Коли правоохоронці перестануть «кошмарити» бізнес?

Є секретом Полішинеля, що вітчизняний бізнес постійно потерпає від тиску з боку правоохоронців різного штибу. Йдеться не тільки про співробітників Служби безпеки України, які замість боротьби з тероризмом і зайняття контррозвідкою намагаються нав’язати свій порядок денний підприємцям. Висота польоту «правоохоронної пташки», яка не проти запхати свого корумпованого дзьоба в кишеню мало не кожного бізнесмена, вражає. І не треба бути видатним орнітологом, щоб визначити ключових опонентів комерсантів. Серед них — підрозділи Національної поліції, які не зменшили своїх спроможностей навіть після ліквідації департаменту захисту економіки у вересні 2019 року, згадані есбеушники, податкова міліція.

Останні взагалі діють поза межами правового поля. Іншими словами, діяльність підрозділів податкової міліції за факту має бути заборонено, бо для їхньої роботи потрібні відповідні законодавчі акти, які повноцінно регулюють сферу їх діяльності. Але наразі такого немає, точніше, структурного правового статусу вони, після часткової ліквідації, так і не набули. Загалом замість податкової міліції та різних структурних підрозділів у Нацполіції та СБУ потрібно створити новий орган правопорядку, що розслідував би фінансові злочини. Нагадаю, одним із перших ліквідувати податкову міліцію запропонував ще 2009-го тоді народний депутат Анатолій Гриценко, назвавши її абсолютно непотрібним каральним органом, що за кошти платників податків лише «кошмарить» бізнес, порушуючи щороку по 4–5 тисяч кримінальних справ. З них до обвинувальних вироків доходять менш як десять кейсів, а на решті (а їх тисячі) — одні відкупаються, інші збагачуються.

Далекого 2016 року мова йшла про Службу фінансових розслідувань (СФР). Запуск цього органу публічної влади палко підтримували вітчизняні бізнесмени, міжнародні донори України та громадськість. Розробкою законопроєкту займалася група експертів під керівництвом Олександра Данилюка — міністра фінансів уряду Гройсмана. Тоді, ж паралельно з цим законопроєктом, за роботу взялось оточення Петра Порошенка, створивши інший проєкт закону — про Національне бюро фінансових розслідувань (НБФР). Закон явно суперечив вимогам Конституції України (в частині призначення голови НБФР президентом України) та позиції західних партнерів у контексті незалежності бюро. Цей документ просувала «фінансистка» Порошенка Ніна Южаніна. Звісно, в інтересах свого шефа.

Минув час, змінилася влада. Петро Олексійович поступився місцем Володимиру Олександровичу. Вже при Зеленському секретарем Ради нацбезпеки та оборони став вищезгаданий Данилюк. Останній знову взявся просувати ідею створення СФР і навіть пообіцяв зареєструвати законопроєкт на початку вересня 2019 року. Але дуже скоро Данилюка було звільнено з РНБО, і тема знову підвисла. В цей же час підрозділи Нацполіції та СБУ, звісно, не без участі податкової міліції, продовжили тероризувати бізнес.

Загалом варто виокремити ключові проблеми діяльності відповідних структур, розповівши, яку альтернативу нам пропонують у парламенті. В Україні існують кілька органів правопорядку, які фактично дублюють одну функцію — розслідування фінансових злочинів. Їхні інтереси перетинаються, а фінансовий пиріг в умовах економічної кризи зменшується. Як наслідок, тиск на бізнес лише посилюється. Хоча, власне кажучи, ту ж податкову міліцію «погрожували» знищити ледь не всі топ-посадовці з часів Революції Гідності. Парламент виключав розділи з Податкового кодексу зі згадкою про неї, Кабмін забирав і знову повертав Державній фіскальній службі повноваження розслідувати кримінальні правопорушення в податковій сфері. Такий собі правовий пінг-понг, де кулькою завжди ставав український комерсант.

У квітні 2020 року парламент перерозподілив бюджет на цей рік. Довелося зменшити видатки на науку, культуру, освіту та кіно, щоб більше залишилося на боротьбу з епідемією коронавірусу. При цьому мало хто помітив, що майже півмільярда гривень перерозподілили на фінансування ДФС і податкової міліції, чим подвоїли бюджет цього органу. Прекрасний бюджетний улов як для тих, кого мають от-от ліквідувати.

Як уже зазначав, податкова міліція діє поза межами правового поля, адже існують урядові акти про передачу повноважень, датовані серпнем 2019-го. Повернути їх назад від Державної податкової служби до Державної фіскальної служби неможливо. Про це навіть наголошував Мін'юст. Усупереч цьому, постановою Кабінету міністрів України у вересні 2019 року частину повноважень повернули від ДПС до ДФС, що перебуває в стані припинення існування. Правовий абсурд і нігілізм, політичний маразм і деградація.

Окрім цього, закону про наділення їх можливістю розслідувати злочини у відповідній сфері немає. А немає повноважень — немає і можливості законно збирати допустимі докази. Як наслідок, слідчі судді систематично відмовляють погоджувати клопотання слідчих податкової міліції про проведення слідчих дій. Також на сьогодні податкова міліція в складі Державної фіскальної служби не є контролюючим органом, оскільки ним є Державна податкова служба та її територіальні органи. Це є прямим дублюванням функцій, що заборонено Законом України «Про центральні органи виконавчої влади» та Податковим кодексом України. Іншими словами, не можуть існувати десять податкових чи двадцять видів поліцій.

Отже, податкова міліція не має відповідних повноважень здійснювати розслідування кримінальних правопорушень у податковій сфері. Тоді виникає логічне запитання: а на що ми виділили майже мільярд гривень?

Усе складно не лише зі структурою, але і з керівництвом податкової міліції. Податківці не проходили жодних атестацій, на їхні дії існують численні скарги бізнесу, а очолює її одіозний Сергій Солодченко. Саме його підрозділ розслідував кримінальне провадження проти Центру протидії корупції за нібито «незаконне відмивання коштів» у червні 2017-го. По-хорошому, Солодченка мали б люструвати відповідно до Закону України «Про очищення влади». Але його призначили тимчасовим виконувачем обов'язків голови ДФС України після рішення суду про невідповідність його роботи критеріям закону, попри те, що апеляція 12 жовтня 2016 року скасувала це рішення і визнала, що на цього чиновника поширюється дія Закону України «Про очищення влади». Вчергове аплодуємо вітчизняному правосуддю, яке, безумовно, не треба реформувати. Окрім цього, Сергія Солодченка з часів Януковича пов'язують з Юрієм Атаманюком, якого нині покійний власник заводу ювелірних виробів ТОВ «ЮВК-АГАТ» називав головним ініціатором тиску та обшуків на його ювелірних підприємствах. До речі, діаманти саме цього заводу фігурували у справі «діамантових прокурорів».

Тому абсолютно не дивно, що держслужбовець Солодченко має цілий список незрозуміло як набутого майна: володіє будинком під 400 кв. м у передмісті Києва, селі Петропавлівська Борщагівка. Вартість автомобіля подружжя Солодченків — Mitsubishi Pajero Wagon — дивним чином була занижена до 149 тис. гривень, хоча на той момент коливалася в межах 25–30 тис. доларів.

І насамкінець. У 2016 році найбільше скаржилися бізнес-омбудсменові саме на Державну фіскальну службу, в складі якої діє податкова міліція. Не пасла вона задніх і 2019-го. Тому нагальність зміни структури та передачі функцій очевидна, адже сама структура просякнута корупцією. Свідчення цього — численні корупційні скандали: недавно детективи НАБУ затримали начальника слідчого управління податкової міліції ДФС в Київській області на отриманні хабара в розмірі 50 тис. доларів. А територіальне управління Державного бюро розслідувань спільно з СБУ затримали одного із заступників начальника оперативного управління ГУ ДФС у Полтавській області за вимагання неправомірної вигоди на суму 85 тис. доларів США.

Але не тільки про податкову поліцію варто говорити в контексті «боротьби з бізнесом». Не менш успішні й представники Національної поліції, яких уже сміливо можна називати інвест-нянями під керівництвом Арсена Авакова. Тільки оцініть, як «посилено» поліцейські намагалися зайти до офісу однієї з компаній, що займається виробництвом дитячого харчування.

Це просто один із десятків свіжих випадків, коли представники Нацполіції діють у такий спосіб. Про ліквідацію двох структурних підрозділів Служби безпеки України — ГУ БКОЗ (підрозділ «К») та ГУ КЗЕ (контрзахист економіки) на шпальтах «Дзеркала тижня» згадували неодноразово. Це загальновідомі речі, якщо поспілкуватися з представниками вітчизняного та навіть іноземного бізнесу в Україні.

Однак усе вище перелічене має бути основою для ухвалення нового рішення — створення органу публічної влади, який перебере на себе функцію розслідувань фінансових злочинів. На початок липня 2020 року в парламенті перебували три законопроєкти про створення відповідного органу. Недавно профільний комітет парламенту з питань фінансів, податкової та митної політики рекомендував один із них узяти за основу — це законопроєкт №3087-д «Про Бюро економічної безпеки України» («Про БЕБУ»), поданий депутатами від «Слуги народу».

Отож не слід дивуватися, що в цьому законопроєкті прописано надто багато можливостей для президента України. Однак такі норми неконституційні, оскільки суперечать повноваженням, чітко встановленим Основним Законом. Ідеться про призначення та звільнення очільником держави директора БЕБУ, а також про затвердження організаційної структури Бюро. Крім того, дивує можливість президента України втручатися в діяльність БЕБУ через встановлену підконтрольність і підзвітність Бюро саме гарантові Конституції. Фактично ж, не бачимо гарантії невтручання вищих посадовців, того ж таки президента України, в діяльність голови Бюро. І досить просто, за результатами незадовільної оцінки (аудиту) роботи БЕБУ, звільнити очільника цього органу правопорядку. Вже не кажучи про те, що, попри встановлене право, витребувати в інших органів правопорядку необхідну для виконання завдань інформацію БЕБУ може лише за рішенням керівника структурного підрозділу. Інакше кажучи, самостійність детективів БЕБУ померла, так і не народившись. Неврегульовані окремі моменти щодо підслідності Бюро (стаття 224 КК стосується БЕБУ, тоді як стаття 199 КК — Нацполіції). Вже не кажучи про фантастичну кількість співробітників, запропонованих у законопроєкті. Звідки взято кількість чотири тисячі осіб — наразі невідомо.

Проте найбільш якісним, на мою думку, все ж таки був законопроєкт, поданий представниками фракції «Голос». По-перше, він не порушує вимог Конституції України в частині права призначати на посаду очільника БЕБУ. По-друге, цей орган повинен мати організаційно-правовий статус у вигляді центрального органу виконавчої влади, а не правоохоронного органу. По-третє, максимальна кількість співробітників на одну тисячу менша, ніж передбачена в альтернативних законопроєктах. По-четверте, немає концентрації впливів президента України на центральний орган виконавчої влади, що спростить для Бюро реалізацію покладених на них завдань. Якщо монобільшість пошкодувала політичних дивідендів для своїх опонентів у парламентській залі, то взяли б і просто скопіювали ключові норми, котрі не суперечать Конституції України.

Президентська вертикаль, усупереч Основному Закону, найближчим часом буде посилена ще одним «правоохоронним органом», який стане ключовим у сфері розслідувань фінансових злочинів. Нікого не цікавить, що депутати вже зверталися до Конституційного Суду з вимогою оцінити повноваження президента України у сфері призначень на посади директорів інших органів правопорядку. Це вже не кажучи про конструювання важелів впливу на орган, який мав бути незалежним, аполітичним і з чіткими гарантіями невтручання у свою діяльність.

До того ж в останньому Меморандумі з МВФ чітко зазначено, що для консолідації повноважень щодо розслідування економічних злочинів має бути створено «єдиний слідчий орган». Для цього варто ухвалити закон, який набере чинності з 1 січня 2021 року. Цей орган має взятися за розслідування економічних, фінансових та податкових шахрайств і злочинів, якими займаються Нацполіція, СБУ та податкова міліція, за винятком того, що підпадає під юрисдикцію НАБУ. Закон мав би встановити чіткі правила добору керівника, внутрішнього прийняття рішень та нагляду для забезпечення операційної незалежності, належного нагляду і підзвітності. Правда, всі вище перелічені вимоги не повинні суперечити Конституції України. І керівник органу має призначатися шляхом відкритого конкурсу, а не зрежисованого на Банковій процесу, де наперед відомо, хто отримає лавровий вінок переможця.