Вибори-2010. Замкнути вертикаль

«Я висловив це як мрію, яку мені хотілося б здійснити. А спосіб, яким це можна зробити, — це вже інше питання».

Віктор Янукович, 14.10.2010,
з інтерв’ю на Бі-бі-сі

Після відомого рішення КСУ мрії президента Януковича перейшли в розряд обов’язкових завдань для його команди. Мабуть, міністр юстиції Олександр Лавринович уже почав обмірковувати можливі варіанти реалізації виборчого дубля (президент—Рада), про що, власне, президент і поінформував країну через кореспондента Бі-бі-сі. Проте наразі слід звернутися до більш ранньої фантазії Віктора Федоровича: перемоги Партії регіонів на місцевих виборах. Як відомо, над способами її реалізації сьогодні активно і, судячи зі зведень новин, «не на життя, а на смерть» б’ється перший віце-прем’єр, голова штабу ПР Андрій Клюєв.

За нашою інформацією, перед начштабом регіоналів поставлено непросте двоєдине завдання. По завершенні кампанії Янукович разом із останнім ключем від вертикалі влади побажав покласти в кишеню ще й резолюцію ПАРЄ, яка б підтвердила, що вибори в Україні відбулися демократично. Не більше й не менше. Таким чином, президент, з одного боку, дав штабу негласну команду «перемогти за будь-яку ціну», а з іншого — завбачливо виставив ряд публічних буїв: «вийти з виборів із чистим обличчям», «пройти тест на демократію», «забезпечити невтручання влади у виборчий процес», «гарантувати рівні права»...

Безумовно, сьогодні при владі зібралися люди здібні. Але ж не до такої міри. Навіть талановитий орговик Андрій Петрович Клюєв, який двічі ледь не сколотив конституційну більшість у парламенті, — не всемогутній Хоттабич. Виконати два взаємовиключні завдання йому навряд чи під силу. І Клюєву довелося вибирати. З огляду на власну кар’єрну перспективу зокрема. Або Клюєв дає вражаючий результат на виборах і отримує ключовий козир у боротьбі з іншими претендентами за завжди готову відкритися вакансію прем’єр-міністра (термін Азарова, здається, добігає кінця), або забезпечує чистоту і конкурентність виборчого процесу, пред’явивши президентові по завершенні кампанії резолюцію, яка його дуже цікавить.

Сподіваюся, ви вже скінчили сміятися з приводу вибору Клюєвим іншої мети? Рішення Андрія Петровича справді виявилося абсолютно передбачуваним, а зовсім не фантастичним. Армія Януковича, яка помітно втратила в рейтингу за останні вісім владних місяців, переможним маршем рушила в регіони. Мало чим гребуючи в ім’я досягнення мети.

Насправді потрібну міну під опозицію (в усіх її проявах) парламент заклав ще влітку, коли вніс зміни до закону про вибори. Вже тоді прозвучало чимало різкої критики на адресу ПР та її зговірливих сателітів. Сьогодні ж можна констатувати, що місцева виборча кампанія-2010 проходить під прапором тотального домінування влади, яка скрупульозно виписала, а тепер і експлуатує на свою користь закон про місцеві вибори. Останній, по суті, став зводом системних порушень демократичних норм виборчого права. Таке собі беззаконня в законі, ілюстрації якого — трохи нижче.

Понад те, з допомогою потужного адмінресурсу, що його, взагалі-то, абсолютно не приховує влада, Партія регіонів змогла зібрати під своїм гостинним дахом сотні чинних мерів, кандидатів у мери та депутатів усіх рівнів, які не зуміли протистояти її ж силовому й адміністративному тиску. Ті, хто здався, за всіма законами воєнного часу, забезпечені «свіжою білизною, гарячим чаєм і свободою ведення виборчої кампанії». В обмін на рабську лояльність у результаті майбутньої нищівної перемоги над опонентами. Ще трохи — й вертикаль замкнуть.

Закон. Внісши зміни у свій же закон і дозволивши партіям брати участь у виборах без наявності дискримінаційної довідки про реєстрацію партійного осередку за 365 днів до виборів, ПР мало не стоячи аплодувала сама собі. Підкреслюючи то принциповість президента, який вимагав виправити недемократичні норми закону про вибори, то європейськість коаліції, що зробила реверанс у бік своїх численних опонентів. Але, як мовиться: завжди проси більше, ніж треба, — отримаєш те, що тобі необхідно?

І ПР отримала — підконтрольні територіальні (ТВК) і дільничні (ДВК) комісії, які, згідно з генеральною лінією партії, і повинні правильно полічити голоси. У суворій відповідності до заявленої мрії гаранта. А як інакше, чорт забери, якщо скрізь свої люди?.. Судіть самі. Незважаючи на те, що суб’єктами виборів, за новим законом, стали виключно політичні партії, а не блоки, і тому ж таки БЮТу довелося на ходу, паралельно з чисткою рядів, яка затягнулася, займатися ребрендингом, придумуючи месиджі від «Батьківщини», — в законі зафіксована дивна норма, не менш дивним чином розтлумачена Центрвиборчкомом.

Отож, у постанові ЦВК № 343 від 10.09.2010, де комісія офіційно роз’ясняє процедуру формування ТВКів, зазначено, що до складу територіальної комісії входять не більше 18 представників політичних партій. Три з них презентують непарламентські організації і шляхом жеребкування потрапляють у ту чи іншу територіальну комісію. Що стосується парламентських партій, то ЦВК веліла подавати по три кандидатури від парламентської фракції, створеної однією партією (якими є ПР і КПУ), і по три кандидатури від фракції, котра об’єднала в собі кілька партій (БЮТ, як відомо, об’єднує три партії, «НУ—НС» — дев’ять, Блок Литвина містить одну).

Уважний читач помітить помилку й уточнить, що в блоці Володимира Михайловича, крім Народної партії, є ще й Трудова. Проте автор тут ні при чому, — це ЦВК опустила трудовиків. І Народна партія Литвина, як регіонали з комуністами, делегувала в ТВК три кандидатури, акумулювавши в комісіях представників провладних партій.

Отже, порахуємо. Три представники непарламентських партій (скільки з них опозиційних — як складеться) плюс дев’ять (коаліційних), усього 12. То скільки там місць у парламентської опозиції? Отож бо... А якщо взяти до уваги, що в БЮТ і «НУ—НС» конкуренція буде ще крутіша, ніж у Тимошенко з Януковичем, то стверджувати, що всі члени, котрі потрапили в комісії від цих фракцій, гратимуть на боці опозиції, — означатиме розписатися у власній наївності. Я не буду.

При цьому важливо, що ст. 22 самого закону про вибори не є такою конкретною й категоричною, як роз’яснення ЦВК, і гласить (буквально): «…місцеві організації політичних партій, що об’єдналися в одну депутатську фракцію у Верховній Раді України поточного скликання, або місцева організація політичної партії, що сформувала свою депутатську фракцію у Верховній Раді України поточного скликання, можуть подати до складу відповідної територіальної виборчої комісії не більше ніж по три делеговані кандидатури».

Напевно, якби більшість у ЦВК виявилася опозиційою, то вона б роз’яснила ситуацію інакше, надавши всім партіям — законним суб’єктам виборчого процесу — право висунути по одній кандидатурі. Щонайменше, в цьому переконані бютівські юристи, які, вчитуючись у вищенаведений текст, так і не змогли відшукати там слово «разом» стосовно партій, котрі сформували фракцію. Імовірно також, що, якби така більшість була в парламенті, то, хочеться вірити, вона внесла б зміни до закону про вибори, забезпечивши паритетне представництво політичних партій у комісіях. Було б, так би мовити, бажання. У президентської більшості, зрозуміло, такого не виявилося.

У результаті, за даними наших джерел у ЦВК, в цілому по країні в тервиборчкомах коаліційні партії представляють 6 895 осіб (у тому числі 2079 регіоналів), опозицію — 2 909 представників (у тому числі 1 380 бютівців). Без коментарів. Те ж саме стосується й пікантної статистики щодо тих, хто обіймає керівні посади. Так, у 24-х із 37-ми територіальних комісій Київської області, наприклад, головують регіонали, у шести — Блок Литвина, в одній — комуніст і в одній — бютівець. Від відомого пана Майбоженка, до якого ми обов’язково повернемося. Але трохи далі.

А поки що зазначимо, що сьогодні саме в розпалі процес формування дільничних комісій. Знову ж таки, відповідно до «демократичного» закону про вибори, процес цілком віддано на відкуп територіальним комісіям, які формують дільниці, виходячи виключно з виборчого досвіду кандидатів, а не політичної належності. Отож ТВК сьогодні дружно викидають з дільниць усіх неугодних владі товаришів. Навіть у Львівській області в ряді дільниць представників БЮТ і «НУ—НС» визнано некомпетентними.

Очевидно, що, забезпечивши в комісіях підконтрольну більшість, розподіливши між ПР та її сателітами відповідну кількість керівних портфелів, а також законом скасувавши кворум і дозволивши комісіям приймати рішення трьома (!) голосами, як практикувалося і на президентських виборах, влада поставила політичні сили в абсолютно нерівні умови. І дала опозиції і Європі стопроцентний привід для обвинувачень у підготовці масових фальсифікацій.

До речі, стосовно європейського співтовариства, яке досі ще часто вагається в частині різких формулювань на адресу керованої демократії Януковича. Щоб звинуватити в непорядності команду влади, яка з таким підозрілим запізненням запросила на вибори спостерігачів місій ЄС, варто лише уважніше придивитися до дій ТВК. Останні досить оперативно взялися до реалізації окресленої вище мрії нашого головного героя. Ну свої ж люди! Історії з реєстрацією кандидатів на різні позиції від різних політичних сил просто шокують! У влади, як ви розумієте, проблем жодних. Їхні партії повсюдно перші в списках. Кандидатів — і списочників, і мажоритарників — зареєстровано. І нікого не знято. І, як стверджує нардеп Михайло Чечетов, влада вже розпочала фіксувати порушення на виборах. І вже зафіксувала 390. До числа яких, втім, її власні чомусь не входять. Хоча, які вже можуть бути питання з цього приводу. Адже на варті інтересів влади сьогодні — КСУ, ЦВК, ВАС, Мін’юст.

А як пояснити, приміром, повсюдне поширення клонів місцевих осередків «Батьківщини»? На сьогодні в 15 (!) районах Київської, Львівської та Кіровоградської областей ЦВК і ТВК зареєстровані липові списки партії Тимошенко. Безумовно, можна довго сперечатися про якість партійних осередків БЮТ і абсолютно справедливо казати, що Юлія Володимирівна сама винна! Проте до чого тут нова практика Центрвиборчкому, який реєструє списки кандидатів на підставі витягу про керівництво партійного осередку з реєстру Мін’юсту? Такої норми немає в жодному законі. До чого тут сам Мін’юст, який замість того, щоб виконувати функцію поштової скриньки і бути готовим за першим сигналом вносити зміни до реєстру згідно з рішеннями вищих партійних органів, узяв на себе функцію вирішувати, хто, яким осередком і якої партії керує? Що, в нас таємно ухвалено закон, який дозволяє втручатися у внутрішні справи політичних партій? До чого тут суддя Печерського суду Вовк, котрий створив новий прецедент у судовій практиці, заблокувавши участь у виборчій кампанії тієї ж таки «Батьківщини» в районах, де з’явилися давно виключені з партії самозванці? До чого тут міліція, яка на підставі рішення Мін’юсту, суду і ЦВК видає липовим партійним організаціям та їхнім керівникам печатки?

Сотні аналогічних запитань сьогодні ставлять члени «Фронту змін», «Сильної України», «Громадянської позиції» та інших партій головам ТВК Василькова, Фастова, Кіровограда, Ялти, десятків інших українських міст, де за командою згори масово не реєструють кандидатів, які відмовили владі в лояльності. Чому їм підміняють документи, як це зробили рейтинговому екс-меру Василькова Валерію Поповичу, котрий іде від партії «Єдність» і вже другий тиждень відстоює свої права в судах усіх підряд інстанцій? Чому багато хто доводить у судах свою правоту, але тільки одиниці в результаті реєструються «через короткочасність кампанії і спливу строку на виправлення помилок»? Чому не встигають відкрити кандидатський рахунок, отримуючи кандидатські посвідчення саме в останній день його можливого відкриття?

Відповідь одна. Це не вони, а влада отримала в розпорядження комісії і ключ, яким вона в день голосування замкне свою вертикаль на місцях. Благо інструментів для цього і в день голосування вона матиме достатньо. Когось можна стимулювати зайвий раз проголосувати вдома — це теж тепер можна за законом, когось саме перед днем голосування зняти з реєстрації так, щоб жоден найшвидший суд у світі вже не встиг змінити ситуацію.

Адмінресурс. Буквально пунктиром. Насправді, розповідаючи про дії натхненника та організатора кампанії регіоналів Андрія Клюєва, котрий в особистій бесіді запропонував кожному меру обласного центру комфортний полон, не слід забувати про добровільний рух місцевих еліт назустріч владі. Адже бюджет ділити будь-якому меру доведеться з призначеним президентом губернатором. Завжди вигідніше домовитися на старті. Влада влучила в десятку. Проте за нашою інформацією, 29 мерів українських міст усе ж таки публічно визнали тиск.

Частина з них уже має можливість обміркувати свою поведінку в місцях не надто віддалених. Це Черновецький вечеряє в «Бельведері», а мер Кам’янець-Подільського жує казенну пайку. Не тема цього матеріалу аналізувати правомірність та об’єктивність посадки мерів окремих міст у СІЗО (вони самі визнають, що при бажанні можна накопати на кожного — система). Питання у вибірковості бажань влади. На всіх рівнях. Тільки стосовно опонентів. А як же Львів, Вінниця, Одеса, запитаєте ви? Адже Садовий, Гройсман, Гурвіц... не зламалися. Так, справді, є ще символи демократії в містах, де партія влади не має своїх власних символів, здатних перебити рейтинг згаданих вище політиків. Але люди обізнані радять не поспішати з канонізацією демократів-«стоїків», а гарненько пройтися по персоналіях їхніх заступників після закінчення кампанії. Адже цим містам теж доведеться займатися господарством.

Описати все, що відбувається та почуте автором від десятків учасників подій в особистих бесідах і по телефону — практично неможливо. Занадто багато деталей і нюансів. Проте простежити тенденції виявилося цілком реально. Серед ключових — згорнута днями акція: десять днів під стінами ЦВК проголодували представники «Батьківщини». Знову ж таки можна по-різному ставитися до цієї політсили, але демонстративно не помічати справедливого протесту людей проти сваволі Мін’юсту, судів і ЦВК, закамуфлювавши акцію ярмарком-продажем, — верх цинізму.

Насправді ці вибори — прорив. Каналізаційний. Ще ніхто й ніколи не наважувався казати, що хтось прийшов у політику через ліжко. Ніхто не насмілювався обвинувачувати опозиціонерів і попутників, які не впали ниць, у свінгерстві і ставити під сумнів їхнє батьківство. Ніхто не оприлюднював відеозапису допитів 17-річної давності, принижуючи особу. Ще ніхто не втягував у передвиборну маркетингову мережу 130 тисяч виборців однієї області. Ще ніхто не дозволяв собі реєструвати списки тільки двох кишенькових партій...

Якщо ж додати до цих фактів легалізовані законом про вибори махінації влади в комісіях, підкріплені її ж таки адміністративним тиском на учасників виборчої кампанії, то про «чистоту обличчя» демократа Віктора Януковича невдовзі можна буде прочитати тільки в резолюціях його рідної партії.

При цьому Янукович старанно продовжує робити вигляд, що він не знає і не відає, що чинять його виконавчі соратники. Президент демонстративно відгороджується від країни привітною усмішкою і хазяйськими окриками. Країна ж давно гуде. А її король дедалі більше скидається на прототип з відомої казки, котрий якось, з ласки своїх підданих, постав перед народом негліже. Але ж голі слова не прикриє ні усмішка, ні «Бріоні», ні броньований джип, ні старання можливого майбутнього прем’єра Андрія Клюєва, ні кивання на заангажованість опонентів.

Ну, які ще конкретні сигнали потрібні президенту, з якими він відразу обіцяє розібратися? Про факти, яких так вимагає Янукович, день і ніч кричать опозиціонери. Члени ЦВК написали листа президенту з докладною розповіддю про порушення паритету в комісіях. У судах лежать тисячі справ, штучно спровокованих тервиборчкомами. Можна довго сперечатися про опозицію в особі Яценюка, Тягнибока, нарешті, Тігіпка, команду якого б’ють на місцях, а він смиренно сидить у Кабміні... Не в цьому річ. Річ у тому, що влада сьогодні порушує права не конкретного опозиціонера, а цілого суспільного інституту. І суспільство, яке обрало таку владу, має це усвідомлювати. І не тільки на кухнях, які стараннями Януковича знову входять у політичну моду.

Хіба це сам віце-прем’єр Клюєв правильно рахуватиме голоси в комісіях? Хіба це він продасть свій голос за полтину? Ні, це ми — невдоволені, але безвольні. Сьогодні як ніколи сильне відчуття, що наш народ ніяке не джерело влади, а всього лише власник граблів, на які наступає на кожних виборах. На які, схоже, не без допомоги спритних рук влади і власної безпринципності, наступить і цього разу.