Боротьба за фізичне виживання?

Вже незабаром за кордоном може опинитися близько половини трудового потенціалу України

Цього року у Львові впадають в око численні оголошення про прийом на роботу. Потрібні працівники найрізноманітніших професій - у сфері обслуговування, торгівлі, промисловості, на будівництві тощо.

"Цього року в мене з підприємства звільнилося четверо працівників. Виїхали на заробітки до Польщі й Чехії - збирати полуницю. Причина звільнення - не влаштовує заробітна плата. Проте навіть за великого бажання я не зміг би її збільшити. Мають проблеми з кадрами й іноземні підприємства, які розраховували на дешеву робочу силу. Проте після подвоєння тарифів на тепло на 3–4 тис. грн вже не вижити. Але як тільки працівники порушують питання про зарплату, їх відразу звільняють з роботи", - розповідає директор одного зі львівських підприємств.

Тривога місцевого бізнесу посилена тим, що на заробітки за кордон зазвичай виїжджають найбільш кваліфіковані працівники, які досі отримували, як на перший погляд, непогану заробітну плату - 3–4 тис грн. Тепер вона їх не влаштовує. Звільняються і їдуть інженери, токарі, фрезерувальники, працівники освітньої сфери, медичної, соціальної. І навіть директори. Жителі західної України їдуть в основному до Польщі, Німеччини, Росії, Чехії, Угорщини. Погоджуються на сезонні роботи: збирати фрукти й ягоди, працювати на промислових підприємствах. Заробляють не менше 7-10 тис. грн.

"Біда в тому, що виїжджають найбільш активні люди, які могли би приносити користь Україні. Але вони правильно роблять, - вважає директор ТОВ "Інкомтранс" Богдан Гагалюк. - Будь-яка праця повинна належно оплачуватися. Люди шукають можливості вижити в жорстоких українських реаліях".

Схоже, що ця тенденція в Україні набирає масового характеру. Вже на сьогодні у Польщі працює понад 1 млн українців. За різними даними, у 2015 р. Польща видала громадянам України близько 900 тис. віз, зокрема й візи з дозволом на роботу. Цього року охочих працювати за кордоном ще побільшало. Крім Польщі, є багато й інших країн, які готові прийняти дешеву робочу силу з України. Загалом, на думку експертів, на кінець року за кордоном може опинитися до 5 млн людей, що становить значну частину трудового потенціалу України.

Нові робочі місця в Україні могли б створити інвестори, але цьому не сприяють війна, криза, корупція, низька платоспроможність населення, інші ризики.

Наприкінці 2015-го в країні значно зменшили єдиний соціальний внесок для бізнесу, і від підприємців очікували, що вони відповідно підвищать заробітну плату своїм працівникам. Вона нібито зросла, проте неістотно, адже комплексної податкової реформи так і не ухвалено. Бізнесу досі не повернули мільярди гривень, які депоновані на ПДВ-рахунках, тощо. Тому, як вважають підприємці, це не створило умов для детінізації економіки і самої заробітної плати.

"Ми багато говоримо про інвестиції, але в Україні немає розумної і виваженої економічної політики. В державі економічна криза, війна, а силовики - МВС і прокуратура - перетворили тиск на бізнес на своєрідний спосіб свого існування. Це не веде до поліпшення інвестиційного клімату в державі. Хоча нині мали би якомога більше дбати про відкриття свого простору для інвестицій, а не відлякувати їх", - переконаний Богдан Гагалюк.

Для зміни ситуації потрібен комплексний підхід, включаючи реформу системи оподаткування, відновлення довіри бізнесу до влади, створення сприятливих умов для розвитку підприємництва, доступ до дешевих кредитних ресурсів тощо. Проте спільного плану дій Національного банку й уряду в цих питаннях немає.

Виїзд людей за кордон є наслідком втрати перспективи, неможливості самореалізуватися, низьких стандартів вартості робочої сили. І це дуже величезна проблема, бо їдуть люди, які вміють працювати, які є самодостатніми і могли би зробити дуже багато корисного у своїй державі. Проте нинішня система економіки в Україні не дає їм такої можливості.

Крім трудової еміграції, в Україні відбувається ще й бізнес-еміграція. Бізнес переносить свої виробництва до Польщі, Чехії, Угорщини, держав Балтії.

Напруга в суспільстві зростає. В Європі частка витрат на комунальні послуги і продовольство не перевищує 27–30%.В Україні, як свідчить державна статистика, близько 60% коштів сімейного бюджету йде на оплату житлово-комунальних послуг і харчування. Це ознака граничної бідності населення. Що більше коштів в сім'ї йде на поточні витрати, то біднішою вважається держава. Люди борються за фізичне виживання. Помітні елементи деградації суспільства.

Нині за кордон виїжджають навіть учителі, лікарі, медсестри, держслужбовці, не кажучи вже про кваліфікованих працівників. Чимало людей у нас отримують 2–3 тис. грн. Водночас в Україні немає системи адресної системи соціального захисту. Система ж субсидій спрямована на фінансування монополістів: теплокомуненерго, облгази, обленерго тощо. І це ще більше поглиблює кризу.

Коментар

Анатолій КІНАХ, президент Українського союзу промисловців і підприємців:

- У найбіднішій державі ЄС Болгарії на 2016 р. законодавчо затверджено розмір мінімальної місячної заробітної плати - 184 євро. В Україні кваліфікований спеціаліст отримує в середньому на 15–16 євро менше за "мінімалку" в Болгарії. Це трагічна ситуація. Тому люди вимушені шукати засоби для існування за кордоном. Працювати і поповнювати чужі бюджети, а не власної держави.

На цьому тлі маємо величезні проблеми з розвитком трудового потенціалу. Нині дуже важко знайти кваліфікованого токаря, фрезерувальника, слюсаря, майстра виробничого навчання тощо. Тепер до цього переліку додалося чимало інших спеціальностей.

Падіння платоспроможності найбільше вдарило по малому й середньому бізнесу - зокрема сфері послуг, торгівлі й виробництва. Це створює дуже серйозну кризу. Бо для України розвиток малого й середнього бізнесу має важливе соціально-економічне та суспільно-політичне значення. Це джерело не лише нових робочих місць, а й дуже важливого для держави середнього класу, який нині зникає.

Наразі інвестиції в реальне виробництво фактично відсутні. Фінансові ресурси спрямовуються насамперед у банківську систему, на рефінансування банківських структур іноземних банків. Це не ті заходи, які створюють робочі місця.

Результатом деіндустріалізації економіки є загроза перетворення України на сировинний придаток розвинутих країн, експортера дешевої кваліфікованої робочої сили. Це неприпустимо! На жаль, ті пріоритети, які затвердив Кабмін, у дуже малій частині враховують пропозиції бізнесу і нагадують скоріше декларацію про наміри. Програма - це технологічні структуровані документи з нормативною базою, ресурсами, термінами, виконавцями, персональним контролем. І, безумовно, з моніторингом кожного етапу її виконання. Таких програм в Україні нині немає.

Особливо непокоїть безпрецедентний масштаб корупції, фіскального силового тиску на бізнес. Як кажуть наші колеги на Заході, необхідно формувати таку систему, такі правила гри, щоб працювати за законом було вигідно. В тіні у нас працюють не тільки корупціонери, а й величезна кількість людей, які мусять просто виживати. Вони готові прийняти розумні правила гри, але їм цього не пропонують. Змінити ситуацію можна лише комплексним системним підходом, в основі якого лежатиме довіра бізнесу і суспільства до влади й держави.