Поповнений азарт

У травні 2009 р. депутати Верховної Ради ухвалили закон про заборону грального бізнесу - документ, що передбачав припинення діяльності всіх гральних закладів: казино, букмекерських контор, салонів гральних автоматів. Цей закон приймався під соусом захисту інтересів соціально незахищених верств населення. Зокрема, студентів, школярів і пенсіонерів, які, на думку авторів закону, були завсідниками гральних закладів і несли туди останні гроші. Хоча опоненти говорили, що закон спрямований на боротьбу з наслідками, а не з причиною масової ігроманії українців.

Проте цей документ було прийнято депутатами парламенту. Легальні гральні заклади припинили свою діяльність, що призвело до звільнення приблизно 200 тис. чоловік, які працювали в індустрії. А окремі нелегальні казино і салони гральних автоматів продовжують свою роботу і понині. До того ж закон не позбавив українців азарту, а головне - бажання швидко і легко збагатитися, яке особливо зростає в період кризи. Тому не дивно, що сьогодні дедалі більше азартних українців шукають альтернативу казино і тоталізаторам. Багатьом це вдається, але кінцевий результат, зазвичай, не такий втішний для любителів "легких" грошей.

Меркантильні мотиви

Закон про заборону грального бізнесу в Україні поставив азартних українців перед дилемою: прийняти існуючий порядок речей або ж шукати альтернативні шляхи задоволення своїх азартних потреб. Багато прибічників дармових грошей вирішили заповнити виниклий вакуум за рахунок інтернет-ресурсів, які нібито надають можливість з допомогою азартної гри примножити свої кровно зароблені. Тому левова частка завсідників гральних закладів перекочували у віртуальні казино.

Підвищеним попитом на азартні розваги українців вирішили скористатися й інтернет-шахраї, які під різними приводами, нерідко використовуючи мистецьки продумані схеми, виманюють гроші у своїх жертв. Сьогодні спостерігається тенденція до збільшення у всесвітній павутині кількості різних аукціонів і лотерей, де кожному пропонують стати щасливим власником квартири або машини за кілька гривень. На окремих інтернет-ресурсах з'являються фінансові піраміди, різновиди популярного в 90-х роках ВАТ "МММ" Сергія Мавроді, що обіцяють учасникам надзвичайні прибутки із вкладених грошей.

Одним з нових видів шахрайства, який успішно був апробований у Російській Федерації і який невдовзі може заповнити вітчизняний інтернет-простір, є так звані інтернет-банки. Шахраї закликають громадян відкривати в них депозити, натомість пропонуючи неймовірні відсотки.

Першопричини

Однією з особливостей всіх інтернет-шахрайств є те, що їхні жертви не поспішають повідомляти про злочини в правоохоронні органи.

Причин цього кілька. Найчастіше суми грошей, які шахраям вдається виманити у наших співгромадян, порівняно невеликі. Тому багато українців воліють забути про втрату кількох сотень гривень, ніж звертатися в міліцію з відповідною заявою. Не виключено, що українці сумніваються в здатності правоохоронців піймати зловмисників. Тому в міліцейській статистиці на інтернет-шахрайства припадає лише мізерна частка від усіх злочинів.

Також варто брати до уваги той факт, що більшість жертв шахраїв розуміють ступінь ризику неповернення своїх грошей. Будь-яка азартна людина, починаючи гру, подумки готує себе до того, що може втратити всі гроші. Тому не дивно, що частина українців ставляться до інтернет-афер з певною часткою скептицизму. Мовляв, що має бути, того не уникнути.

Не менш важливим чинником є те, що аферисти спочатку дають кожній жертві як "наживку" можливість виграти незначні суми грошей або малоцінні призи. Звісно, подібні доходи українцями не декларуються, отже, багатьох жертв інтернет-шахраїв можна сміливо називати людьми, які ухиляються від сплати податків. І це чимала кількість потерпілих усвідомлюють, що, у свою чергу, є дієвим стримуючим фактором для написання заяви про злочин.

До того ж не кожна людина готова визнати той факт, що піддалася на хитрощі аферистів і добровільно віддала їм певну суму. Нашим співгромадянам простіше вигадати історію про зникнення чи втрату грошей, ніж зізнатися своїм рідним і близьким, що пошилися в дурні, давши себе ошукати.

Зворотний ефект

Сьогодні існує думка про те, що притягнути інтернет-шахраїв до відповідальності практично неможливо. Та це далеко не так. Інтернет є лише засобом для здійснення шахрайства. Так само аферисти можуть використати газети і журнали, рекламу уздовж доріг або в транспорті. Вирахувати зловмисників і притягнути їх до відповідальності порівняно нескладно, особливо якщо інтернет-ресурс зареєстровано в Україні. Слідчим органам достатньо зробити запит провайдеру, щоб уточнити власників веб-сайта і відстежити ланцюжок до організаторів афери. Далі, як-то кажуть, справа техніки, і якщо з нею все гаразд, винних встановлять.

Інша справа, що правоохоронні органи, як правило, зовсім не дуже-то й бажають розслідувати факти шахрайства в Інтернеті. Справа в тому, що в більшості випадків збитки від нього становлять кілька сотень гривень, а витрати для знаходження та затримання шахраїв великі. Тому правдами і неправдами до набуття чинності нового Кримінального процесуального кодексу правоохоронці намагалися переконати людей не подавати відповідних заяв про злочин за фактом шахрайства в Інтернеті, і найчастіше у них це виходило. Можу помилятися, але напевне і зараз подібні заяви розслідуються за залишковим принципом, бо сили витрачаються на розслідування більш тяжких діянь.

Значно більші труднощі можуть виникнути із затриманням аферистів, які діють із сайтів, зареєстрованих за межами України. Оскільки юрисдикція наших міліціонерів і працівників Служби безпеки поширюється лише на територію нашої держави, будь-яке розслідування діяльності шахраїв, які фізично перебувають не в Україні, потребує виконання досить складних процедур у рамках міжнародних і міждержавних угод. І це без гарантії того, що в остаточному підсумку винних у шахрайських діях вдасться знайти.

Зважаючи на перелічені вище обставини, окремі експерти пропонують внести до Кримінального кодексу спеціальну норму, яка передбачала б відповідальність для інтернет-шахраїв. Подібна позиція, щонайменше, сумнівна, оскільки чіткого розмежування складів злочину і, зокрема, пояснення, чим суспільна небезпека шахрайства в Інтернеті вища або нижча порівняно із звичайним шахрайством, від таких авторів домогтися не вдалося. Повторюся, що всесвітня мережа є лише засобом для здійснення злочину. До того ж окрема стаття в КК може дозволити інтернет-шахраям уникнути відповідальності за діяння, скоєні до їхньої криміналізації (простіше кажучи, за ті факти інтернет-шахрайства, які сталися до внесення відповідної статті до КК), адже, як відомо, закон не має зворотної сили.

Шляхом освіти

Теоретично жертвою шахраїв може стати кожен, особливо якщо аферу сплановано і продумано до дрібниць. Але кожна людина має пам'ятати золоте правило про єдине місце, в якому можна знайти безкоштовний сир.

Шахраї можуть заволодіти грошима лише тих людей, які бажають збагатитися, не докладаючи особливих зусиль, - фольклорних Омельків і в сучасній Україні хоч греблю гати, а попит завжди народжує пропозиція.

Найефективнішим методом протидії аферистам є роз'яснювальна робота. Посилення контролю за інтернет-простором з боку держави, можливо, і приведе до певних успіхів у боротьбі з шахраями, але варто усвідомлювати, чим це загрожує для більшості людей. Втручання держави в роботу інтернет-провайдерів під приводом захисту інтересів громадян призведе до тотального контролю і обмеження конституційних прав законослухняних українців, тобто до настання оруеллівської антиутопії, нехай і майже через 30 років після описаного 1984-го, але не менш страшної.

Для запобігання будь-яким видам шахрайств, у тому числі в інтернет-просторі, українцям слід прищепити кілька стереотипів. Перше, що повинні запам'ятати наші співгромадяни, - віртуальних банків в українській правовій реальності не існує. Будь-який банк, будь-яка фінустанова повинні мати відповідну державну реєстрацію і ліцензії, наявність яких досить легко перевірити через усе той самий Інтернет. Відсутність необхідних реєстраційних і дозвільних документів - серйозний привід для сумнівів.

Друге - кожен українець має розуміти, що шанси виграти мільйон або автомобіль, заплативши одну гривню, практично дорівнюють нулю.

Третє - жоден законний бізнес, що залучає гроші сторонніх осіб, не дає змоги виплачувати відсотки таким "вкладникам" у кілька разів вищі, ніж існуючі ставки на фінансових ринках держави.

При цьому роз'яснювальну роботу слід проводити не лише серед потенційних жертв інтернет-шахраїв, а й серед вкладників кредитних спілок і різних кас взаємодопомоги, простіше кажучи, серед усіх громадян України, така робота має охоплювати насамперед найбільш депресивні регіони. У цьому разі, можливо, вдасться уникнути трагічних наслідків, які сталися у березні 2013 р. в одній з філій кредитних спілок Донецька, коли один із пайовиків захопив у заручники працівників кредитної спілки і, погрожуючи ножем, вимагав повернути вкладені ним гроші.

Як виявилося пізніше, горе-інвестор вніс у касу спілки 3,5 тис. грн, щоб одержати кредит у розмірі 50 тис. грн, але і кредиту не одержав, і своїх грошей повернути не зміг, що й спонукало його вдатися до радикальних заходів.

Слід зазначити, що громадян, які постраждали від діяльності горе-кредитних спілок, значно більше, ніж жертв інтернет-шахраїв. Вражають і суми коштів, які втратили їхні вкладники. При цьому левова частка постраждалих пайовиків кредитних спілок - пенсіонери.

З позитивних моментів слід зазначити, що Нацкомісія, яка здійснює регулювання ринку фінансових послуг, начебто почала вести роз'яснювальну роботу серед громадян з допомогою розміщення відповідної інформації на білбордах і сітілайтах, але я бачив їх поки що лише в столиці нашої держави, де така кампанія має менше адресатів.

Не хочеться закликати до пильності, хочеться звернутися до розуму українців: перш ніж віддавати комусь свої кревні, треба розуміти, хто це такий, наскільки законною є його діяльність і які є гарантії якщо не одержання прибутку, то хоча б повернення вкладених грошей. Звісно, всі ці рекомендації не адресовані професійним гравцям і венчурним капіталістам містечкового масштабу - у них свої мотиви і своє життя, значною частиною якого є ризик.

Насамкінець хочеться побажати співгромадянам не бути буратінами - Поля чудес немає, філософського каменя - теж.