На Львівщині власність погано лежить?

Українські підприємства шукають шляхів захисту від небезпеки недружнього поглинання, або, іншими словами, рейдерства. Набагато складнішою, аніж здається на перший погляд, є ситуація на Львівщині, яка загострилася після ухвалення рішення про спільне проведення в Україні та Польщі чемпіонату з футболу «Євро-2012». Особливо великий інтерес до підприємств, що мають чималі земельні ділянки у межах обласного центру. Так званих інвесторів також цікавлять підприємства, які динамічно розвиваються. Для протистояння цим небезпекам в області створено спеціальну робочу групу з питань протидії, якій надано статус постійного дорадчого органу при Львівській ОДА.

Цій темі було також присвячено першу міжнародну конференцію, яка пройшла у Львові під патронатом Львівської ОДА, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державного комітету фінансового моніторингу України. Її організатором виступили Асоціація економічної безпеки, Агенція корпоративної безпеки та інвестиційна компанія «АІКОН» (м. Львів).

Як вважає заступник голови облдержадміністрації Зиновій Котик, на рейдерську атаку може наразитися будь-яке підприємство. Адже нічого незаконного у скуповуванні акцій підприємств немає. Особливо гостро ця проблема стоїть в Західній Україні, більшість акціонерних товариств якої не мають стабільності в економіці, визначеності в управлінні підприємствами.

ВАТ «Провесінь» та інші

Чи не першим під дії недружнього поглинання на Львівщині потрапило акціонерне товариство із вирощування овочів «Провесінь». Скупивши у дрібних акціонерів частку акцій, яка давала право на скликання загальних зборів товариства, нові акціонери зажадали заміни керівництва товариства, мотивуючи це його неефективною діяльністю. За словами директора ВАТ «Провесінь» Івана Півня, окрім вивчення стану справ на підприємстві, сторонні люди цікавилися приватною інформацією про родину голови правління, друзів. Саме ж скуповування акцій здійснювалося не зовсім законними методами. Потім із подачі кількох акціонерів рішенням районних суддів накладався арешт на майно підприємства, і це майже паралізувало його роботу. Про серйозність ситуації свідчить бодай те, що навіть деякі із представників державних структур, правоохоронних органів радили здатися, взяти солідні гроші. Але директор на це не пішов, адже вважав, гроші для нього — не головне. Після розголосу справи та численних звернень до правоохоронних органів, зокрема — до урядових інстанцій, рішення суду було призупинене. Проте й нині ніхто не може дати гарантій, що рейдерські атаки проти підприємства не поновляться.

Такої ж думки про загрозу львівським підприємствам й начальник регіонального відділення ФДМ Наталія Горлач. Вона наводить приклад нещодавньої епопеї із «Львівприладом», яку пов’язує виключно із земельною ділянкою. Незважаючи на те, що договір купівлі-продажу підписано, Антимонопольний комітет України дав згоду на придбання пакета акцій новим власником, а останній погасив заборгованість із заробітної плати та кредиторської заборгованості до дер­жавних фондів, боротьба за підприємство триває.

Ще один приклад діяльності рейдерів — «Львівський експериментальний механічний завод». 1 серпня 2006 року один із покупців придбав на українській міжбанківській валютній біржі державний пакет акцій у розмірі 35% статутного фонду товариства. Посилений інтерес до себе з боку деяких структур відчувають інші львівські підприємства. Серед них називають: АТ «Галбуд», «Галол», «Львівсільмаш» тощо. Ситуація, можливо, й не така гостра, як на «Провесні», однак упевненості у завтрашньому дні не додає.

Як із цим боротися?

У процесі недружнього поглинання застосовуються методи, які для звичайних людей вважаються неприпустимими. Наприклад, використання конфіденційної інформації про склад акціонерів та кількість їх акцій. Визначити, хто саме здав цю інформацію непросто, адже, окрім реєстратора-тримача акцій, їх списки наявні на самому підприємстві, у деяких дер­жавних установах, врешті, є й інші способи добування цієї інформації. Зокрема несанкціоноване втручання до комп’ютерних баз даних.

Як свідчить практика, сприятливим ґрунтом для недружніх поглинань нерідко служить недоброзичливий психологічний клімат у колективі самого підприємства, конфлікти інтересів у керівному складі тощо. Із дрібних конфліктів з часом може виникнути цілком серйозна проблема для акціонерного товариства, яка згодом переросте у судову справу.

Хоч як дивно, але, фахівці зазначають: рейдери застосовують цілком законні механізми, тобто ті, що описані у вітчизняному законодавстві. Законодавчими прогалинами вміло користуються прибічники недружнього поглинання. Для молодої української економіки рейдерство небезпечне насамперед через її нестабільність, невизначеність, незакріпленість прав власності. Нині одним воно дає можливість незаконно збагатитися, безпідставно позбавивши власності юридичних і фізичних осіб, іншим — втратити її. Явище в Україні поки мало відоме і тому викликає надзвичайну стурбованість. Адже якщо на Заході недружнє поглинання — звичайна діяльність низки спеціалізованих фірм, які в межах чинного законодавства скуповують акції неефективних підприємств, ділять і перепродують їх активи й у такий спосіб очищують економіку від пасиву, то в Україні до їх числа нерідко потрапляють підприємства, які не завжди заслуговують на таку долю. Тому, як вважає керівник аналітичної групи з антирейдерства Володимир Машевський, дуже важливо знати механізми недружнього поглинання. Це допоможе підприємствам вчасно розпізнавати їх та належно реагувати.

Як вважає, начальник територіального управління Державної комісії з цінних паперів та Фондового ринку Діана Савицька, чинне законодавство, зокрема закон про господарські товариства, який регламентує діяльність акціонерних товариств, потребує вдосконалення. З 1996 року очікує своєї черги проект нового закону, але у законодавців до нього ніяк не доходять руки. А отже, можна зробити висновок, що в окремих представників суспільства немає зацікавленості у врегулюванні цієї проблеми.

У тому, що акціонерні товариства потрапляють під недружнє поглинання, значною мірою є їх власна вина. На Заході у ці тенета потрапляє той, хто погано працює, не може дати собі ради. В Україні під недружнє поглинання насамперед потрапляють акціонерні товариства, активи яких не відображені у статутному капіталі. Сьогодні можна назвати десятки підприємств, статутний фонд яких становить 50—200 тисяч грн., що у десятки й сотні разів менше від активів. Отож, якщо активи товариства такі дорогі, а акції — такі дешеві, чому б не скупити їх й розпродати підприємство, і на цьому добре заробити?

По-друге. Чимало власників акціонерних підприємств вважають, що, зосередивши у своїх руках 50% плюс 1 акцію, тобто контрольний пакет, вони можуть спокійно спати. Якщо ж у їх руках опиняється 60% плюс 1 акція, то на зборах акціонерів вони взагалі можуть ухвалювати будь-яке рішення. Такий стан, проте, не служить гарантією безпеки прав власності. Передусім, коли підприємство має занижений статутний фонд, привабливу нерухомість тощо. Тому власники підприємств повинні вирішити для себе: чого вони хочуть? Якщо підприємство їм не потрібне, його слід вигідно продати — це теж варіант. Коли ж воно їм рідне, насамперед слід навести порядок в обліку активів, закумулювати якомога вагоміший пакет акцій. Просто констатувати недосконалість законодавства у сфері корпоративних відносин — марна і невдячна справа.