Ринок нафтопродуктів: іспит на диверсифікацію склав

Після двомісячної паузи паливний ринок України знову змусив звернути на себе увагу. Приводи за своїм характером різні, але в усіх можна розгледіти певний позитив. По-перше, це непритаманне, здавалося б, для цього ринку зниження цін. Виявляється, буває й так. По-друге, тривожні ознаки нестачі палива, що виникла з низки причин. Аби зрозуміти суть того, що відбувається, досить сказати, що в останні років шість даний ринок жив в умовах постійного ресурсного профіциту, тому до виниклого дискомфорту багато хто виявився не готовим.

Червневий стрес змусив знову поглянути на систему функціонування цього стратегічно важливого ринку і ще раз переконатися в тому, що існуюча розстановка сил ідеальна з точки зору захисту споживача і держави від різних сюрпризів, що їх час від часу підносили вітчизняні та зарубіжні грав­ці.

Був чудовий квітневий день, коли російські інтернет-сайти один за одним зарясніли повідомленнями про зникнення бензину на АЗС у цілому ряді суб’єктів федерації. Що ж сталося? Володимир Путін у лютому наказав нафтовикам різко знизити ціни на бензоколонках. Верти­кально інтегровані нафтові компанії (ВІНК), особливо з держчасткою («Роснефть» і «Газпром­нефть»), взяли під козирок, встановивши на своїх АЗС необхідні ціни. Але для незалежних гравців ВІНК залишили ринкові оптові ціни, які, звісно, надалі не мали шансів трансформуватися на АЗС у встановлені державою. А альтернативи нема, тож спробуй-но, як той казав, поторгуйся, якщо на пару тисяч кілометрів, а то й на всі п’ять, нема інших джерел поставок. Що не продавалося оптом, заводи відправили на експорт (зовнішній ринок виявився вкрай привабливим на тлі регульованого внутрішнього). У регіонах продажі на АЗС, що торгують за «державними» цінами, різко зросли, і зрештою колонки «висохли». А незалежні гравці були змушені різко підняти ціни або також припинити продажі, щоб не накликати на себе біду.

Таким чином, першопричиною цього абсурду - зникнення бензину в багатющій нафтовій державі - стало державне регулювання цін на нафтопродукти і монополізм нафтопереробних компаній на оптовому ринку, який поступово призводить до аналогічного становища на ринках роздрібних.

Був місяць травень...

Історію виникнення кризи в Росії було розказано недарма. Привертає до себе увагу та обставина, що до дня «Ч», коли сигнали лиха з регіонів стали надходити один за одним, окрім галузевих експертів, ніхто особливо не очікував проблем. Сьогодні щось подібне відбувається в Україні. Наприклад, з’ясувалося, що в травні найбільший виробник країни - Лисичанський НПЗ, який належить російській ТНК-ВР і займає близько 25% внутрішнього ринку, відправив у Росію 75% виробленого бензину. Коли врахувати, що травневе споживання бензинів у країні становило близько 320 тис. тонн, за межі країни пішло більш як 30% (100 тис. тонн у травні).

Далі - більше. Перші 20 днів червня показали, що вивозиться вже 90% бензину, а по марці А-92 - понад 95%. Очевидно, за підсумками червня ЛИНІК вийде на травневий рівень, тобто другий місяць поспіль український ринок нафтопродуктів «всихає» на 25-30% споживання, посилено використовуючи запаси. До речі, запаси палива на українських НПЗ у червні знизилися до мінімальних за останні роки позначок.

Не кращі справи і на ринку. Достовірних даних про запаси палива в операторів ринку немає, але опитування провідних трейдерів протягом усього червня свідчили про гостру нестачу високооктанових марок. У ряді регіонів України були перебої з торгівлею А-92, причому навіть у великих мережах. Більше того, багато хто зізнається, що змушені під виглядом А-92 продавати бензин А-95 - іншого немає. «Дев’яносто другого нема і незрозуміло, коли з’явиться», - розповіли в офісі великої донецької компанії, по суті повторивши висловлювання своїх колег з інших регіонів.

Важливою причиною проблем із ресурсним забезпеченням у червні стало зниження обсягів поставок із сусідньої Білорусі, виробники якої за останні роки наростили свою присутність на ринку України до понад 20%. Однак на відміну від ситуації з Лисичанськом, складнощі тут були очікуваними: на початку травня на запланований ремонт зупинився Мозирський НПЗ (до речі, найближчий до Києва, всього 250 км).

Вельми цікаво повівся в цій ситуації і утримувач ще близько 25% національного ринку - «Укртатнафта» (контролюється групою «Приват»). Переробка в Кременчуці залишилася на рівні, близькому до мінімально можливого, тобто це коли 95% продукції йде в мережу «Привату», а решті учасників ринку вона недоступна. І це попри досить сприятливі передумови, такі, як зменшення поставок з Білорусі та жирний бонус у вигляді відходу з ринку продукції головного конкурента в особі ТНК-ВР! Це при тому, що з осені минулого року, після того, як на підприємство припинила надходити «очищена» від ПДВ безподатковим імпортером «Лівелою» нафта і перестав реекспортуватися через неї ж бензин, заводський менеджмент не втомлюється повторювати про захоплення ринку демпінгуючими білоруськими переробниками і про свою здатність наростити переробку та повністю забезпечити ринок паливом.

Однак коли ненависний Мозирський конкурент зник, а ТНК-ВР оголила для поставок схід і південь країни, «Укртат­нафта» не знайшла, що відповісти ринку. Дивно, чи не так? З твердженням про саботаж змушує почекати лише те, що для самого «Привату» розворот напрямку поставок ТНК-ВР на 180 градусів став несподіванкою, як, власне, і для переважної більшості спостерігачів, включаючи галузеве міністерство. Можна вбачати в поведінці Кременчука й іншу логіку: навіщо нарощувати виробництво, наповнювати ринок, якщо дефіцит тримає ціни в напруженні? А до чого найбільшій мережі АЗС, котра належить «Привату», зниження? Пра­вильно, ні до чого...

Європа поспішає на допомогу

Поширена «Консалтинговою групою А-95» інформація про напружену ситуацію на ринку через масоване вивезення бензину до Росії, зниження поставок з Білорусі спричинила місцями несподіваний ефект. Зазвучали звинувачення у нагнітанні паніки серед споживачів і навіть у певній медіапідготовці ринку до підвищення цін. (Дякувати богу, ціни на ринку пішли вниз.) Але в іншому виникає запитання: може, треба йти за російським сценарієм, коли АЗС почнуть масово зупинятися, і потім буде заявлено, що вся причина - у вивезенні бензину з країни тощо? Хіба ж жарт, дестабілізовано поставки з двох найбільших напрямків - Лисичанська та Мозиря. На піку сезонного споживання палива можна зрозуміти і прийняти все, але тільки не загрозу нестачі ресурсу.

Впевнено можна казати про те, що дефіцит уже справив свій вплив, нехай і не такий очевидний, як зупинка заправок. Гадаю, саме через невизначеність з ресурсом на місяць змістилося згадане зниження цін, якого багато хто з аналітиків очікував іще наприкінці травня. Як знижувати ціни і провокувати збільшення продажів, якщо не знаєш, де взяти товар? Початок зниження наприкінці червня свідчить про те, що ринок знайшов вихід із ресурсного глухого кута.

«Другий місяць поспіль реальний попит із боку українських контрагентів становить близько 70 тис. тонн, або вдвічі більше, ніж було заплановано на травень і червень за довгостроковими договорами», - розповідає про український ажіотаж представник литовського концерну «Орлен Летува». Він прогнозує, що в червні його компанія продублює травневий рекорд поставок в обсязі 50 тис. тонн. У поті чола трудиться інший постачальник палива з Євросоюзу - компанія «Ромпетрол-Україна». Дочірня структура румунського концерну в червні була змушена замовити танкер бензину А-92, який останнього разу завозила в Україну три роки тому.

Включився в процес і «Приват», також приступивши до поповнення запасів із допомогою імпорту. Група поставила 40 тис. тонн низькосірчистого дизпалива екзотичного для наших широт американського виробництва. З цієї ж серії присутність на ринку ресурсу з далекого Туркменистану.

Від повноцінної кризи Україну в черговий раз врятувала відкритість ринку та диверсифікована система поставок. Саме цим ринок нафтопродуктів різниться від ринку природного газу, де ми маємо справу з монопольним постачальником.

Добре і погано

Події травня і червня стали хорошим іспитом для ринку і уроком для його кураторів в уряді. Тим більше що проблеми, швидше за все, не закінчилися. Криза в Росії перейшла в приховану фазу, паніки нема, але РФ почала завозити паливо звідки тільки можна. Відсутність офіційної інформації змушує припустити, що ЛИНІК продовжить значні відвантаження бензину до РФ.

Не все гладко і з Білоруссю. Одним із антикризових заходів із боку російського уряду стало запровадження підвищеного експортного мита на бензини. Його розмір - 407 дол./тонна - дозволяє назвати мито загороджувальним. Але проблема в тім, що цей податок поширюється і на країни Митного союзу, тобто і на Білорусь. Наскільки болючим є цей податок, можна зрозуміти, коли врахувати, що нинішня вартість високооктанових бензинів на північному заході Європи становить близько 950 дол./тонна. З урахуванням логістичних витрат експортне мито дорівнює майже 50% вартості товару. Це свідчить про те, що найвигіднішим напрямом для білорусів стає Росія, де бензину не вистачає, а з хорошим зовсім сутужно. Вже є інформація про те, що українські контрагенти зіткнулися в Білорусі з гострою конкуренцією з боку росіян у боротьбі за контракти на закупівлю бензину.

Усе це говорить про те, що існуюча модель відкритого конкурентного ринку є єдино правильною з точки зору стабільного забезпечення нафтопродуктами. Характерно, що своєю поведінкою у травні-червні це підтвердили й українські НПЗ, котрі домагаються переформатування ринку шляхом запровадження мит на імпорт нафтопродуктів. У цьому разі ринок України може бути побудований за російською монопольною моделлю, де існує диктатура нафтових компаній, а не споживача, і де всемогутні Путін з Медведєвим після весняної кризи думають, що з усім цим робити. Напевно, у наших виробників були свої резони в описаній кризовій ситуації, і не все залежало від місцевих офісів, але тим самим вони власноруч поставили під великий сумнів свої ж ініціативи щодо мит.

З іншого боку, сама того не бажаючи, ТНК-ВР відповіла на запитання про методи збільшення переробки на ЛИНІКу - поставки до Росії. Згадаймо, що за часів СРСР завод проектувався з прицілом на поставки палива до російського півдня та інших прикордонних регіонів. Сьогод­нішній акцент на Росію є нічим іншим, як спробою реалізації задумки ще радянських проектувальників, тим більше що потужності НПЗ дозволяють це повною мірою. До речі, точно таке ж завдання сьогодні поставлено і перед Мозирським НПЗ - завод був побудований для забезпечення не тільки Білорусі (скільки її там), а й України, і сьогодні ми цей сценарій спостерігаємо.

Є над чим подумати і Міністерству енергетики та вугільної промисловості. Більш ніж очевидно, що такого сюрпризу у вигляді вивезення бензину там не очікували, до того ж від партнера, з яким, як люблять казати на Прорізній, «особливі відносини». Малоймовірно, що міністр Ю.Бойко був у курсі. Ставлення міністра до експорту давно і добре відоме: свого часу не без його особистої участі запроваджувалося ліцензування експорту нафти і нафтопродуктів.

Проблем вдалося уникнути, але ситуація свідчить про необхідність більш професійного відстеження та прогнозування міністерством ресурсної ситуації і максимальної відкритості цієї інформації для прийняття учасниками ринку рішень про джерела поставок.