Сергій ОРЛЕНКО: «Нафта і газ для нашого менталітету зрозуміліші, ніж повітря»

У Бангкоку 3 квітня відкрилася чергова сесія кліматичних переговорів ООН, на якій країни мають обговорити виконання домовленостей, досягнутих у Канкуні в грудні 2010 року. Одна з основних цілей переговорів - не допустити розриву в зобов’язаннях країн з проблеми зміни клімату після закінчення дії першого періоду Кіотського протоколу (починаючи з 2012 року). Після малоефективних переговорів у Копенгагені у 2009-му, де, до слова, українська делегація пасла задніх, мексиканська конференція сторін - підписантів Кіотского протоколу продемонструвала прагнення головних переговорників продовжити ейфорію боротьби зі змінами клімату біржовими і ринковими механізмами торгівлі квотами на викиди парникових газів. Нинішні переговори хоч і проміжні, але багато в чому визначать позицію України на саміті, який має відбутися наприкінці року. Чим завершаться переговори в Бангкоку і, відповідно, до чого слід готуватися українському бізнесу в період до і після 2012 року - про це розмова з головою Державного агентства екологічних інвестицій України Сергієм ОРЛЕНКОМ.

- Сергію Леонідовичу, сьогодні є небагато інформації про переговори в Бангкоку, про зміну клімату. Але зрозуміло, що це не звичайна подія. Якими безпосередньо для України є значення цієї міжнародної сесії та її роль?

- У Бангкоку 3 квітня відкрилася чергова сесія Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату (РКЗК ООН). Поки що міжнародні переговори в межах РКЗК ООН не призвели до укладання нової всебічної угоди на період після 2012 року, яка змогла б замінити Кіотський протокол або ознаменувати початок другого етапу його дії. Перший етап Кіотської угоди минає наприкінці 2012 року, і досі незрозуміло, як взаємодіятимуть країни при вирішенні питань про зміну клімату і зниження викидів парникових газів.

Нинішнє засідання Спеціальної робочої групи по Кіотському протоколу загострило питання другого періоду Кіотського протоколу, який розглядається здебільшого у політичній площині. Країни, що розвиваються, особливо представники острівних держав, в ультимативному тоні вимагають ухвалити відповідне рішення. 7 квітня було поширено пропозицію Контактної групи по треку Кіотського протоколу: підписати цього року на міністерському рівні декларацію, яка відображає наміри погодитися на «другий обов’язковий період».

У цій ситуації ми розуміємо, що учасники Кіотського протоколу відповідають усього лише за 27% викидів парникових газів (і ця частка знижується). Водночас невелика група країн - Китай, США, Індія та Бразилія - забезпечує 50% таких викидів. Тому без юридичних зобов’язань щодо скорочення емісії цими головними гравцями важко собі уявити ефективні міжнародні дії із пом’якшення змін клімату.

Водночас не можна нині втратити і зупинити перевірені часом і практикою гнучкі механізми Кіотського протоколу. Тому в Бангкоку, а також у подальшому ми активно підтримуватимемо можливість продовжити все позитивне, що дав Кіотський протокол.

Разом з тим Спеціальна робоча група з довгострокових заходів співробітництва у відповідь на запропонований головою порядок денний роботи поточного засідання, що базується на Канкунських домовленостях, одержала «чорну мітку» у вигляді альтернативного порядку денного, підготовленого групою «G77 і Китай» (група країн, що розвиваються, була створена 1964 року в рамках Конференції ООН з торгівлі та розвитку, від початку включала 77 держав, на сьогодні - 133). Вона майже повторює «Балійську дорожню карту», ухвалену 2007 року. Такий крок практично блокував роботу цієї групи.

У ситуації, що склалася, делегація України бере активну участь у переговорах «Зонтичної групи», спрямованих на збереження всіх досягнень переговорного процесу останніх трьох років, закріплених у Канкуні. Ми пропонуємо ув’язати пункти порядку денного з рішеннями Канкуна, які є результатом консенсусу всіх сторін. Наші дії насамперед спрямовані на закріплення статусу країн із перехідною економікою, що претендують у рамках глобальної боротьби зі змінами клімату на одержання новітніх низьковуглецевих технологій і розвиток потенціалу. Ми також прагнемо зберегти і розвинути в майбутніх довгострокових домовленостях ринкові та проектні механізми, спрямовані на впровадження таких технологій.

- Учасники офіційних делегацій із сусідніх країн, які брали участь в міжнародних кліматичних переговорах у Канкуні, говорять, що на них українська делегація була представлена набагато сильніше, ніж у минулі роки. Із чим це пов’язано - збільшили фінансування чи Україні щось загрожує?

- Із початку переговорного процесу з питань зміни клімату участь представників України в численних міжнародних заходах була нерівною, часто непослідовною. Сьогодні це неприпустимо, адже слабка позиція в переговорах щодо кліматичних проблем провокує ланцюгову реакцію - ігнорування інтересів України на інших політичних і економічних самітах.

Україну в Канкуні було представлено на гідному рівні. До делегації входили дипломати з МЗС, представники профільних міністерств, Національного агентства екологічних інвестицій, провідні експерти галузі. І хоча ми виконали завдання-максимум, дуже розраховуємо, що цього року рівень делегації буде ще вищим. Тим більше що нам уже є чим пишатися: Україна істотно просунулася в реалізації механізмів Кіотського протоколу та імплементації його вимог.

Щодо фінансування, то, як на мене, скоріше в минулі роки фінансування Нацагентства дозволяло посилити переговорну групу. Чому цього не сталося - мені судити складно. У будь-якому разі, тепер ми мусимо надолужити втрачене, якщо не знижувати темпів. Поки що увагу уряду до наших проблем можу назвати безпрецедентною. Питання дотримання Україною Кіотського протоколу перебувають під особистим контролем прем’єр-міністра Миколи Азарова.

Якщо говорити про загрози, то вони існують завжди. Ми ж із вами не такі наївні, щоб вважати, що Кіотський протокол існує лише для того, аби допомогти країнам із перехідною економікою або країнам, що розвиваються, вирішити проблеми енергоефективності та переходу на альтернативні джерела енергії. Поки що Україна максимально використовує ринкові механізми, передбачені Кіотським протоколом. Але безплатного сиру, як відомо, не буває. Я не скажу, що завтра боротьба з глобальним потеплінням виявиться для нашої економіки пасткою для мишей. А щоб цього не сталося, нам слід застрахуватися від можливих ризиків.

- Які ризики ви маєте на увазі?

- Їх більш ніж достатньо. Передусім це вуглецевий протекціонізм із боку найбільших гравців. Будь-яка країна в будь-який момент може запровадити санкції проти експортера продукції або послуг, що не передбачають скорочення викидів парникових газів. І це не віртуальна загроза, а цілком реальна: секторальний підхід, що домінує в Євросоюзі, нас уже торкнувся. Відповідно до 101-ї директиви ЄС, авіакомпанії зобов’язані фіксувати викиди парникових газів при здійсненні польотів у Європу й назад. Поки що українським авіакомпаніям доведеться закуповувати на біржі тільки 15% дозволів на викиди, а 85% вони зможуть одержати безплатно. Але в будь-який момент це співвідношення може змінитися. Найближчим часом цей підхід буде застосовано у хімічній галузі, при експорті алюмінію і бункерного палива. Тобто постраждає не лише вітчизняний виробник, а й держбюджет.

Нині впровадження енергозберігаючих технологій, які дають скорочення викидів парникових газів, частково компенсується за рахунок продажу квот на викиди за двосторонніми міждержавними контрактами. Частково - у межах проектів спільного здійснення (ПСЗ). До слова, торік ми вийшли на перше місце у світі по ПСЗ. 45% одиниць скорочення викидів, генерованих за такими проектами, - українські. Але й тут - підступ. Українські підприємства впроваджують технології, спрямовані суворо на скорочення викидів парникових газів. Кожен проект містить положення про business-as-usual - про відповідність принципам додатковості. Іншими словами, про те, що модернізація з метою скорочення викидів парникових газів ні на йоту не підвищує рентабельності виробництва. Частково ці екологічні інвестиції наші підприємства компенсують за рахунок продажу своїх одиниць скорочення викидів західним компаніям, які, своєю чергою, мають можливість продавати ці квоти на світових біржах, де ціни істотно вищі. Цього можна уникнути, якщо створити в Україні внутрішній вуглецевий ринок, який згодом може афіліюватися з найбільшою торговельною системою - європейською.

- Що нам заважає створити такий ринок? Брак законодавчої бази, політичної волі чи небажання бізнесу ускладнювати собі життя?

- Саме політичної волі в нас хоч відбавляй. Теза про формування в Україні внутрішнього вуглецевого ринку міститься в минулому щорічному посланні президента України Віктора Януковича. З іншого боку, відсутність закону є певною мірою наслідком того, що бізнес, як ви ємко сформулювали, не хоче ускладнювати собі життя. І це цілком зрозуміло: запроваджується незрозуміла для нього схема торгів, як люблять писати журналісти, повітрям; потрібні витрати на моніторинг викидів парникових газів, верифікацію їх скорочень. Вітчизняний підприємець, який не полінується взяти участь у проектах спільного здійснення, частково готовий до створення внутрішнього вуглецевого ринку. Але він остерігається - йому простіше сплачувати податок на викиди, ніж будувати з нуля ринок. Адже це жорстка, відкрита і прозора система моніторингу та верифікації викидів парникових газів на кожному українському підприємстві. А тим часом є думка, що торгівля квотами на викид парникових газів може обігнати за обсягом ринкових торгів традиційні сировинні товари. Більш того, у світі ринок квот впливає на те, як торгуються руда, нафта, газ і електрика. Втім, нафта і газ для нашого менталітету значно зрозуміліші, ніж повітря.

- В Європі кажуть, що в України виникають серйозні проблеми саме з моніторингом і верифікацією викидів парникових газів. Агентство Point Carbon навіть написало, що ООН може тимчасово призупинити реалізацію механізмів Кіотського протоколу в Україні через невідповідність вимогам рамкової конвенції. Що конкретно мається на увазі? Це результат нещодавньої перевірки групою експертів ООН Національного повідомлення з питань зміни клімату?

- Ні. Перевірялося, до слова, не тільки П’яте нацповідомлення, а й динаміка імплементації в Україні вимог РКЗК ООН. Попередні результати роботи експертної групи загалом позитивні. Серйозних зауважень немає, а деталі ми тепер погоджуємо та усуваємо недоробки. Йдеться про іншу перевірку, яка відбулася восени 2010 року в Бонні. Перевірялося щорічне подання України за попередній період. Зауваження викликав кадастр викидів парникових газів, як ви цілком правильно зауважили, в частині моніторингу й верифікації.

Справді, система обліку і контролю викидів СО₂ потребує доопрацювання, роботи над нею мають вестися на постійній основі. Поміркуйте самі, Україна й досі перебуває в групі країн із перехідною економікою, в 2008-2009 роках ми пережили серйозну фінансову кризу. Коштів ледь вистачало навіть на пріоритетні соціальні програми. Що вже говорити про екологічні... Роботи велися, але, на жаль, без системного фінансування цього недостатньо.

Однак уже вжито заходів для розв’язання цієї проблеми. Питання перебуває на контролі в прем’єр-міністра Азарова. Дано потрібні розпорядження всім міністерствам, органам центральної влади, науково-дослідним інститутам та іншим про оперативну взаємодію з Держагентством екологічних інвестицій. У кожному відомстві найближчим часом будуть закріплені спеціалісти, створюється інформаційно-комунікаційна система, необхідна для належного формування і функціонування кадастру викидів. Сам кадастр уже винесено на обговорення з громадськістю. Збираємо зауваження.

До речі, у Бангкоку наша делегація бере участь не тільки в сесіях робочих груп конвенції. 10-11 квітня відбудеться робоча зустріч Світового банку, на якій делегація України обговорить можливість залучення цієї міжнародної фінансової організації до підтримки створення національної системи з торгівлі викидами в Україні. Нині такі системи планують створювати й розвивати в себе такі країни, як Китай, Туреччина, Південна Корея, Чилі, Мексика. Тож Україна тримає руку на пульсі світових процесів.

- Ви думаєте, санкцій секретаріату РКЗК ООН вдасться уникнути?

- Хочеться вірити, що ми встигнемо захистити новий кадастр. Але я утримався би від прогнозів. Хоча навіть найжорсткіший варіант для України стане сигналом: потрібно займатися розвитком внутрішнього вуглецевого ринку, не відкладаючи це питання в довгу шухляду, коли країна казково розбагатіє. Інших механізмів для захисту наших експортноорієнтованих галузей сьогодні немає. Хіба що повністю відмовитися від експорту своїх товарів і послуг. Але навряд чи когось у нашій країні обрадує нова залізна завіса.

- Чи не виявиться, що піднята інформаційна хвиля є грою на зниження вартості українських вуглецевих одиниць
на світовому ринку?

- Запитання не за адресою. Я не можу робити таких припущень. У нас є проблема, є об’єктивні причини, чому ці проблеми виникли. Але, як я вже сказав, є й шлях розв’язання цих проблем у найбільш стислі строки.

- Болгарію «відключали» від механізмів Кіотського протоколу. Там були більші проблеми, ніж у нас?

- У цьому аспекті критерій не зовсім коректний. Але, якщо порівнювати участь України в Кіотському протоколі, то наші позиції набагато сильніші. Ми займаємо головні позиції у світі з реалізації проектів спільного здійснення. В України вища інституціональна спроможність, суворіша система контролю за витрачанням коштів, отриманих від продажу квот на викиди парникових газів.

Я кажу про схему «зелених» інвестицій. Вона нарешті запрацювала - ми торік доопрацювали нормативно-правову базу, прописали функціонал, провели роботу з місцевими органами влади. І вони почали надсилати реальні проекти зі скорочення викидів парникових газів, а не декларації про наміри, як це було 2008 року.

У лютому ми здали перший об’єкт у рамках контракту з Японією. І нехай це всього лише утеплення госпіталю для інвалідів і ветеранів війни, а не грандіозний надтехнологічний екопроект, але, повірте, це оптимальне рішення в цих умовах. По-перше, ми обмежені в термінах - 2012 роком. По-друге, ми змушені працювати через Держказначейство - така нормативна база. І це правильно. Це гарантує найжорсткіший контроль за цільовим витрачанням коштів. Але, з іншого боку, реалізувати масштабний проект важче.

Тому разом з японською стороною, крім масштабного впровадження біопаливних технологій, утилізації побутового сміття, використання теплових насосів, прийнято рішення впровадити низку проектів зі стислим терміном реалізації. Вже розпочато серію таких проектів з утеплення та заміни вікон на об’єктах соціальної сфери - у дитячих садках, школах, лікарнях.

Ми потроху починаємо змінювати менталітет, вчимося заощаджувати тепло й електроенергію. І, головне, намагаємося навчити цього наших дітей. Адже справжня боротьба з кліматичними змінами починається з таких, здавалося б, дрібниць,
як посаджене дерево, прибране за собою в лісі або парковій зоні сміття, вимкнене світло й утеплені на зиму стіни в школі по сусідству.