Аукціон без вибору

Ситуація в лісопромисловому комплексі країни продовжує загострюватися і загрожує повним колапсом його деревообробній і меблевій галузям. Каталізатором загострення їхніх взаємовідносин стали ініціативи чиновників Державного агентства лісових ресурсів України щодо «вдосконалення механізмів» продажу необробленої деревини. У результаті новацій ціна на деревину тільки за останні півроку зросла на 50%. Проте навіть при такому рекордному зростанні цін потреби деревопереробників у сировині задовольняються лісгоспами лише на 60-70% від їхніх реальних потреб. Це при тому, що обсяги експорту за цей самий період зросли приблизно на 40%.

Ціна питання

Меблева і деревообробна промисловість мають істотний виробничий потенціал. Реалізація промислової політики із захисту вітчизняного ринку від недобросовісної конкуренції шляхом запровадження антидемпінгових заходів свого часу дала деревообробним підприємствам можливість залучити значні обсяги інвестицій для подальшого розвитку. Менше ніж за десять років у розвиток галузі було вкладено понад 1 млрд. дол. США іноземних і вітчизняних інвестицій. У результаті потужності підприємств з виробництва деревних плит і клеєної фанери зросли в півтора разу. Відповідно зросли потреби в лісових сировинних ресурсах. Зокрема, сьогодні для забезпечення стабільної роботи заводів з виробництва деревних плит і фанери необхідно понад 3 млн. м³ технологічної та 650 тис. м³ фанерної сировини. При цьому потреби в деревній сировині на внутрішньому ринку постійно зростають, переробники вводять нові потужності.

Водночас спостерігається зростання експорту необробленої деревини, що вітчизняні виробники вважають украй негативним. На їхню думку, в умовах обмеженості власних ресурсів деревини нарощування обсягів експорту лісоматеріалів для держави є економічно недоцільним, а для деревообробної промисловості - згубним. Економічна ефективність лісового господарства в рази менша, ніж лісопереробної галузі. Продаючи виготовлені з деревини столярні вироби, можна заробити в шість разів більше, ніж на продажі самої деревини, а продаючи меблі - у 12 разів. Ліс, з погляду цивілізованої державної економіки, потрібен не для того, щоб його вирощувати і продавати, а для створення потужної деревообробної промисловості. У цьому разі зростають не тільки надходження в Держбюджет, а й завантаження виробничих потужностей і зайнятість населення країни. На жаль, нинішнє керівництво Держагентства лісових ресурсів, судячи зі спрямованості його заяв і конкретних дій, про економіку країни в цілому не замислюється, а дбає лише про принагідні інтереси лісового господарства і, звісно, свого відомства. Тим часом не слід забувати, що ліс є природним ресурсом, який належить усьому народу, а не конкретним чиновникам чи навіть цілій лісовий галузі країни. У цьому зв’язку не зовсім зрозуміло, чому держчиновники ставлять собі в заслугу збільшення продажу деревини у грошовому вираженні (без збільшення реальних обсягів лісозаготівель), що, по суті, означає збагачення лісгоспів за рахунок кінцевих споживачів меблів, тобто практично більшості українців.

Сьогодні така політика призвела до різкого вповільнення темпів зростання промислового виробництва в лісопереробних галузях. У кінцевому результаті в найкритичнішому стані опинилася меблева промисловість, для якої деревні плити і фанера є основним конструкційним матеріалом. У результаті підвищення цін на сировину і на тлі зниження купівельної спроможності населення виробництво меблів скоротилося практично вдвічі. Тим часом ціни продовжують зростати і, схоже, що темпи зростання тільки прискорюються. Причину цього зростання дерево­переробники справедливо бачать у механізмі збуту деревини, а конкретніше - в забороні укладати прямі договори та монополізувати продаж через так звані щоквартальні аукціони.

Антиринковий аукціон

Аукціон за своєю суттю є ринковим механізмом публічного продажу товарів, які мають індивідуальні особливості і властивості. Проте у виконанні вітчизняних чиновників аукціон, виявляється, може слугувати й знаряддям відверто антиринкового штибу, призначеним для встановлення цін, вигідних монополісту, а також створення умов для безкарної корупції чиновників.

В інтерв’ю DT.UA (№15, 22.04.2011 р.) голова Державного агентства лісових ресурсів Віктор Сівець постарався подати винайдені його структурою аукціони мало не як єдину панацею для лісової галузі і всього лісопромислового комплексу. «На спеціальні відкриті аукціони з продажу деревини виставляється необхідна кількість деревини, яка забезпечує потреби малого, середнього та великого товаровиробника, - стверджує держчиновник. - Це - найефективніший спосіб викорінити корупцію та економічні зловживання, що дає нам можливість забезпечити сталий розвиток галузі».

Разом з тим, кожен новий аукціон призводить до зростання цін на необроблену деревину на 20-30%. Деревообробники небез­підставно вбачають у цьому ціле­спрямовану політику керівництва Держагентства, втілену в життя аж ніяк не ринковими методами. Для прогнозованого зростання цін монополіст штучно створює дефіцит, що веде до ажіотажного попиту. Так, на аукціон у другому кварталі техсировини для виробництва ДСП було виставлено в обсязі
450 тис. м³, що на 230 тис. м³, або на 34%, менше, ніж у першому кварталі, і вдвічі менше, ніж потреби підприємств. На останньому аукціоні при заявках на 740 тис. м³ технологічної деревної сировини на торги було виставлено лише 543 тис. м³.

На цьому тлі заява Віктора Сівця про «необхідну кількість деревини, що забезпечує потреби малого, середнього та великого товаровиробника» звучить як мінімум знущально. Особливо коли врахувати, що малий і середній деревообробний бізнес узагалі не представлений на цих аукціонах. Розмір лотів, а також необхідність подавати безліч довідок та бухгалтерських документів їхню участь в аукціонах практично унеможливлюють. Заборона ж на прямі договори реально ставить дрібні та середні підприємства перед вибором: або згортати свій бізнес, або «домовлятися» з лісгоспами з використанням тіньових корупційних схем.

Примусові аукціони реально не подобаються не тільки покупцям, а й продавцям. Лісгоспи, як незалежні суб’єкти підприємницької діяльності, фактично потрапляють під цілковитий контроль регулятора. У результаті - ліс, який заготовляється в різних регіонах України, пропонують практично за однією, спущеною згори, ціною, яку чиновники при цьому примудряються називати «ринковою», а механізм її формування «прозорим ринком».

Непотоплюване положення

На думку учасників ринку, корупційну схему було закладено спочатку в саме «Положення про організацію та проведення аукціонів з продажу необробленої деревини», яке з’явилося на світ ще 2007 року під час перебування Віктора Сівця головою Держкомлісгоспу.

Вже в загальній частині цього документа сказано, що положення регулює реалізацію всієї необробленої деревини, заготовленої лісгоспами, за винятком… «деревини для забезпечення потреб виробничих дерево­обробних підрозділів постійних лісокористувачів». Постійними лісокористувачами у нас в країні називають лісгоспи, які за роки незалежності обзавелися підприємствами, що переробляють близько 3 млн. м³ деревної сировини (ця цифра порівнянна з обсягами деревини, яка переробляється великими вітчизняними підприємствами галузі, і становить майже 30% усієї деревини, заготовлюваної в Україні, або половину деревини, що переробляється в державі). Не відвідують аукціони й експортери лісових ресурсів. Для них Держагентство чомусь зробило виняток, навіть не зафіксувавши його в документі. Виходить, що аукціони вигадали виключно для найбільших товаровиробників. І саме на них Держкомлісгосп, а нині його наступник Держагентство лісових ресурсів, розраховує поживитися. Причому не тільки за рахунок монопольних цін.

Крім комісійного збору для участі в торгах необхідно зробити гарантійний внесок у розмірі 5% від початкової вартості лота. Оскільки аукціони проводяться, як правило, за півтора місяця до початку кварталу, то ці гроші вилучаються з обороту підприємства і перебувають у розпорядженні лісгоспів як мінімум 1,5-2 місяці. А йдеться про кругленькі суми. Деревопереробники змушені вносити як гарантію до 5 млн. грн. Утім, продавці лісу примудряються нажитися на покупцях і без використання пунктів «Положення», зокрема, наполягаючи на передоплаті місячної поставки вже в день аукціону при укладенні договору купівлі-продажу.

Законність наказу Держком­лісгоспу, який затвердив це положення, оцінювалася завкафед­рою господарського права юрфакультету Київського національного університету ім. Т.Шевченка. У висновках було зазначено, що Держкомлісгосп вийшов за межі своїх повноважень, що призвело до порушення принципів: свободи підприємництва, заборони незаконного втручання органів державної влади в господарські відносини, свободи договору, а також ст. 67 Господарського кодексу. Висновок експертів став підставою для чотирьох найбільших підприємств галузі звернутися з відповідним позовом до Госпсуду Києва, який 05.04.2007 р. задовольнив позов підприємців і визнав положення недійсним.

Своїм правом апеляції Держкомлісгосп у встановлені строки не скористався. Проте, незважаючи на програний суд, чиновники і далі вважають це положення чинним і користуються ним і сьогодні. Щоправда, у січні 2009-го з’явилася загадкова постанова Київського апеляційного адміністративного суду, в якій, якщо вірити справжності цього документа, колегія суддів у складі: голови Мамчура Я., суддів: Попович О. і Литвиної Н., розглянувши скаргу Держкомлісгоспу на постанову суду дворічної давності, скасував постанову господарського суду Києва. Чи є ця постанова законною - це питання, звичайно, до юристів, але, схоже, наші держчиновники вважали свою постанову чинною, попри будь-які рішення будь-яких судів.

Ситуація на ринку деревини на сьогодні настільки напружена, що, очевидно, вже не може вирішуватися на рівні круглих столів чи усних домовленостей між бізнесом і чиновниками. Тим більше що, за словами виробників, керівництво Держагентства лісових ресурсів старанно уникає будь-яких контактів з гравцями ринку. Нині вже, на жаль, потрібне втручання в керівництво галуззю центральної влади. Але навіть якщо ситуація вирішиться позитивно для країни, залишиться ще дуже болюче запитання: «Чому вітчизняні чиновники традиційно плутають державний ресурс з ресурсами галузі, а відомчі та особисті інтереси - з інтересами країни?».