Безперечно, питання податкової реформи - одне з перших питань, які необхідно вирішити людям, котрі прийшли до влади. Без реформування основної складової фінансової системи держави, що є, по суті, її кровоносною системою, не може бути й мови про якісну зміну української влади та українського суспільства в цілому.
Почнемо з найголовнішого (перепрошую за не властивий мені ідеалізм) - зі ставлення нової
команди до цієї-таки влади, з мети, якою керуються чиновники. Основною проблемою української податкової системи стала породжена упродовж кількох десятиліть української незалежності система подвійних стандартів. Корінь зла лежить у суперечливості завдань. З одного боку, державні мужі повинні забезпечити надпланові, не базовані на реальних економічних показниках надходження до державного бюджету, з іншого - створити сприятливий інвестиційний клімат, податкову службу з людським обличчям. Обидва завдання ніби правильні. Однак виконання одного завдання унеможливлює виконання іншого. Ось і з'являються дві паралельні реальності: перша - у вигляді досить досконалого податкового законодавства і мило всміхненої дівчинки у формі з рекламного плаката Міндоходів, друга - у вигляді складеного акта податкової перевірки, що має зі здоровим глуздом стільки ж спільного, скільки план із донарахування податків, спущений з центрального апарату Міндоходів, має спільного з чинним законодавством. Дві реальності існують паралельно, інколи - не помічаючи одна одну, а інколи - діючи одна одній всупереч.
Ніколи не забуду випадку зі своєї свіжої податкової практики, коли статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку було позбавлене величезне голландське сільгосппідприємство в Сумській області, яке залучило в українську економіку багатомільйонні інвестиції, за недоплату податку на суму 3,4 грн. Додайте до цього, що податок був заплачений вчасно (до Нового року), а несвоєчасно тільки зарахований на рахунок податкової (після Нового року), а також що у підприємства була переплата з цього платежу, внесена на єдиний казначейський рахунок в іншому районі області. Не треба пояснювати, яких зусиль коштувало повернути втрачений статус.
Або ще приклад. Відома фармацевтична компанія зазнала рейдерського нападу з боку державних органів. Правоохоронні органи вилучили всі документи компанії за надуманою кримінальною справою. Потім, звісно, віддали. Але минув час, упродовж якого відбулася податкова перевірка, що не виявила, природно, підтверджень витрат підприємства на суму 10 млн грн. Це призвело до донарахування податку і порушення кримінального провадження за встановленою в іншій, темній реальності державної податкової політики практикою - кримінального переслідування як засобу ефективного шантажу платників податків. Питання було також вирішене. Але з якими труднощами! І при цьому всі осудні презумпції, встановлені чинним законодавством на захист прав платника податків, просто не працюють. Їх не помічають! Що зрозуміло, адже вони - з іншої реальності.
Ці паралельно світи обумовлюють поведінку податківців, стимулюють практику зловживання ними своїми правами і, більше того, деформують, девальвують суть податкової служби зсередини. Навіщо податківцю вивчати витончені способи ухиляння від оподаткування, вдосконалювати свою непросту професію шляхом самоосвіти, та й просто - знати закон, якщо його все одно примусять прийти на перевірку й донарахувати не скільки він знайде, а скільки треба буде знайти, і переважно (бізнесмени, не дайте збрехати) - за домовленістю з платником податків.
Адже дві паралельні реальності державної податкової політики породжують дві паралельні реальності в податковій поведінці (плануванні та обліку) платників податків. Якщо мені все одно донарахують податки за результатами перевірки, який сенс вести бізнес за законом, правильно та навіть просто акуратно? І чому мені не використовувати ті можливості, якими аж кишить український ринок послуг із мінімізації податків? І бізнес (український - більше, іноземний - менше) приймає правила двох реальностей, удосконалюючи й примножуючи його. Шок викликають тільки різкі зміни загальновстановлених правил гри. Згадайте 2010-2011 рр. Адже до цього періоду не було підприємства, яке не користувалося послугами конвертаційних центрів. Тоді нова влада, абсолютно обґрунтовано, хоча й украй різко закрутила гайки, що позначилося чи не на кожній українській компанії. Запроваджено нові правила - і ПДВ стали платити всі. Це правильно і обґрунтовано. На це нічого заперечити. Але включається друга паралельна реальність у вигляді сертифікованих майданчиків та вибіркового притягнення до кримінальної відповідальності підприємців за минулий трирічний період - і все вже не так однозначно. Де, як і ким сертифіковані ці майданчики - винахід команди професіоналів? Розкажіть зараз це тим, хто користувався їхніми послугами з відома і благословення Міндоходів усі останні чотири роки, сподіваючись, що до них потім не прийдуть!
Необхідно розуміти, що конфлікт між платником податків і податковим органом - природний, він від початку закладений у податкові відносини в кожній державі. Тому завдання, яке стоїть перед реформаторами податкової служби, полягає не в тому, щоб такий конфлікт скасувати, а в тому, щоб вивести його повністю у правову площину, виключивши будь-які додаткові можливості та способи його вирішення. Світ двох реальностей не подобається нікому. Ні податківцям, ні платникам податків. Він просто не може подобатися нормальній людині. Однак його приймають, причому і ті, й інші, а з часом бачать у ньому не тільки мінуси, а й плюси. Дві реальності розбещують, деформують зсередини не тільки податкове відомство, а й усю податкову систему. Це, безперечно, вже не ті середньовічні правила, що існували в Україні наприкінці 1990-х та на початку 2000-х і передбачали тотальне хабарництво на всіх рівнях податкової системи, але й далеко не податкові відносини, які існували навіть у середині ХХ ст. у розвинених країнах світу.
Зайве, мабуть, підкреслювати, що генератор двох паралельних реальностей - у голові механізму. І навіть у голові не податкового механізму, а механізму державного. Адже саме звідти виходять фантастичні плани збору коштів у державний бюджет, які породжують вимоги платити податки наперед, сплачувати необґрунтовані штрафи, не декларувати збитки…
Тому першим завданням керівників податкового відомства має стати скасування другої, сірої реальності податкової системи. Встановлення законності в усій системі податкових органів і відповідно сформованого за роки репресивного характеру взаємин всемогутнього податкового відомства та безправного фактично платника податків. Тут криються негативи для наших героїв, основним із яких є відсутність моментального джерела збагачення та додаткових корупційних бонусів. Тільки особистий приклад першої особи відомства, у якої слова не повинні розходитися зі справами, може щось змінити. Відсутність підкилимних завдань, прихованих планів, доплат у конвертах, недоторканних платників податків, а тим більше податкових замовлень, дасть той чіткий і виразний сигнал усій системі.
Таким чином, банально, але, по-перше, перед керівником не повинна стояти мета особистого збагачення. По-друге, він має бути досить амбіційним і незалежним для того, щоб не виконувати нагальних вимог прем'єра і президента збільшити обсяг надходжень у держбюджет будь-якими способами. Ні, над збільшенням надходжень необхідно працювати, необхідно протидіяти новим і новим способам ухиляння від оподаткування, як це відбувається в усьому цивілізованому світі. Але робити це так само, як і там, - переграючи платників податків інтелектом, а не тупим і нещадним наїздом та зловживанням своїми повноваженнями. По-третє, керівник податкового відомства повинен забезпечити прямий контакт із платниками податків, на ділі реалізуючи головне невиконане гасло вже колишнього президента. Він повинен почути кожного, чутливо реагуючи на будь-який, хай навіть і сумнівний сигнал про порушення в його відомстві. І останнє. Він сам повинен розбиратися в предметі, але не бути з цієї системи - ні тепер, ні раніше. На крайній випадок, розібратися, зайнятися самоосвітою, але дуже швидко. Кожен керівник мусить відповідати своєму статусу.
Ці завдання вкрай складні. Вони не для однієї людини, але для злагодженої команди однодумців. І вони - не на один рік. Тому в кріслі керівника не потрібен каліф на годину, потрібна людина, яка стане рідною для системи, зіллється з нею воєдино.
Ще один досить важливий момент: у запалі революційного азарту ми повинні уникнути більшовицьких методів побудови нового світу на руїнах старого. У нас є цілком чітке і правильне законодавство, яке необхідно вдосконалювати, а не переробляти заново. Воно побудоване на двадцяти роках спроб і помилок, на досвіді поколінь податківців. Тому вимоги чергових Шарикових від учорашньої опозиції про скасування Податкового кодексу не просто нерозумні - вони злочинні, у прямому сенсі цього слова! Вони не тільки успадковують підходи попередньої влади, а й розвивають їх на якісно новому і значно небезпечнішому рівні.
Податкове законодавство, безперечно, треба вдосконалювати. Доопрацюванню підлягають інститут податкових перевірок, комплекс норм, спрямованих на захист прав і законних інтересів платників податків (у т.ч. оскарження рішень податкової), повністю має бути реформований податок на нерухомість, удосконалити необхідно єдиний податок. Взагалі, стабільна й проста податкова система - це міф, не реалізований у жодній країні світу. Причому наше податкове законодавство набагато простіше, напевно тому, що молодше, ніж закордонні аналоги. Наприклад, законодавство про податок на прибуток у Великобританії міститься на понад 8 тис. сторінок! З тенденцією до збільшення обсягу. І немає країни у світі, в якій платники податків були б задоволені якістю податкового закону. Це відповідає його природі, не мусить лякати і, тим більше, породжувати якісь різкі рухи до перегляду законодавства в цілому.
Те ж саме стосується й питанням люстрації податківців. Безперечно, багатьох необхідно звільнити. Декого - навіть посадити. Необхідно, зрештою, ліквідувати податкову міліцію - штучно придуманий орган у складі податкової служби. Але податкові відносини - дуже складні відносини, податкове законодавство - украй динамічне й неоднозначне, а вирішення податкових казусів, якими займаються податківці щодня, потребує насамперед досвіду і знань. Це не те відомство, де держчиновників можна за один день замінити студентами.
Більше того, податкове відомство має повною мірою, а не тільки для форми використовувати потенціал навчальних і наукових установ, створених при ньому вже давно, а також спеціалістів ззовні. Також украй важлива міжнародна співпраця. Цей напрям недорозвинений практично в усіх українських відомствах, крім МЗС. Але саме тут, у податковому відомстві, необхідність глибокого розуміння міжнародних тенденцій, стандартів і норм відчувається особливо гостро. Саме сюди необхідно залучити виключно молоді, нові кадри.
Результат реформи залежить від багатьох "але". У нової першої особи податкового відомства на шляху буде безліч перепон, і не остання з них - культура нашого суспільства, яке, як свідчать останні дні, набагато прихильніше сприймає популізм і відверту швондерівщину, ніж суху й складну мову правових норм. Однак саме такі підходи до реформування відомства, у поєднанні з постійним, але в жодному разі не радикальним удосконаленням податкового законодавства, дозволять поступово, проте незворотно відійти від політики подвійних стандартів, що саме собою збільшить інвестиційну привабливість нашої країни, поставивши нашу податкову систему в один ряд із податковими системами держав, до єднання з якими ми так прагнемо. І тільки в такому разі крісло керівника принесе йому єдиний можливий у такій ситуації бонус, ставши трампліном до нових вершин. Це та єдина мета, яка має мотивувати чиновника, котрий візьме на себе відповідальність за податкову систему держави у такий непростий історичний момент.