Декларування, відмивання чи легалізація?

Однак дуже схоже, що під виглядом того, що в усьому світі заведено вважати "амністією капіталу", в Україні хочуть протягнути амністію корупційних статків чиновників та олігархів. Адже якщо наш парламент ухвалить такий закон, будь-який держчиновник, котрому є що приховувати в історії своїх капіталів, може уникнути кримінальної відповідальності, легалізувавши нечесно нажиті статки, просто подавши "нульову декларацію".

Ідея нульового декларування в Україні не нова. Говорили про необхідність якось навести лад і легалізувати тіньові доходи ледь не з перших днів незалежності України. У 2012 р. міністр доходів і зборів Олександр Клименко пропонував впровадити цю практику з 2013 р. У 2014 р. міністр фінансів Олександр Шлапак пропонував вирішити питання амністії капіталу громадян у рамках податкової реформи. У законопроєкті Мінфіну того часу пропонувалося, щоб після нульового декларування всі витрати, які перевищують офіційні доходи, обкладалися за подвійною ставкою прибуткового податку.

У 2017 р. тепер уже колишній прем'єр-міністр Володимир Гройсман знову включив у розпорядження уряду завдання до кінця року розробити законопроєкт про загальне декларування фізособами доходів і витрат. Нарешті, у травні 2019 р. тоді ще експерт президентської команди з питань економіки Данило Гетманцев поставив на порядок денний питання амністії капіталу, яке матеріалізувалося в законопроєкт №1183, внесений сьогодні у ВР.

Нульове декларування хочуть прив'язати до реформи роботи ДФС, а точніше - до запуску непрямих методів контролю над відповідністю доходів і витрат громадян. Податківці хочуть отримати доступ до інформації про витрати всіх українців. Використовуючи дані про витрати, фіскальні органи планують порівнювати доходи громадян із сумами їхніх витрат. Якщо витрати перевищать доходи, платникам податків доведеться або пояснити джерела походження грошей, або заплатити штраф. А нульова декларація, у теорії, має стати точкою відліку фінансово-майнового стану кожного українця.

Зважаючи на світовий досвід впровадження таких методів контролю, разове декларування коштів, майна та валютних цінностей фізичних осіб справді може бути корисним як для економіки, так і для оздоровлення всього суспільства. Разове декларування дозволяє ідентифікувати об'єкти рухомого і нерухомого майна, а також, в ідеалі, впровадити систему моніторингу змін фінансового та майнового стану громадян. Питання лише в тому, наскільки влада й суспільство готові йти на такий крок і чи зможуть досягти прийнятного для всіх компромісу.

Світовий досвід

Світ знає багато прикладів як вдалих, так і провальних амністій капіталу. У принципі, податкова амністія - досить поширений інструмент, яким користуються, зокрема, і в розвинених, економічно сильних країнах. Наприклад, амністія капіталів проходила у 2000-х роках в Італії. Цей досвід експерти визнали успішним, - до країни повернулися десятки мільярдів євро, а бюджет отримав мільярди податкових надходжень. Успішним було визнано і досвід Ірландії 1998 р., але він стосувався тільки прибуткового податку. Бюджет країни тоді отримав понад мільярд доларів США.

У Німеччині податкова амністія проводилася в період світової фінансової кризи 2004–2005 рр. Основною причиною її проведення став дефіцит державного бюджету. Досвід виявився не дуже вдалим. Результатом амністії стало поповнення скарбниці всього на 1,1 млрд євро, попри заплановані німецьким урядом 5 млрд.

Прикладом створення найбільш вдалого механізму легалізації тіньових капіталів вважається Туреччина, де провели п'ять успішних амністій. Уперше процес легалізації було запущено 1998 р. Результатом дій уряду стали понад 20 млрд дол. на рахунках банків, добровільно виведених із тіні турецькими підприємцями. Фактично, перша амністія започаткувала нову економічну еру в Туреччині.

Невдалих прикладів проведення амністії капіталів також предосить. У 1980-х роках амністії капіталів оголошувалися у Франції та Аргентині. Нічим добрим вони не закінчилися. Невдалим був і досвід Грузії в цьому питанні. Амністія 2005 р. в цій країні привернула увагу лише вісьмох людей, які "легалізували" капітал на суму тільки 35 тис. дол.

Під час податкової амністії важливо розрізняти поняття "відмивання" і "легалізація" коштів, оскільки в усьому світі цьому надається велике значення. В Україні ж законодавці, практично, ототожнили ці два терміни. "Відмивання" брудних грошей - це завідомо кримінальне діяння. "Легалізація" ж тіньових доходів у багатьох державах відбувається за сприяння й заохочення влади, оскільки легалізація, необхідним чином організована, може стати відчутним джерелом інвестицій.

Проведення податкової амністії, як і повернення виведених активів, сьогодні передбачають дотримання державами чинних міжнародних стандартів. Зокрема, рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) і документів Комітету експертів Ради Європи MONEYVAL. Суть цих рекомендацій у тому, що під час проведенні податкової амністії країни мають забезпечити вимоги з належної перевірки клієнтів-платників податків і переконатися, що кошти або інші активи, які було задекларовано або повернуто, не отримані злочинним шляхом. Крім того, такі програми не повинні наділяти платника податків незаперечним імунітетом від розслідування за відмивання коштів стосовно задекларованих або повернених активів.

Національні особливості

Є два варіанти нульового декларування: громадяни або звільняються від сплати податків за раніше приховані доходи, або платять у держбюджет фіксовану, зазвичай невелику ставку від їх загальної вартості. Сама собою ідея амністії в українських громадян відторгнення не викликає. Однак у нашій країні ці спроби видаються надто вже поодинокими й не скоординованими з іншими податковими та регуляторними заходами. Дуже схоже на те, що наші чиновники всі ці роки не хотіли реально розв'язати проблему, а шукали лише тимчасовий захід для наповнення бюджету.

Після невдач урядових законопроєктів за нульове декларування взялися народні депутати. Ще в середині грудня 2015 р. у ВРУ було зареєстровано проєкт закону авторства тоді ще лідера президентської фракції Юрія Луценка та народного депутата Олександра Кірша "Про нульову декларацію". Ідея полягала в тому, щоб зобов'язати всіх повнолітніх українців прийти до Податкової й задекларувати наявне майно. Поточний фінансовий стан мав бути прийнятий за так звану нульову точку відліку. Малося на увазі, що після декларування свого майна в повному обсязі громадянин уже не несе ні кримінальної, ні адміністративної відповідальності за його походження. Якихось штрафних санкцій для декларантів або сплати якихось грошей до бюджету країни законопроєктом передбачено не було взагалі.

Президент особисто схвалив ініціативу, але голова комітету з питань податкової та митної політики Ніна Южаніна розкритикувала проєкт закону, назвавши його декларативним, і взялася переписувати законопроєкт. Депутатка запропонувала рецепт одноразового декларування, при якому майно та капітали вартістю понад один мільйон гривень, у тому числі розміщені за кордоном, легалізуються при сплаті податку в розмірі 5% . Законопроєкт так і не був прийнятий, потонув у бюрократичних і політичних хвилях.

5 вересня нинішнього року на сайті ВР з'явився законопроєкт №1183 авторства цілого колективу депутатів уже IX скликання на чолі з тією ж Ніною Южаніною "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо добровільного одноразового декларування активів фізичних осіб". Документ пропонує українцям задекларувати свої статки у вигляді рухомого, нерухомого майна, коштів, цінних паперів та інших активів і користуватися ними після сплати податку в розмірі 9% від самостійно визначеної вартості цих статків (половини ставки чинного прибуткового податку 18%).

При цьому держава зобов'язується не притягувати декларанта до кримінальної й адміністративної відповідальності та не використовувати дані з декларацій як докази або підставу для відкриття кримінального провадження чи проведення перевірки. Документ пропонує провести кампанію загального декларування з 1 січня 2020 р. по 31 травня 2020 р. і зобов'язує самих громадян зробити це, подавши декларацію в контролюючий орган за податковою адресою декларанта. Якщо ж фізособа не подала декларацію вчасно, контролюючий орган просто вважає, що декларанту належать лише ті активи, дані про належність яких конкретній фізособі є в розпорядженні держави.

Після проведення кампанії одноразового декларування інспектори податкової служби, згідно із законопроєктом №1183, будуть відстежувати, що купують українці, та порівнювати їхні витрати з доходами. Якщо перевищення становитиме понад 10 мінімальних зарплат (сьогодні це приблизно 40 тис. грн) і українець не зможе впродовж 60 днів документально пояснити невідповідність, що виникла, то його чекають донарахування прибуткового податку на суму перевищення витрат над доходами в розмірі 18,5% і штрафні санкції в розмірі 25% від податкового зобов'язання.

Без права на помилку

Головний висновок, який можна зробити за результатами світового досвіду проведення амністії капіталів, - те, що без гарантій безпеки для власників і свободи подальшого вкладення капітал до країни не повертається. Тобто, перш ніж розпочати нульове декларування й економіку "з чистого аркуша", необхідно мати чіткі правила ведення бізнесу, бодай зародження традиції недоторканності приватного капіталу та зрозумілі можливості для інвестицій у реальну економіку. Важливий і психологічний аспект. Повертаючи гроші в легальний оборот країни, громадянин повинен відчувати, що робить добру справу, за яку співвітчизники будуть його, щонайменше, поважати, а не закидати камінням. Чи дозріли в Україні схожі умови? Дуже складне й неоднозначне питання.

Як свідчить світовий досвід, відсоткова ставка, за якою платили податок до скарбниці під час визнаних вдалими амністій капіталу, не перевищувала 5% від суми легалізованих майна та капіталу. Головне, щоб люди відчули психологічну привабливість зазначеної пропозиції. Запропонована сьогодні ставка 9% явно перевищує максимальний відсоток, який привів до успіху у світовій практиці. Правда, це компенсується самостійною оцінкою майна при декларації.

Для України, певна річ, є низка додаткових важливих нюансів, які слід обов'язково брати до уваги. Наприклад, важливо не залишити поза увагою гроші, які перебувають в офшорах. За оцінками експертів, за роки незалежності туди виведено суми, що в кілька разів перевищують бюджет країни. Важливо, звісно, створити стимули українцям і для майбутньої добровільної сплати податків. Поки що палкого бажання громадян поповнювати скарбницю держави не помічено. І головне - є величезний ризик, що на тлі тотальної недовіри до органів влади українці можуть побоятися розкривати свої заощадження. Адже ніхто не гарантуватиме, що працівники контролюючих органів не стануть використовувати інформацію про заможних громадян у кримінальних справах або навіть із кримінальною метою. У кожному разі, амністія капіталів потребує ретельної й доступної інформаційної кампанії впродовж не менш як одного року до дати набрання чинності правилами про амністію.

Впровадження жорстких методів контролю над доходами й заощадженнями без дуже ретельної підготовки також може призвести до повного краху як самої ідеї легалізації тіньових капіталів, так і всієї фінансової системи країни. Влада може зіштовхнутися з потужним спротивом з боку бізнесу та пересічних громадян, після чого на ідеї добровільного декларування можна буде остаточно поставити хрест.

І останнє, що викликає серйозні побоювання, - це час, вибраний владою для проведення нульового декларування. Країна вже п'ять років воює з противником, який сильніший, економіка тільки недавно почала оговтуватися після затяжного спаду. В таких умовах, з одного боку, отримати до бюджету солідну суму (а тіньова економіка й кошти на руках в українців оцінюються десятками мільярдів доларів) досить спокусливо. З другого - в умовах війни й невпевненості у завтрашньому дні, в умовах розгулу чиновницької корупції та свідомо невирішуваних проблем у питаннях інвестицій люди гроші державі не покажуть. Висока ймовірність того, що Україна може поповнити ряди країн із провальною історією амністії капіталів. А другої ж спроби може й не бути.