Копірайт на офіційних рекомендаціях, або Почім нормативчик?

Історія ця настільки ж фантастична, як і давня, хоча зі свіжим продовженням. Більш як три роки тому наказом Держпромполітики №47 від 2 лютого 2001 року було затверджено Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, що створювалися в Київському державному інституті економіки хімічної промисловості. На другій сторінці цього документа сказано:

«Повний або частковий передрук матеріалів Методичних рекомендацій допускається тільки з дозволу розроблювачів», що підтверджувалося значком копірайта (©).

Як показали подальші події, дозвіл був платним.

Коли і періодичні видання, і бухгалтери стали обурюватися (адже якщо рекомендації виходять від державного комітету — спробуйте їх не виконати, а взяти ж ніде!), надійшов лист Держпідприємництва № 2-221/1154 від 27 лютого 2002 року. Цитуємо:

«У відповідності зі статтею 10 Закону «Про авторське право та суміжні права» документи, затверджені наказами Держпромполітики, не можуть бути об’єктом авторських прав і не можуть охоронятися відповідно до норм зазначеного Закону».

І далі:

«Відповідно до статті 10 Закону «Про авторське право та суміжні права» офіційні документи, видані органами державної влади у межах їх повноважень, політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їхні офіційні переклади не є об’єктом авторського права».

І що ж? А нічого!

Хіміки (до речі, які вже перестали бути хіміками — тепер їх НДІ зветься Державним інститутом техніко-економічних досліджень), як і раніше, охороняють свої «авторські права» і до друку документ просто так не віддають. (У когось при цьому ще повертається язик цілком серйозно говорити про ци-ві-лі-зо-ва-ність українського бухобліку!)

Причому коли одне з видань піддало ситуацію розголосу, хіміки подали на нього в суд, зазначивши, що розробка була виконана за рахунок власних коштів інституту і є його інтелектуальною власністю, а через критичну публікацію інститут втратив багато потенційних замовників.

Отже, хіміки разом із Держпромполітики (нині — Мінпромполітики) відкрили новий спосіб фінансування держнауки: їй замовляється розробка нормативу, котрий розробнику не оплачується, але зате йому надається карт-бланш — право реалізації цього нормативу пресі й іншим «потенційним замовникам»!

Недавно ж з’ясувалося, що дорогою колишніх хіміків пішли будівельники. Методрекомендації з формування собівартості будівельно-монтажних робіт можна купити (!) лише у науково-дослідного центру економіки будівництва «Екобуд». Передрук без дозволу Держбуду заборонений!

Уявляєте, що буде, коли приклад промхіміків та екобудівників візьмуть на озброєння і в ДПАУ? У Мінфіні? У Кабміні? В адміністрації Президента? У парламенті, нарешті? Адже багато законів теж первісно готують в інститутах...