іншими словами, податок на утилізацію є внутрішнім податком.

Отже, податок формально не є додатковим митом або збором, який запроваджують на імпорт транспортних засобів. Відповідно до Генеральної угоди Світової організації торгівлі з тарифів і торгівлі 1994 р., не можуть запроваджуватися інші мита та збори, крім тих, які було включено до спеціального документа (розкладу) в момент підписання угоди. Кожен член організації може виступити проти існування "іншого мита або збору" на підставі того, що на момент первісного зв'язування певної тарифної позиції такого збору або мита не існувало. При цьому угода СОТ передбачає, що держава може застосувати захисні заходи до товару тільки в тому випадку, якщо цей член СОТ визначив, що такий товар імпортується на його територію в такій збільшеній кількості (в абсолютному чи відносному вираженні до вітчизняного виробництва) і на таких умовах, що завдає шкоди чи загрожує заподіянням серйозної шкоди галузі вітчизняного виробництва аналогічних товарів або товарів, які безпосередньо конкурують з імпортованими. Запровадженню будь-якого захисного заходу має передувати попереднє розслідування, яке визначає серйозність шкоди, завданої економіці країни-члена.

Очевидно, що у випадку з українським податком на утилізацію формально не може йтися про захисні заходи щодо вітчизняного автомобілебудування (на відміну, скажімо, від запровадження раніше підвищених захисних мит). Така конструкція обов'язкового платежу, на думку уряду, істотно зміцнить правову позицію України в можливих суперечках про порушення договору зі Світовою організацією торгівлі, одночасно захистивши вітчизняного товаровиробника та наповнивши державний бюджет. Адже саме вітчизняний товаровиробник може звільнитися від сплати податку на утилізацію вироблених ним транспортних засобів шляхом прийняття на себе (нова редакція -
п. 240.6.5 ст. 240 ПК) зобов'язань, передбачених законом про утилізацію транспортних засобів, ухваленим одночасно з відповідними змінами до Податкового кодексу. Йдеться про створення автовиробниками мережі утилізації вироблених транспортних засобів, що відповідає вимогам закону.

Крім того, вітчизняний виробник звільняється від сплати податку з автомобілів, призначених для експорту, що, з одного боку, відповідає концепції платежу (адже такі автомобілі не будуть утилізуватися на території України), а з іншого - підтримує того ж таки виробника (п. 242.3.4 ст. 242 ПК).

Отже, запроваджуючи податок, уряд зробив усе можливе для того, щоб формально відійти від обмежень, запроваджених Світовою організацією торгівлі, залишивши при цьому економічну суть обов'язкового платежу. Довідатися, наскільки досконала лінія оборони, вибудувана українським урядом, ми зможемо вже найближчим часом після запроваджування податку, коли поки що поодиноким зауваженням країн - експортерів автомобілів в Україну буде надано офіційного статусу.

У цьому контексті дуже важливе прецедентне значення для України має спір, який зараз розглядається в суді СОТ за позовом ЄС і Японії до Російської Федерації. Відповідний позов було подано 9.07.2013 р. Сьогодні до розгляду спору приєдналися Китай, США, Туреччина й Україна. Відповідно до угоди СОТ, у сторін є 60 днів для мирного врегулювання питання. Якщо мирової досягти не вдасться, буде створено третейську групу, яка й може зобов'язати Росію змінити правила застосування утилізаційного збору або застосувати до неї санкції.

А тепер - безпосередньо до суті податку безвідносно до зовнішньоекономічних наслідків його запроваджування. Так, новий різновид екологічного податку передбачає оподаткування транспортних засобів, увезених, вироблених і реалізованих на території України з урахуванням незначних винятків, установлених у п. 242.3 ст. 242 і п. 240.6 ст. 240 ПК України (антикварні автомобілі, автомобілі для інвалідів, гуманітарна допомога та деякі інші). Зазначимо, що новий податок не спричиняє додаткових обтяжень для осіб, які є власниками транспортних засобів, придбаних до 1 вересня 2013 р. Покупці таких автомобілів (а новий різновид екологічного податку при придбанні автомобіля не у виробника - наприклад, у дипломата, звільненого від сплати податку, - сплачує саме покупець, а не продавець) звільняються від сплати податку з відповідних автомобілів.

При цьому справедливі нарікання викликають у експертів ставки податку, які обчислюються, виходячи з базової ставки (5 тис.
500 грн - для легкових автомобілів та 11 тис. грн - для вантажного й спеціалізованого транспорту). Відповідно до нових норм Податкового кодексу до базових ставок застосовується коефіцієнт, який збільшується пропорційно до об'єму двигуна легкового автомобіля. Який зв'язок між об'ємом двигуна та ставкою податку, що хоча б теоретично має бути прив'язана до можливих витрат на утилізацію автомобіля, залишається загадкою. У цьому разі відійти від тверезої логіки й здорового глузду законодавця змусив основний інстинкт фінансової гілки української влади - фіскальна необхідність, яка попросту підказує, що з дорогих автомобілів можна взяти податки за вищою ставкою, ніж із дешевих. При цьому такі необхідні для обчислення обґрунтованої ставки будь-якого утилізаційного збору категорії, як маса автомобіля та строк його експлуатації, були цілком прогнозовано відсунуті на задній план.

Ще один дуже важливий
нюанс - це істотна різниця в ставках податку для автомобілів, уведених в експлуатацію, і для автомобілів, раніше не зареєстрованих державою. До відома: різниця в оподаткуванні таких транспортних засобів і полягає виключно в реєстрації автомобіля, а не в терміні його експлуатації. Таким чином, у цьому випадку законодавець, експериментуючи з основним питанням філософії про співвідношення і взаємний вплив форми й змісту, надав перевагу першому, чим значно викривив і без того небездоганну формулу податку.

Нововведення, яке, поза сумнівом (крім безпосередньо збільшення вартості транспортних засобів), торкнеться всіх без винятку автомобілістів, стосується сплати податку при подальшій реалізації транспортного засобу, купленого в імпортера чи виробника. Така реалізація автомобіля (його перереєстрація) повинна супроводжуватися поданням довідки, виданої виробником або імпортером, про сплату податку на утилізацію транспортного засобу або довідки про звільнення від сплати податку. Такі довідки є бланками суворої звітності і, відповідно, власники транспортних засобів повинні їх берегти як зіницю ока. Оскільки відсутність довідки спричиняє сплату податку при кожному наступному продажі автомобіля. Звичайно, бланк суворої звітності в разі його втрати може бути відновлений, але, знаючи українські реалії, це може виявитися досить марудною справою.

Звичайно, наслідки набрання законом чинності з 1 вересня
2013 р. для простих автомобілістів важко навіть зіставити з наслідками цього для держави в цілому - у контексті її відносин у рамках Світової організації торгівлі. Та в будь-якому разі вже восени ми станемо свідками дуже цікавого з правового погляду процесу, який, вочевидь, дасть остаточну відповідь на запитання про майбутнє податку на утилізацію транспортних засобів в Україні.

Свої ідеї для рубрики "На злобу дня" читачі можуть надсилати на редакційний e-mail - sledz@mirror.kiev.ua