Масова навала людей із донбаською пропискою на переважну більшість посад у виконавчій владі демонструє певні закономірності: ключовий фінансово-фіскальний блок у новому коаліційному уряді повільно, але неухильно забирає під себе прем’єр Микола Азаров. Однак відчайдушна війна за керівництво податковою та митницею не припиняється вже багато тижнів, що дозволяє зробити певні висновки про пріоритети і завдання роботи нової влади.
Судячи з кадрових призначень у фінансово-фіскальному блоці уряду, Микола Янович отримав карт-бланш від керівництва Партії регіонів на розставляння своїх кадрів. Перед Азаровим стоїть нелегке завдання. Величезний держборг і необхідність платити за відсотками, небезпечна піраміда ОВДП і необхідність її ліквідації, захищені програми бюджету, соціальні виплати, дефіцит бюджету Пенсійного фонду. Щоб врегулювати купу фінансово-економічних проблем, прем’єр-міністр зажадав собі надзвичайні повноваження в кадрових питаннях. Тим часом до проблем неефективного фінансового планування, породжених популістськими проектами Ю.Тимошенко, Партія регіонів поспішає додати свої, не менш популістські прожекти. Так, підвищення мінімальних зарплат і пенсій майже до 900 гривень — принципова обіцянка Януковича, яку ПРУ обіцяє виконувати. Більше того, пріоритетного статусу набувають питання фінансування Євро-2012, оскільки їх курирує Б.Колесніков. Не менш принциповий характер носять і наміри основних інвесторів виборчої кампанії ПРУ повернути капіталовкладення — за рахунок держпрограм, приватизації та посад. Як задовольнити всі апетити, всі потреби? Азаров бачить рішення у створенні прем’єрської вертикалі, яка охоплює всі урядові міністерства та відомства, пов’язані з управлінням і контролем наповнюваності бюджету. Таких можливостей не мав ще жоден український прем’єр. А крім того — це бажання заходить у суперечність із практикою роздачі коаліційних слонів.
Першими «ластівками» азаровської команди стали люди, котрі давно йдуть у зв’язці в Миколою Яновичем. Міністром фінансів став Федір Ярошенко, лояльні Азарову люди поставлені і в Головне контрольно-ревізійне управління, і в Держкомітет із фінансового моніторингу. Аналогічно вирішується питання про Держкомітет із цінних паперів і фондового ринку.
Однак справжньою політичною інтригою обернулося зіткнення інтересів у коаліційному уряді навколо Державної податкової адміністрації та Державної митної служби. Хоча сотні чиновників усіх рангів уже обмивають свої призначення, керівників двох ключових фіскальних відомств досі не призначено.
Спершу основним претендентом на посаду голови ДПАУ вважався депутат Віталій Хомутинник, який уже багато років займається питаннями податкової політики у фракції ПРУ. Хомутинник був головою тіньової податкової адміністрації в опозиційному Кабміні Януковича. І на Львівській площі Віталій Юрійович за останніх два роки при Сергієві Буряку був уже неначе при посаді: в ДПАУ приходив не як гість, а як завсідник. Тісне спілкування з більшістю керівників ДПАУ дозволяло Хомутиннику вирішувати багато практичних питань. Прихід Хомутинника на місце голови ДПАУ був би найбільш комфортним для нинішнього апарату — він там уже своя людина і обізнаний із усіма нюансами роботи. Адміністрація президента, за даними «ДТ», лояльно поставилася до його кандидатури. Хомутинник підготував об’ємну концепцію розвитку ДПАУ, пакет законопроектів, які закривають ряд дірок у податковому законодавстві, і гарантував, що, за умов збереження поточної макроекономічної ситуації, протягом року забезпечить приріст податкових надходжень. Однак Азаров категорично проти призначення Хомутинника. Політично самодостатня людина в ДПАУ, яка не мала досвіду роботи в його команді, Миколу Яновича не влаштовує. А крім того, Азарову справді треба наповнювати бюджет... Після виборів Хомутинника не приймав, за даними «ДТ», і Янукович. Тому, можливо, Азаров усе ж таки пролобіює на посаду голови ДПАУ іншу людину.
Вагомий аргумент на користь того, хто керуватиме податковою, дало призначення цього тижня нового першого заступника голови — начальника податкової міліції Віктора Шейбута. Це людина, тісно пов’язана з Азаровим. Шейбут відразу ж отримав статус виконувача обов’язків голови ДПАУ.
Кандидатур, які мають високі шанси бути схваленими прем’єром, наразі три. Це насамперед колишній голова ДПАУ при Кабміні Януковича Анатолій Брезвін, який працював із Азаровим. Брезвін позиціювався як кандидат, котрого підтримав голова ВР В.Литвин. Однак Брезвін вчасно зрозумів нюанси кон’юнктури і тепер шукає підтримки насамперед у Азарова.
Проте серйозну лобістську підтримку і досвід роботи з Миколою Яновичем мають також колишній голова Донецької обласної податкової Олександр Папаїка і цього тижня відправлений у відставку губернатор Луганської області Олександр Антипов. У всіх цих людей є свої групи підтримки, і Азаров із президентом за якимись своїми критеріями визначать, хто з кандидатів достойніший.
Каменем спотикання в уряді став пост голови Державної митної служби. На цю посаду комуністи наполегливо просувають депутата Ігоря Калетника. Калетник-молодший родом із Вінниці, однак його батько, депутат Партії регіонів, прищепив синові вміння вибудовувати схеми впливу. І.Калетник — вундеркінд митної служби, і можна тільки здогадуватися, якими методами він будував свою дивну кар’єру: у 25 років став начальником митниці, у 27 — у митному табелі про ранги вже «генерал», за три роки зі студента юрфаку перетворився на заслуженого юриста України. Калетник знайшов дуже переконливі аргументи і для Петра Симоненка, і для регіоналів, — тому Азаров поки що не може заручитися підтримкою Януковича для призначення своєї людини. Як альтернатива Калетнику в очах нової влади всіляко намагається зарекомендувати себе ще один кадровий митник — Анатолій Гутник, перший заступник голови ДМСУ, найвпливовіша фігура митниці епохи Хорошковського. Втім, в останній момент серед претендентів на цю посаду можуть вигулькнути й інші кандидати.
Отож, для чого Азарову необхідні всі ці надзвичайні заходи і заради чого Янукович дозволяє йому лобіювати своїх людей? Очевидно, що Азаров наполягає на призначенні на ключові посади політично залежних фігур і успішно відкидає впливових опонентів, оскільки планує у звичному стилі побудувати вертикаль, яка дозволить йому особисто жорстко й цілеспрямовано керувати всім ланцюжком управління. Очевидно, що головним органом, який розроблятиме фінансову й фіскальну політику, прем’єр планує зробити Мінфін.
У плані організації роботи і системності кадрових призначень Азаров і Янукович демонструють підходи більш точні й послідовні, ніж попередній Кабмін. Лояльність і керованість нової системи буде набагато вищою. Проте чи стане вищою ефективність? Адже вона визначається не тільки структурою менеджменту, а й цілями та методами організації роботи.
Першим кроком, який показує методи Азарова і Партії регіонів, є директива про різке збільшення платежів до бюджету. Мінфін збільшив план зі зборів для ДПАУ — на 1,5 млрд. грн. на місяць, а для ДМСУ — на 1,8 млрд. За рахунок чого? За рахунок вишукування внутрішніх резервів.
Проте основна проблема фіскальної системи полягає не тільки у втраті керованості і кадровому хаосі. Вона полягає насамперед в архаїчності фінансово-економічного планування, про що неодноразово писало «ДТ».
І сам Азаров, і Ярошенко були, по суті, творцями системи ручного управління фіскальними органами, яка будується на цілком абсурдному фінансовому плануванні Мінфіну. Дивно для XXI століття, але Мінфін України абсолютно не прив’язує своїх розрахункових завдань і розпису бюджету до реального стану економіки. Цифри плану видаються довільно, на основі торішніх показників.
За надходження до бюджету чомусь не несе жодної відповідальності Міністерство економіки.
Тобто Азаров і його команда продовжують ту ж таки жорстку тимошенківську лінію пресування бізнесу, а точніше — тієї частини легального сектору економіки, яка ще не перейшла в тінь.
Смішно слухати розмірковування керівників уряду, що українські і міжнародні експерти готують якісь стратегічні плани проведення економічних реформ. За довгі роки перебування при владі і в опозиції будь-який юрист або
аудитор, що обслуговує наші олігархічні угруповання, будь-який професіонал, якими є і Азаров, і Ярошенко, встиг зрозуміти, які конкретно заходи необхідні для закриття більшості схем мінімізації та ухиляння від сплати податків. Чому замість оприлюднення стратегії дій, замість зміни методики розрахунків Мінфіном і Мінекономіки влада говорить тільки про вибивання грошей за наявними схемами?
Замість швидкої реалізації законодавчих ініціатив, які б дозволили вивести в поле обкладання податками обороти банків, страхових компаній, операції з цінними паперами, що наразі є основною сферою, в якій великий бізнес вимиває з бази оподаткування сотні мільярдів, — фіскальні органи працюватимуть у легальному секторі реального виробництва і торгівлі.
Це означає, що, як і раніше, фіскальна політика повністю сприятиме інтересам найбільших фінансово-промислових груп, які, за домовленостями з урядом, отримають карт-бланш на мінімізацію податкових зобов’язань і приховування бази оподаткування.
Звісно, є надія, що, взявши у свої руки всю систему управління, податкову й митницю, Микола Янович прийде до необхідності швидких структурних реформ і підготовки законодавчих рішень. Проте якоїсь конкретики про грядущі реформи Азаров і його команда не видають. Заяви про ухвалення податкового кодексу нічого не змінять, — кодекс, по суті, лише кодифікує існуючі правила гри.
Обіцянки податкових канікул для малого бізнесу, які озвучувалися перед виборами, не тільки суперечать здоровому глузду, а й не мають жодних шансів на реалізацію.
У структурі зведеного бюджету податки з фізичних осіб становлять 26% — це друга за дохідністю стаття надходжень, і ніхто цього потоку не обрізатиме.
Шанси на зростання надходжень податків із фізичних осіб і на введення податкових послаблень для підприємців давав би проект запровадження єдиної податкової декларації. Проте перспективи цього невисокі, бо декларація насамперед б’є по інтересах найбагатших — тобто тих, хто в нашій країні і визначає всю державну політику. Запровадження єдиної декларації могло б логічно доповнити антикорупційне законодавство, яке також, як основний інструмент контролю державних службовців, передбачає обов’язкове й точне декларування всіх доходів та витрат. Але, судячи з того, як затято правляча коаліція бореться з антикорупційним пакетом, рекомендованим Радою Європи, шанси на структурні реформи системи оподаткування фізичних осіб украй низькі.
Це породжує побоювання, що стратегія Кабміну Азарова — зовсім не реформи, а лише консервація й упорядкування у міру сил того управлінського хаосу, яким уражені органи влади. Припустімо, лад буде наведено. Але чи створить це базу для економічного зростання? Найближчим часом можна впевнено прогнозувати, що процес тінізації української економіки триватиме і в найближчій перспективі.
Шанси на реальні зміни невеликі. У машині можна закрутити гайки, але це не означає, що вона їхатиме швидше...