Картопляний бізнес став жертвою сепаратистів

Картоплярство в Україні - майже суцільне хобі. Частка індивідуальних господарств у виробництві картоплі, мабуть, вища, ніж у будь-якого іншого продукту харчування: за оцінками Мінагрополітики та незалежних експертів, вона становить 96% і зменшуватися не збирається. Втім, така картина спостерігається не скрізь. Наприклад, на півдні у зв'язку зі спекою, що з глобальним потеплінням тільки посилилася, є сенс вирощувати лише ранню картоплю, яку вже до середини літа встигають розпродати або з'їсти. Звичайна ж картопля там виростає здебільшого дрібною, та ще й швидко (за 2-3 роки) вироджується. Краще вже відвести город під помідори, перець, баклажани чи баштанні, а картоплю купити на базарі. Відтак щоосені з півдня у північні області їдуть вантажівки з цибулею, кавунами та помідорами, повертаючись назад із "другим хлібом". А на індустріальному сході, особливо на Донбасі, більшість населення вже не знає, що таке робота на землі, та й навіщо це їм, коли на підприємствах платили стільки, що вистачало на купівлю всіх без винятку продуктів, навіть городини. До того ж там багато вихідців із інших регіонів України та колишнього СРСР, яким везти городину від батьків, як це роблять багато містян у центрі й на заході, надто дорого.

Відтак усі, хто вирощує картоплю не тільки для власного споживання, а й на продаж, традиційно покладали великі надії на південь та схід. Саме туди частенько спрямовували свої рейси перекупники, що скуповували картоплю у городників, фермерів, а часто - і у великих господарств. Останніми ж роками у великих містах, зокрема й на сході, стали нарощувати продажі картоплі і мережі супермаркетів, для яких узялися вирощувати "другий хліб" нечисленні великі господарства.

Ринки збуту великих міст, особливо на сході й півдні, мали велике значення для вітчизняного картопляного бізнесу, наразі досить нечисленного: кількість господарств, у яких картопля займає не менше
100 га, що фахівці вважають мінімумом для ведення ефективного бізнесу без допомоги з боку держави, яку мають європейські фермери, не сягає й сотні. Тож якщо окупацію Криму картоплярі сприйняли без особливої тривоги (сезонні коливання кон'юнктури часом спричинялися і до більших втрат, ніж через анексію півострова), то наприкінці весни, коли на Донбасі почали зупинятися підприємства і призупинилися виплати зарплат бюджетникам та пенсій, а, найголовніше - фури з продуктами стали захоплювати бойовики, - великі виробники "другого хліба" не на жарт стривожилися.

Їхня тривога ще більше зросла наприкінці літа, коли стало зрозуміло, що й ринок Донбасу втрачений надовго. "Внаслідок втрати споживачів у Криму і на частині території Донбасу товарний ринок картоплі скоротиться принаймні на півмільйона тонн", - прогнозує Олександр Синенко, фермер і президент Української асоціації виробників картоплі, яка об'єднує кілька десятків середніх і великих господарств. Це значний спад, оскільки товарний ринок картоплі в Україні торік оцінювався у 3,5 млн т. А тут ще й сезонний вересневий викид надлишків своєї продукції на ринок городниками, які завжди продавали картоплю за "скільки дадуть", поспішаючи все збути до зими. Раніше у вересні-жовтні в Криму й на Донбасі велася інтенсивна заготівля картоплі на зиму, що підтримувала ринок. Нинішнього року робити запаси виявилося нікому, бо в інших областях торгівля завжди йшла "з коліс".

Відтак у вересні великим виробникам вдавалося виручити за продовольчу картоплю 1,4-1,5 грн/кг. І це при тому, що їм зазвичай вдається продати свою продукцію дорожче, ніж власникам "фазенд", оскільки за великі партії однорідної продукції, до того ж кращої якості (бо городники зазвичай не борються з хворобами, а тільки зі шкідниками), платять більше. У жовтні гуртові ціни поволі зросли до 1,6-1,8 грн/кг. Але й цього, за словами Олександра Синенка, заледве вистачає, аби покрити витрати на вирощування врожаю. Торік ця ціна вважалася б прийнятною, бо великі виробники намагалися втримати собівартість картоплі в межах 1 грн/кг. Однак девальвація гривні спричинила відповідне подорожчання пального, засобів захисту рослин, техніки (великі господарства вже давно користуються тільки якісною технікою й препаратами, а ті вже давно суціль імпортні), і навіть добрив. Що вже там казати, коли й елітний насіннєвий матеріал доводиться імпортувати. І не тільки тому, що голландські селекціонери значно випередили українських. Останні теж мають у своєму арсеналі низку вдалих, за деякими параметрами, сортів, що визнають і представники не тільки середніх та великих господарств, а й іноземних селекційних фірм. Ось тільки ні Інститут картоплярства, ні інші вітчизняні селекціонери не мають площ для виробництва достатньої кількості насіннєвого матеріалу.

Тим часом ціни на сільгосппродукцію через конкуренцію між виробниками залишилися майже на рівні минулого року. Тоді як нинішнього року прийнятною для виробників була б ціна 2,5-2,8 грн/кг , з огляду на необхідність забезпечити господарство сучасною технікою та побудувати власне картоплесховище. Останнє перетворюється на обов'язкову умову виживання у великому картопляному бізнесі, позаяк дозволяє і не спускати товар у сезон мінімальних цін, і дотримуватися графіка поставок упродовж сезону, а це основна умова до постачальників сільгосппродукції з боку мереж супермаркетів. І те й інше - задоволення досить дороге. Наприклад, комплект техніки німецької фірми Grimme, світового лідера в галузі машин для картоплярства, розрахований на 100-гектарну площу, коштуватиме близько 170 тис євро новий і приблизно вдвічі дешевше - вживаний. А утеплене сховище з клімат-контролем, розраховане на 7-10 тис т. картоплі, - трохи більше мільйона доларів.

Втрата одних ринків збуту мала б спонукати до пошуку інших. Однак у випадку з картоплею це поки що теорія. Невелику кількість картоплі закуповують Молдова і Грузія, але й там доводиться конкурувати з європейськими та турецькими виробниками, відповідно.

У сезоні, що почався, українська продовольча картопля вперше за тривалий час виявилася дешевшою, ніж європейська. Девальвація компенсувала навіть відставання в урожайності (менше 15 т/га в середньому по країні і 30-33 т/га у великих господарствах - порівняно з 45-
47 т/га у найбільш "картопляних" країнах ЄС) та якості.

Але на ринок ЄС, попри Угоду про асоціацію, нам досі зась: Україна підпадає під карантинні обмеження. І позбуватися їх доведеться довго й нудно. А все через те, що в нас картоплю вирощує практично кожен. Тобто, щоб вивести карантинних шкідників у масштабах усієї країни, потрібно, аби певні заходи здійснив кожен із мільйонів виробників. Хтось загуляє або рідко навідуватиметься на свій город, допустить появу якоїсь хвороби, а потім вивезе продукцію на ринок - і всі карантинні заходи пропали марно. А скажіть, як багато продавців картоплі мають карантинний сертифікат?

У країнах Близького Сходу карантинних обмежень немає, зате вимоги до якості - на рівні ЄС. І поки що в Україні жоден виробник не може зібрати досить велику партію митої картоплі, без уражень хворобами та механічних пошкоджень, щоб її можна було кораблем відправити в один із портів Перської затоки. Відтак основним виходом на зовнішні ринки залишається експорт ранньої картоплі до Білорусі. Тож не дивно, що торік, попри обсяг виробництва близько 20 млн т, Україна експортувала тільки 16 тис т. картоплі.

Перспективним напрямом могла б стати переробка картоплі з подальшим експортом крохмалю. Але донедавна український крохмаль теж не міг конкурувати за ціною і якістю з імпортним навіть на внутрішньому ринку через низьку ефективність застарілих заводів та слабке поширення спеціальних сортів картоплі з підвищеним вмістом крохмалю. І лише недавно "Мрія" запустила в дію перший в Україні сучасний завод, який і за якістю кінцевої продукції, і за її ціною зміг конкурувати з європейськими виробниками.

Та навіть у такій складній ситуації вітчизняний картопляний бізнес не опускає рук. По-перше, у великих господарствах, які засаджують "другим хлібом" десятки й сотні гектарів, уже є напрацьовані за попередні роки канали гуртового збуту, насамперед - мережі супермаркетів. Щоб не втратити таких замовників, великі картоплярські господарства якщо й зменшують площі, то не дуже.

По-друге, частина виробників сподівається, що після Нового року гуртові ціни зростуть до близько
3 грн/кг, що окупить затрати і на пальне, і на добрива, і на техніку та будівництво сховищ. Деякі настільки переконані в цьому, що наразі не продають урожай, якщо в них немає відповідних зобов'язань за графіками поставок. "Увесь урожай, а це кілька тисяч тонн, я заклав у сховище й чекаю кращих цін", - каже фермер Микола Бойко з с. Межирічка Радомишльського р-ну Житомирської обл.

Такі очікування базуються на погодних умовах нинішнього року. Через дощову погоду в певні періоди літа розгулявся фітофтороз, із яким на присадибних ділянках майже ніхто не бореться. Відтак, за оцінками Олександра Синенка, урожай картоплі на "фазендах" знизився, порівняно з торішніми 20 млн т., на 30-40%. А зібрана з таких городів картопля через той-таки фітофтороз має нижчу якість і не долежить до кінця зими. У великих господарствах завдяки пестицидам відчутних втрат від фітофторозу уникли, але подекуди картопля через високу температуру "спеклася" і стала непридатною для тривалого зберігання.

Деякі ж господарства середнього розміру, в яких площа під картоплею вимірюється не сотнями, а десятками гектарів, намагаються знайти свою нішу. "Оскільки продовольча картопля у вересні в нас ішла всього по 1,4-1,6 грн/кг, я надалі буду концентруватися на насіннєвій, яка продається по 4 грн/кг", - каже Володимир Шегедин, директор ТОВ "Родючість-Агро" з смт Торчин на Волині, де нинішнього року засадили картоплею 60 га.