МЕРЕЖА, У ЯКІЙ МИ ЖИВЕМО

Існує негласне, але давно перевірене правило: інтернет-технології найбільш ефективні, коли ними користується не менше 5% населення. Саме за таких умов може почати розвиватися електронна комерція, зростає потреба в елементах електронного уряду. В Україні, за різними оцінками, можливості глобальної інформаційної мережі Інтернет активно використовують від 1,2 до 2 млн. користувачів, тобто від 2,5 до 4% населення. Темпи зростання кількості користувачів Уанету вже перевищують загальносвітові (40—45% в Україні і 30—35%, відповідно, — у світі).

Це, щоправда, поки не можна назвати бумом розвитку Інтернету, та все ж мережа дедалі більше входить у повсякденне життя пересічного українця. Про що свідчать різноманітні дослідження й опитування вітчизняних фахівців.

До речі, у Європі та США цей процес пішов на спад. Там усі бажаючі обзавестися доступом у глобальний інформаційний простір уже давно це зробили, настав нормальний період насичення. Сьогодні кількість домашніх користувачів Інтернету впевнено наближається до півмільярда — 474 млн. чоловік тепер отримують доступ в Інтернет, не виходячи з дому.

А от в Азії та Латинській Америці процес розвивається. Більше того, на симпозіумі, організованому Міжнародною комунікаційною спілкою та Всесвітньою організацією з охорони інтелектуальної власності, який минулого тижня відбувся в Женеві, фахівці навіть зробили прогноз: до 2007 року найпопулярнішою мовою в Інтернеті буде не англійська, а китайська.

Взагалі, процес йде досить бурхливо, і в Україні існують усі передумови для успішного розвитку ІКТ, інтеграції у світовий інформаційний простір. Це і потужний кадровий та науковий потенціал, достатньо розвинений і до певної міри лібералізований телекомунікаційний ринок. Від держави потрібне лише одне — не заважати і по можливості стимулювати розвиток інтернет-простору.

Повертаючись до української статистики, можна відзначити один досить цікавий ефект. Чисельність користувачів Інтернету становить до 5—6% потенційних виборців, тобто користувачів від 18 років і вище. Отже, маючи виборчий поріг у 4% у Законі «Про вибори народних депутатів України», ми можемо говорити про Уанет, як про важіль впливу на 5% найбільш прогресивно мислячих виборців.

Сьогодні в Україні вже сформована критична маса громадян, яка дійсно може охарактеризувати глобальну мережу як стиль роботи і життя. Це люди, котрі проводять в Інтернеті не менше восьми годин на добу, за допомогою його вирішують свої виробничі проблеми, ведуть ділове й особисте листування, оперативно одержують новини, роблять покупки, користуються послугами і надають їх.

Причому це саме майбутня еліта України. Так, 79% потенційних виборців, котрі працюють у мережі, мають вищу освіту, 80% — роботу, 43% — вважають себе людьми заможними, відповідно до свого типу діяльності 21% позиціонують себе як керівники, 55% — спеціалісти і 12% — службовці (дані MMI Ukraine і Spylog-Україна). Саме такий зріз аудиторії, яка активно працює в українському Інтернеті. На неї розраховані дії тих небагатьох політиків, які приділяють особливу увагу роботі через глобальний інформаційний простір.

Цей факт став домінантним при проведенні Інститутом інформаційного суспільства разом із нашими колегами з електронної газети «UA-Today», агентств Інтерфакс та Інтернет-новин, фонду «Інформаційне суспільство в Україні», Партії зелених України конференції «Інформаційні технології для політики та політиків».

Підбиваючи підсумки конференції, можна з упевненістю говорити, що частина, нехай поки не дуже велика, сучасної політичної еліти України уже всерйоз замислюються над значимістю впливу інтернет-простору на виборчий процес у країні в цілому. Поки ж Інтернет в Україні використовують в основному лише у двох випадках — як засіб інформування громадськості і для ведення «чорного» піару, викидаючи різноманітний компромат через сайти-одноденки.

Вже є і статистика. Найактивніше використовують Інтернет (якщо брати за кількістю оригінальних хостів) такі політичні структури, як Партія зелених України, Соціал-демократична партія України (об’єднана), блок «Наша Україна», «Яблуко», «Християнсько-народний союз», а також «Єдина родина».

Не можна не відзначити й ініціативу народного депутата Олександра Чубатенка та його однодумців зі створення віртуальної партії України. Звісно, це мрія, яка повинна ще пройти перевірку дійсністю. Поки ж... Відбувшись 7 грудня, «круглий стіл» на тему «Державна політика розвитку громадянського інформаційного суспільства» підтвердив неготовність українського політичного бомонду до впровадження основних елементів електронного уряду. І не тільки органів влади, а й більшої частини українського суспільства.

Зокрема, дослідження нашого інституту показали, що 99% відвідувачів офіційних веб-сайтів органів державної влади в Україні насамперед звертають увагу на оперативність стрічки новин. А вже потім користувач бажає отримати: простий, але функціональний дизайн, вагомий архів повідомлень, базу нормативних документів і лише в останню чергу — зворотний зв’язок із представниками влади.

Таким чином, в Україні затребувана поки що єдина функція електронного уряду — інформаційна. Водночас незатребуваними залишаються такі основні функції як зворотний зв’язок і можливість одержання товарів та послуг за допомогою Інтернету.

Однак обнадійливим є той факт, що в програмі діяльності уряду на наступний рік розвитку і впровадженню нових інформаційних технологій в управлінні державою приділяється окрема увага. Зокрема, йдеться про розробку та реалізацію проекту «Електронна Україна».

На цьому ж «круглому столі» мова зайшла і про перспективи інтернет-ЗМІ. Специфіка українського сегмента мережі полягає в тому, що найбільші темпи зростання показують інформаційні ресурси — саме вони нині акумулюють увагу близько 60% веб-серверів в Україні. Цим і пояснюється їхня популярність напередодні парламентських виборів навесні 2002 року.

Досить показовою має стати конференція «Інтернет як стиль роботи і життя», запланована на 14 грудня до дня Інтернету в Києві.

Нинішній рівень розвитку вже дозволяє говорити про значний потенціал України в галузі розвитку Інтернету. Проте вже в найближчому майбутньому ми просто зобов’язані для власного виживання як нації реалізовувати проект електронного уряду, активно вести електронну комерцію, проводити електронні вибори...