Українські скарби: з Америки, з любов’ю

Резонансна історія навколо унікальної колекції пам’яток трипільської культури «Платар» цього тижня набула продовження. В Україну спеціально прибув директор Фонду підтримки міжнародного мистецтва та освіти Грег Гурофф (його фонд і займається цим проектом), щоб на місці вирішити багато все ще відкритих питань із представниками української влади.

В усіх сенсах золота колекція, згідно з контрактом (його й пред’являє американська сторона), має експонуватися в найкращих музеях за океаном - у квітні, червні, вересні... Аж до 2012 року.

Проте, як стало відомо DT.UA, Міністерство культури України, посилаючись на наше законодавство, днями висунуло вимогу цю колекцію повернути на батьківщину - до 20 квітня 2011-го.

«Досить заплутана адміністративно-правова колізія може загрожувати Україні міжнародним скандалом і нерозумінням української позиції американською
стороною», - заявив в ексклюзивному інтерв’ю DT.UA Грег ГУРОФФ після зустрічі з українським міністром культури.

Корінням цей скандал сягає грудня 2010-го. Коли на гуманітарній раді при президенті України і постало питання про «можливе неповернення» колекції «Платар» на батьківщину.

Тема відразу набула резонансу в медіа. Завдяки іменам, у ній задіяним (Ганна Герман, Сергій Платонов, Сергій Тарута та інші). А також у зв’язку зі справжньою безцінністю самих експонатів, якими нині милуються американці.

Нагадаємо, у проекті «Слава України: золоті скарби і зниклі цивілізації», що експонується за океаном, представлено близько 14 тис. унікальних експонатів, переважно пам’яток трипільської культури, греко-скіфського періоду, Київської Русі. Безглуздо якось оцінювати ці скарби. Вони все одно коштують набагато дорожче...

Спочатку колекцію було відправлено на виставку у США, штат Меріленд. Згодом український проект зацікавив інші американські музеї. І «Платар» розпочав «гастрольний тур» заокеанськими містами. Скрізь колекцію сприймали зацікавлено, відкриваючи для себе Україну.

Популярність проекту й визначила намір продовжити термін перебування колекції за кордоном. Мінкульт, за словами організаторів, раніше пропонував «тимчасові угоди» щодо експонування українського золота. (З нашого боку офіційну сторону представляє Києво-Печерська лавра: з керівниками цього заповідника і тривало листування, взаємообмін документацією.)

Тепер же ситуація навколо скарбів стала ще більш невизначеною.

Неоціненні експонати (а також колекція ікон), згідно з попередніми домовленостями, зараз мають виставлятися в музеї Joslyn в Омасі (штат Небраска), у травні 2011-го - в музеї природничих наук Х’юстона (Техас), а у вересні - в Музеї російського мистецтва в Міннеаполісі (Міннесота). Планувалися інші маршрути.

Як стало відомо DT.UA, Мінкульт пропонує заново переоформити домовленості (вже не через лавру, а безпосередньо - з музеєм «Платар»). При цьому може бути зірвано заплановані домовленості з американськими інституціями і анонсовані експозиції. До того ж транспортування скіфського золота - туди-сюди-назад (через океан) - поєднані з додатковими ризиками як для експонатів, так і для їх власників… Американці, своєю чергою, відмовляються сприймати ситуацію, що склалася, як адекватну.

- Пане Гурофф, усе-таки в чому безпосередня мета вашого візиту до Києва?

- Мета - визначитися з деяких питань, котрі в американської сторони викликають подив. Я - американець. І абсолютно не розумію чимало з того, що відбувається у вашому міністерстві, у вашій лаврі... Можу лише сформулювати деякі свої погляди на цю проблему.

Контракт із лаврою підписано. Ми пропонуємо американським цінителям мистецтва дві виставки. Перша: ікони з лаври та Національного музею Львова. Друга - власне «Платар». Ми працюємо за чіткою професійною схемою. Коли шість років тому ми проводили у США велику виставку творів із Національного музею України (було представлено модернізм), то все відбулося на найвищому рівні.

Хочу зазначити: в американських музеях такі проекти плануються на багато років наперед. І будь-яка спонтанність у таких питаннях неприйнятна. Навіть американський посол виясняв, чому виникла така проблема з українською стороною. Але як такої проблеми немає. Її створюють. Ганні Герман подали неправдиву інформацію. Згідно з контрактом, визначено графік - і для виставки ікон, і для «Платара». Ні в кого це не викликало сумнівів. Але у вас, в Україні, так стрімко змінюються події: нові вибори, нове керівництво, нове керівництво лаври, нове керівництво міністерства... Що, очевидно, теж позначається на попередніх зобов’язаннях?..

Зрештою, коли цю експозицію відправляли в Америку, то представники і міністерства, і лаври, які прибули до нас на відкриття, навіч могли переконатися в серйозності наших намірів та професійному підході до цієї справи. Мені здається, чимало ваших фахівців досі не відають, що коять... кажуть: час експорту має збігатися з контрактом. А наші правники вважають, що в нас - повний контракт. І він минає в березні 2012 року. Це первісна дата домовленостей.

- Українське законодавство визначає, що такі цінні зібрання можуть бути за кордоном не більше року...

- Наші правники вважають, що питання з дозволом на експорт - проблема лаври. Не наша. У нас дійсний контракт. І наша єдина мета у цьому проекті - популяризація української культури в Америці.

- Ці проекти мають ефект в Америці? Як на це реагує арт-середовище? Чи є від таких виставок економічна вигода?

- Уся американська преса винятково позитивна. Чудова стаття про виставку ікон у «Нью-Йорк таймс». Для американців ці зібрання становлять особливий інтерес, оскільки мало хто з них знає про Україну. Багато хто впевнений, що Україна - це Росія. Проте український іконопис відрізняється від російського. І потім... уже у зв’язку з експозицією «Платар», американці вражені, що тут, у вас, була цивілізація задовго до Христа... Всі ці дивовижні твори мистецтва, створені дуже-дуже давно! Для більшості це відкриття. І відгуки чудові.

- Така, нова для американців, експозиція передбачає якісь додаткові коментарі експертів?

- Так, звісно. З проектом працюють спеціалісти нашого фонду. Я сам професор історії. І багато що можу пояснити. До кожної ікони є спеціальна інформація. Наприклад, виставка в Омасі займає все крило музею. І ми туди послали нашого експерта з питань старожитностей, який працював над каталогом.

Мене, до речі, самого здивував такий колосальний інтерес до українського проекту. Хоча я працюю не один рік на цій ниві. Наприклад, наш фонд представляв велику виставку імпресіоністів із московського Пушкінського музею, безпосередньо співпрацюючи з чудовою Іриною Антоновою. Показали велику виставку цінностей Кремля. Трохи раніше - український модернізм.

Узагалі, багато американців хочуть відкрити для себе щось нове і готові за це платити. При цьому, повторюю, треба неодмінно пояснювати, де міститься сама Україна, в чому своєрідність її культури та її православ’я.

- Така цінна і в історичному, і у фінансовому планах колекція передбачає якісь особливі форми безпеки?

- Є світова система вирішення таких питань. Певна компанія має своїх акредитованих брокерів. Існують жорсткі вимоги до схоронності, до страхування, перевезення. Встановлено можливі ризики, яким може піддаватися ця колекція під час перевезення авіа- чи автомобільним транспортом.

Принаймні над цими питаннями працюють виключно спеціалісти. І це виводиться у певні цифри, де прописано угоди про страхові суми.

- Про страхові суми...

- Є дві дефініції: страхова сума і страхова вартість. Ми говоримо про страхову вартість. Власник колекції готовий платити певні гроші за гарантії. Шість мільйонів, десять мільйонів... Не можна ж порівнювати це з реальною вартістю, скажімо, такого унікального експонату як «Трипільський будиночок», який можна оцінити у 4 млн. дол.

Окрім того, сам уряд США виступає гарантом таких іміджевих проектів. І для нас це природно. У цьому немає чогось особливого. В Америці унікальне законодавство, яке дає тимчасовій іноземній виставці імунітет від можливого юридичного арешту. Припустімо, вигулькне якийсь «спадкоємець», котрий вирішить судитися... Така історія не матиме розвитку. Повторюю - адекватне законодавство.

І що стосується «Платара» - ще раз підкреслюю: ми зобов’язалися отримати виставку лише в тимчасове користування і зобов’язуємося повернути її на батьківщину в тому вигляді, в якому отримали. Будь-яка інформація про те, що експонати «можуть продати, подарувати», - просто некомпетентність і порожні домисли.

- Американська сторона справді хоче продовжувати виставку? І як довго її можна показувати за океаном? Наскільки вистачить інтересу?

- Навіть якщо ваше законодавство «не дозволяє» вивозити експонати більш ніж на рік, що ж, ми готові щороку повертати їх, потім проводити інвентаризацію - і ввозити назад у США... Доти, доки на Заході буде інтерес до української культури. При цьому, повірте, будуть колосальні витрати. І якщо Українська держава не виконує функцій із популяризації власної культури у світі, то цю місію повинні взяти на себе інші...

- Якщо припустити, що термін такого «транзиту» (привезли, переоформили, відвезли назад) не менше місяця, то... Може, слід шукати якісь нові і юридично обгрунтовані шляхи вирішення цього суперечливого питання?

- Розпорядженням українського уряду можна було б продовжити цю виставку в Америці на три роки, на п’ять років. Але до уряду ми не зверталися, намагаючись вирішити питання з Мінкультом... І потім, у нас немає якоїсь базової установки на продовження виставки.

- Скільки коштує квиток у ваш музей, щоб американець міг помилуватися українським золотом?

- Це внутрішні питання різних музеїв. Може коштувати від десяти до двадцяти доларів. А державні музеї, наприклад, безплатно проводять виставки, залучаючи спонсорські кошти.

Але майте на увазі, що хранитель музею в Америці може отримувати до 7 тис. дол. на місяць... У нас цінують професіоналів.

У цій ситуації «Платар» був готовий узяти на себе багато витрат - і стосовно ікон, і золота, і державну частину витрат, і приватну. Якщо ми вже отримали від наших спонсорів якісь кошти, то й намагаємося вкласти це у виставкову справу.

- Окрім проекту «Слава України...», які інші програми розробляє і реалізує ваш фонд?

- Переважно це художні виставки - з країн колишнього Радянського Союзу. Щойно завершилися три російські експозиції. Великий проект - «Американські художники з Російської імперії». Робили проект, присвячений батькові нашого нинішнього посла в Росії. Він виявився єдиним американським солдатом, який воював і за СРСР, і за Америку. Потім потрапив у полон, дивом врятувався. Це цікава історія.

У планах - дві виставки в Санкт-Петербурзі (червень). Є проекти з Казахстаном.

Мені взагалі здається, що за час вашої незалежності в Америці навряд чи був більш резонансний проект, ніж «Слава України...». Принаймні ваша держава таким чином отримує безплатний піар.

А сам Фонд підтримки міжнародного мистецтва і освіти - неприбуткова організація, громадська. У нас рада директорів. Голова ради - Артур Хартман, був американським послом у СРСР у 80-х, а перед тим працював у Франції. Усього тринадцять директорів. І кожен - куратор окремого напряму. Фонд існує з 1995-го. Сам я доти курирував президентські програми - між СРСР і Америкою. Перед тим викладав в університеті історію Росії і СРСР. Безпосередній період моєї роботи з Росією випав на епоху Горбачова і Єльцина: з 1986-го по 1993-й. Тепер цей фонд і популяризація мистецтва колишніх радянських країн в Америці - для мене і праця, і задоволення.

- В українській пресі неодноразово висловлювалися думки, що не всі експоновані вами цінності - справжні, а є й «досягнення» чорної археології... Що скажете?

- Поняття «чорна археологія» - стосовно цього проекту - для нас зняте цілком. Ви, мабуть, знаєте, що американське законодавство в питаннях музейної справи та збереженості експонатів набагато жорсткіше. Це пов’язано з колосальною практикою, яку мають американські художні інституції. Цю виставку патронує Інститут археології США і особисто голова археологічного товариства Америки. І ця шанована людина не вважає українську виставку предметом чорної археології.

А про що пишуть у вас у Києві - мені невідомо. Практично 90% археологічних предметів у різних музеях світу не завжди передбачають точний «родовід». Але це не означає, що всі ці музеї мають закритися. Наш фонд якраз і допомагає багатьом культурним установам із країн колишнього СРСР донести інформацію про свої цінності до великого світу... Для нас важливо, щоб не переривалися контакти між музеями Росії, Казахстану, Грузії, Азербайджану, України та американськими інституціями.

Принаймні ми хочемо якомога ширше представити українську культуру.

Українська діаспора в Штатах - у захопленні. За океаном практично ніхто не хоче показувати українську культуру, крім Українського музею в Нью-Йорку, куди мало хто ходить. А в нас багато партнерів.

Наприклад, в Омасі - а це центр країни - виставка пройшла надзвичайно! У цьому велика заслуга директора музею, якому притаманний просвітницький талант. Здавалося б, невеличке містечко - 400 тисяч, а серед них - понад два десятки мільярдерів... І для них такі експозиції - свято. На відкриття прийшло півтори тисячі запрошених. Багато хто казав, що українська експозиція тут чи не головна культурна подія за десять років. Багато хто жваво цікавилися, звідки взялися такі унікальні твори із золота на території України?

До речі, назва виставки «Слава України...» ніяк не видозмінюється під час експозицій у різних містах Америки.

І можу цілком щиро повідомити: якщо Україна аж ніяк не зацікавлена у співпраці на зазначеному напрямі, а намагається в цій справі вставляти палиці в колеса, що ж, повірте - для нас знайдеться робота і в інших
14 країнах колишнього Радянського Союзу.