"Золотий" батон

Гарний урожай зернових цього року не зможе вберегти пекарів від економічних проблем - хліб в Україні дорожчатиме. У Києві та області вартість так званих соціальних сортів хліба вже зросла на 30 коп., а решти - на 30–90 коп. за буханець. І це тільки перші ластівки. За оцінками Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, найближчим часом хлібобулочні вироби подорожчають мінімум на 20%.

Київська влада у відповідь на підвищення цін розробила план створення мережі хлібних кіосків. Основна умова участі в інвестиційному конкурсі - зафіксувати ціну на соціальні сорти хліба на три роки. Пропозиція, з погляду нинішньої ринкової ситуації, малоприваблива.

Собівартість хліба постійно зростає через збільшення витрат на його виробництво. З серпня минулого року тарифи на газ та електроенергію підвищилися на 36 та 24% відповідно, ринкова вартість пшеничного борошна вищого сорту - на 23, транспортні витрати - на 15%. Збільшилися також витрати на заробітну плату співробітників і допоміжну сировину для хлібопекарень. При цьому вартість пшеничного хліба з минулого року зросла лише на 8%. Уже можна казати про те, що його виробництво для пекарень (принаймні легальних) стає збитковим.

Підтримувати пекарів покликаний Аграрний фонд, який переробляє зерно з державного інтервенційного фонду та поставляє борошно пекарям за фіксованою вартістю. При ринковому подорожчанні борошна на 23% Аграрний фонд підвищив його вартість тільки на 3%, що дало змогу виробникам заощадити хоча б на борошні понад 140 млн грн.

Однак ресурси Аграрного фонду обмежені, впродовж нинішнього року фонд реалізував хлібопекарським підприємствам лише близько 240 тис. т борошна, а це ненабагато більше 15% від його загального споживання в Україні. До жовтня цього року виробники зернових мають поставити їх фонду
919 тис. т. За оцінками експертів, потреба українських борошномелів становить приблизно 5,5 млн т зерна. Цифри, погодьтеся, непорівнянні.

"Аграрний фонд для стабілізації цінової ситуації має здійснювати фінансові чи товарні інтервенції, але чи є в нього для цього ресурси? Адже йдеться про бюджетні гроші. Я сумніваюся, що зараз державна скарбниця здатна забезпечити потреби країни в соціальному хлібі. Та й назвати цю практику правильною теж не можна, тому що це надто дорого обходиться бюджету країни, яка переживає нині не найкращі часи. Можливо, якби Україна не експортувала зерна, а наш ринок був закритий, така практика була б ефективнішою, але в даних умовах це невигідно насамперед державі", - вважає Борис Приходько, президент консалтингового агентства Trade Advisor.

Україна справді є одним із провідних експортерів зерна, входячи за цим показником до трійки лідерів загальносвітового рейтингу. Загальний обсяг реалізованої аграрними підприємствами продукції рослинництва за перше півріччя 2014-го порівняно з відповідним періодом 2013-го збільшився на 36,4%. Тільки за липень поставки на зовнішні ринки зернових, зернобобових культур і борошна зросли в
2,5 разу. За даними Мінагропроду, фактичні обсяги експорту пшениці на сьогодні становлять 2 млн т. Але саме експорт зернових, на думку Асоціації борошномелів України (АБУ), є загрозою для вітчизняних виробників. АБУ навіть звернулася з відкритим листом до президента з проханням примусово обмежити експорт зернових, щоб не допустити продовольчої катастрофи в країні. На думку представників асоціації, якщо експорт триватиме нинішніми темпами, уже через два-три місяці Україна буде змушена імпортувати пшеницю. А за умов девальвації це зробить виробництво борошна та хліба непомірно дорогим.

На практиці з'ясовується, що проблема не в тому, скільки в Україні вирощується, збирається та продається зерна, а в тому, що ніхто достеменно не знає, яке саме зерно (якої якості) продається. Традиційно пшеницю поділяють на продовольчу та фуражну, але такий поділ прийнято сільгосптоваровиробниками та експортерами. А для виробників борошна параметр "продовольча" є набагато вужчим. До продовольчої вони відносять пшеницю борошномельної якості, з якої можна або одержати високоякісне борошно, або, додавши до нього менш якісне зерно, - борошно середньої якості.

Критерій, який визначає борошномельні властивості, оцінюється за двома параметрами - кількістю та якістю клейковини. Критерій цей виключно технологічний, сільгоспвиробники не можуть визначити його самостійно - у них немає для цього ресурсної бази. Необхідний рівень клейковини (до 18%) має лише пшениця 1–3-го класів. Пшениці 1-го класу в Україні дуже мало - 1–2% у найкращому разі, й більша її частина використовується для насіннєвих цілей. Основний обсяг для переробки на борошно становить пшениця 2–3-го класів, тоді як до продовольчого належать 1–5-й класи пшениці.

Відповідно, декларації зерновиробників про те, що в отриманому ними врожаї міститься від 50 до 70% продовольчої пшениці, не дають борошномелам жодних гарантій стабільних її поставок з належним вмістом клейковини. Чіткого розуміння, скільки в загальній зібраній масі (а це близько 20 млн т) міститься борошномельної пшениці, на сьогодні немає. "Коли ми запитуємо про те, скільки в нас зерна борошномельної якості, досить хорошого для виробництва високоякісного борошна або достатньо хорошої якості для підсортування, - прямої відповіді ми не одержуємо. Ми чуємо лише припущення, приблизні оцінки та домисли", - пояснив Родіон Рибчинський, президент Асоціації борошномелів України.

Справді, система державного моніторингу якості, яка існувала ще кілька років тому, зруйнована та не функціонує, а більша частина врожаю через брак елеваторів і досить високі ціни на їхні послуги зберігається у виробників, які просто не можуть визначити специфічні параметри якості зерна. Коли ж борошномели хочуть одержати прямі відповіді на запитання, які їх цікавлять, аграрії починають торгуватися, вдаючись до банальної спекуляції. "Ми вважаємо, що борошна борошномельної якості зараз недостатньо. Зерновиробники на це нам відповідають, що достатньо, просто їм пропонують мало грошей, і якби борошномели пропонували експортерам закуповувати пшеницю за експортною ціною, то це вирішило б усі їхні проблеми, - скаржиться Рибчинський. - Не сперечаюся, з погляду ринку, пропозиція резонна. Але в борошномельних підприємств рентабельність обмежена 5%, а в пекарів - 1%. Фактично й борошномели, і пекарі в даній ситуації є заручниками держрегулювання".

Поняття "соціальний хліб" змушує пекарів, за їхніми словами, працювати в дуже обмеженому ціновому коридорі: вони не можуть продати хліб дорожче, отже, і купити в борошномелів дороге борошно вони теж не можуть, тому що не впишуться в собівартість своєї продукції. Борошномели, відповідно, змушені купувати пшеницю в рамках цінового коридору. Угнатися за цінами експортерів та їхнім попитом борошномельні підприємства просто не в змозі, це змусить їх працювати собі ж на збиток.

Однак очевидна також загроза, що при скасуванні держрегулювання в заручниках у хлібокомбінатів опиняться прості українські громадяни. Та й сама по собі ідея обмежити експорт виглядає сумнівною - скаржачись на ярмо державного регулювання, виробники борошна та хліба хочуть, у свою чергу, це саме ярмо повісити на шию своїх партнерів. "На мій погляд, обмеження експорту, особливо зараз, крок нерозумний. Навпаки, будь-який експорт нині необхідно заохочувати, це дасть нам можливість залучити ресурси для купівлі товарів, яких ми не виробляємо. Ми не можемо друкувати долари, ми повинні їх десь одержати, за рахунок експорту - насамперед, - вважає Борис Приходько. - Вирішення цієї проблеми має бути більш гнучким. Наприклад, держава могла б запропонувати борошномелам компенсацію відсоткових ставок за взяті кредити. У надзвичайних випадках, коли очевидно, що зерно доведеться імпортувати, справді можна застосувати підписання меморандуму про обмеження експорту, але це має бути надзвичайний захід".

Зерновиробники, нарікаючи на свою 2-відсоткову рентабельність, на контакт із борошномелами йдуть неохоче. Проте переговори про стабілізацію ситуації на хлібному ринку ведуться. "На сьогодні ми не бачимо від сільгоспвиробників пропозиції зерна тієї якості, яка нас задовольнила б. Уже минуло кілька зустрічей у Міністерстві аграрної політики разом із експортерами, і певне розуміння проблеми з'явилося. Ми уклали меморандум, але поки що він має чисто декларативний характер, фактичні обсяги борошномельного зерна та обсяги експорту не будуть відомі раніше 15 вересня. До цього часу ми спробуємо провести моніторинг і хоча б приблизно оцінити борошномельну якість урожаю цього року", - розповідає голова АБУ Р.Рибчинський.

Забезпечення державою продовольчої безпеки - нормальна практика для будь-якої країни. І хоч би як скаржилися на життя й зерновиробники, і борошномели, й пекарі, а їхній бізнес стабільний і прибутковий. Нині, за інформацією "Укрхлібпрому", на роздрібному ринку хліб продається з 20-відсотковою націнкою.

При цьому держава, регулюючи рентабельність підприємств, дотуючи їх і пропонуючи пільги, випускає з уваги аспекти набагато менш витратні з погляду видаткової частини бюджету, але набагато ефективніші з погляду регулювання ринку - тіньовий оборот і зловживання. За даними "Укрхлібпрому", у 2013 р. в Україні було випущено 1,5 млн т хлібобулочних виробів. Водночас обсяг внутрішнього споживання перевищує 4,5 млн т. Різниця - це обсяги тіньового виробництва хліба (які, виходить, удвічі (!) перевищують офіційні. - Ред.).

За різними оцінками, в Україні нелегально випікається від 50 до 70% хліба. Основний обсяг його виробництва припадає на невеликі пекарні, які працюють на єдиному податку та в документах свідомо занижують фактичні обсяги виробництва. Їхні витрати істотно нижчі за витрати великих комбінатів, що дає їм змогу знижувати закупівельну вартість товару, даючи заробити зайву "копієчку" і реалізаторам.

За умов 13-відсоткового скорочення споживання хліба "тіньова" конкуренція лише погіршує становище його легальних виробників. Останні, у свою чергу, вважають за необхідне надати додаткове фінансування Аграрному фонду для збільшення обсягів борошномельної пшениці в державному інтервенційному фонді. Це гарантувало б для підприємств поставки зерна та борошна за фіксованою пільговою ціною.

Однак гарантії ці примарні, зовсім нещодавно Генпрокуратура розпочала кримінальне провадження за ч. 2 ст. 367 (службова недбалість) відносно службовців Аграрного фонду, які допустили нестачу на суму 53 млн грн. На ці гроші Аграрний фонд міг би придбати понад 26 тис. т пшениці борошномельної якості за ринковою вартістю. І навіть якщо держава за умов війни та економічної кризи знайде додаткові кошти для продовольчого гаранта, упевненості в тому, що їх буде раціонально використано, на жаль, немає.