Малий бізнес: шукати можливості там, де інші бачать проблеми

Українських виробників наполегливо закликають виходити на ринки ЄС. Дня не минає, щоб не відбувалися якісь семінари чи круглі столи на цю тему. Підтверджують свої заклики цифрою, що, за підсумками 9 місяців 2014 р., завдяки односторонньому відкриттю західноєвропейського ринку українські виробники на чверть наростили експорт своїх виробів до країн ЄС. Це зростання певною мірою компенсує втрати, яких Україна зазнала в експорті до РФ.

Проте забувають додати, що ці успіхи - на рахунку найбільших компаній, які й раніше незле почувалися на ринку ЄС. Тоді як малий бізнес про таке навіть не мріє. Йому й на власному ринку не дуже комфортно.

Хто не знає, куди пливе, ніколи не матиме попутного вітру

На одному з таких семінарів у Львові побували сільгоспвиробники з Херсонщини. Через припинення постачання продукції до Криму вони змушені були шукати для себе нові ринки збуту. Виручив львівський оптовий ринок "Шувар". Саме через нього підприємець із Херсонщини Валерій реалізував у Польщі значну партію кавунів. Він вважає, що поляків взяли якістю і вкрай низькою закупівельною ціною. Звісно, без польського оператора в нього нічого б не вийшло.

За його словами, сьогодні на європейському ринку українська продукція неконкурентна ні за ціною, ні за стандартами, ні за іншими критеріями. Будь-яка європейська мережа ставить чіткі вимоги до якості, графіку поставок. За всі відхилення виставляються штрафи. Пробитися на європейський ринок українським експортерам самостійно практично неможливо. Навіть попри привабливі ціни, європейські менеджери посилаються на євростандарти. Щоб розраховувати на реалізацію своєї продукції, українцям доводиться шукати польських операторів і передавати їм свій товар. Але й це стосується дуже вузького асортименту.

До речі, в такій самій ситуації перебувають навіть фермери з Латвії, члена ЄС. Як розповів в інтерв'ю газеті "Бизнес-Вести" керівник Клубу підприємців "Ризька марка" Нормунд Штале, коли латвійцям кажуть: мовляв, дивіться на інші ринки, - то це дуже спрощений, поверховий погляд збоку. Це свого роду ілюзія. "Ризька марка" хотіла відкрити стенд екологічно чистих продуктів у Європі, і латвійські підприємці, які вклали гроші, навіть були готові провести розвідку боєм. Але їм чітко сказали: якщо хочете торгувати в тому ж таки Берліні, то слід обзавестися партнером-німцем, котрий адаптує етикетку під місцевий ринок. Якщо на ній буде інформація, що товар вироблений у Східній Європі, - то його ніхто не купить. Так працює внутрішній протекціонізм. За його словами, є пропозиції з Білорусі, але там буде дуже складно конкурувати з місцевим товаром, що вдвічі дешевший.

Тому українським фермерам потрібно підвищувати продуктивність праці, врожайність, дотримуватися технології виробництва та багато іншого. Без державної підтримки не обійтися. Європейський ринок дуже і дуже складний.

Фермерське господарство "Лелик" - одне з найкращих на Львівщині. Нині фермер орендує в селян 339 га землі, на яких вирощує пшеницю, жито, овес та кукурудзу, має насіннєве господарство. Також утримує 200 голів худоби, з них 100 - дійні корови. Завдяки співпраці з ринком "Шувар" щодня реалізовує близько 1,5 тонни молока та молочних продуктів. Нинішнього року підприємство продало
200 тонн насіннєвого матеріалу. Але про вихід на закордонні ринки поки що думати не хоче. "Нам би на власному втриматися", - каже керівник підприємства Петро Лелик.

Продукції можна було б виробляти і більше, але для цього потрібні обігові кошти, сучасна техніка. Сьогодні на підприємстві задіяна переважно техніка радянського виробництва. Нова коштує дуже дорого. До того ж в Україні кредити на придбання сільгосптехніки банки видають не більше ніж на 3 роки. І це при тому що кредит на легковий автомобіль можна взяти терміном на 5-7 років. Таким чином, підсумовує фермер, якби кістяк господарства не становили члени його родини, сьогодні не було б про що говорити.

Своє бачення проблем сільгоспвиробника у директора Департаменту економічного розвитку, аграрного ринку та інвестиційної політики Мінагрополітики Віталія Саблука. За його словами, дрібні самозайняті виробники виробляють 70-80% сільгосппродукції. Сьогодні на шести мільйонах гектарів 9 млн самозайнятого населення виробляє, фактично, стільки валової продукції, скільки великі компанії на 32 млн га. Але якщо поглянути, скільки бюджетних коштів за всі роки незалежності було спрямовано в цей сегмент ринку, то побачимо, що всі вони, як правило, діставалися великим компаніям. "Людям дали землю і створили всі умови, щоб її забрати. Щоб вони не змогли її обробляти. Щастя, що частина з них якось дає собі раду", - поспівчував дрібним господарям В. Саблук.

Найбільша помилка держави, на його думку, в тому, що дрібні самозайняті особи на законодавчому рівні досі не мають статусу товаровиробника. За зразок можна взяти європейську систему єдиного дозвільного універсального документа з декларованим принципом початку роботи. Це дасть можливість фермерам отримати доступ до кредитів, допоможе інтегруватися в ринок. Нині в них дуже малі шанси реалізувати свою продукцію за кордоном. Щоб вони стали конкурентоспроможними на ринку, їх потрібно об'єднувати в кооперативи. В Україні багато продукції реалізовується на сільгоспринках, де можна продати будь-які вироби. У країнах ЄС таке неможливе.

Ще одне гостре питання - брак інфраструктури, сховищ, доріг. Але це дуже дороге задоволення. Приміром, відкриття такого ринку, як "Шувар", коштуватиме, щонайменше, 20 млн дол. Але саме таких об'єктів нині найбільше потребує малий і середній бізнес.

Наприклад, через відсутність сховищ в Україні щороку пропадає багато картоплі. Ось і нинішнього року, завдяки малим сільгоспвиробникам, в Україні вироблено 23 млн тонн картоплі. Але зберегти товар, продавати його споживачам за вигідними для себе цінами вони не можуть. Немає сучасних сховищ. Відтак, частину картоплі фермери реалізували зразу після її збирання, решту закопали за старою технологією до весни у земляні кагати. На зимовий період на ринку залишаються лише виробники, котрі мають такі сховища.

Нині на Львівщині є сховища лише на 42 тис. тонн картоплі, тоді як щомісяця населення області споживає 35 тис. тонн. Отож, хоч картоплі вироблено багато, вже на початку наступного року населення відчує її дефіцит. І лише тому, що основна частина продукції закопана до весни. Відтак, підскочать і ціни. Те ж саме відбувається і з овочами та фруктами. Це означає, що взимку українцям самим доведеться завозити в Україну цю продукцію. А це - валюта.

Вивозимо робочі місця

Для європейців українська продукція цікава тим, що екологічно чиста. Хоч як дивно, та причина цього - бідність. Фермери обмежують себе у використанні хімічних засобів захисту, насамперед щоб не здорожувати продукцію. Дуже часто вони залежать від погоди. Вродило - добре, не вродило - якось буде.

Проте, вважають експерти ринку, якщо подивитися на структуру українського експорту, то його асортимент обмежений десятком позицій. Фактично, сьогодні Україна - сировинний придаток Європи. На переробку до країн ЄС українці везуть баштанні, перець, баклажани тощо. Ніхто з чиновників не рахує, що на кожних 100 тис. тонн експорту Україна втрачає 25 млн грн доданої вартості. А це - десятки тисяч робочих місць. І чим більше буде вивезено за кордон зерна, іншої непереробленої продукції, тим більше Україна втрачатиме робочих місць. Це економічна модель слаборозвиненої країни. Тут є над чим замислитися. Бо, фактично, обкрадаємо самі себе. Додана вартість має формуватися в Україні, а не за кордоном. Проте радіють, що хоч якісь гроші надходять.

Для виправлення ситуації в Україні має бути сформована ціла система заходів. Потрібно розвивати власну переробку. Насамперед слід трансформувати міністерство АПК, яке б політично відповідало за село на всіх напрямах, а не тільки в бізнес-інтересах. Якщо цього не зробити, зазнають шкоди інтереси малого і середнього бізнесу на селі. Нині село в Україні вимирає. Тепер там немає роботи.

"В Україні чомусь спостерігається тенденція до укрупнення господарств, тоді як в усьому світі ефективніший малий і середній бізнес. Агрохолдинги зробили одну добру річ - знайшли фінансування на будівництво елеваторів, холодильників та інших об'єктів. Але холдинги працюють менш ефективно, ніж малі підприємства. Крім того, великий бізнес не цікавить розвиток села", - переконаний керівник українсько-данського проекту "Агро-Львів" Річард Розвадовський.

Коментар

Ірина ПАЛАМАР,
директор зі стратегічного розвитку групи компаній "АгроВет Атлантик":

- Для оптимізації ситуації Мінагрополітики мусить активно налагоджувати взаємовигідні відносини з Азією, Європою і Америкою. Особливо це актуально у зв'язку з санкціями щодо РФ, оскільки звільнилася ніша для поставок аграрної продукції з України. Багато кивають на нестабільну обстановку на сході країни, що, мовляв, не час. Але конфлікти рано чи пізно закінчаться, а дорогі можливості буде втрачено. Адже основне правило успішного бізнесу - шукати можливості там, де інші бачать проблеми.