«Косовська рана» християнської Сербії

Результати виборів у Косово і перемога на них колишнього командувача повстанців, а нині — лідера Демократичної партії Косово Хашіма Тачі ні для кого не стали несподіванкою. Він, як очікується, буде наступним прем’єр-міністром краю. Хашім Тачі переконаний, що незалежність — єдино можливе рішення косовської проблеми. Крім 120 депутатів місцевого парламенту, виборці обрали місцеві органи влади. Швидше за все, саме в новому парламенті косовські албанці в односторонньому порядку проголосять незалежність від Сербії. Це відбудеться, якщо переговори між Приштіною і Белградом остаточно зайдуть у безвихідь. І схоже, що до цього йдеться. Адже перемога Демократичної партії Косово на чолі з Хашімом Тачі означає подальшу радикалізацію позиції влади цього краю з питання визнання його незалежності. Втім, через бойкот косовськими сербами виборів до парламенту автономного краю політична легітимність обраних органів влади може опинитися під питанням.

На думку сербських експертів, перемога Хашіма Тачі і його партії на виборах стала можливою з двох причин. Косовари не були задоволені попереднім урядом, сформованим Демократич­ною лігою Косова та Альянсом за майбутнє Косова. По-друге, Тачі зробив великий переворот у своїй партії. Він створив перед­виборну коаліцію, до якої залучив і деякі партії лівої та правої орієнтації, що принесли йому близько десяти відсотків додаткових голосів.

Власне, міжнародне втручання у справи краю і визначило його майбутній статус. Адже саме воно спричинило масовий відплив сербів із косовських територій, а коли Косово почало фігурувати відрубно від усієї Сербії, його незалежність ставала фактично неминучою. Крім того, по суті, Сербія сама стала останньою жертвою багаторічної агресивної політики, яку проводив Слободан Мілошевич проти несербських народів колишньої федеративної Югославії. Проте відправною точкою цілком може виявитись юридичне порушення, зважаючи на те, що приналежність Косово Сербії не була оспорена міжнародною спільнотою. Фактично, поділ Сербії стає «колективним покаранням» сербів за звірства команди Мілошевича від час розвалу Югославії.

Вибори у Косово показали, що, поряд з Іраком, «косовська проблема» постає як один із основних чинників дестабілізації міжнародної політики. Очевидно, що сьогодні міжнародне співтова­риство надміру захопилося очікуваним результатом розгортання процесів навколо Косово і чомусь готове заплющувати очі на чинники, які спровокували «косовський проект». Аналізуючи ситуацію навколо сербської території Косово, важко сказати, чи повною мірою всі сторони, котрі беруть у ній участь, усвідомлюють, що майбутнє рішення стосовно Косово неминуче ввійде у світову історію як «косовський прецедент». Вирішення цього питання — не просто складне, а взагалі унікальне в історії людства. І, природно, до вирішення його не готові повною мірою міжнародні й національні структури, котрі беруть у цьому участь.

Сьогодні в рішенні щодо Косо­во слід враховувати не тільки юридичні міжнародні норми, а й те, що враховується зазвичай: які сторони і яким чином це зачіпає, і що це означає для міжнародного співтовариства. Адже не секрет: албанські сили, що беруть участь у відторгненні Косово, є певною мірою міжнародною мафією. Тобто незаконними формуваннями, які породжують усі найнебезпечніші виклики міжнародному співтовариству: тероризм, нелегальну діяльність, порушення прав людини і низку інших, дуже серйозних порушень проти людяності.

Косово є і завжди було части­ною Сербії. Але сьогодні його населення здебільшого мусульман­ське й етнічно албанське. Це сталося, зокрема, і завдяки кампанії антихристиянського переслідування, яке тривало й після 1999 року. Очевидно, Джордж Буш і Кондоліза Райс вважають, що Америка може здобути позитивні політичні бонуси у радикально налаштованих ісламістів по всьому світу, створюючи нову для них державу в серці Європи і відриваючи бунтівну провінцію від християнської Сербії. Проте чи не доведеться самим США років так через 10—20, а то й значно раніше, організовувати антикримінальну чи антитерористичну кампанію проти Косово, зарахованого до «балканської осі зла»?

Зрозуміло, що світовий ісламізм, агресивність якого Буш хоче пом’якшити й заспокоїти контроверсійним поділом Сербії, в жодному разі не визнає такі зусилля як акт доброзичливості. Він лише вбачатиме у цьому черговий відступ Заходу і перемогу його стратегії тероризму. Саме у такому світлі джихадисти розглядатимуть будь-які поступки, які є реакцією на їхній постійний тиск. Не важко спрогнозувати, що може статися у разі відокремлення Косово. Якщо навіть тепер Косово скидається на джихадист­ську державу. Старовинні церкви підриваються, на їхньому місці споруджуються нові величні мечеті. А озброєна албанська міліція, блукаючи сільською місце­вістю, цілеспрямовано залякує християнську меншину. Один знайо­мий бєлградський журна­ліст якось сказав, що нинішня Сербія дуже схожа на Nokia: щороку випускається нова модель, і щороку вона стає дедалі меншою.

Як вважають деякі сербські аналітики, проголошення незалежності після виборів Косово цілком здатне спровокувати переформовану Армію визволення Косово спробувати перенести албанський етнічний заколот на терени сусідніх Македонії і Чорногорії та спробувати «відтяти» й від їхніх територій для створення «Великого Косово». Цілком очевидно, що будь-яке рішення стосовно Косово викличе конфлікт і дуже серйозну напруженість. Але євробюрократи, які не хочуть зайвих турбот і запитань, схиляються до його поділу. Вони вважають, що Сербія проковтне цю пігулку, підсолоджену її прийомом до Європейського Союзу.

Фактично, для міжнародного співтовариства такий прецедент означатиме не просто потрясіння, а катастрофу. Хоча, можливо, для євробюрократів це стане найпростішим рішенням, яке років декілька не турбуватиме. Принаймні для тих, хто за цей час встигне піти на пенсію. Бо зворотне рішення — про повний суверенітет Сербії над територією і, відповідно, відновлення прав сербського населення, яке до початку конфлікту й насильницького витіснення звідти сербів було у декілька разів чисельніше за нинішнє, створить для євробюрократів багато проблем.

Говорячи про те, що означають вибори в Косово, відзначимо, що це є завершенням тривалого процесу, який розпочався, фактично, у середині 90-х років. Можна по-різному оцінювати процес фактичного виокремлення Косово зі складу суверенної сербської держави, але слід визнати, що воно таким чином де-факто і частково де-юре відбулося після останніх виборів до парламенту автономного краю. Адже є підстави очікувати і формального визнання провідними європейськими державами та США незалежної косовської держави, особливо після того, як протягом тривалого часу ці країни надавали моральну підтримку албанській адміністрації Косово.

Втім, очевидно: хоч би хто очолив уряд, косовські «еліти» добиватимуться незалежності. Хашім Тачі вже заявив, що залишилося тільки призначити остаточну дату проголошення незалежності. Бо «Косово і Сербія можуть вести переговори ще сто років і не домовитися». А пре­м’єр-міністр Косово Агім Чеку, який іде у відставку, опублікував статтю в газеті The Wall Street Journal, в котрій заявив: «Сербія не може прийняти того, що незалежність — неминуча. Ми ж знаємо, що незалежність неминуча, і не може бути компромісів або затримок». За деякими експертними оцінками, незалежність Косово можуть проголосити вже у лютому 2008 року. Таким чином, вищезгаданий прецедент міжнародної юрисдикції і міжнародної політики практично вже відбувся. І його наслідків можна очікувати протягом найближчих кількох років…