Податкова система середньовіччя з непередбачуваними наслідками

20 вересня, 2013, 19:40 Роздрукувати Bипуск № 34, 20 вересня-27 вересня 2013р.
Відправити
Відправити

Схоже, український законодавець, подібно до недбалого школяра-прогульника, збирається на власному прикладі, чи, точніше буде сказати, - на прикладі свого народу, показати, що збирається пройти за відносно короткий відрізок часу всю історію становлення й розвитку оподаткування майна, починаючи з середніх віків.

Податкова система середньовіччя  з непередбачуваними наслідками

Податок на нерухомість для української податкової системи є, без перебільшення, унікальним. Проіснувавши впродовж багатьох років у вигляді найзагадковішого чи, можливо, найбільш засекреченого податку на майно у вже не чинному нині Законі "Про систему оподаткування", він так і не був уведений у дію, ставши для всіх викладачів фінансового права найзручнішою ілюстрацією розбіжностей між установленням та введенням податків, коли встановлення платежу в законі не є підставою для його стягнення без закріплення на рівні закону про належну процедуру введення податку в дію.

Потім податок на майно плавно перекочував до Податкового кодексу вже у вигляді податку на нерухомість. Тут уже обов'язковий платіж набув конкретної форми й змісту, чим одразу ж спричинив цілу хвилю дискусій серед експертів по обидва боки податкових барикад. Річ у тім, що у світі за всю історію оподаткування напрацьовано колосальний досвід обкладання обов'язковими платежами нерухомого майна, який практично повністю був зігнорований українським законодавцем при конструюванні вітчизняної моделі податку.

Так, в основу українського податку на нерухомість від початку покладено хибний принцип оподаткування нерухомості - виходячи з її форми (кількості метрів), а не економічної вартості. Такий підхід прямо суперечить основному принципу будь-якої податкової системи, відомому ще з часів класика меркантилізму Жана Бодена, основоположників фінансової науки Йозефа Зонненфельса і фон Юсти, не кажучи вже про представників усіх без винятку пізніших економічних і політичних шкіл, від фізіократів до марксистів, - принципу справедливості оподаткування.

Схоже, український законодавець, подібно до недбалого школяра-прогульника, збирається на власному прикладі, чи, точніше буде сказати, - на прикладі свого народу, показати, що збирається пройти за відносно короткий відрізок часу всю історію становлення й розвитку оподаткування майна, починаючи з середніх віків. А своїми новими відкриттями й знахідками цей самий учень поспішає поділитися з усім світом не просто так, а через ухвалення ним самим законодавчих актів. При цьому набрання чинності цими самими актами постійно переноситься, а тексти доопрацьовуються, бо новий розділ історії оподаткування приносить учневі нові відкриття, а сучасні чи бодай навіть столітньої давності підручники з основ фінансів і досі недоступні його "допитливому" розуму.

Іншого пояснення такому знущанню з досить простого податку ми просто не бачимо. Адже якби законодавець заглибився в історію питання, він легко виявив би, що запропонована ним модель оподаткування нерухомості є другою історичною формою побудинкового оподаткування, яка прийшла на зміну вогнищним, подимним, попічним зборам, що стягувалися з власників житлових будинків у ті далекі часи, коли будівлі були приблизно одноманітними. Зі зростанням нерівності жител платежі трансформувалися в податок, аналогічний сучасному українському - будинки оподатковувалися за кількістю вікон і дверей (у нашому випадку - за кількістю метрів). До речі, в окремих країнах, наприклад у Франції, такий податок мав безпосередній вплив навіть на архітектуру. Так ось, на зміну характерній для XVI-XVII ст. у Європі й для XXI ст. в Україні практиці вже у XVIII ст. прийшла нова концепція оподаткування нерухомості. Класик фінансової науки І.Янжул іще 1893 р. писав, що "об'єктом побудинкового податку повинен слугувати чистий дохід з будинку".

Таким чином, розрахунковою величиною для сплати податку є орендна плата, що нараховується або може бути нарахована за оренду відповідного домоволодіння. Інакше кажучи, вже наприкінці XIX ст. в Англії, Пруссії, Австрії й Франції стягувався податок на нерухомість, обчислюваний з її дохідності (вартості), а не технічних характеристик. Зайво казати, що такі самі принципи визначення об'єкта оподаткування діють у розвинених країнах і сьогодні. Навіть у комуністичному Китаї податок обчислюється виходячи з вартості нерухомості, що робить оподаткування майна справедливим.

А тим часом український законодавець, який загубився серед кращих зразків податкових систем середньовіччя, з неабиякою впертістю не хоче не тільки переймати, а й просто помічати абсолютно обґрунтовані й правильні норми, запроваджені в розвинених країнах. Натомість, укотре доопрацьовуючи статтю 265 ПК України, він безуспішно намагається "реформувати" податок, тюнінгуючи побудовану ним до цього "хуру" косметичними вдосконаленнями.

Так, законом від 04.07.2013 р. виправлено технічний недолік податку, коли кожен платник сплачував податок з кожного об'єкта нерухомості, застосовуючи неоподатковуваний мінімум, установлений законом тільки щодо одного об'єкта. Таким чином, платник, який мав кілька невеликих квартир, усе одно змушений був сплачувати податок, навіть якщо їхня загальна площа не перевищувала встановленого мінімуму. Тепер площа нерухомості підсумовується, і вже від суми всіх об'єктів нерухомості віднімається встановлений мінімум (квартири - 120 кв. м, будинки - 250 кв. м, різні об'єкти (і квартири, і будинки) - 370 кв. м). Крім того, оподатковують не тільки окремі об'єкти, а й частини об'єктів нерухомості.

Також змінюються ставки оподаткування. Для фізичних та юридичних осіб установлюються ставки в розмірі до 1% за рішенням органу місцевого самоврядування (для юросіб - 1%) від мінімальної зарплати за кожний житловий метр квартири, житлова площа якої (-их) не перевищує 240 кв. м, або будинку, площа якого (-их) не перевищує 500 кв. м. При перевищенні зазначеної площі ставка збільшується до 2,7% мінімальної зарплати за кожний квадратний метр.

Законом не усунуто проблеми оподаткування тільки житлової площі нерухомості, на що звертали увагу експерти, але запроваджено поняття різних (змішаних) об'єктів нерухомості, коли в платника одночасно перебувають у власності і квартира, і будинок. У такому випадку, якщо їхня сумарна житлова площа не перевищує 740 кв. м, ставку встановлено в розмірі 1% від мінімальної зарплати за кожний квадратний метр площі, а при перевищенні зазначеної площі - 2,7%.

Крім того, в кодексі безпосередньо прописано процедуру звіряння даних контролюючого органу та платника податків щодо об'єктів оподаткування. Не те щоб платник податків був позбавлений права оскаржити рішення податкової служби про встановлення йому того чи іншого податкового зобов'язання до внесення таких змін чи після них, просто, вочевидь, законодавець хотів підкреслити необхідність такого звіряння через незадовільний стан державного реєстру прав на нерухоме майно в рамках окремої процедури. Таку окрему процедуру звіряння досить детально прописано в Перехідних положеннях Податкового кодексу. Саме необхідність її проведення й зумовила фактичне "прощення" державою податку своїм громадян у 2013 р. Річ у тім, що вигоди від збирання податку виявилися несумірними із цілком передбачуваними політичними наслідками хвилі негативу, викликаного помилковими податковими повідомленнями, які масово одержали б українські платники податків без проведення процедури звіряння. Так чи інакше, відповідальність за визначення об'єкта оподаткування вирішено було розділити із платниками податків, які протягом другого півріччя 2013 р. повинні звернутися до податкової інспекції у разі незгоди з отриманими від податківців даними про свої об'єкти оподаткування. Необхідно звернути увагу на ту обставину, що податок не нараховується в 2013 р. (за 2012 р.), однак за 2013 р. буде стягнутий. Його нарахування здійснюватиме податкова для фізичних осіб у 2014 р.

Related video

Отже, останні зміни податку на нерухомість стосуються виключно окремих елементів податку та його техніки, але абсолютно не реформують податку в цілому, ще більше цементуючи його зміст на рівні середньовічних аналогів. При такому підході навряд чи варто розраховувати, з одного боку, на справедливість оподаткування, а з іншого - на одержання місцевими бюджетами достатнього обсягу коштів від цього обов'язкового платежу. Єдина добра новина для платників податків полягає в тому, що сьогодні податок, з огляду на гуманні ставки, встановлені законом, і високий неоподатковуваний мінімум, навряд чи поки що надто їх обтяжуватиме. Однак словосполучення "поки що" в цьому контексті є ключовим. Адже невідомо, яких непередбачуваних форм може набути середньовічний податок, недбало посаджений у сучасний, перенасичений стимулюючими добривами, ґрунт української фіскальної системи.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК