Доля ракети

Сьогодні вже ні в кого не викликає сумніву, що створення оперативно-тактичної ракети і оснащення такими ракетними комплексами ЗСУ є ключовим тестом України на її обороноздатність. Не кажучи вже про те, що демонстрація всьому світу здатності самостійно розробляти й виробляти серйозну зброю помітно зміцнила б імідж держави, а заодно й віру народу в наявність адекватної сили стримування. По суті, це найбільший військово-політичний проект, реалізацію якого в іншій країні особисто курирували б перші особи держави. Мало того, у той час коли політика подвійних стандартів з боку Німеччини і Франції суто національним «самовідводом» на довгі роки зачинила перед Україною двері в НАТО, варто було б замислитися над власною неядерною зброєю стримування.

Однак ситуація, що склалася навколо розробки нової вітчизняної зброї стримування, є показовою своєю хаотичністю і прагненням процесу замість результату.

Ставки на ракетний кулак

Оперативно-тактична ракетна зброя — це «зброя стримування» в локальних конфліктах, а для країн з обмеженим життєвим простором — це стратегічна зброя. Сьогодні 22 країни мають або можуть виробляти балістичні ракети. Активно розвивають програми створення оперативно-тактичних ракет Індія, Пакистан, Ізраїль, Бразилія, Аргентина, Іран, Китай (КНР), Північна (КНДР) і Південна Корея, Японія та Єгипет.

Новий російський ОТРК «Ис­кандер-М» має дальність стрільби 50—280 км, а точність ураження цілі сягає 2 м. При цьому дуже показово, що, крім Росії, нові зразки оперативно-тактичних комплексів за п’ять останніх років продемонстрували Китай і Ізраїль. При цьому у китайського B611 максимальна дальність стрільби — 150 км, а середнє кругове відхилення — 150 м.

А про ізраїльську «Лору» варто сказати окремо: при її створенні застосували комплексний підхід, який забезпечив появу ОТРК наземного і морського базування. Нині ізраїльська IMI розробила новий високоточний ОТРК LORA з дальністю стрільби 150—300 км і відхиленням до 10 м. За характеристиками він порівнянний з американським ОТРК ATACMS і російським ОТРК «Искандер-Э». Цікаво, що ОТРК LORA запропоновано Індії, котра розглядає його разом із російським «Искандером-Э» і планує закупити 36 вибраних ракетних комплексів.

Замість «Скадів» і «Точок»…

Попри, здавалося б, доленосне «так» ракеті, висловлене президентом В.Ющенком у квітні 2005 р., офіційне рішення затяглося на півтора року. Якщо вперше чіткі плани військової ракетної програми з’явилися після засідання РНБОУ 7 березня 2006 р., то завдання створювати ракету для ЗСУ українським оборонникам сформулювали тільки 2007 року. Новий багатофункціональний ракетний комплекс (БФРК) під назвою «Сапсан», який об’єднає в собі властивості тактичних і оперативно-тактичних ракетних комплексів (ОТРК), а також ракетних систем залпового вогню, за задумом, повинен мати вісім тактичних ракет і дві оперативно-тактичні. Ідея одним махом замінити і безнадійно застарілі ОТР «Скад» із відхиленням влучання до 300 м, і тактичні «Точки» з дальністю стрільби 15—70 км та середнім круговим відхиленням 250 м, видалася привабливою. Оскільки це реальний неядерний щит стримування, та й загальна потреба, на думку спеціалістів, складе більш як 200 пускових установок (ПУ). Вихід на випробування цієї зброї планувався на рубежі 2012—2013 рр., активне оснащення ЗСУ — з 2015 року.

«Передбачається, що дальність ураження ракет комплексу становитиме до 280 км. Крім того, ставиться завдання створити в складі комплексу систему розвідки та управління для передачі в режимі реального часу інформації про противника» — ці слова належать директору департаменту розробок і закупівлі Міноборони України Володимиру Греку. При цьому завдання, яке ставиться перед розробниками БФРК, — домогтися точності влучання, котра вимірюється метрами.

Сьогодні, як уже зазначало «ДТ», головний замовник піддав ескізний проект БФРК нещадній критиці. Ракетні дизайнери у відповідь аргументують: «під час розгляду ескізного проекту найкращої у світі МБР «Сатана» було понад 1000 недоліків, і це цілком нормально. Що ж до БФРК, то їх можливо усунути». Натомість розробники стверджують: військові настільки не бажають супроводжувати такий складний і відповідальний технічний проект, що навіть не завдали собі клопоту, аби затвердити програму його реалізації. Тут, як у сімейній сварці, не може бути одного правого.

Хоча технічне ракетне рішення виношувалося ще з 1994 р., а офіційно право створювати ракети дальністю до 500 км Україна отримала при вступі в РКРТ (Режим контролю за нерозповсюдженням ракетних технологій) 1998 р., ні «Борисфен», ні «Грім», ні «Коршун» не є прямими попередниками «Сапсана». Розробником БФРК визначено ДКБ «Південне», котре свого часу створило 12 із 20 типів радянських МБР. Але воно не має досвіду проектування ракет такого типу, а за роки незалежності ДКБ практично не займалося військовими розробками. Проте начальник управління спеціальних програм НКАУ Євген Махонін стверджує: «Україна здатна створити БФРК із сумірними тактико-технічними характеристиками. Вже накопичено унікальні технології, вирішено завдання створення системи керування, твердого палива для двигуна, створено новітній лазерний гіроскоп, який навіть без головки самонаведення дозволить ракеті вийти на точність влучання в 15—20 м». Утім, у Мінпромпо­літики України наполягають на здатності створити горезвісну головку самонаведення й забезпечити дальність 3—5 м. Творцями для БФРК у ролі оперативно-тактичної пропонується одноступінчата ракета з твердопаливним двигуном і так званим мінометним стартом із транспортно-пускового контейнера (ТПК). При цьому пускову установку БФРК планується використати також для пуску з контейнерного пакета і нових ракет зенітної артилерії — у цьому суть означення «багатофункціональний». Цей підхід можна порівняти з американським, де на одній мобільній пусковій можуть установлюватися контейнери як для використання оперативно-тактичних ракет ATACMS, так і контейнери з реактивними системами залпового вогню МLRS. Війсь­кові цього рішення не приймають. Ось що каже з цього приводу директор Дніпро­петровської філії Національного інституту стратегічних досліджень Анатолій Шевцов: «Сьогодні серед поставлених на озброєння у світі 25 типів наземних ЗРК у 22 використовують ТПК, а в шести новіт­ніх комплексах — вертикальний пуск (С-300 ПМУ2, С-400, ТОР, MEADS, SMP/T, SPYDER-2). Комплекси корабельного базування — усі з вертикальним пуском».

Однак об’єктивно існуючі високі технічні ризики — не найгарячіша точка проекту. ЦДАКР у раніше викладених аргументах критикував не стільки технологічну, скільки ідеологічну анемію творців ОТР. Що включає і підходи до організації виробництва, і темпи реалізації проекту, і його економічне забезпечення, і відсутність єдиного в країні координатора ОПК. Кому, скажімо, видаватиметься незаперечною намічена кооперація суто радянського розмаху: на першому етапі планується втягнути в проект до 60 підприємств, а надалі — до 240? Держава мусить узяти на себе утримання 12 тисяч нових робочих місць. За такого розмаху Україні треба закрити решту оборонних проектів.

Важливе значення матиме й облаштування полігону для випробувань із необхідною телеметричною апаратурою. Про це, мабуть, теж мало хто думав. Випробувальні стрільби ракет можуть здійснюватися в Україні. Вибір може бути зроблено на користь селища Залізний Порт у Криму неподалік Скадовська. Але такі випробування можна проводити і в Казахстані

Полювання на «Сапсан»

Усього на розробку ракетного українського БФРК «Сапсан» планувалося витратити близько 700—800 млн. грн. Ще майже 1,5 млрд. грн. — на поставку цього виду озброєнь військам після 2012 р. При цьому колишній гендиректор НКАУ Юрій Алексєєв стверджував, що на створення БФРК без допомоги іноземних партнерів знадобиться близько 4 млрд. грн. і три роки. Але вже сьогодні очевидно, що реальна відсутність фінансування й технічні ризики не дозволять і близько вкластися в ці терміни. А з огляду на різку зміну геополітичної обстановки, Україні така ракета потрібна не до 2015-го, а до 2012 р.

Украй потрібні нестандартні, хай парадоксальні рішення! Наприклад, залучити до цього проекту спецекспортерів. На ОТРК у рамках так званого стабілізаційного фонду передбачено приблизно 320 млн. грн. (за основним фондом буде нуль, армія на голодному пайку). Тверезі голови кажуть, що навіть якщо героїчними зусиллями вдасться наповнити фонд, гроші спливуть на президентські вибори. А ось спецекспортери мають цілком стабільні оборотні кошти — за рахунок іноземних замовлень. Той-таки «Укроборонсервіс», який так само за власні обігові кошти ремонтує й подовжує ресурс експлуатації українських засобів ПВО С-300 і «Бук», готовий підключитися під державні гарантії з боку уряду і ввійти до складу розробників БФРК (нагадаємо, «Укроборонсервіс» має власне КБ, бере участь у ряді розробок військової техніки для ЗСУ). Спецекспортери об’єктивно «не потягнуть» усе фінансування, але, взявши на себе вагому частину, здатні залучити й зацікавленого інвестора. Є й досвід, набутий під час розробки національної системи супутникового зв’язку.

Проте безгрошів’я — не єдиний ризик. Можна знайти гроші, але не зуміти ними раціонально розпорядитися. Йдеться про те, що виконання програми вимагає від головних гравців проекту — ДКБ «Південне» (середній вік фахівців із військового ракетобудування близько 70 років) і ВО «Південмаш» — не тільки наростити новий технологічний потенціал, а й враховувати нерадянські реалії. Не створивши в країні військово-ракетобудівного кластера, Україна загрузне в «прожекті», в якому потім крайнього не знайти...

Тільки байдужий до України та сліпий сьогодні засумнівається в тому, що настав час здійснити ревізію сектору безпеки і оборони. Є сенс виділити кілька (але не більш трьох) національних програм переозброєння з кураторством президента чи прем’єр-міністра. Необхідно проявити волю й призначити куратора ОПК (на рівні не нижче за віце-прем’єра), який візьме на себе відповідальність за припинення спорів між замовником і розробником зброї. А заодно стане лобістом нормального фінансування сектору безпеки. Що ж стосується БФРК, то якщо Україна не зробить експериментального зразка за два наступних роки, вона, схоже, більше ніколи не зможе створювати і виробляти бойових ракет оперативно-тактичного рівня.

Особливо слід наголосити на зовнішній протидії цьому проекту. У сильній ракетній Україні, яка самостійно виробляє ОТРК, не зацікавлені ні США, ні РФ. Свого часу США вимагали, щоб в обмін на приєднання до РКРТ Україна знищила свої ракети «Скад». Нагадаємо, збережені «Скади» вирішено було ввести до складу 1-ї ракетної дивізії (по 18 ПУ в кожній із трьох ракетних бригад) — основи Неядерних сил стримування. Цю дивізію почали формувати при О.Кузьмуку й розформували при Є.Марчуку. А до 2005 р. всі ОТРК і ракети до них вичерпали встановлений термін служби. Отже, реального стримуючого компонента в українській армії сьогодні просто немає.

Свого часу Болгарія, Угорщи­на, Словаччина розформували ракетні частини сухопутних військ під тиском своїх партнерів із НАТО. Бажання мати власний ракетний компонент альянс не схвалює. Але з Україною — інша справа. Адже йти в НАТО — не означає дійти. Свого часу командувач ракетних військ і артилерії ЗС України Володимир Терещенко написав в одній зі статей: «Найсучасніший конкурентоспроможний ракетний комплекс потрібен нам, зокрема, і з урахуванням того, що, не поступаючись ефективністю, така зброя на порядок дешевша в експлуатації, ніж та ж таки бойова авіація. І чи не станеться так, що ми, створюючи ЗСУ з урахуванням членства в НАТО, але так і не набувши відповідного статусу, опинимося біля розбитих ночов, коли чисельність, структура, озброєння нашої армії не відповідатимуть реальним загрозам». Час підтверджує справедливість цих слів.

…Незважаючи на те, що Україна — ракетна держава, створення БФРК є якісно новим технічним завданням. Вирішуючи його, слід брати до уваги політичні, економічні й технологічні ризики, що виникли. Нейтралізувати їх можна лише консолідованими діями всіх учасників: від Верховного головнокомандувача до простих інженерів у КБ. Пам’ятаючи при цьому, що інших союзників, крім нас самих, у цьому проекті не буде...